Конституция Украины

     Але ці документи можна вважати «квазі-конституціями». Це пов'язано з тим, що вони:

     1) встановлювали неналежним чином  організовану (радянську) модель  влади, яка заперечувала принцип  розподілу влад та незалежне  правосуддя;

     2)конституції  України радянського періоду  мали повністю відтворювати структуру  та положення Конституції СРСР, важливе місце серед яких займали  ідеологічні настанови щодо суспільного  ладу, диктатури пролетаріату, завдань  комуністичного будівництва тощо;

     3) радянські конституції регулювали  відносини людини і держави  на засадах колективістської (класової) концепції прав людини без  належного врахування міжнародних стандартів у галузі прав людини та надійного гарантування прав і свобод людини і громадянина.

     Проголошення  незалежності України в умовах розпаду  СРСР поставило необхідність розроблення  і прийняття нового Основного  Закону України. Конституційний процес тривав понад п'ять років.

     Конституційна комісія, керуючись Декларацією  про державний суверенітет України, підготувала ще до червня 1991 р. Концепцію  нової Конституції, яка й була ухвалена ВРУ. Основними засадами концепції  були: суверенність України, недоторканність  її території, влада народу, поділ  влади, рівність усіх громадян, гарантія їхніх прав та свобод.

     Починаючи з червня 1991 р., Конституційна комісія  зайнялася розробленням проекту  Основного Закону.

     Поряд з розробленням нової Конституції  України вносилися зміни в  чинну тоді Конституцію 1978 р.¹⁵

     Проекти Конституційної комісії обговорювалися на наукових конференціях, в органах  державної влади і місцевого  самоврядування, на нарадах практичних працівників. Один з варіантів проекту  опублікували, після чого упродовж 6 місяців відбувалося його обговорення. До Конституційної комісії надійшло 117 тис. поправок, доповнень та зауважень.

     У ході дебатів виявилися суперечності між позиціями Президента України  Л. Кравчука і ВР щодо проблем поділу влади. Більшість депутатів вимагали залишити положення чинного Основного  закону 1978 р. та заперечували проти  норми про міцну вертикаль  виконавчої влади. Різні пропозиції висувалися щодо того, якою республікою  мала стати Україна — парламентською чи президентською. Полеміка точилася і між прибічниками та супротивниками збереження радянської системи.

     У листопаді 1994 р. почала діяти нова Конституційна  комісія. Керівниками комісії були затверджені Президент України  Л. Д. Кучма і Голова Верховної  Ради О. О. Мороз.

     Наприкінці 1995 р. Конституційна комісія передала проект Основного Закону на розгляд  парламенту разом із зауваженнями народних депутатів.

     Головні розбіжності серед парламентаріїв зводилися до таких п'яти пунктів: поділ повноважень між гілками  влади, проблема власності, державна символіка, статус російської мови, статус Республіки Крим. Проект розглядався майже три  місяці. Було три офіційних читання.

     Враховуючи  обговорення, що відбулося, 11 березня 1996 р. Конституційна комісія ухвалила і передала на розгляд Верховної  Ради ще один проект Конституції.¹⁶ Ця редакція передбачала двопалатну структуру парламенту і його перейменування у Народні Збори. Л. Кучма підписав відповідний указ, після чого протистояння Президента з парламентом набуло особливо гострого характеру.

     На  початку травня 1996 р. Верховною Радою  була затверджена тимчасова спеціальна комісія, яка узгодила думки різних фракцій, партій та течій щодо кожної спірної статті проекту Конституції.

     Загалом копітка праця над проектом Конституції, що був втілений у життя, тривала  майже два роки.

     27 червня 1996 р. було ухвалено працювати  Верховній Раді у режимі одного  засідання доки праця над прийняттям  Конституції не буде завершена.

     «Конституційна  ніч» (з 27 на 28 червня) стала розв'язання важливих завдань. День ухвалення Конституції  було проголошено державним святом.

     З прийняттям Конституції була підведена  риска під перехідним періодом становлення української державності, гарантована самостійність України. Цим Україна остаточно затвердилася у світі.¹⁷

     У доповіді про першу річницю прийняття  Конституції Президент України  Л. Д. Кучма виклав найсуттєвіші положення, пов'язані з введенням її у  дію: державне будівництво нині здійснюється у певних рамках, діяльність державних  інститутів та відносин між ними введено  у конституційне русло, у свідомості людей остаточно затвердилась ідея держави, народ перетворився з об'єкта політики у вищий її суб'єкт, поширилася свобода його дій у політиці й економіці; Україна вийшла на новий вектор соціального розвитку — від тоталітаризму до демократії, розвивається в умовах різних форм господарювання і власності; було порушено ідеологічний фетишизм і закріплено політичний плюралізм; сформовано певне міжнародне середовище для зміцнення безпеки держави та закладені основи для реалізації ключової формули: людина — сім'я — суспільство — держава. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      2. Зміст і структура Конституції України 
 

     Змістом будь-якої конституції є закріплені на загальнодемократичних засадах  і принципах правове становище  людини та організація публічної  влади в державі. У ширшому, політико-правовому  розумінні, зміст конституції складає  сукупність (єдність) конституційних норм, інститутів та принципів, які регулюють  суспільні відносини, пов’язані  з визначенням правового статусу  людини в державі, організацією в  ній державної влади, місцевого  самоврядування, територіального устрою. При цьому, як правило, у спеціальній  літературі, торкаючись питання змісту конституції, звертають увагу на два аспекти даного поняття: соціальний і правовий¹⁸. У першому випадку (соціальний аспект змісту конституції) говорять про те коло суспільних відносин, яке, власне, і врегульовують норми конституції. У другому випадку (юридичний аспект змісту конституції) дають правовий аналіз складових частин конституції – норм, інститутів, принципів. Домінуючим при визначенні поняття змісту конституції, здебільшого, стає коло (сукупність) тих суспільних відносин, які є предметом правового регулювання конституції. 

      Предмет правового регулювання сучасних конституцій складає не якась одна окрема група суспільних відносин, а сукупність таких груп, певна цілісна сфера суспільних відносин. Однак, так було не завжди. Останнє твердження щодо сферичності предмета правового регулювання конституції, стосується, як правило, конституцій “третьої” хвилі. Мало того, в різні часи (різні періоди) розвитку конституційної держави, починаючи від кінця ХVІІІ ст., домінували різні підходи як щодо змісту конституції (переліку суспільних відносин – предмета конституційного регулювання), так і до обсягу їх (ступеня деталізації врегульованих конституцією суспільних відносин). Єдиних підходів у визначенні чіткого кола суспільних відносин як предмета правового регулювання, а також рівня їхньої деталізації немає і сьогодні. Своєрідним “конституційним мінімумом” у визначенні крайньої нижньої межі щодо змісту конституції було і залишається відоме гасло (положення) французької Декларації прав людини і громадянина 1789 року про те, що там, де нема розподілу влади і не забезпечено прав людини, там немає конституції. 

      На  думку проф. Юрія Юдіна, у світі  сформувались три основні конституційні  моделі (з огляду на зміст конституцій): ліберальна, етатистська та ліберально-етатистська¹⁹. Проф. Веніамін Чиркін, погоджуючись з таким підходом, звертає увагу на те, що в першій групі (ліберальні конституції) варто окремо говорити про “ліберальні конституції першої хвилі” та “ліберальні конституції другої хвилі”²⁰. При цьому, ліберальну конституційну модель характеризують як модель із досить вузьким колом питань конституційного регулювання, до певної міри “обмеженим” предметом конституційного регулювання. Звертають увагу на те, що для цієї групи конституцій предмет правового регулювання в основному зводиться до двох елементів: правовий статус особи і організація державної влади. Цій конституційній моделі найближче відповідають конституції “першої хвилі”.   

      Етатистська (французьке etatisme від etat – держава) конституційна модель подається  як певна протилежність ліберальній  конституційній моделі й характеризується “надмірним” розширенням предмета конституційного регулювання. До останнього, окрім правового становища людини і організації державної влади, в етатистських конституціях відносять  майже весь спектр суспільних відносин (політичні, економічні, соціальні, ідеологічні). Іншими словами, при використанні етатистської конституційної моделі держава пробує надмірно втрутитися в суспільне  життя, в тому числі й шляхом конституційної регламентації. Етатистський характер мали (мають) конституції “... країн  тоталітарного соціалізму, ... соціалістичної ... і капіталістичної орієнтації Африки”²¹. І третя група – це ліберально-етатистські конституції – конституції, які поєднують у собі елементи перших двох груп.  

      Зрозуміло, що наведений вище поділ конституцій  за обсягом предмета правового регулювання  на ліберальні, етатистські та ліберально-етатистські  є досить умовним, особливо з огляду на виділення окремої групи “етатистських” конституцій власне як конституцій  недемократичних режимів. Адже недемократичному, тоталітарному режимові конституція  не потрібна, він її не знає і може тільки (виходячи з корисливих мотивів  політичного чи ідеологічного характеру) творити її фальшивий замінник (“ерзацконституцію”). Поруч із цим, даючи характеристику конституціям (ліберальній, етатистській, ліберально-етатистській), проф. В. Чиркін для загального означення проблеми змісту конституцій вжив досить вдалу, просту і оригінальну словесну формулу: “Зміст конституцій: традиційне, необхідне, зайве” (“излишнее” – мовою оригіналу)²².   

      Торкаючись  питання змісту конституцій загалом, окремо варто згадати про так  звані “малі” конституції. Як правило, “малими” конституціями іноді називають  акти (документи) конституційного характеру, які не містять у собі “стандартного”, як для даного часу, набору конституційних інститутів. Появу таких актів  зумовлюють причини політичного  характеру і мають (з засади речі) винятково тимчасовий характер. Ці акти (документи) приймаються на час  до прийняття конституції. В новітній державно-правовій практиці України  роль “малої” Конституції України (до певної міри) відіграв у 1995-96 рр. відомий  Конституційний Договір між Президентом  України та Верховною Радою України  про основні засади організації  та функціонування державної влади  і місцевого самоврядування в  Україні на період до прийняття нової  Конституції України від 18 травня 1995 року. 

      Подібно до питання меж конституційного  регулювання (змісту конституцій), неоднозначно висвітлюється і проблема деталізації  конституційних положень. У будь-якому  випадку, можна теоретично говорити про три можливі підходи: простий (телеграфний), звичайний і розгорнутий (деталізований) способи викладу  змісту конституційних положень. Наведемо приклад інституту правового  статусу особи і громадянина:

     а) даний інститут можна викласти в  декількох статтях: одна стаття подає  принципи правового статусу, друга  – просто дає перелік конституційних прав і свобод, третя – містить  положення гарантії реалізації прав і свобод (так званий телеграфний  спосіб);

     б) даний інститут можна подати як розділ, в якому серед іншого кожному із суб’єктивних прав та свобод можна присвятити окрему статтю, в якій викласти зміст останніх;

     в) при “розгорнутому” варіанті можна  не тільки подати зміст того чи іншого суб’єктивного права, але й детально викласти механізм його реалізації. 

      Питання структури конституції як документа  очевидно найкраще і найпростіше  розглядати у випадках, коли йде  мова про писану одноактну (тобто  таку, яка являє собою один єдиний логічно побудований і завершений документ) конституцію. При наявності  конституцій з іншими формами  виразу (писаної некодифікованої  чи змішаної конституцій), розгляд питання  про їхню будову як таку певним чином  ускладнюється.

     Структура конституції – це її внутрішня  будова, це поділ її тексту (за логічними  критеріями) на окремі складові частини. З цього приводу проф. Катерина Козлова говорить, що під структурою конституції варто розуміти прийнятий  у ній порядок, шляхом якого (при  використанні якого) встановлюється певна  система групування однорідних конституційних норм за розділами, главами і послідовність їх розміщення²³. Іншими словами, з позиції структурного підходу до тексту конституції, при підготовці останньої має бути вирішено питання: перше – розподіл конституційних норм по певних групах (главах і розділах); друге – черговість (послідовність) розміщення даних норм (уже об’єднаних у глави і розділи). При цьому, як зазначає проф. К. Козлова, в основі вирішення першого питання (розподіл конституційних норм по певних групах – главах, пізніше – розділах) лежить єдність предмета правового регулювання (іншими словами – спільна група суспільних відносин, які регулюють ці норми), а в основі другого питання (черговості, послідовності розміщення даних норм в уже об’єднаних главах і розділах) – мотив первинності (“производности” – мовою оригіналу)²⁴.