Проблеми адміністративного нормотворення на сучасному етапі розвитку Української держави та шляхи їх вирішення

      - процесуальні. Це відносини активного типу. Вони виражають динамічну функцію права. Для їх виникнення потрібна процесуальна норма. Такі відносини постійно перебувають у розвитку, тобто є динамічними. Як правило, вони складаються у процесі вирішення управлінських справ (наприклад, справ про адміністративні правопорушення).

      4. За характером дій зобов’язаного суб’єкта:

      - активні – коли зобов’язаний  суб’єкт повинен учинити якісь  дії (у певному віці отримати  паспорт чи з’явитись у військкомат  у разі отримання повістки);

      - пасивні – коли зобов’язаний  суб’єкт повинен утриматися від  учинення певних дій (не вчиняти  правопорушення).

      5. За змістом:

      - у сфері загального управління;

      - у сфері галузевого управління;

      - у сфері міжгалузевого управління.

      6. За галузевою діяльністю:

      - у галузі економіки;

      - в адміністративно-політичній галузі;

      - у соціально-культурній галузі.

      7. За спрямованістю:

      - зовнішні;

      - внутрішні.

      8. За механізмом захисту:

      - що захищаються в судовому  порядку;

      - що захищаються в адміністративному порядку.

      9. За способом регулювання:

      - функціональні;

      - територіальні.

      10. За майновою належністю:

      - майнові;

      - немайнові.  

      5. Проблеми адміністративного нормотворення на сучасному етапі розвитку Української держави та шляхи їх вирішення

     Адміністративне право – це сукупність юридичних норм, обумовлених національною ідеєю та ідеями свободи, справедливості і формальної рівності, науково-обґрунтованою програмою соціально-економічного розвитку суспільства, встановлених або санкціонованих державою, які регулюють суспільні відносини у сфері організаційно-владної діяльності структур виконавчої влади. Отже, змістом норм адміністративного права є науково-обґрунтована програма (політика) соціально-економічного розвитку суспільства. Готує її правляча партія або блок партій, враховуючи попередні показники розвитку, а також вимоги об'єктивних законів та суспільні, громадянські і особисті інтереси. Вироблена політика об'єктивується в законах та інших державно-правових актах. Саме тому закон є мірою політичною. За допомогою права держава нормує поведінку і дії людей в потрібному напрямі, у напрямі виконання програми соціально-економічного розвитку країни. У цивілізованих суспільствах в ринкових умовах виконання норм права забезпечується головним чином моральними факторами [№ 14, С. 3].

     В Україні склалася певна система  структур виконавчої влади, через яку  безпосередньо здійснюється організація виконання законів та інших державно-правових актів. Ця система перебуває в нерозривному і постійному взаємозв'язку з іншими елементами державного механізму та громадянськими організаціями. Гармонійний взаємозв'язок і взаємообумовленість усіх елементів державного механізму забезпечується, зокрема, системою тих принципів, які лежать в основі його організації і діяльності. Одним з таких принципів, який нині в Україні в занепаді, є принцип законності. Законність полягає в становленні юридичних норм при верховенстві закону, у вимозі точного і неухильного додержання і активного їх виконання всіма державними органами, громадськими організаціями, службовими особами і громадянами, внаслідок чого забезпечується стабільність законів, встановлюється міцність і ясність правового порядку, створюється стійке правове становище особи в суспільстві.

     На  жаль, в Україні є державні службовці, які повинні додержувати вимог законності, ніколи їх не додержували. Це породжує в суспільстві масову неповагу до закону, і передусім – до самої Конституції, яка має верховенство у правовій системі України.

     Отже, основним змістом розвитку виконавчої влади повинні стати такі заходи: чітке визначення правового становища органів виконавчої влади, яке проявляється в тому, що вони утворюються органами державної влади, підпорядковані та підзвітні їм у своїй діяльності; відповідально діють на основі виконання законів у межах визначеної компетенції і на відповідній території; органи, що стоять нижче, підпорядковані тим, що стоять вище; вони мають оперативну самостійність, тобто право в межах закону, із врахуванням умов і особливостей місця і часу, вибирати найбільш ефективні форми, шляхи, способи організації виконання законів та інших державно-правових актів. Разом з тим вказані заходи розвитку 
виконавчої влади певною мірою стосуються державних службовців органів виконавчої влади, їх професійної компетентності, здатності ефективно в межах закону і посадових повноважень реалізовувати функції органу державного управління.

     В результаті проведення вказаних заходів  забезпечується подолання дуалізму в системі виконавчої влади і  безвідповідальності, створення вертикалі  влади, належне виконання системою виконавчої влади своїх функцій – повсякденну, оперативну організацію виконання законів у всіх сферах суспільного життя. На жаль, сьогодні виконавча влада покладені на неї функції належним чином не виконує. Розбалансованість системи структур виконавчої влади адекватно впливають на інститут правових актів (актів державного управління). Акти державного управління є правовою формою вираження виконавчої влади. За допомогою цих актів органи виконавчої влади організують соціально-економічне життя в країні, охороняють громадський порядок і державну безпеку, захищають права, свободи і законні інтереси громадян, державних і громадських організацій. Акти державного управління здійснюють безпосередній вплив на правопорядок, на правосвідомість людей. Вони завжди базуються на законі і щодо нього є підпорядкованими.

     Законна обґрунтованість акта не повинна бути формальною, тобто не досить одного лише формального посилання на закон, необхідно, щоб акт державного управління відповідав меті, яка передбачена законом або іншим державно-правовим актом органу, що стоїть вище. Це означає, що має бути обґрунтування необхідності прийняття акта з метою регулювання суспільних відносин та вирішення існуючого питання відповідно до ринкових вимог. Акт державного управління повинен забезпечувати досягнення, внаслідок його дії, максимально можливих позитивних результатів та баланс інтересів суб'єктів правових відносин громадян та держави. Акт державного управління повинен бути прозорим, написаним коротко і доступною для розуміння його виконавців мовою. Неясно написаний акт можна розуміти по-різному, а законність і правопорядок вимагають однакового розуміння актів і однакового їх виконання. Впорядкованість актів державного управління становить актуальну проблему юридичної науки. Передусім є нагальна потреба визначити роль і місце регуляторних актів у системі державно-правових актів, їх ефективність та передбачуваність у регулюванні господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами та суб'єктами господарювання. Необхідно здійснити аналіз норм регуляторних актів та особливостей їх застосування. На жаль, окремі вчені-адміністративісти звертають увагу наукової громадськості на необхідність дослідження питань захисту прав людини від свавілля чиновників, послуг в адміністративному праві. І не орієнтують наукову громадськість на дослідження проблем адміністративного регулювання та розвитку адміністративних відносин в економічній і соціальній сфері в умовах конкурентно-глобалізованого світу. Систематичне акцентування уваги на необхідність захисту прав людини від свавілля чиновників сприяє формуванню громадської думки, що державні службовці в Україні тільки те й роблять, що порушують права громадян. Сьогодні є необхідність наукового аналізу природи регуляторних органів та юридичних властивостей прийнятих регуляторних актів, а також напрямів розвитку відносин, у тому числі і адміністративно-правових, у сфері здійснення державної регуляторної політики.

     Конституційна основа захисту прав, свобод і інтересів громадян, порушених у процесі організаційно-владної діяльності структур виконавчої влади, закладена в статті 55 Конституції України. Природні права також захищені законом. Захист прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, порушених з боку суб'єкта владних повноважень, здійснюється в Україні структурами судової влади, а також юрисдикційною діяльністю органів виконавчої влади. У всіх випадках, коли виникають правові спори між суб'єктами адміністративних відносин, вони повинні розглядатися судами (формою здійснення правосуддя). Ці справи розглядаються за правилами адміністративного судочинства адміністративними колегіями загальних судів. Цю систему захисту прав, свобод і інтересів громадян недоцільно руйнувати. Що стосується юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади, то вони розглядають справи порушення прав, свобод і інтересів громадян не з адміністративних правовідносин, а з правових актів. Оцінку дій суб'єкта виконавчої влади в цих випадках треба давати не тільки з точки зору законності прийнятого акта, а і його доцільності. Зрозуміло, що суди не можуть давати оцінку акту з позиції його доцільності. Наприклад, всі рішення про надання дитячих майданчиків під забудову хоча є правомірними, але недоцільними, оскільки порушують інтереси громадян, тому скасовані Київрадою.

     Разом з тим і органи виконавчої влади  не можуть розглядати подібні справи, тому що виступають суддею у своїй  особистій справі. І в цьому  негативний політичний аспект даної  форми захисту прав, свобод і інтересів людини. Отже, необхідно створити для розгляду вказаних справ спеціально уповноважену систему органів. Це можуть бути адміністративні суди, апеляційні комісії, які є в системі регуляторних органів, тощо. Тільки таким шляхом можна значно швидше і ефективніше домогтися поновлення порушеного права з одночасним посиленням матеріальної та іншої відповідальності службових осіб за їх проступки [№ 14, С. 5].

     І, нарешті, щодо питання перспективи вступу України до Європейського Союзу. В багатьох працях з адміністративного права зазначається, що прискорення темпів євроінтеграції залежить від введення в національне законодавство директив Євросоюзу, які визначають високий рівень європейських економічних, соціальних, гуманітарних та інших стандартів. При цьому, необхідно взяти до уваги, що не всі директиви Євросоюзу в нашій реальності можуть діяти, оскільки менталітет, добробут людей і ступінь розвитку громадянського суспільства України суттєво відрізняються від розвинутих країн Європейського Союзу. Втілення європейських стандартів у нашу реальність повинно здійснюватись поступово, залежно від наукової обґрунтованості їх корисності для соціально-економічного розвитку України. 

     Висновки

      Адміністративно-правові  норми виступають необхідним і досить важливим організаційно-правовим інструментом держави, оскільки вони забезпечують чіткий, об’єктивно правильний та ефективний процес управління, впорядкованість усіх його ланок, подальше вдосконалення виконавчої діяльності. Зокрема, за допомогою норм адміністративного права визначаються межі належної поведінки державних органів, їх посадових осіб, фізичних осіб, недержавних господарських і соціально-культурних об’єднань, підприємств, установ та громадських організацій (об’єднань) різних рівнів та фізичних осіб, їх відповідні повноваження, а також гарантії реалізації прав та дотримання обов’язків.

      Норми адміністративного права зобов’язують виконувати певні дії, забороняють  здійснювати інші, дозволяють проведення окремих дій взагалі чи за умови  отримання відповідного дозволу, рекомендують здійснення або утримання від вчинення певних дій. Переважна частина норм адміністративного права носить імперативний характер, порушення яких тягне за собою юридичну відповідальність, в тому числі адміністративну.

      Ті  правові норми, що адресуються органам державної влади, їх посадовим особам, насамперед надають їм можливість робити тільки те, що прямо дозволено чи приписано законом, а суб’єктам, що управляються, – все, що не заборонено законом. Однак в окремих випадках громадяни можуть у певних сферах життя робити тільки те, що прямо дозволено чи приписано чинним законодавством.

      Постійно  змінюючись і коригуючись, система  публічних потреб, спричинює зміни  і коригування адміністративно-правових норм, породжуючи нові або оновлені суспільні відносини у владно-управлінській сфері з відмінними від попередніх відносин ознаками та властивостями.

      "Модернізація" правового масиву адміністративного права – це постійний, майже безперервний процес, характерний і для його відносин, практика здійснення яких спонукає до продовження нормотворчості у сфері владно-управлінської діяльності. Цей своєрідний кругообіг з часом може суттєво змінити характеристики адміністративно-правових відносин, що набувають нових якісних ознак і властивостей. Особливо ці зміни є відчутними під час проведення кардинальних оновлень владно-управлінської моделі, нормативне забезпечення роботи якої здійснюється переважно за рахунок норм адміністративного права.

      Першоджерелом, що спонукає до реформування, є певні  суспільні потреби, та й позитивною стороною саме правової системи є її здатність змінюватись у відповідь на ці потреби. Причому ця здатність повинна доповнюватись ще й іншими чинниками, зокрема оперативністю видання нормативних актів, що “визначається необхідністю враховувати нові умови, в яких здійснюється управління, нові можливості, які повинні бути при цьому використані. Невідповідність нормативних актів вимогам життя підриває авторитет правових норм, утруднює їх реалізацію, послаблює ефективність правового регулювання суспільних відносин.

      Особливо важливе значення на сьогодні для формування адміністративно-правових норм має положення, сформульоване ст.19 Конституції України: ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Тобто держава мусить бути гарантом не лише належної реалізації передбачених Конституцією і законами прав і свобод людини та громадянина, а й неприпустимості не передбачених Конституцією і законами втручання у життя і діяльність особи та примусового впливу на неї, тобто гарантом від беззаконня, самоуправства, зловживання та свавільних рішень органів державної влади й місцевого самоврядування, їх посадових осіб.