Формування ресурсної бази комерційних банків у сучасних умовах

     Ці  види цінних паперів виконують для  своїх держателів фактично єдину  функцію – розміщення коштів із метою одержання доходу. Сертифікати, як і інші види цінних паперів, можуть переуступатися. Проте у розрахунках вони використовуватися не можуть, і тому єдиною можливістю їх використання залишається пред’явлення їх у визначений термін до сплати й отримання доходу.

     Специфіка роботи із депозитними та ощадними сертифікатами пов’язана із порядком оподаткування доходів від розміщення коштів у певні види цінних паперів. Через цю обставину виникає необхідність при розгляді завдання інвестора враховувати саме порядок оподаткування доходів за сертифікатами. На сьогодні доходи оподатковуються податком на прибуток у розмірі 30%. Вважаючи, що ринок цінних паперів перебуває у стані формування, а поле оподаткування також не є статистичний, визначилися умови придбання сертифікатів юридичними і фізичними особами.

     Припустимо, що юридична особа приймає рішення  про купівлю депозитного сертифіката тільки тоді, коли дохідність від розміщення коштів у депозитний сертифікат буде не менша, ніж середня дохідність на фінансовому ринку.

     Введемо позначення:

     N – сума коштів, що вноситься на депозит і є номінальною вартістю депозитного сертифіката;

     q – річна процентна ставка за депозитним сертифікатом;

     S – середня річна дохідність на фінансовому ринку для небанківських організацій;

     у – ставка податку на прибуток;

     у’  – ставка податку на доходи від  вкладень на фінансовому ринку (тут  маються на увазі можливості ставки податку на даний вид прибутку).

     Умову придбання депозитного сертифіката  визначимо таким чином: дохідність від розміщення суми N у депозитний сертифікат із процентною ставкою q має  бути не менша, ніж середня дохідність S:

     N *  (1+q (1-y) / 360) >= N * (1+S (1-у’) / 360).

     Із  цього співвідношення отримуємо:

     q >= S * (1-y’) / (1-y)

     Нерівність  свідчить, якою має бути мінімальна процентна ставка за депозитним сертифікатом, аби інвесторам було вигідно його купувати. Процент, що відповідає нерівності, забезпечує купівлю сертифіката, оскільки дохідність у даному разі не нижча від альтернативних способів розміщення коштів.

     Слід  зазначити, що на практиці підприємці намагаються мінімізувати податкові  платежі. А оскільки податок вираховується  не автоматично з доходу від депозитних сертифікатів, а після зменшення на суму видатків щодо обслуговування цих паперів, то в результаті сума прибутку, який оподатковується, може бути нульовою або навіть від’ємною. Таким чином, податок узагалі може не нараховуватися. Для тих підприємств, котрі вдаються до такої політики, характерне ось що: їх доходи від депозитних сертифікатів фактично не оподатковуються.

     Банки випускають ощадні сертифікати для  залучення коштів населення і  тим самим виконують основну  мету своєї діяльності – отримання прибутку. Як спосіб залучення коштів випуск ощадних сертифікатів аналогічний прийняттю коштів населення на вклади. Але ощадні сертифікати як цінні папери відрізняються від вкладу двома особливостями:

1. внесення грошей на вклад засвідчується видачею ощадної книжки або договором між банком і вкладником, а внесення коштів на ощадний сертифікат засвідчується бланком цінного паперу;
2. вклад переуступатися не може, а бланк ощадного сертифікату може переуступатися однією фізичною особою іншій.

     Для врахування специфіки розглянемо випуск ощадних сертифікатів із точки зору фізичної особи – потенційного покупця  сертифіката. Останній має мету отримати максимальний дохід. У разі, якщо він  отримує ощадний сертифікат і  пред’являє його до погашення в  установлений на сертифікаті термін, він отримує дохід у вигляді номінальної вартості сертифіката разом із сумою нарахованих процентів. При цьому покупець має сплатити податок із доходу так само, як і з доходу за вкладом. Після оподаткування інвестор отримує номінальну вартість сертифіката плюс нараховані проценти без податку на прибуток. Вважатимемо умовою купівлі ощадних сертифікатів перевищення дохідності розміщення коштів у сертифікат над середньоринковою дохідністю.

     Введемо позначення:

     N – номінальна вартість ощадних сертифікатів;

     q – річна процентна ставка за депозитним сертифікатом;

     qr – річна ставка рефінансування;

     t – кількість днів із дати купівлі сертифіката до його пред’явлення для погашення;

     S’ – середньоринкова річна дохідність для інвестора;

     f – ставка податку на доходи за ощадними сертифікатами (він може бути введений на ринку цінних паперів);

     Умови інвестора при купівлі ощадних  сертифікатів полягають у перевищенні  дохідності розміщення суми N у депозитний сертифікат із процентною ставкою q над  середньоринковою дохідністю S’ з урахуванням оподаткування:

     N *  (1+q * t / 360 - f) * 360/t >= S’

     Цей вираз дає можливість визначити  величину процентної ставки за ощадними сертифікатами, що забезпечує виконання  умови інвестора з розміщення коштів у ощадні сертифікати. Таким  чином, останню умову слід розглядати як систему умов, які забезпечують випуск і розміщення ощадних сертифікатів. Нерівність являє собою умову узгодження інтересів банку, який випустив сертифікати, й інвесторів, які отримують цінні папери певного виду. [26,с.129].

     Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми  і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській  практиці набув депозит, що відкривається  клієнтові при оформленні ним  поточного рахунку. Депозит має  обов’язковий характер, а його величина і термін внеску коштів на рахунок визначається банком. Якщо клієнт не виконує умови даного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у разі закриття клієнтом поточного рахунку. Він вважається безстроковим, що дає змогу банку використовувати його як довгостроковий кредитний ресурс.

     Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі депозиту без додаткового забезпечення, отже, внесок у цьому випадку є гарантією повернення позички.

     Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. Інакше банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру, а й може позбутися вже існуючої.

     Комерційні  банки такий метод залучення внесків, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому разі між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере до себе зобов’язання надати клієнту кредит протягом установленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливостей клієнта або на основі планових регулярних внесків. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичку. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку.

     У роботі комерційних банків щодо залучення  вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання  прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків. Розмір депозитного процента встановлює комерційний банк самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, станом грошового ринку і власної депозитної політики.

     При встановленні розміру процентної ставки за терміновими депозитами визначальним чинником є термін на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки. Банки можуть заінтересовувати вкладників шляхом простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплати прибутку за внесками.

 

РОЗДІЛ  ІІІ. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ БАНКУ 

      3.1. Формування ресурсної бази комерційних банків у сучасних умовах 

     Банки є одним із головних інструментів здійснення реформ, однією з найважливіших  структур ринкової економіки. Стан економіки негативно позначається на розвитку банків України. Це можна назвати основною причиною виникнення проблем у формуванні та використанні кредитних ресурсів. Наприклад, протягом 1999 року до категорії проблемних віднесено 52 банки (це 26,5% від загальної кількості банків), режим фінансового оздоровлення встановлено для 12 банків, у трьох відкликано ліцензії на здійснення всіх банківських операцій, 37 банків перебували в стадії ліквідації. Причини, які породили основні проблеми в банківській системі України, можна поділити на три групи:

1. загострення кризи реальної економіки, насамперед сфери виробництва;
2. внутрібанківські чинники, невиробленість  стратегії і тактики роботи в ринкових умовах;
3. недосконалість грошово-кредитної політики НБУ щодо комерційних банків.

     Аналізуючи  механізм формування банківських ресурсів, слід відзначити, що він ще досить недосконалий. Насамперед, існує проблема нарощення  комерційними банками статутних  фондів до нормативної величини.

     Нинішній  сукупний статутний фонд банків загальним розміром майже 2,9 млрд. грн. (у середньому на один діючий банк припадає 17 млн. грн.) негативно характеризує вітчизняні фінансові інститути порівняно з банками розвинутих країн.

     Проблема  низької конкуренції банківського капіталу пов’язана зі слабкою капіталізацією комерційних банків, кількість яких не відповідає розміру їхньої капітальної бази. Найбільша питома вага банків України припадає на розмір сплаченого статутного фонду від 3 до 10 млн. грн. — (55%), у той час як на групу банків зі статутним фондом від 10 до 70 млн. грн. — 24,7%, а понад 70 млн. грн. — всього 2,8% банків. Обмежена капітальна база банків може стати на заваді розширенню їхніх операцій із обслуговуванням різних груп клієнтів, а вона ж зумовлює досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без довгострокових вкладень у економіку не припинити склад виробництва [37, с.42].

     Тому  одне з головних завдань полягає  у подальшому нарощувані банківського капіталу, інакше темпи капіталізації  банківської системи  України  рано чи пізно вступить у дисонанс із вимогами кредитного забезпечення економіки.

     Якщо  національна банківська система  виявиться неспроможною “наростити м’язи” , банківським простором  країни крок за кроком опанують системи, які ці м’язи мають. А національний виробник не уточнюватиме, чий саме ресурс кредиту він використовує, натомість завдячуватиме кредитній системі , яка його дає [22, с.20].

     У той же час вимоги щодо збільшення комерційними банками статутних  фондів повинні мати виважений характер, щоб не породити монополістичних тенденцій у кредитній сфері, сприяючи розвитку великих багатофілійних банків при одночасному скороченні невеликих банківських установ. Це могло б зашкодити формуванню ефективної, збалансованої структури банківської системи, стимулюючи відновлення монополії та ліквідацію міжбанківської конкуренції.

     Депозити  є відносно дешевим джерелом банківських  ресурсів, залучення їх комерційними банками передбачає розв’язання  двох проблем:

1. звідки банк може залучити їх;
2. яким чином він може гарантувати достатність депозитів та вкладів для забезпечення необхідного обсягу кредитів, на які є попит клієнтів. Розв’язати ці дві проблеми важко, особливо в період економічної нестійкості та нестабільності фінансового ринку [12, с.51].

     Має недоліки і організація депозитного страхування в Україні, тому потребує доповнення та вдосконалення.

     Як  засвідчують статистичні дані, частка депозитів 500 і більше гривень становить 64% від їхньої загальної суми, тому відшкодування із фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі 1000 грн. недостатнє.