Аналіз прибутковості та рентабельності діяльності банку

     1) Інвестування в цінні папери  окремо за кожною установою  (Н₁₁)

     Норматив  інвестування в цінні папери окремо за кожною установою встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного  з операціями вкладання коштів до статутних фондів установ, що може призвести  до втрати капіталу банку.

     Норматив  інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які  інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку. 

     К_інв. – кошти, що інвестуються: акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та на інвестиції, що випущені установою; вкладення в асоційовані та дочірні фінансові установи;

     Ц_пб – сума вкладень у цінні папери на продаж та інвестиції, що випущені іншими банками (за мінусом суми сформованого резерву під знецінення ціх паперів);

     В_сф – вкладення у статутні фонди інших банків та фінансових установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з цією інструкцією.

     Норматив  інвестування в цінні папери окремо за кожною установою у 2010 році склав 0,14%, у 2009 – 0,16%. Показник знаходиться в межах норми.

     2) Загальна сума інвестування (Н₁₂)

     Норматив  загальної суми інвестування встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного  з операціями вкладання (прямого  чи опосередкованого) коштів банку  до статутних фондів будь-яких юридичних  осіб, що може призвести до втрати капіталу банку.

     Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-яких юридичних осіб.

     Норматив  загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-яких юридичних осіб, до регулятивного  капіталу банку. 

     d – кількість юридичних осіб, в статутні фонди яких інвестуються кошти банку.

     Норматив  загальної суми інвестування у 2010 році склав 48,64%, у 2009 63,21%.

     5. Норматив загальної відкритої  валютної позиції уповноваженого  банку (Н₁₃)

     Визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти, контроль здійснюється НБУ за формулою середньоарифметичної величини за місяць.

     Діяльність  банків на валютних ринках, що полягає  в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті, пов’язана  з валютними ризиками (одним з  елементів ринкового ризику), які  виникають у зв’язку з використанням  різних валют під час проведення банківських операцій.

     Валютна позиція – це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов’язань (балансових і позабалансових) банку  в кожній іноземній валюті. При  їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності – відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг  зобов’язань за проданою валютою  перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою  перевищує обсяг зобов’язань.

     При цьому довга відкрита валютна  позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція – зі знаком мінус.

     На  розмір відкритої валютної позиції  уповноваженого банку впливають: купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти; поточні і строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах; одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат; купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту; надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду; погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті; інші обмінні операції з іноземною валютою.

     З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної  відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н₁₃), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н_13-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н_13-2).

     Норматив  ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного  з проведенням операцій на валютному  ринку, що може призвести до значних  втрат банку.

     Норматив  ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н₁₃) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку: 

     ВВП – загальна величина відкритої валютної позиції банку, визначається як сума абсолютних величин (без урахування знака) усіх довгих і коротких валютних позицій у гривневому еквіваленті  за всіма іноземними валютами. За кожною іноземною валютою обчисляється підсумок вимог (балансових і позабалансових) і зобов’язань (балансових і позабалансових) та розраховується відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті. 

    Розділ 2. Аналіз прибутковості та рентабельності діяльності банку «ВТБ»

  2.1 Аналіз прибутку банку за 2009-2010 роки

     Основним інформаційним джерелом для аналізу фінансових результатів є звіт про прибутки і збитки комерційного банку. Цей документ грунтується на концепції потоків: спочатку в ньому зазначають показники процентного доходу і доходу від платних послуг, від суми яких віднімають операційні витрати, потім відображають неопераційні доходи чи витрати, резерви для покриття сумнівних кредитних вимог і податки, а насамкінець підсумовують чистий прибуток. 

     Серед найважливіших методів аналізу фінансових результатів головним можна вважати структурний аналіз, який здійснюється шляхом визначення кожної позиції у процентах від загального. Зміна питомої ваги позицій у часі свідчить про зміни у сферах діяльності банку.  
Аналіз коефіцієнтів полягає у зіставленні доходів і витрат із відповідними позиціями балансу. 

     Важливим показником діяльності банків є прибуток (рівень прибутковості), тобто різниця між отриманими доходами і зробленими витратами. За умов комерційного розрахунку важливо, щоб банки були достатньо прибутковими. Прибуток стимулює діяльність банків щодо розширення і поліпшення якості банківських послуг, забезпечення резервів на випадок непередбачених обставин або втрат. 

     У прибутковості банку зацікавлені також акціонери і кліенти. З одного боку, акціонери банків зацікавлені у прибутку, оскільки він є джерелом доходів на інвестований ними капітал, з іншого – акціонери як інвестори бажають якнайменшого ризику в процесі інвестування. Позичальники також зацікавлені у прибутковості банків, оскільки здатність банку надавати кредити залежить від розміру і структури його капіталу. А тому, вибираючи банк, що в нього клієнт інвестуватиме кошти, він мусить аналізувати інформацію про результати фінансово-комерційної діяльності банку. 

     Прибуток, банку складають:

прибуток від основної діяльності, який визначається як різниця між банківськими доходами і витратами; 

     валовий прибуток, до якого, крім прибутку від основної діяльності, входять небанківські операційні доходи і витрати, відрахування в резерви, непередбачені доходи і витрати; 

     чистий прибуток, який залишається у розпорядженні банку після сплати податку на прибуток. 

     Визначення  загального обсягу прибутку до оподаткування  здійснюється за даними звіту про  фінансові результати. Для обчислення абсолютного розміру прибутку використовується інформація про доходи і витрати  банку, яка дає змогу визначити  прибуток у цілому та за його складовими:

П = (Д1 –  В1) + (Д2 – В2) + Д3 + [(Д4 + Д5 + Д6 + Д7) – 
– (В3 + В4 + В5 + В6 + В7)],

де П  — прибуток банку до оподаткування;

Д1 —  процентний дохід;

Д2 —  комісійний дохід;

Д3 —  чистий торговельний дохід;

Д4 —  інші банківські операційні доходи;

Д5 —  інші небанківські операційні доходи;

Д6 —  повернення списаних активів;

Д7 —  непередбачені доходи;

В1 —  процентні витрати;

В2 —  комісійні витрати;

В3 —  інші банківські операційні витрати;

В4 —  загальноадміністративні витрати;

В5 —  витрати на персонал;

В6 —  відрахування в резерви та списання сумнівних активів;

В7 —  непередбачені витрати.

     Виходячи  з наведеного рівняння, яке характеризує утворення прибутку банку, можна  визначити прибуток за його складовими:

П1 = Д1 –  В1,

де П1 — чистий процентний дохід;

П2 = Д2 –  В2,

де П2 — чистий комісійний дохід;

П3 = Д3 –  В3,

де П3 — чистий торговельний дохід;

П4 = (Д4 + Д5 + Д6) – (В3 + В4 + В5 + В6),

де П4 — інший прибуток.

     Загальний аналіз прибутку банку до оподаткування  потребує побудови аналітичної таблиці, яка відображає динаміку його абсолютного  обсягу, складу і структури. Така таблиця  будується безпосередньо за даними звітів за попередній і звітний роки, або, якщо аналізують доходи і витрати  банку, інформація може надходити з  відповідних аналітичних таблиць. Другий підхід до формування аналітичної  таблиці дає змогу використати  дані групувань доходів і витрат за їх видами й істотно знижує трудомісткість розрахунків (табл. 11.).

Таблиця 11. Динаміка прибутку ВТБ Банку за 2010 рік

(тис.грн.)