Проблеми адміністративного нормотворення на сучасному етапі розвитку Української держави та шляхи їх вирішення

      Органи  державної влади та органи місцевого  самоврядування зобов'язані діяти  тільки на підставі і в обсязі, які  передбачені Конституцією та іншими законами України, оскільки їх повноваження, функції, права і обов'язки підпорядковані, зрештою, служінню особі, суспільству та державі.

      Тому  одним з напрямів адміністративної реформи в Україні стає політика дерегуляції та розвитку системи  управлінських послуг, які надаються на різних рівнях державної влади фізичним та юридичним особам, подолання бюрократизму й адміністративної тяганини.

      Формування  демократичної правової держави  в Україні повинно передбачати  розширення сфери та вдосконалення  діяльності правотворчих органів, рішуче підвищення ролі законодавчих актів, що регулюють найважливіші сфери суспільних відносин, кардинальний перегляд, кодифікацію та систематизацію адміністративного законодавства, численні норми якого на сьогодні містяться в розрізнених підзаконних актах.

      Реалізація адміністративно-правових норм створює необхідні умови для зміцнення режиму законності в сфері державного керування, виникнення адміністративно-правових відносин, їхньої зміни або припинення.

      Серед розглянутих в роботі способів реалізації адміністративно-правових норм, в теорії права застосування норми відокремлюється від інших форм реалізації норм, оскільки вважається, що застосування – це організаційно-правова діяльність компетентних державних органів, уповноважених на це громадськими об'єднаннями або їх посадовими особами.

      Неправильне тлумачення норм адміністративного  права, необ'єктивна оцінка фактичних  обставин справи, до яких застосовується норма, видання незаконного, необґрунтованого, недоцільного акта реалізації норми  завдає шкоди не тільки окремій особі, а й колективам людей, суспільству в цілому. Це пояснюється особливою значущістю управлінських відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами. Вони торкаються інтересів громадян, організацій, закладів, підприємств, цілих галузей і сфер управління.

      Усе це свідчить про те, наскільки важливо  додержуватися основних вимог щодо застосування адміністративно-правових норм: законності, обґрунтованості, доцільності.

      Процес  реалізації адміністративно-правових норм нині далекий від ідеального. В механізмі адміністративно-правового регулювання ця ситуація проявляється у недієздатності багатьох адміністративно-правових норм, великій кількості правопорушень адміністративного і дисциплінарного характеру, в управлінській "суверенізації", що призводить до практичного ігнорування багатьох норм у регіонах і на місцях.

      Щодо  сутності адміністративно-правових відносин, то вони характеризуються двома найважливішими рисами: з одного боку – це форми соціальних відносин, оскільки в них обов'язково беруть участь люди або їхні об'єднання, а з іншого боку – це форми організаційних відносин, у процесі реалізації яких вирішуються завдання управлінської діяльності.

      Ці  відносини мають будуватися на наступних принципах: верховенства права як пріоритету прав і свобод людини й громадянина, справедливості та гуманізму в діяльності публічної адміністрації; законності як діяльності публічної адміністрації відповідно до повноважень та в порядку, визначеному законом; відкритості як доступності для громадян інформації про діяльність та рішення публічної адміністрації, а також іншої публічної інформації; процедурної справедливості як гарантування зваженого та неупередженого застосування права, поваги до людини та захисту її честі й гідності; пропорційності як вимоги щодо обмеження адміністративних дій метою, якої необхідно досягти, а також обов'язку адміністрації зважати на наслідки своїх рішень, дій і бездіяльності; своєчасності як встановлення й дотримання часових меж для вирішення адміністративних справ і публічних завдань; підконтрольності як обов'язкового внутрішнього та зовнішнього, в тому числі судового, контролю за діяльністю публічної адміністрації; відповідальності як обов'язку кожного адміністративного органу бути відповідальним за свої дії та прийняті рішення перед особою та суспільством. 
 

      Список  використаних джерел 

1. Конституція України від 28.06.1996;
2. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005;
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984;
4. Авер’янов В.Б. Нова доктрина українського адміністративного права: концептуальні позиції//Право України. – 2006. - № 5. – С. 11 – 17;
5. Авер’янов В., Лук’янець Д., Педько Ю. Чи забезпечить вітчизняне адміністративне судочинство верховенство прав//Віче. – 2006. - № 7 – 8. – С. 35 – 39;
6. Андрійко О.Ф. Стан, зміст і перспективи розвитку адміністративного права України//Часопис Київського університету права. – 2005. - № 4. – С. 126 – 131;
7. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави//Право України. – 2005. - № 4. – С. 24 – 25;
8. Кикоть Г. Юридичні факти у механізмі правового регулювання: проблеми теорії//Право України. – 2005. - № 7. - С. 109 – 112;
9. Кривенко О. Юридична природа адміністративно-попереджувальних заходів//Підприємництво, господарство і право. – 2006. - № 5(125). – С. 69 – 71;
10. Остапенко О.І. Особливості адміністративно-правових відносин//Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування: Матеріали ІV Національної науково-теоретичної конференції//Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь, 2005. – Спеціальний випуск: у 2 ч. – Ч. 1. – С. 125 – 128; 
11. Пахомов І. Проблеми розвитку інститутів адміністративного права України та шляхи їх вирішення//Право України. – 2007. - № 10. – С. 3 – 5;
12. Пухтецька А. «Європейський адміністративний простір» як новела української адміністративно-правової науки: понятійно-термінологічна характеристика//Юридична Україна. – 2006. - № 8. – С. 41 – 45;
13. Солодаренко М.А. Гарантії та засоби забезпечення законності у державному управлінні: зміст і співвідношення понять//Часопис Київського університету права. – 2005. - № 4;
14. Стрижах А. Адміністративно-правові відносини у галузі правосуддя: особливості та види//Право України. – 2004. - № 1;
15. Посилення співпраці між Україною та ЄС щодо утвердження верховенства права в Україні. Аналітична доповідь//Під заг. ред. Солоненко І. – К.: “К.І.С.”, 2006. – 159 с.
16. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. Т. 1: Загальна частина/Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. – С. 109 – 124, 167 – 186;
17. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін., За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 42 – 56;
18. Адміністративне право України: Навчальний посібник/За заг. ред. Т.О. Коломоєць, Г.Ю. Гулєвської. – К.: Істина, 2007. – 216 С.;
19. Правознавство: Підручник/В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко, С. І. Шимон та ін.; За заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. - К.: КНЕУ, 2003. - 767 С.;
20. Єлістратов А.І. Адміністративне право: Лекції/Ред. та упоряд. В.В. Галунько, С.В. Віденко. – Херсон: ВАТ «ХМД», 2007. – 268 С.;
21. Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. – 3-е вид, перероб. і доп. – Одеса: Юридична література, 2006. – 488 С.;
22. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. - 537 С.;
23. Надолішній П.І. Теорія та історія державного управління (Опорний конспект лекцій до навчальної дисципліни): Навчальний посібник. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. – 126 С.;
24. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К.: Атака, 2007. – 624 С.;
25. Харитонова О.І. Адміністративно-правові відносини (проблеми теорії): Монографія. – Одеса: Юридична література, 2004. – 328 С.