Формування ресурсної бази комерційних банків у сучасних умовах

     Методикою Базельського комітету передбачено  наявність у складі додаткового  капіталу довгострокових субординованих зобов'язань зі строком погашення  не менше 5 років.

     На  фінансовому ринку України аналогічних  довгострокових субординованих зобов’язань немає. Проте НБУ і не передбачає введення боргових інструментів до складу капіталу банку, тим самим непрямо обмежуючи можливості банків щодо диверсифікації портфеля власних коштів шляхом включення до нього умовно постійних елементів. Така позиція НБУ є обґрунтованою, спрямованою на зміцнення захисної функції капіталу в умовах перехідного періоду. Проте у міру розвитку ринкових відносин, зниження темпів інфляції, стабілізації економіки український банківський капітал може бути поповнений елементами додаткового капіталу.

     2. Українські акціонерні комерційні  банки мають постійну, порівняно  із західними, структуру капіталу, оскільки у нас немає такого  розмаїття видів акцій, якими  оперують кредитно-фінансові установи  розвинутих банківських систем.

     3. Згідно з методикою Базельського комітету спеціальні резерви не включаються до складу капіталу: “Резерви, створені з прибутку, ... повинні бути вільними і не обтяженими жодними конкретними претензіями з боку кредиторів, із тим, щоб їх можна було визначити як такі, що безумовно належать акціонерам, тобто саме такими, що доповнюють акціонерний капітал” [8, с.105]. Водночас “створення банківських резервів для покриття сумнівних кредитних вимог ... спотворює результати аналізу прибутковості основної діяльності банку і, як наслідок, спотворює також реальну оцінку капіталу”. В українських комерційних банках цей вид резерву враховується при розрахунку величини обсягу капіталу.

     4. Введення о складу капіталу  статті балансу “Переоцінка валютних  коштів” є високо ризикованим. При значному коливанні валютного курсу даний елемент може призвести як і до необґрунтовано високої оцінки власних коштів банку, також і до стрімкого їх знецінення. Базельський комітет, допускаючи введення до складу капіталу банків економічно розвинутих країн першокласних резервів переоцінки, все ж ставиться до цього з обережністю: “Спроби поліпшити баланс шляхом ревальвації активів можуть створити враження благополучної капітальної бази, проте можуть зашкодити фінансовому стану банку в цілому” [23, с.108].

     У складі основного капіталу головна  роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або  приватного капіталу при організації  нового банку за рахунок внесків  засновників чи випуску і реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками, хоча він не може бути меншим від мінімального розміру, встановленого НБУ.

     Мінімальний розмір статутного капіталу контролюється  НБУ тільки на час створення та при реєстрації комерційного банку. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше:

1. для місцевих кооперативних банків – 1 мільйона євро;
2. для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області – 3 мільйонів євро;
3. для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України – 5 мільйонів євро.

     Мінімальний розмір статутного капіталу банку, створеного з участю іноземного капіталу, має  бути не меншим за суму, еквівалентну 5 мл. Євро на день підписання установчого  договору за курсом НБУ, за умови, що частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить до 50%.

     Якщо  частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить 50% і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу з участю іноземного капіталу має  бути не меншим від суми, еквівалентної  10 млн. Євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ.

     Для функціонуючих та новостворених  комерційних банків, зареєстрованих НБУ до 1 червня 1999 року, встановлюється такий показник, як норматив капіталу у сумі 5 млн. грн., з поступовим нарощенням до 8 млн. грн. за станом на 1 жовтня 1999 року і до 10 млн. грн. за станом на 1 квітня 2000 р.

     Динаміку  загального обсягу статутних фондів комерційних банків України можна  аналізувати за допомогою таблиці 2.4.

Таблиця 2.4.

Динаміка  загального обсягу статутних фондів комерційних 
банків України (млн. грн.)

     Нинішній  сукупний статутний фонд банків загальними розмірами близько 2,9 млрд. грн. попри його значне зростання за останні роки в середньому становить близько 18 млн. дол.. на один діючий банк, що загалом негативно характеризує фінансову потужність банківських інститутів Вона взагалі є неспівставною з банками промислово розвинутих країн: загальна сума сплаченого статутного фонду всіх банків України (558 млн. дол. США на 1.01.2001р.) не зовсім адекватна капіталові навіть одного середнього за розмірами західного банку.

     Слабка  капіталізація комерційних банків пов’язана також із проблемою низької концентрації банківського капіталу, що виявляється у порівняно значній кількості банківських установ у країні і невеликій стосовно цієї кількості капітальній базі, яка на них припадає (табл. 2.5.)

Таблиця 2.5.

Групування  комерційних банків України за розміром сплаченого 
статутного фонду.

     Як  видно з наведених у таблиці  даних, незважаючи на позитивні тенденції  останніх років, що відображають загальне зростання статутних фондів банків відповідно до вимог НБУ, понад 80% загальної кількості елементів другого рівня банківської системи складають дрібні і середні банки. Зрозуміло, що економіці потрібні різні за розмірами банківські установи, дрібніші з яких можуть успішно співпрацювати з невеликими підприємствами, оскільки крупні банки не завжди орієнтують належним чином свою діяльність на малий і середній бізнес. Водночас наявність у складі банківської системи надмірної кількості кредитних установ з невеликим капіталом може спричинити проблеми з підтримання стабільності фінансового сектора економіки, оскільки навіть окремі, а не масові банкрутства банків підривають довіру до системи в цілому. Практика ж показує, що у банків з невеликим капіталом частіше виникають проблеми з регулювання ліквідності. Крім того, обмежена капітальна база банків може стати на заваді розширенню їхніх операцій з обслуговування суб’єктів ринкових відносин, зумовлюючи досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без довгострокових вкладень в економіку неможливими є заходи щодо припинення спаду та нарощування виробництва [21, с.92].

     Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється  у формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі АТ закритого типу – через пере розділ усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.

     При утворенні банку як товариства з  обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких  документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов’язаннями у межах своєї частки.

     Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок  власних коштів учасників (акціонерів) банку. Його формування з допомогою банківських кредитів не допускається. Статутний фонд комерційного банку не може формуватися за рахунок коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, фонди та ін.).

     Статутний фонд у банку у формі АТ створюється  шляхом випуску та продажу двох видів  іменних акцій – звичайних  та привілейованих. Власники звичайних  акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Проте збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід , у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

     Власники  звичайних акцій вкладають свій капітал на весь час функціонування комерційного банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. В окремих випадках, якщо збори акціонерів ухвалять рішення про скорочення числа учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі).

     Привілейовані акції дають право їхнім власникам  на отримання фіксованого розміру  дивідендів, що не залежить від отриманого прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації комерційного банку та розподілу його майна мають переваги порівняно з власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, проте після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.

     Власники привілейований акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком.

     З розширенням кола операцій комерційних  банків, а також у зв'язку з  необхідністю задоволення вимог  НБУ щодо мінімального розміру статурного фонду у комерційного банку з’являється  потреба в збільшенні розмірів цього фонду. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати насамперед привілейовані акції, з тим, що б запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.

     Перший  випуск акцій банку має складатися тільки зі звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком–емітентом першого  випуску акцій звільняється від  оподаткування податком на операції з цінними паперами.

       Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого АТ, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури – підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, пов’язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями. Щоб отримати право додаткової емісії акцій, банк не може бут збитковим, мати прострочених боргів перед бюджетом та кредиторами.

     Для реєстрації випуску акцій банк-емітент  складає проспект емісії. Проспект емісії готується засновниками банку (при першій емісії) та правлінням банку (при наступних емісіях). У проспекті емісії повідомляється про банк, його фінансове становище, вміщуються відомості про майбутній випуск цінних паперів. Проспект емісії  має бути  засвідченим незалежною аудиторською фірмою.