Визначення рейтингової оцінки діяльності банків

Дніпродзержинський  державний технічний університет 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

«Визначення рейтингової оцінки діяльності банків» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Дніпродзержинськ 2010 р.

Вступ 

Актуальність  теми дослідження. Створення сприятливих  умов для розвитку виробництва та забезпечення неперервності відтворювального процесу є одним із актуальних питань економічної політики держави  в умовах трансформації, яка відбувається в суспільстві та економіці України. Одним із важливих напрямів реалізації цього завдання є забезпечення ефективності фінансово-кредитної діяльності банків, серед яких вагоме місце займає процес створення механізму рейтингової  оцінки діяльності банку.

На сучасному  етапі діяльність комерційних банків відбувається за постійно змінюваних загальноекономічної та соціально-політичної ситуацій, які різною мірою впливають  на надійність та ефективність виконання  банківськими установами своїх функцій. Лише в останні роки проблема комплексної  оцінки ефективності основних банківських  операцій та надійності банківської  системи України почала набувати першорядного значення. Для здійснення такої оцінки банківської установи потрібен відповідний інструментарій, за допомогою якого можна оцінити  в цілому діяльність комерційних  банків. Таким інструментарієм є  узагальнююча оцінка діяльності банку  на основі рейтингів. Водночас самі банки  потребують певних інструментів оцінки надійності та дохідності їх основних операцій.

Зміни, що відбуваються останнім часом в  економіці нашої країни, кардинально  впливають на напрями та темпи  розвитку банківської системи. Останні  роки відзначилися тим, що банківський  сектор набув ознак динамічної, високотехнологічної  та конкурентної галузі. Однак банківська діяльність залишається ризиковою, тому особливої актуальності набувають  дослідження з комплексного рейтингового оцінювання банків. Конструктивна роль таких досліджень полягає в їх спрямованості на розроблення цілісного  комплексного підходу до оптимізації  фінансового управління банками  в умовах нестабільності і ризику, пошуку можливих шляхів досягнення динамічного стану фінансової стійкості та виходу на траєкторію стабільного зростання.

В умовах жорсткої міжбанківської конкуренції  для прийняття економічно обґрунтованих  рішень щодо співпраці з комерційними банками, клієнти потребують об’єктивної  інформації про фінансовий стан банків. Для отримання такої інформації необхідна класифікація комерційних  банків яка може здійснюватись по їх рейтингам. Рейтинги комерційних  банків дають змогу будь якому  клієнту порівнювати та оцінювати  фінансовий стан комерційних банків без проведення самостійного аналізу  їх діяльності.

Метою курсової роботи є розроблення та наукове обґрунтування теоретичних  засад і прикладних методик визначення комплексного рейтингового оцінювання фінансово-кредитної діяльності банків. 
 

1. Теоретичні основи  діяльності комерційних  банків та показники  оцінки ефективності  їх діяльності 

1.1 Сутність операцій  комерційних банків 

Комерційні  банки – кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для  підприємств, установ і населення  головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків  і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних  і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а  також можуть виконувати всі або  деякі з таких операцій:

• фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів, що інвестуються;
• випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);
• купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;
• видача доручень, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
• касове виконання державного бюджету;
• придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);
• купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;
• купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;
• довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;
• надання консультативних та інших послуг, пов’язаних із банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

Комерційним банкам в Україні забороняється  вести діяльність у сфері матеріального  виробництва і торгівлі матеріальними  цінностями, а також діяльністю з  усіх видів страхування. Їм забороняється  використовувати свої союзи та інші об’єднання для досягнення згоди, спрямованої  на монополізацію ринку банківських  послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження  конкуренції у банківській справі.

Сьогодні  комерційні банки виконують два  види операцій – пасивні та активні. Пасивні операції – це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших  активних операцій. Активні операції банків полягають у діяльності, пов’язаній із розміщенням і використанням  власного капіталу, залучених і позичених  коштів для одержання прибутку при  раціональному розподілі ризиків  за окремими видами операцій і підтриманні  ліквідності. А тепер розглянемо більш детально кожен із цих видів.

Як вже  зазначалося пасивні операції –  це операції, за допомогою яких банки  формують свої грошові ресурси. Ресурси  комерційних банків – це сукупність грошових коштів, що перебувають у  його розпорядженні і використовуються для виконання певних операцій. Їх поділяють на власні, залучені і  позичені. Власний капітал становить  майже третину всіх ресурсів, залучені і позичені – близько 70%.

До власних  ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років.

Власний капітал комерційного банку поділяється  на основний і додатковий. До основного  капіталу відносять статутний і  резервний фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал складається із загальних  резервів за активними операціями і  поточних доходів.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється  у формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі АТ закритого  типу – через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку  згідно з розміром їхньої частки у  статутному фонді.

З розвитком  операцій комерційних банків, а також  необхідністю задоволення вимог  НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду, у комерційного банку виникає  проблема в збільшенні розміру цього  фонду. Це відбувається шляхом проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати  в першу чергу привілейовані  акції, з тим щоб запобігти  розширенню кола власників звичайних  акцій та ускладненню процесу  управління банком.

Резервний фонд комерційного банку призначений  для покриття можливих збитків від  банківської діяльності, а також  для сплати дивідендів за привілейованими  акціями, коли для цього недостатньо  прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства.

Резервний фонд комерційного банку створюється  у порядку, визначеному зборами  акціонерів, а його розмір установлюється, як правило, на рівні 50% від розміру  статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку, які повинні дорівнювати щорічно  не менше як 5% від суми отриманого прибутку.

Крім  резервного фонду, в комерційних  банках створюються спеціальні фонди, призначені для покриття збитків  від активних операцій та для виробничого  і соціального розвитку банку. Їх формування здійснюється за рахунок  прибутку.

Прибуток  є ресурсом внутрішнього походження. Він існує у вигляді залишку  прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди  акціонерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами  акціонерів, виникне залишок прибутку, то ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду банку. Така операція (поповнення статутного фонду) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але також за рішенням, що приймається загальними зборами  акціонерів.

Залучені  кошти банку – це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних  та фізичних осіб), на рахунках громадських  організацій, різноманітних суспільних фондів, які розміщуються в активи з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Основну  суму залучених коштів становлять тимчасово  вільні грошові капітали, що виникають  на основі промислового і торгового  капіталу, грошові накопичення держави, особисті грошові накопичення населення.

Залучені  кошти формують переважну частину  ресурсів, які використовуються для  виконання активних операцій банків. Як основний елемент грошової маси залучені кошти банків відіграють важливу  роль в економіці, тому вони є об’єктом державного регулювання, яке здійснюється у формах обмеження виплачуваної винагороди (процентів), установлення норм обов’язкового резервування і  деяких нормативів регулювання банківської  діяльності (платоспроможності, ліквідності  тощо). Залучені кошти банків поділяються  на депозитні й недепозитні.

Банки залучають вільні грошові кошти  головним чином шляхом виконання  депозитних операцій, у процесі яких використовуються різні види банківських рахунків. Депозити бувають до запитання і строкові. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточному рахунку клієнта. Вони використовуються власниками для здійснення поточних розрахунків з їх господарськими партнерами. На вимогу клієнта кошти з його поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів.

Строкові  депозити (вклади) – це кошти, які  розміщені у банку на певний строк  не менше від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього  терміну або після попереднього повідомлення банку. Вилучення строкових  вкладів відбувається шляхом переказування  грошей на розрахунковий (поточний) рахунок  або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом  депозитів, оскільки вони стабільні  і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється  залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового  ринку та інших умов. Строкові вклади є джерелом одержання прибутків  їх власниками, вони оформляються угодою між вкладником і банком. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає  змінити суму внеску – зменшити або збільшити, то він може розірвати  депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових  умовах. При достроковому вилученні  коштів з такого депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому випадку  проценти знижуються до рівня, передбаченого  по вкладах до запитання.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є  надлишок ресурсів. Ці банки для  одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори  одержують можливість установлення ділових партнерських стосунків.

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для  розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку  з необхідністю регулювання банківської  ліквідності. В Україні, у зв’язку  з упровадженням електронних  розрахунків, міжбанківське кредитування здійснюється шляхом прямих контактів  між банком-кредитором і банком-позичальником. Кредитування здійснюється на договірних умовах на чітко визначений термін. Досить активно використовуються міжбанківські  кредити терміном на один день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку.