Формування ресурсної бази комерційних банків у сучасних умовах

    Завданням політики банку щодо мобілізації  ресурсів є формування необхідних коштів для подальшого  їх розміщення шляхом найкращої реалізації цілей. Це потребує порівняння ресурсів через вибір найкращих елементів шляхом якісної їх оцінки. Із вищезазначених цілей мобілізації банківських ресурсів одним із способів визначення якості є розвиток таких критеріїв прийняття рішень, як:

1. Ступінь врахування у банківських нормативах.

    Банківські  ресурси мають по-різному враховуватися  у нормативах ліквідності, оскільки з ускладненням масштабів діяльності, посиленням рівня менеджменту виникла додаткова потреба у своєчасності виконання зобов’язань. Тому корисним є зарубіжний досвід, де банківські ресурси враховуються у нормативних документах про ліквідність  із різними коефіцієнтами. При цьому якщо ресерси у нормативах про ліквідність ураховуються з коефіцієнтом понад 70% у пасивних компонентах ліквідності, то якість цих елементів висока, а інструменти з менш ніж 70% коефіцієнтом мають низьку якість.

2. Витрати на  мінімальні резерви.

    Банки ставлять перед собою мету мінімізувати обов’язкові резерви. Це можна здійснювати за рахунок зміни структури зобов’язань, тобто вибирати такі елементи, за якими обов’язкові резерви є мінімальними.

3. Результат прибутковості.

    Під цим критерієм слід розуміти  мінімізацію витрат під час мобілізації  ресурсів. При цьому розрізняють дорогі (наприклад, строкові вклади) і дешеві (вклади до запитання) ресурси. Відповідно якість ощадних вкладів за критерієм прибутковості нижча, аніж вкладів до запитання.

    4. Критерій стабільності.

    Стабільність  указує на ліквідність певного виду ресурсу щодо негативних коливань складу ресурсної бази. Порівняно з іншими критеріями стабільність має найважливіше значення, оскільки строковість ресурсів ураховується при їх розміщенні. Стабільність по-різному виявляється стосовно інших критеріїв. Наприклад, ощадні сертифікати мають високу стабільність і високий  ступінь урахування у банківських нормативах, їхні низбкі процентні витрати сприятливо впливають на ситуацію прибутковості.

    5. Критерій зміни процентних ставок.

    Цей критерій указує на чутливість окремих складових ресурсної бази при зміні процентних ставок. При нарвхуванні процентів за ощадними сертифікатами не враховуються ринкові зміни, тому даний вид ресурсів не чутливий до змін процентних ставок. Встановлення процентів за строковими вкладами (із незначним строком) перебуває постійно під впливом кон’юктури ринку, тому процентні ставки цього ресурсу  можуть змінюватися у будь-який момент. Отже, короткострокові ресурси  вказують на високу змінність процентних ставок.

6. Критерії впливу банку на мобілізацію ресурсів.

    Вищезазничений  критерій визначає межі впливовості  банку на окремі ресурси. Вплив банку  на ощадні сертифікати дуже високий, оскільки обсяг і строки останніх визначаються ним самостійно. Ступінь  впливу банку на вклади до запитання незначний, таму що їх обсяг визначається поведінкою платіжного обороту.

    Для мобілізації ресурсів банки пропонують своїм клієнтам певні послуги  із залученням коштів. Це не що інше, як засоби для досягання цілей, які  називаються інструментарієм (різні  види ресурсів, що їх банк залучає на фінансовому ринку).

    Особливість інструментарію ресурсної бази полягає  в тому, що він не завжди може бути впровадженим відповідно до бажань банку, тому що прийняття рішень про величину і час залучення ресурсів знаходиться  у певних межах. Тому необхідно визначити рамкові умови, які обмежують дії щодо створення ресурсного потенціалу.

    Як  рамкові умови інструментарію слід розглядати фактори, що пливають на використання банківських ресурсів і так визначають обсяг і структуру мобілізованих коштів. Фактори слід поділити на три групи, при чому кожна із них характеризується однаковою якістю впливості на мобілізацію ресурсів.

    Перша група факторів – неконтрольовані  фактори. Їхнього впливу банк не може попередити чи змінити і враховує їх як задані величини. Серед таких позасистемних факторів доцільно виділити макроекономічні, стан фінансового ринку, нормативи регулюючих органів. Основним макроекономічним фактором є загальноекономічна ситуація в країні, грошово-кредитна політика центрального банку та податкова політика.

    До  другої групи факторів (частково контрольованих), вплив яких на мобілізацію ресурсів банк може частково змінити, належить поведінка клієнтів, конкурентів  і власників.

    Третя група факторів – внутрішньосистемні фактори. До них належать ентогенні величини впливу, які є контрольованими, тобто їхній вплив банк може змінити так, щоб узгодити обсяг мобілізованих банківських ресурсів згідно з наміченими цілями. Серед цієї групи факторів слід виділити потенційні фактори і параметри діяльності. До потенційних факторів належать місце знаходження банку, його розмір, а також мережа філій. До параметрів діяльності належать такі маркетингові інструменти як досягнення результатів, реклама і цінова політика.

    Важливим  елементом політики банку для мобілізації ресурсів є вироблення рекомендацій, а отже, певних дій і напрямків залучення коштів. Зокрема, рекомендується здійснювати управління банківськими ресурсами під аспектами дотримання вимог регулюючих органів, мінімізації обов’язкових резервів, ліквідності, прибутковості, мінімізації витрат і орієнтації на потреби клієнтів [24, c.103]. 
 

    1.2. Характеристика фінансових  ресурсів комерційного  банку 

    Ресурси комерційних банків – це сукупність грошових коштів, що перебувають у  його розпоряджені і використовуються для виконання активних операцій, з допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називають пасивними.

    Згідно  з існуючими в банківській  практиці традиціями ресурси комерційних  банків поділяють на власні, залучені та позичені кошти.

    Структура банківських ресурсів по комерційних  банках України характеризуються такими даними (таблиця 1.1)

    Таблиця 1.1

    Структура ресурсів комерційних  банків України 

    за  станом на 01.01.2000р.

    Власний капітал комерційних банків займає невилику питому вагу у сукупному  капіталі. Для суб’єктів підприємницької  діяльності у сфері матеріального  виробництва це відношення інше. Якщо для промислового підприємства нормою вважається, коли власний капітал становить 50% від загального капіталу, для комерційного банку України достатньо буде 8%. Це обумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користуються, в основному чужими грошима, власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал банку виконує захисну функцію, а функція забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального виробництва стає головною, для власного банківського капіталу є другорядною. Незважаючи на це, досить відчутна роль власного капіталу як джерела забезпечення оперативної діяльності комерційного банку на перших кроках після його утворення за рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, орг- та комп’ютерної техніки, будівництва або оренда банківських офісів, впровадження систем банківського захисту, банківських технологій та систем зв’язку.

    Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для участі у власних акціонерних та спільних підприємств. Як видно з таблиці 1.1., на власний капітал припадає лише 12,8% усіх банківських рахунків.

    Власний капітал комерційних банків поділяється  на основний та додатковий. Основний капітал складається з статутного, резервного фондів, фондів економічного стимулювання та фондів, що утворюються за рахунок прибутків. Додатковий капітал формується з невикористаних резервів, що призначаються для страхування активних операцій комерційних банків та нерозподіленого прибутку.

    У складі основного капіталу головна  роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або  приватного капіталу при організації  нового банку шляхом внесків засновників  чи випуску в реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками, однак він не може бути меншим мінімальног розміру встановленого Національним банком України. Підтвердження цьому можна знайти у таблиці 1.1.: якщо всі фонди формують 67,2% власного капіталу банку, то статутний фонд дорівнює 53,5% від загальної суми фондів.

    Одним з елементів додаткового капіталу банків постають невикористані резерви  страхування банківських ризиків (кредитного, валютного, інвестиційного). Призначенням цих резервів є зниження негативних наслідків у зв’язку з неповерненням  кредитів, виникнення збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться  у розпорядженні банку. В Україні ці резерви створюються з прибутку, що залишається у банку після сплати податків. Такий порядок знижує фактичні можливості комерційних банків для створення необхідного розміру страхових резервів.

    Нерозподілений  прибуток, як елемент додаткового  власного капіталу комерційного банку, є ресурсом внутрішнього походження. Він створюється у вигляді  залишку прибутку після оплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановила зборами акціонерів винекне їх залишок – ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам але також за рішеннями, що приймаються загальними зборами акціонерів.

    Розмір  власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від  багатьох факторів. До них належать:

• рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Більш значні вимоги збільшують потребу у високому капіталі;
• специфіка клієнтури. При значній кількості невеликих вкладників власних коштів потрібно буде менше між за наявності великих вкладників;
• характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикових операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

    Більша  частина ресурсів комерційного банку  формується за рахунок залучених  та запозичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюється НБУ. Згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлено НБУ, залучені та запозичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

      Основними видами операцій по  залученню коштів є:

1. депозитні (фізичних і юридичних осіб);
2. вкладні;
3. випуск в обіг сертифікатів (ощадних, депозитних);
4. відкриття ??? рахунку;
5. відкриття поточного рахунку з оверджафтом;
6. банківські векселі;
7. заставні депозити, заставні вклади.

    Одним  із видів капіталу банку є запозичені кошти комерційних банків, до яких належать кошти, які отримані ними від  емісії та продажу  облігацій та кредити, які отримують в НБУ.

    Значну  долю формування капіталу займають кредити. Взаємне кредитування банків здійснюється на умовах, затверджених НБУ. Кредити, що надаються одному банку іншим банкам, не є довгостроковими (в межах 1 місяця). Значні кредити отримують комерційні банки від НБУ. Дане кредитування в основному здійснюється через кредитні аукціони, тобто власникам кредитних ресурсів є НБУ.