Іван Мазепа та його епоха

 

 

 

 

 

Реферат з історії  України

 

 

 

Студента ФПН—2

 

 

 

 

 

Заклецького Олександра

 

 

 

 

 

 

 

 

«Іван Мазепа та його епоха »

 

 

Київ 1997.11.11

 

 

Іван Мазепа , як відомо походив із шляхетського роду , по одним  джерелам волинського , по іншим —  подільського походження . Його предки у XVI ст. Оселилися на Білоцерківщині. Його батько Степан-Адам Мазепа , був політичним діячем у партії Виговського та брав участь в укладанні славетного Гадяцького договору . Його мати

Марина-Магдаліна походила зі старого шляхетського роду Мокієвських та була досить видатною жінкою . Після смерті чоловіка вона присвятила життя громадським та церковним справам : з 1686 року стала шгуменею Києво-Печерського Вознесенського монастиря , до самої смерті у 1707 році була дорадником свого сина . Все це свідчить про не аби-який інтеллект , культурність та високу освіту його матері.

Іван Мазепа народився  у 1639 році . Освіту здобув у Києво-Могилянській колеґії  , і потім дуже виділяв  свою Alma Mater , після Києво-Могилянській колеґії навчався в Єзуїтській колегії у Варшаві . Після цього був при дворі короля Казіміра . Король послав його до Франції , Італії , Німеччини для поповнення  освіти молодого Мазепи .

По поверненні до Варшави , Мазепа виконував доручення короля : їздив до Виговського у 1659 році , до Юрія Хмельницького у 1660 , до Тетері у 1663 .

У 1663 році Мазепа вирішив  змінити свою долю ; він покидає  службу у короля і ( це пов’язують  з його відомою любовною пригодою , яку оспівували багато поетів ) у 1669 році приїзджає до Чигирина до гетьмана Дорошенка та присвячує своє життя справі України .

Дорошенко дає Мазепі ранґ генерального осавула , Мазепа займається політикою : у 1673 році їздить до Криму  , до Самойловича , у 1674 до Туреччини  та Криму .

Треба сказати , що у той  час з’явилася невіра у політику Дорошенка і тому до лівобережного гетьмана Самойловича приходили видатні політиччні  діячі правобережної України : Гамалій , Кочубей , Лизогуби , Ханеки , Кандиба , Скоропадські ; до них пристав і Мазепа . Мазепа здобув велике довір’я Самойловича , став вхожим до його родини , навіть посвоячився з ним . Виконував важливі діпломатичні місії , майже щороку їздив до Москви : у 1686 році із застереженням з приводу « вічного миру » з Польщею . Він нав’язав близьки стосунки з князем  В . Ґоліциним , що був Фаворитом царівни Софії і , фактично , робив політику .

Але не зважаючи на відраджування  Самойловича , московське керівництво  таки приступило до союзу з Польщею , Австрією та Вєнєцією проти Туреччини  та Криму . Угода була укладена ,  при  цьому за Київ було доплочено 146 тис. рублів , та пообіцяло воювати з кримською ордою , у той час як Польща , Австрія та Венеція мали воювати з Туреччиною . Самойлович дуже неприхильно поставився до цього , тим більш що не вдалося виторгувати у Польщі зрічення прав на правий беріг Дніпра , як хотів того Самойлович . Але кінець-кінцем треба було йти походом на Крим разом з московським військом , з котрим йшов В. Ґоліцин .

Самойлович , знаючи умови  степової війни . дав дав розумні  поради , але порад ціх не послухали  та впохід виступили піздно , трава вже висохла і татари випалили степ . Не доходячи до січі , над р.Карачорак  , Ґоліцин несподівано приказав військам відступити , лише 40 тис. московськог та українського війська під командою Неплюєва та Григорія Самойловича (сина гетьмана ) пішла на Запоріжжя .

Які були причини відступу ?  Офіційна версія була — брак паші для коней , але сучасники спростували , бо паші було досить. Можливо , що знаючи про нехіть старшини   і самого гетьмана проти походу Ґоліцин побоявся заходити далеко в степи.  Однак треба було знайти винуватого , винуватим став гетьман .

Проти гетьмана був використаний донос . Справа в тому , що козацька старшина давно вже хотіла позбавитися  Самойловича , бо гетьман правив самовласно , не радився зі старшиною , ставився до них згорда , брав хабарі і навіть збирався передати булову сину , та зробити гетьманство наслідним . Тобто це означало б для України введення монархії . На Самойловича було написано багато наклепів , але їм не давали ходу , бо пам’ятали про вислуги старого гетьмана  , але зараз для старшини з’явилася нагода свергнути гетьмана , одразу ж був написан донос . Донос було підписано старою , заслуженою старшиною серед неї були — Дудін-Борковський , Кочубей , Лизогуб , Забіла , гамалій та інші . У доносі писалося , що Самойлович не прихильний до Москви та про те що він має зв’язки з татарами .  Це була чиста брехня , але Ґоліцин з царівною вхопилися за це і з москви прийшов указ про арешт гетьмана з родиною ,  військо в той час  стояло під річкою Коломаком , в наказі говорилося відіслати гетьмана до Москви й вибрати нового гетьмана . Пізнійше гетьмана з родиною відіслали в Тобольск , де він і помер через 2 роки .  Сина ж його полковника Григорія Самойловича , після тортур було страчено в Сівську . Після арешту гетьмана серед козацтва почалися непорядки , били та вбивали старшину та інших людей що були у дружбі з бувшим гетьманом , тому старшина просила від Ґоліцина скорійше вибрати  нового гетьмана . Очевидно , що справа вибору була договорена наперед Іваном Мазепою , який був тоді вже генеральним писарем . Він пообіцяв Ґоліцину 10 тис. рублів і тому під впливом Ґоліцина його кандідатура не стріла ніяких перепон .

25 липня 1687 року скликано  було Генеральну Військову Раду , в якій взяло участь 2.000 козаків . Вона ухвалила нові статті , які уставлені були перед нею . Це був аналог Глухівських статтей 1672 року , ці статті називалися Коломацькими ; постановлено було , що не може відбирати від старшин урядів без указу царського ; Україна не сміла порушувати вічний мир з Польшею , було також заборонено вести дипломатичні відносини з іншими державами ; аби Україну тіснійше зв’язати з Московщиною , ухвалено дбати про те , щоб більше було мішаних шллюбів . Після цього Ґоліцин порадив старшині вибрати Мазепу що і було зроблено .

Але переміна гетьмана не зробила перемін у житті . Мазепа йшов протореним шляхом свого попередника , бо упадок Дорошенка послужив наукою та показчиком нових обставин . Дорошенко  був останній діяч Хмельницької доби , що стояв за плани Українського визволення . Звісно , що та доля яка його спіткала — покинутого всіми , зненавидженного народом—наводила на думку , що Україні нема виходу з московської стежки .

Московське правительство  знало що робило , щедро роздаючи старшині маєтності , воно тим самим накладало ярмо на старшину , але ярмо це було солодке і старшина радо сприймало його танцюючи під дудку Москви . Старшина перетворювалась на поміщиків , освоювала землі , кріпостила людей  і вірно служило московському правительству . Туж лінію вели Самойловіч і Мазепа . Вони вірно сповняли волю Москви та виконували накази , допомогали старшині освоювати нові землі та кріпостити людей .

У цей час почалися московські смути : боротьба партії царя Петра першого з партією царівни  Софії , було важко вгадати за кого триматися , але Мазепа вийшов з цього сухим . 

Падінню царівни Софії  сприяла нова військова компанія , бо Мазепа успадкував чорноморську проблему Чорного моря . У березні 1689 року князь Ґоліцин рушив на Крим з 120-тисячним військом . На Колмаку до нього приєдналися українські війська під проводом Мазепи . Ця величезна армія 20 травня дійшла до Перекопу , примушуючи татар відступати , але другого дня несподівано відступила . Невідомі причини цього відступу , але історики склоняються до того що Ґоліцина підкупили татари .

Після цього відступу відбулось падіння царрівни Софії  та перехід влади до Петра I .

Той факт , що Мазепа не  тільки не постраждав за дружні відносини  з Ґоліциним  , а навіть навпаки попав в особливу ласку до Петра , виправив з Ґоліцинських маєтків ті гроші , що заплатив йому за свій вибір та й ще випросив для своїх родичів та своєї партії велику кількість маєтків ; все це свідчить про не аби-яку здатність пристосовуватися до людей і обставин .

Після двох невдалих походів  стало зрозуміло ,  що щоб здобути Крим треба опануувати Чорноморське узбережжя . Почалися походи на Очаків  , долішний Дніпро .На чолі походів на Очаків та Газі—Кармен  у 1690 році , на Аккерман у 1691 році стяв полковни Семен Палій .

У 1695 році відбувся перший похід московського війська на Озів . З ними разом йшли козаки під командою небожа Мазепи наказного гетьмана Івана Обидовського . Мазепа ж у той час атакував Гази—Кармен та інші турецькі фортеці над Дніпром . Завоювання цих фортець мало велике значення для України , а ще більше для Озовської компанії .

У 1696 році Озов був здобутий , хоча Керченська протока залишалася ще у руках турків . На жаль Очаків не був взятий .

Мазепа стає дуже заможним і починає витрачати гроші  на духовні і просвітні цілі . Він намагається заглушити розмови про те , що він « Лях » , чужий . скатоличений . Мазепа відновив Печерську Лавру , обвів її монументальною огорожею , відбудував братську церкву Богоявлення і поставив новий будинок для академії . Поставив церкву вознесення у Переяславі та інше...

Але всі ці прояви доброчинності  у бік церкви ніяк не заспокоювали народ . Військові походи через Україну  руйнували її , багато людей гинуло в боях . У 1699 році Маазепа писав  царю , що за 12 років гетьманування  він відбув 11 разів у походах , однак наслідки військовї компанії проти Криму та Туреччини не відповідали жертвам .

В решті—решт Австрія  та Польща підписали мир з Туреччиною  у 1699 році , а Москва з туречинною у 1700 році отримав Озів на 30 років . Престиж  Москви було поднято , а що Україна ?? Україна не вигадала з цього нічого , навпаки через Коломацьку угоду вона повинна була не тільки брати участь у бойових діях , а ще й давати людей для судобудівництва , копання окопів та інше .

Таке становище шкодило  Мазепі , якого сучасники вважали за прихильника Москви , не розуміючи важкої ситуації в якій він опинився внаслідок Коломацької угоди .

На Україні зростало соціальне та економічне напруження . Мазепу називали « відчимом » України . До того ж не припинялися повстання , що почалися ще під Коломаком . Люди тікали до Запоріжжя , де утворився осередок опозиції проти політики Мазепи . Мазепа вживав заходів щоб заспокоїти народ : ввів , як норму , дводенну панщину , на будування фортець відряжалися козаки , а не селяни , але цього було замало .

Становище Мазепи , що стояв  між місцевою опозицією та політикою  Москви , погіршувало ще те , що серед  старшини було багато свояків та приятелей  Самойловича , з його небожем Михайлом Самойловичем на чолі . Мазепа їх по змозі  усував , призначаючи полковниками своїх родичів та друзів .

Проти Мазепи почалися заколоти , перший очолював Василь Кочубей . Друга  під керівництвом Петра Іваненко (Петрика ) , який став гетьманом Ханської України — між Богом і дністром .

Треба сказати , що відносини між Україною і Москвою за гетьманування Мазепи з початку царювання Петра набули особливого характеру . Мазепа , як я вже казав , мав значний авторитет ще за правління царівни Софії , завдяки його дружним стосункам з В. Ґоліциним . При Петрі Мазепа отримав багато милостей , орденів та інших відзнак і в міру своєї можливості використовував довiр’я царя для України . Трагедія Мазепи поягала в тому , що , ясно розуміючи інтереси України , він повинен був брати участь у війні з Туреччиною і Кримом , не зважаючи на протести старшини .

Гетьман був самотній і ця самотність яскраво виявилася  під час війни зі Швецією , яка  своїми наслідками стала величезною катастрофою для України , хоча причини , які викликали її були далекі від  інтересів України .  Головною причиною тієї війни було прагнення Петра « прорубати вікно у Європу » вийшовши до берегів Балтийського моря  , що належали Швеції . Була утворена антишведська коаліція , до якої входили Данія , Польща та Росія .

Війна почалася у 1700 році , коли данські війська увійшли до  Гольштинію , що була у союзі зі Швецією , а поляки зайняли Ліфляндію та обложили Ригу . На допомогу їм йшли Московськи війська . Але у цей час  Швеція нападає на Данію та змушує її вийти з війни . Москва не знаючи про це почали облогу Нарви—шведської фортеці , 19 листопада 1700 року Карл XII розбиває Московське військо . Це сталося так миттєво , що Українське військо , яке йшло під керуванням наказного гетьмана Івана Ободинського , не встигло дійти , тому обмежилося нападами на Шведський кордон , а потім на початку 1701 року повернулися на Україну .

У цей час Карл XII кинув усі сили на Полшу і тим самим дав Петру «time out» , за цей час Петро встиг зробити військову реформу та дістати нову зброю . У 1701 році Петро знову почав бойові дії , Українсько—Московськи   сили виступили на допомогу Польсько—Саксонським  . У 1703 році почалися успіхи Петра : він здобув Нотебурґ та Нієшанц , де заснував Петропавлівську фортецю — майбутній Санкт—Пітербурґ ( на будові Санкт—Пітербурґа загинуло більша людей ніж на північній війні ) , у 1704 році було захоплено Дерпт і Нарву . В результаті уся Інґрія опинилась під владою Москви .

У цей час Карл XII захопив вже половину Польщі , серед польських магнатів почалася боротьба : одні підтримували короля Авґуста II — короля Польщі , інші підтримували Швецію . Польша поділилася на дві ворожі частини . Авґуста II підтримували московські та українські війська з гетьманом на чолі .

У 1705 році Петро I займає Литву та Курляндію . Україні ж ця війна нічого не давала , а тільки навпаки—помирало на чужині багато українців , будувалися нові фортеці , що були великим тягарем для населення , війська , що весь час переходили через Україну вимагали фуражу , коней , харчів , волів . Петро не рахувався з військовим укладом українців  : українці мали слухатися московських військових начальників , а не гетьмана . В Москві навіть виникали думки скасувати козацькі порядки , а керування Україною віддати Меньшикову або гециґу Мальборо . Зрозуміло і без зайвих слів , яка загроза нависла над Україною .

Україна опинилася проміж Сциллою та Харибдою : українці втрачали б свою державу хто б не виграв , якщо б виграв Петро I та Авґуст II Україна була б поділена між Польшею та Москвою ; в разі перемоги Карла XII та його польських союзників Україна б опинилась би під владою Польщі . В обох випадках про автолномію і мови не було . Єдиним шляхом було визволення з-під московської влади , і при тому заздалегідь , до закінчення війни .