Конституция Украины

     Відповідно  до ст. 89 Конституції Франції не підлягають перегляду положення про цілісність території та республіканську форму  правління. Конституція Італії (ст. 139) встановлює, що республіканська  форма правління не може бути предметом  конституційного перегляду. Конституція  ФРН (ст. 79) передбачає, що не підлягають перегляду положення, які стосуються поділу цієї держави на землі, принципи співробітництва земель у сфері  законодавства, а також такі основоположні  принципи, як захист гідності особи, недоторканність  і невідчужуваність прав людини. До того ж, ст. 20 основного закону ФРН  закріплює положення, які не підлягають перегляду, а саме:

     1. Федеративна Республіка Німеччина  є демократичною і соціальною  федеративною державою.

     2. Уся державна влада є похідною  від народу. Вона здійснюється  народом шляхом виборів та  голосувань і за допомогою  спеціальних органів законодавствування, виконавчої влади і правосуддя.

     3.Законодавство пов'язане конституційним ладом, виконавча влада і правосуддя — законом і правом.

     4. Якщо інший вихід неможливий, усі німці мають право на  опір будь-кому, хто намагається  ліквідувати цей лад".

     Усі законопроекти щодо внесення змін до Конституції розглядаються ВРУ  за наявності висновку Конституційного  Суду України, що має сформулювати мотивований висновок щодо відповідності того або іншого законопроекту певним вимогам. У висновку мають бути відповіді на такі питання:

     1) чи не скасовуються або чи  не обмежуються законопроектом  права і свободи людини і  громадянина?

     2) чи не спрямований він на  ліквідацію незалежності України?

     3) чи не порушує законопроект  територіальної цілісності України?

     4) за яких умов передбачається  внесення змін до Конституції  України?

     5) чи не буде розглядатися законопроект  Верховною Радою України повторно  у річний термін від дня  прийняття рішення щодо аналогічного  законопроекту?

     6) чи відповідає законопроект вимозі  про те, що Верховна Рада України  протягом строку своїх повноважень  не може двічі змінювати одні  й ті самі положення Конституції  України?

     Таким чином, встановлений у тринадцятому розділі Конституції України  ускладнений порядок зміни конституційного  тексту на відміну від раніше діючої Конституції УРСР 1978 р. спрямований  на забезпечення стабільності конституційних норм, що має суттєве значення для  стабільності правової системи, її розвитку на демократичних засадах. 
 

     4.Закон  України «Про внесення  змін до Конституції  України» 

     від 08. 12. 2004 р 
 

     Проект  Закону України «Про внесення змін до Конституції України», більше відомий  під номером 3207 1, має за собою  довгу історію. За ініціативою народних депутатів України IV скликання А. Матвієнка, В. Мусіяки, А. Мартинюка, О. Мороза, Ю. Ключковського та інших цей законопроект був зареєстрований 01.07.2003 р. як альтернативний до законопроекту, поданого Президентом України.

     Проектом  закону пропонувалось змінити 32 статті Конституції України, тобто майже 20% конституційного поля. Внаслідок  тривалої політичної боротьби та ухвалення  Закону України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222 IV від 08.12.2004 р. законопроект 3207 1 був обмежений лише змінами до тих статей Конституції, які регулюють систему місцевого самоврядування в Україні. 

     Тривале перебування законопроекту 3207-1 у  Верховній Раді України сприяло  широкому обговоренню його в органах  місцевого самоврядування, під час  круглих столів, семінарів, конференцій  з проблем місцевого самоврядування, що проводились різними громадськими організаціями. Загалом можна констатувати, що ухвалення цього законопроекту  підтримали науковці, активісти громадських  організацій, посадовці місцевого  самоврядування та депутати місцевих рад.

     Після «пакетного» голосування з’ясувалось, що до законопроекту 3207 1 вкралися деякі  неточності. Це пояснюється обставинами, в яких 8 грудня 2004 року народні депутати прийняли Постанову Верховної Ради України № 2223-ІV «Про попереднє схвалення  законопроекту про внесення змін до Конституції України». Проте головною проблемою законопроекту було те, що перехідні положення обмежились загальною фразою такого змісту: «Цей Закон набирає чинності з дня проведення у березні 2006 року чергових виборів до місцевих рад п`ятого скликання».

     Після попереднього схвалення законопроект 3207 1 був направлений до Конституційного  Суду України. За Висновком КСУ у  справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції  України» вимогам статей 157 і 158 Конституції  України (справа про внесення змін до статей 85, 118, 119, 133, 140, 141, 142, 143 Конституції  України) від 07.09.2005 р. № 1-в/2005 Конституційний Суд України визнав зазначений законопроект таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Разом з тим КСУ вважає, що в Законі доцільно було б визначити механізм функціонування районних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування до сформування нового складу місцевих рад та інших органів місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

     Після повернення законопроекту 3207 1 з КСУ  до Верховної Ради України законопроект було доопрацьовано Тимчасовою спеціальною  комісією Верховної Ради України  з опрацювання проектів законів  України про внесення змін до Конституції  України і проголосовано 23.12.2005 року у новій (!) редакції (за проголосували  – 328 народних депутатів, проти – 9, утрималось – 1, не голосувало – 67). Відповідно до процедури законопроект 3207 1 знову  було спрямовано до Конституційного  Суду України для отримання висновку щодо відповідності проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції  України» (реєстр. № 3207-1) вимогам статей 157 і 158 Конституції України. 

     До  Конституційного Суду України 13 липня 2010 року знову звернулися 252 народних депутати України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України „Про внесення змін до Конституції України“ від 8 грудня 2004 року № 2222–IV (далі – Закон № 2222).

     На  думку авторів клопотання, підставою  для визнання неконституційним Закону № 2222 в цілому є порушення встановленої Конституцією України процедури  його розгляду та ухвалення, оскільки відповідний проект закону України  „Про внесення змін до Конституції  України“ від 19 вересня 2003 року за реєстраційним  № 4180 (далі – Законопроект № 4180) з  поправками був розглянутий та ухвалений  Верховною Радою України як Закон  № 2222 без обов’язкового у такому разі висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту  про внесення змін до Конституції  України вимогам статей 157 і 158 Конституції  України.

     Народні депутати України зауважили, що порівняно із Законопроектом № 4180 з внесеними до нього поправками, щодо якого Конституційний Суд України дав Висновок від 12 жовтня 2004 року № 2-в/2004, у Законі № 2222 наявні зміни, які перелічені у конституційному поданні.

     Як  стверджує суб’єкт права на конституційне  подання, внесені у такий спосіб зміни до Конституції України  призвели до порушення статті 1, частин другої, третьої, четвертої статті 5, статті 6, частини першої статті 8, частини  другої статті 19, пункту 1 частини першої статті 85, статті 159 Основного Закону України.

     Обґрунтовуючи своє клопотання, автори клопотання посилалися також на правові позиції Конституційного Суду України, викладені у рішеннях від 9 червня 1998 року № 8-рп/98 у справі щодо внесення змін до Конституції України, від 27 березня 2000 року № 3-рп/2000 у справі про всеукраїнський референдум за народною ініціативою, від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 у справі про здійснення влади народом, від 26 червня 2008 року № 13-рп/2008 у справі про повноваження Конституційного Суду України.

     Третя колегія суддів Конституційного  Суду України Ухвалою від 19 липня 2010 року відкрила конституційне провадження  у цій справі.

     В процесі підготовки до розгляду справи були направлені відповідні листи-запити до органів державної влади, наукових установ, вищих навчальних закладів з проханням висловити правові та доктринальні позиції щодо питань, порушених у конституційному поданні, а також надати необхідні документи, пов’язані з конституційним провадженням у цій справі.

     Свої  позиції стосовно предмета конституційного  подання висловили Президент  України, Голова Верховної Ради України, Прем’єр-міністр України, Міністерство юстиції України, науковці Інституту  держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України, Київського національного університету імені  Тараса Шевченка, Національної юридичної  академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної  академії.

     Конституційний  Суд України розглядав справу за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо конституційності Закону № 2222 за участю представників  суб’єкта права на конституційне  подання Забарського Владислава Валерійовича, Шпенова Дмитра Юрійовича  – народних депутатів України, представника Верховної Ради України Віламової  Наталії Олександрівни, Представника Президента України у Конституційному  Суді України Лукаш Олени Леонідівни, Постійного представника Кабінету Міністрів  України у Конституційному Суді України Вознюка Володимира Денисовича 23 вересня 2010 року на відкритій частині  пленарного засідання у формі  усного слухання, а 28, 29, 30 вересня 2010 року – у закритій частині пленарних  засідань.

     Конституційний  Суд України 1 жовтня 2010 року оприлюднив прийняте 30 вересня 2010 року за № 20-рп/2010 Рішення у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України  щодо відповідності Конституції  України (конституційності) Закону України  «Про внесення змін до Конституції  України» від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України).

     Вирішуючи порушені у конституційному поданні  питання, Конституційний Суд України, виходив з такого.

     Відповідно  до статті 159 Основного Закону України  законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається  Верховною Радою України за наявності  висновку Конституційного Суду України  щодо відповідності його вимогам  статей 157 і 158 Конституції України. Передбачена статтею 159 Конституції  України особлива процедура розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції України спрямована на те, щоб не допустити внесення змін до Основного Закону України  всупереч вимогам статей 157 і 158 Конституції  України.

     Згідно  з офіційним тлумаченням положень статті 159 Конституції України, наданим  Конституційним Судом України у  Рішенні від 9 червня 1998 року № 8-рп/98 у справі щодо внесення змін до Конституції  України, „у разі внесення в процесі  розгляду у Верховній Раді України  поправок до законопроекту він приймається  Верховною Радою України за умови  наявності висновку Конституційного  Суду України про те, що законопроект з внесеними до нього поправками відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції  України“. При цьому Конституційний Суд України у вказаному рішенні  зазначив, що згідно із статтею 159 Конституції  України обов’язковій перевірці  на відповідність статтям 157 і 158 Конституції  України підлягає не тільки законопроект, поданий до Верховної Ради України  в порядку статей 154, 155 і 156 Конституції  України, але й усі можливі  поправки, внесені до нього у процесі  його розгляду на пленарному засіданні  Верховної Ради України. Законопроект, який за висновком Конституційного  Суду України відповідав вимогам  статей 157 і 158 Конституції України  і до якого було внесено поправки під час розгляду на пленарному засіданні  Верховної Ради України, підлягає також  перевірці Конституційним Судом  України щодо відповідності цього  законопроекту вимогам зазначених статей Конституції України перед  прийняттям його як закону про внесення змін до Конституції України.

     Отже, за Основним Законом України наявність  відповідного висновку Конституційного  Суду України є обов’язковою умовою розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції України на пленарному засіданні Верховної Ради України. Здійснення Конституційним Судом України попереднього (превентивного) контролю відповідності такого законопроекту вимогам, встановленим статтями 157 і 158 Конституції України, з усіма можливими поправками, внесеними до нього у процесі розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України, є невід’ємною стадією конституційної процедури внесення змін до Основного Закону України.