Формування ресурсної бази комерційних банків у сучасних умовах

    ЗМІСТ

     ВСТУП

    Широкі  структурні зміни, які відбуваються в економіці України у період становлення державної незалежності і переходу до ринкових відносин вимагають значних перетворень і у грошово-кредитній політиці.

    Однією  з основних проблем сучасного  періоду розвитку економіки України  є удосконалення діяльності комерційних  банків, а особливо формування й  використання інших ресурсів.

    Банківські  ресурси можна сміливо назвати  фундаментом, на якому базується  вся подальша діяльність комерційного банку, оскільки процеси утворення  ресурсів і надання позик перебувають  у тісному взаємозв’язку. Слід пам’ятати, що за кожним комерційним банком стоїть велика кількість клієнтів, для яких неспроможність банку надавати їм певні види послуг означає нестабільність їхньої діяльності. Саме тому тема даної дипломної роботи є актуальною.

    На  сучасному етапі велике значення має дослідження та запровадження в практиці українськими банками практичного досвіду щодо створення та використання ресурсів банками зарубіжних країн.

    При формуванні банками своїх ресурсів виникають економічні відносини. Суб’єктами цих відносин є комерційні банки, Національний банк України, фізичні особи та юридичні особи, серед яких є підприємства, організації, фірми. Об’єктами відносин є самі ресурси банків: власні, залучені, та запозичені кошти.

    У своїй дипломній роботі я намагалася розкрити роль і значення ресурсної бази комерційних банків, охарактеризувати специфіку формування основних видів банківських ресурсів. Також необхідно дослідити основні проблеми, які існують у вітчизняній банківській системі щодо формування і використання ресурсів і разом з тим знайти оптимальні шляхи їх вирішення.

    При написанні дипломної роботи використовуються праці багатьох економістів, до яких належать: Савлук М.І., Дзюблюк О.В., Гладких  А.Д., Довгань Ж., Тиркало Р.І., Олійник  Д. та інші,  навчальна та монографічна література по даній проблемі, матеріали спеціальних періодичних видань, а також законодавчий та інструктивний матеріал Національного банку України, що стосується процесу формування ресурсів комерційних банків.

РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ  КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ, СТРУКТУРА ТА ЇХ ФОРМУВАННЯ 

     1.1. Економічна суть фінансових ресурсів банку 

    Банківські  ресурси – це основа основ діяльності будь-якого банку. Лише маючи у  розпоряджені необхідну кількість  ресурсів, банки можуть діять і  отримувати прибутки. Тому розуміння  економічного змісту банківських ресурсів, знання проблем, пов’язаних  з цим формуванням і використанням, надзвичайно важливе. Така необхідність особливо постає в умовах міжбанківської конкуренції, коли саме від того, наскільки ефективно банк проводитиме кредитну політику та виконувати послуги, залежить успіх його діяльності.

    Розглядаючи економічний зміст ресурсів комерційних  банків зазначимо, що їх перелив здійснюється на кредитній основі що вони є своєрідним товаром. Споживча вартість банківських  ресурсів полягає у спроможності функціонувати як капітал і приносити дохід у вигляді позичгового прибутку, який є складовою банківських прибутків. З огляду на це вважається, що поняття  „ресурси комерційних банків” може мати два аспекти.

    По-перше, традиційні банківські ресурси являють собою акумульовані банком тимчасово вільні кошти господарства й населення на умовах забезпечення зобов’язань власності чи боргу для подальшого розміщення  на ринку з метою вилучення прибутку. Ці кошти, по суті, - вільна частина пасиву балансу комерційного банку,  і ми пропонуємо вважати їх банківськими ресурсами у вузькому розумінні.

    По-друге, у зв’язку з тим, що понняття  „ресурс” (від французького „resources”) трактується не лише як „засоби” і  „запаси”, а й як „можливості”, це дає право застосовувати його й до поняття банківських ресурсів у широкому розумінні. У цому разі, окрім тадиційних банківських ресурсів у дане поняття можна включити й реальні можливості банку не лише акумулювати кошти в зобов’язання боргу та зобов’язання власності, а й можливості вилучати прибуток від проведення дохідних банківських операцій (дохідних активних, комісійних і посередницьких операцій). Розмір же прибутку має бути достатнім для окупності залучених та запозичених ресурсів і поступового зростання капіталу банку. Саме розуміння банківських ресурсів у широкому аспекті ставить на центральне місце проблему управління активами / пасивами.

    Згідно  з міжнародними стандартами бухгалтерського  обліку  чистий реальних залишок  зобов’язань банку і його капіталу становить ресурсну базу комерційного банку. Отже, ресурсна база комерційного банку – це частина грошового ринку, представлена сукупністю виведених із обігу коштів господарських суб’єктів грошових доходів населення, які мобілізуються банками на  умовах виникнення зобов’язання власності та боргу для подальшого розмішення серед юридичних і фізичних осіб, яким необхідні банківські ресурси з метою одержання прибутку.

    На  рисунку 1.1 показано схему ресурсної  бази комерційних банків, яка притаманна вітчизняним банкам в умовах ринкових відносин, що формуються в Україні.

    Водночас, слід зазначити, що структура ресурсної  бази окремого банку є індивідуальною і залежить від ступеню спеціалізації  банку, універсалізації банківських  операцій та інших факторів. [32, с. 112]

    Рис. 1.1. Ресурсна база комерційного банку.

    Під час формування ресурсної бази банк передусім має визначити систему  цілей. Важливість цього кроку пояснюється  тим, що згідно з новою концепцією банк – це коаліція індивідумів, поведінка  яких орієнтована на постановку і досягнення цілей, які, у свою чергу взначають напарямки діяльності банку. Під час вироблення політики мобілізації ресурсів банк повинен реалізувати такі цілі: прибутковісь, дотримання вимог регулюючих органів, ліквідність, мінімізація витрат, орієнтація на адаптацію, обсяги і ринок.

    Мета  кредитного інституту – максимізація прибутку, що залежить від обсягу та ціни залучення різних видів банківських  ресурсів. Прибуток необхідний насамперед для розширення банківської діяльності. Ця мета важлива не лише для збільшення власного капіталу через тезаврацію прибутків (підвищення капіталу за рахунок прибутку), а й для забезпечення на майбутнє припливу нових клієнтів, оскільки свідчення при прибутковість фірми є сигналом для інвесторів про її економічне становище.

    Необхідно врахувати і те, що банківська діяльність ризикована, тому не менш важливою є  висока надійність банку, суть якої полягає  в мобілізації стабільних елементів  ресурсної бази і яка передбачає реалізацію таких цілей, як дотримання вимог регулюючих органів і забезпечення ліквідності.

    Вимоги  регулюючих органів можна визначити  як зовнішні обмежання щодо мобілізації  банківських ресурсів. Вони намагаються  забезпечити платоспроможність  банку, зв’язок між джерелами  коштів і їх використання.

    На  структуру майна банку впливають і ризики ліквідності, які можна мінімізавати через швидке залучення нових джерел коштів. При цьому ще важливіше є не дотримання рівності щоденних платіжних потоків, а сприяння тривалій рівновазі ліквідності. Тому політика мобілізації ресурсів повинна також орієнтуватися на мінімізацію ризиків ліквідності виконання кількісних і якісних субцілей.

    Під кількісними субцілями слід розуміти  мінімізацію ризиків, які стосуються залучення ресурсів, у тому, що останні  перебувають під впливом таких часткових ризиків ліквідності як ризик довгострокового зняття депозитів і ризик відсутності грошових узгодженостей. Цей ризик виникає тоді, коли банк займається трансформацією строків своїх угод.

    Перед банками постає проблема постійної  підтримки платоспроможності. Тому завданням політики мобілізації банківських ресурсів є дотримання ситуативної (короткострокової) ліквідності. Звідси випливає, що мають бути досягнуті такі якісні субцілі ліквідності, як постійне виконання претензій платежу із депозитних коштів і створення ліквідних резерзів.

    Подальша  мета мобілізації ресурсів – це мінімізація витрат на їх формування. Щоб реалізувати цю мету необхідно  виконати такі субцілі:

1. Мінімізацію витрат на залучення банківських ресурсів.

    Тобто банк повинен реалізувати мінімальні витрати. Водночас слід урахувати розвиток процентних ставок на ринку та потреби клієнтів.

2. Мінімізацію ризику перегрупувань.

    У фазі високих процентних ставок відбувається зміна поведінки вкладників. І  це призводить до перегрупування структури ресурсної бази, причому відбувається переливання депозитних коштів із низькими процентними ставкам у депозити з високими процентними ставками. А це сприяє подорожчання банківських ресурсів, а отже, і здільшення витрат. Також зумовлює перерозподіл банківських ресурсів. При цьому очевидним зменшенням депозитів до запитання а тако одночасне звертання обсягу строкових вкладів.

    3. Мінімізацію ризику зміни процентних  ставок.

    Ризик зміни процентних ставок залучених  коштів випливає з того, що процентні  ставки за ресурсними із плаваючими процентними ставками підвищюються, і банк не в змозі одночасно підвищувати свої процентні доходи за кредитами і вкладаннями у цінні папери із твердим процентом. Це призводить до зниження процентної маржі в наслідок трансформації строків.

4. Мінімізацію валютного ризику.

    Сутність  валютного ризику полягає в тому, що банк залучив кошти в іноземній  валюті, але ці ресурси стали дорожчими  в результаті девальвації національної грошової одиниці чи ревальвації  цієї іноземної валюти. З огляду на те, що на ринку валюти досить часто змінюється курси, бажано, щоб банки щоденно прогнозували власні валютні ризики. При цьому слід зіставляти відкриті позиції в іноземній валюті. Цей вид ризику можна  обмежити також за допомогою нешайних ф’ючерсних угод.

    Наступний вид цілей мобілізації ресурсів – цілі, орієнтовані на адаптацію. Невизначеність у майбутній потребі у банківських ресурсах вимагає організації гнучкої структури ресурсної бази, яка б змогла врахувати постійну зміну потреби у ресурсах банку. Тому слід розрізняти субцілі гнучкості та підлягання чужому впливу. Гнучкість ресурсної бази залежить від змінності складу її елементів та від зміни процентних ставок на залучення коштів. Якщо у банку переважають короткострокові ресурси, це свідчить про високу змінність складу. Різна чутливість ресурсів до зміни процентних ставок, тоді як ощадні сертифікати процентно стабільні. Ці різні властивості  депозитних послуг є вирішальними для адаптації банку до змін кон’юктури ринку під час здійснення активних операцій.

    На  жаль, питання політики мобілізації  ресурсів ще не знайшло належного  розкриття як у вітчизняній теорії банківської справи, так і в  практичній діяльності комерційних  банків України. З метою ефективного  її здійснення банки повинні виробляти  меморандум. Така практика давно існує у закордоних банках. Як правило, у меморандумі закріплюються напрямки політики мобілізації ресурсів з урахуванням стратегічних цілей, завдань, а також програми конкретних дій.