Визначення рейтингової оцінки діяльності банків

Операції  РЕПО – це операції з цінними  паперами, які складаються з двох частин. Для їх здійснення укладається  єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж-купівлю державних  цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного продажу-купівлі  у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою  ціною.

Використання  НБУ державних цінних паперів  для операцій РЕПО здійснюється через  «пряме РЕПО» – купівлю у комерційного банку державних цінних паперів  та «зворотне РЕПО» – обов’язковий продаж державних цінних паперів. У  ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує  потреба підвищення ліквідності  комерційних банків, НБУ здійснює операції «прямого РЕПО» і на підставі генеральної угоди купує у  комерційного банку державні цінні  папери на відповідний період з обов’язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним  банком у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності  в банківській системі, зростання  грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати  комерційним банкам через механізм «зворотного РЕПО» державні цінні  папери, які є в його портфелі, на певний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк.

Активні операції банків поділяються на кредитні та інвестиційні.

Кредитні  операції полягають у проведенні комплексу дій, пов’язаних із наданням і погашенням банківських позичок. Банківське кредитування здійснюється відповідно до принципів строковості, цільового характеру, забезпеченості і платності кредиту.

Проведення  кредитних операцій комерційних  банків повинно відповідати певним вимогам і умовам.

Кредити видаються тільки в межах наявних  ресурсів, які має банк. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту  в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний  банк повинен повідомити Національний банк України.

Позики  надаються всім суб’єктам господарювання незалежно від форми власності  за умови, що позичальник є юридичною  особою, зареєстрованою як суб’єкт  підприємництва, або фізичною особою.

Кредитування  здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які  включають: пріоритетні напрями  в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника, методики оцінки фінансового стану  та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо.

Кредити надаються тільки на комерційних  засадах, що вимагає від банку  додержання таких додаткових умов:

• урахування кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;
• кредитувати тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;
• позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об’єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.

Банки не можуть надавати кредити: на покриття збитків господарської діяльності позичальника; на формування та збільшення статутного фонду клієнта, на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди (за винятком кредитування за контокорентним рахунком); підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставок товарно-матеріальних цінностей; підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позиками і несплаченими процентами.

Інвестиційні  операції банків означають вкладення  коштів у цінні папери підприємств (державних, колективних і приватних) на відносно тривалий період часу. Інвестиційні цінні папери – це боргові зобов’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо. Цінні папери можуть бути об’єктом банківських інвестицій за умов вільного обігу їх на фондовому  ринку.

Функції банківських інвестицій полягають  у створенні вторинних резервів для задоволення потреби у  коштах, яка виникає внаслідок  вилучення клієнтами своїх вкладів, або надходження замовлень на позички, що перевищують наявні ресурси. Здійснюючи інвестиційні операції, банки  мають на меті: додержання безпеки  грошових коштів, забезпечення їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Банківським інвестиціям властиві фактори ризику. Виділяють три такі фактори: кредитний  ризик, фінансовий ризик та процентний ризик.

Кредитний ризик пов’язаний з тим, що фінансові  можливості емітента (юридичної особи, що випускає цінні папери) зменшуються  настільки, що він буде не в змозі  виконувати свої фінансові зобов’язання (сплачувати доходи у формі дивідендів, процентів, погашати свої цінні папери).

Фінансовий  ризик випливає з того, що у зв’язку  з непередбаченими змінами на ринку цінних паперів чи в економіці  привабливість деяких цінних паперів  як об’єкта вкладень може бути частково втрачена, тому їх продаж стане можливим лише з великою знижкою.

Процентний  ризик пов’язаний з фіксацією  процента за облігаціями в момент їх випуску в обіг при вільному коливанні ринкових ставок. Чим більше часу до погашення облігацій, тим  вищий ризик, що пов’язаний з динамікою  ставки процента.

Інвестування  потребує систематизованого аналізу  ризику цінних паперів, які придбаває  банк, оцінки якості цих паперів, визначення здатності банку здійснювати  інвестиції. Для цього потрібен безперервний і кваліфікований контроль за станом ринку цінних паперів.

Інвестиційна  діяльність комерційних банків повинна  мати захист від ризику збитків та втрати ліквідності. Одним із методів  зменшення ризику є формування інвестиційного портфеля за рахунок багатьох видів  цінних паперів, що мають різний рівень якості та різні строки погашення.

Цінні папери, що входять до інвестиційного портфеля, згідно з їх призначенням, поділяються на інвестиції та вторинні ліквідні резерви. Вони різняться між  собою ступенем ліквідності. Вторинні резерви можна негайно перетворити  в грошові кошти шляхом продажу  на ринку цінних паперів. Інвестиційні цінні папери розраховані на більш  тривалий строк, ніж цінні папери вторинних резервів. Установлення граничних  строків цінних паперів, що належать до вторинних резервів, залежить від  рішень керівництва банку. Тому цінні  папери весь час переходять від однієї категорії до іншої. [1] 

1.2 Критерії оцінки  діяльності комерційних  банків як фінансово-кредитних  установ 

Основним  завданням економічного аналізу  діяльності комерційного банку є  підготовка обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських  рішень, спрямованих на підвищення ефективності діяльності банку і  виконання економічних нормативів, установлених центральним банком.

Відповідно  до Законів України «Про Національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність» НБУ встановлює порядок  визначення регулятивного капіталу банку та економічні нормативи, що є  обов'язковими до виконання всіма  банками.

Нормативи капіталу:

– мінімального розміру регулятивного капіталу,

– адекватність регулятивного капіталу,

– адекватність основного капіталу.

Нормативи ліквідності:

– миттєва  ліквідність,

– поточна  ліквідність,

– короткострокова  ліквідність.

Нормативи кредитного ризику:

– максимального  розміру кредитного ризику на одного контрагента,

– великих  кредитних ризиків,

– максимального  розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру,

– максимального  сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам.

Нормативи інвестування:

– інвестування в цінні папери окремо за кожною установою,

– загальної  суми інвестування,

– норматив ризику загальної відкритої (довгострокової) валютної позиції банку.

База  для розрахунку економічних нормативів – регулятивний капітал банку. Він  є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків  різноманітних ризиків, які банки  беруть на себе в процесі своєї  діяльності, та забезпечення захисту  вкладів, фінансової стійкості й  стабільної діяльності банків. Регулятивний капітал банку складається з  основного (1-го ріння) та додаткового (2-го рівня) капіталу. Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає передачі, перерозподілу та повинен  повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний  характер і його розмір піддається змінам.

Основний  капітал складається з таких  елементів:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний  капітал. В підсумками року на основі фінансової звітності розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації  чи ревальвації гривні за рахунок  і в межах валових доходів  або валових витрат банку відповідно до методики, визначеної Національним банком;

б) розкриті резерви, створені або збільшені  за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у  фінансовій звітності):

• дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу;

• емісійні різниці (емісійний дохід) – сума перевищення доходів, отриманих  підприємством від первинної  емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над  номіналом таких акцій (інших  корпоративних прав);

• резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

• загальні резерви, що створюються під невизначений ризик мри проведенні банківських  операцій;

• прибуток минулих років;,

• прибуток минулих років, що очікують затвердження.

Ці складові включаються до капіталу 1-го рівня  лише за умови, що вони відповідають таким  критеріям: відрахування до резервів і  фондів здійснено з прибутку після  оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання; призначення резервів та фондів і  рух коштів по цих резервах і фондах окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди мають бути в розпорядженні  банку з метою необмеженого і  негайного їх використання для покриття збитків будь-яке покриття збитків  за рахунок резервів і фондів проводиться  лише через рахунок прибутків  і збитків;

в) загальний  розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується  на суму:

• недосформованих  резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з  цінними паперами; дебіторської заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банк;і\ (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;

• нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

• капітальних  вкладень у нематеріальні активи;

• збитків  минулих років і збитків минулих  років, що очікують затвердження;

• збитків  поточного року.

Додатковий  капітал складається з таких  елементів:

• резерви  під стандартну заборгованість інших  банків;

• резерви  під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

• результат  переоцінки статутного капіталу з урахуванням  індексу девальвації чи ревальвації  гривні;

• результат  переоцінки основних засобів в прибуток поточного року;