Визначення рейтингової оцінки діяльності банків

• субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).

Субординований  капітал включає кошти, залучені від юридичних осіб – резидентів і нерезидентів як у національній, так і м іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований  борг – це звичайні незабезпечені  боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з  банку раніш, п'яти років, а у  разі банкрутства чи ліквідації повертаються Інвестору після погашення претензій  усіх інших кредиторів. При цьому  сума таких коштів, включених до капіталу, не може перевищувати 50% розміру  основного капіталу з щорічним зменшенням на 20% від його первинної вартості протягом п'яти останніх років дії  угоди.

Кошти, залучені на умовах субординованого  боргу, можуть Включатися до капіталу банку після отримання дозволу  Національного банку в разі їх відповідності таким критеріям:

• вони є незабезпеченими, субординованими  і повністю сплаченими;

•не можуть бути погашені за ініціативою власника;

• можуть вільно брати участь у покритті збитків  без пред'явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;

• дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань  щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості  не дозволяє банку здійснити дані виплати.

На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:

• при  розрахунку загальної суми регулятивного  капіталу загальний розмір додаткового  капіталу не може перевищувати 100% основного  капіталу;

•розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50% розміру основного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується  на балансову вартість таких активів:

• акції  та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банком;

• інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших  банків та [фінансових установ у  розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні  установи;

• кошти, вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу. [2]

Національний  банк установлює норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (НІ), якого всі банки зобов'язані  дотримуватися.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (НІ) діючих банків має становити:

а) для  місцевих кооперативних банків:

на 17 січня 2003 р. – не менше ніж 1 000 000 євро;

на 1 січня 2004 р. – не менше ніж 1 150 000 євро;

на 1 січня 2005 р. – не менше ніж 1 300 000 євро;

на 1 січня 2006 р. – не менше ніж 1 400 000 євро;

на 1 січня 2007 р. – не менше ніж 1 500 000 євро;

б) для  банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих  ощадних та іпотечних:

до 17 січня 2003 р. – не менше ніж З 000 000 євро;

на 1 січня 2004 р. – не менше ніж 3 500 000 євро;

на 1 січня 2005 р. – не менше ніж 4 000 000 євро;

на 1 січня 2006 р. – не менше ніж 4 500 000 євро;

на 1 січня 2007 р. – не менше ніж 5 000 000 євро;

в) для  банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих  інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:

до 17 січня 2003 р. – не менше ніж 5 000 000 євро;

на 1 січня 2004 р. – не менше ніж 5 500 000 євро;

на 1 січня 2005 р. – не менше ніж 6 000 000 євро;

на 1 січня 2006 р. – не менше ніж 7 000 000 євро;

на 1 січня 2007 р. – не менше ніж 8 000 000 євро.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (НІ) новостворених банків має становити:

а) для  місцевих кооперативних банків:

до одного року діяльності – 1 000 000 євро;

до двох років діяльності – 1 100 000 євро;

до трьох  років діяльності – 1 200 000 євро;

до чотирьох років діяльності – 1 350 000 євро;

починаючи з п'ятого року діяльності – 1 500 000 євро;

б) для  банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих  ощадних та іпотечних:

до одного року діяльності – 3 000 000 євро;

до двох років діяльності – 3 500 000 євро;

до трьох  років діяльності – 4 000 000 євро;

до чотирьох років діяльності – 4 500 000 євро;

починаючи з п'ятого року діяльності – 5 000 000 євро;

в) для  банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих  інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:

до одного року діяльності – 5 000 000 євро;

до двох років діяльності – 5 500 000 євро;

до трьох  років діяльності – 6 000 000 євро;

до чотирьох років діяльності – 7 000 000 євро;

починаючи з п'ятого року діяльності – 8 000 000 євро.

Норматив  адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і  в повному обсязі розрахуватися  за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших  операцій грошового характеру. Чим  вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче  значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори / вкладники банку.

Норматив  адекватності регулятивного капіталу (Н2) встановлюється для запобігання  надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських  активів на кредиторів/вкладників банку. Значення цього показника визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених  на суму створених відповідних резервів за активними операціями. Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження:

а) І  група активів зі ступенем ризику 0%: готівкові кошти; банківські метали; кошти в Національному банку; боргові цінні папери центральних  органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком; нараховані доходи за борговими цінними  паперами, що рефінансуються та емітовані  Національним банком; боргові цінні  папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції;

б) II група  активів із ступенем ризику 10%: короткострокові  та довгострокові кредити, надані центральним  органам виконавчої влади; нараховані доходи за кредитами, наданими центральним  органам виконавчої влади;

в) ІІІ  група активів зі ступенем ризику 20%: боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком; боргові цінні папери місцевих органів  виконавчої влади в портфелі банку  на продаж та інвестиції; кошти до запитання, розміщені в банку, який має офіційний  кредитний рейтинг не нижчий за інвестиційний  клас; нараховані доходи за коштами  до запитання, розміщені в банку, який має офіційний кредитний  рейтинг не нижчий за інвестиційний  клас; депозити овернайт, розміщені  в банку, який має офіційний кредитний  рейтинг не нижчий за інвестиційний  клас; інші коротко строкові депозити, розміщені в банку, який має офіційний  кредит ний рейтинг не нижчий, за інвестиційний клас; нараховані доходи за депозитами овернайт, гарантійними депозитами, іншими короткостроковими  депозитами, розміщеними в банку, який має офіційний кредитний  рейтинг не нижчий за інвестиційний  клас; кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, розміщені  в банку, який має офіційний кредитний  рейтинг не нижчий за інвестиційний  клас; нараховані доходи за кредитами  овердрафт, овернайт та іншими короткостроковими  кредитами, розміщеними в банку, який має офіційний кредитний  рейтинг не нижчий за інвестиційний  клас;

г) IV група  активів зі ступенем ризику 50%: кошти  до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; нараховані доходи за коштами до запитання  в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; депозити овернайт, розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; короткострокові та довгострокові кредити, надані місцевим органам виконавчої влади; нараховані доходи за кредитами, наданими місцевим органам виконавчої влади; гарантійні депозити в інших банках (покриті); зобов'язання з кредитування, надані банкам та інші зобов'язання, надані клієнтам; валюта та банківські метали, які куплені, але не одержані; активи до одержання;

ґ) V група  активів зі ступенем ризику 100%: прострочені  нараховані доходи за коштами до запитання  в інших банках; прострочені нараховані доходи за кредитами, наданими центральним  і місцевим органам виконавчої влади; короткострокові депозити, розміщені  в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; нараховані доходи за строковими депозитами, розміщеними  в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; довгострокові  депозити, розміщені в інших банках. [1,2,3]

Аналіз  якості активів. Низька якість активів  є найпоширенішою проблемою для  нестійких і погано керованих  банків, хоча це і не єдина причина  їхньої фінансової слабкості. Метою  проведення аналізу якості активів  банку є визначення їхньої життєздатності і правильності відображення їхньої вартості у звітності банку. З  метою найточнішого аналізу якості активів використовується система  класифікації кредитів, інших видів  активів та забалансових статей.

Активи, що визнаються задовільними (стандартними), не підлягають класифікації. Активи, з  якими банк має явні проблеми і  за якими кінцеве погашення не гарантоване, класифікуються як субстандартні. Активи, збитки за якими майже безсумнівні, але їхній розмір поки що не можна  точно встановити, класифікуються як сумнівні. Активи, які безперечно не будуть погашені і, таким чином, не є  життєздатними активами банку, класифікуються як збиткові.

За необхідності можна виділити ще одну категорію  активів – «особливо згадані», до якої входять активи, що не є задовільними, але поки що не викликають настільки серйозного занепокоєння, щоб бути занесеними до категорії субстандартних. Однак такий підхід не завжди застосовується під час аналізу якості активів.

Зважування  на ризик за кожною класифікацією  активів робиться так: 

 

Отже, під  час аналізу всі активи (а також  забалансові статті, якщо вони є  в класифікації) множаться на відповідний  коефіцієнт ризику. Загальна сума зважених на коефіцієнт ризику активів є середньозваженою вартістю класифікованих активів.

Середньозважена вартість класифікованих активів за категоріями стає чисельником під  час визначення якості активів. Знаменником  під час визначення якості активів, як правило, є капітал банку з  таким коригуванням:

– якщо банк зробив спеціальні відрахування на відшкодування збитків за кредитами, ці відрахування віднімаються від вартості активу до його класифікації;