Проблеми адміністративного нормотворення на сучасному етапі розвитку Української держави та шляхи їх вирішення

      - стимулюючі – містять засоби  матеріального та морального  впливу для забезпечення належної  поведінки учасників адміністративно-правових  відносин. Як приклад можна навести  перелік заохочень, які можуть  бути застосовані в органах  внутрішніх справ. За мужність, відвагу, героїзм, розумну ініціативу, старанність, сумлінне та бездоганне виконання службових обов’язків до осіб рядового і начальницького складу можуть бути застосовані такі види заохочень:

      1) дострокове зняття дисциплінарного стягнення;

      2) оголошення подяки;

      3) нагородження грошовою винагородою;

      4) нагородження цінним подарунком;

      5) нагородження Почесною грамотою  Міністерства внутрішніх справ  України;

      6) занесення на „Дошку пошани”;

      7) нагородження відзнаками Міністерства  внутрішніх справ України;

      8) дострокове присвоєння чергового  спеціального звання;

      9) присвоєння спеціального звання, вищого на один ступінь від  звання, передбаченого займаною  штатною посадою;

      10) нагородження відзнакою Міністерства  внутрішніх справ „Вогнепальна зброя” (ст. 9 Закону України „Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України”);

      - рекомендаційні – містять рекомендації, що не мають юридично обов’язкового характеру, а лише дають можливість пошуку найбільш доцільних варіантів розв’язання покладених завдань. Прикладом можуть слугувати рекомендації суб’єктів виконавчої влади щодо органів місцевого самоврядування чи громадських організацій. Пункт 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. № 415-р „Про затвердження плану заходів з підготовки та відзначення 1100-річчя заснування м. Переяслава-Хмельницького” свідчить про рекомендації Переяслав-Хмельницькій міській раді передбачити асигнування для виконання плану заходів за рахунок коштів місцевих бюджетів та інших джерел. Слід зазначити, що Переяслав-Хмельницька міська рада представляє органи місцевого самоврядування, тому в цьому випадку норма права має саме рекомендаційний характер.

      3. За спрямованістю змісту:

      - які закріплюють порядок створення  і правовий режим суб’єктів  правовідносин;

      - які визначають форми і методи  управлінської діяльності;

      - які встановлюють порядок проходження  державної служби;

      - які визначають способи і порядок  забезпечення законності в державному  управлінні;

      - які регулюють державне управління  окремими галузями народного господарства;

      - які визначають права, обов’язки  громадян у державному управлінні;

      - які визначають підстави притягнення  до адміністративної відповідальності  та процедурні питання її реалізації. 

      4. За адресатами:

      - для органів державної виконавчої влади;

      - для інших державних органів;

      - для державних службовців;

      - для державних підприємств, установ,  організацій;

      - для недержавних підприємств,  установ, організацій;

      - для громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства.

      5. За юридичною силою:

      - норми законів (наприклад, Закон  України „Про холдингові компанії  в Україні”);

      - норми підзаконних актів (наприклад,  Указ Президента України від  25 липня 2006 р. № 644/2006 „Про деякі  питання організаційно-правового  забезпечення формування та регулювання ринку землі та захисту прав власників земельних ділянок”).

      6. Від дії у просторі:

      - загальні (діють на території  всієї України, наприклад, норми  Кодексу адміністративного судочинства  України);

      - регіональні (діють на території  певного регіону, приміром, спеціальна економічна зона чи територія приоритетного розвитку). Прикладом можуть слугувати норми права, що містяться у постанові Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2005 р. № 1119 „Деякі питання ввезення (пересилання) товарів у спеціальні (вільні) економічні зони та вивезення товарів за їх межі”;

      - місцеві (діють на території  окремої адміністративно-територіальної  одиниці). Наприклад, норми постанови Верховної Ради України від 19 червня 2003 р. № 1014-IV „Про зміну меж міста Вінниця Вінницької області” діють на територіях тих населених пунктів Вінницької області, що зазначені у вказаній постанові.

      7. За межами дії:

      - у просторі – дія норм у  просторі передбачає територію,  на яку поширюється їх юридична  сила. У деяких випадках адміністративно-правові норми можуть бути міжтериторіальними, приміром, відомчі норми органів управління транспортом; територією дії норм можуть бути окремі економічні зони.

      Можливий "вихід" таких норм за межі державного кордону, коли вони регламентують діяльність українських організацій і громадян за кордоном;

      - у часі: дія адміністративно-правових  норм у часі може обмежуватися  будь-якими термінами (строкові  норми) або не обмежуватися (безстрокові  норми).

      Прикладами  строкових норм є: норми, що містяться  в документах, які регламентують питання постачання продукції державі, розміщення державних замовлень, формування державних контрактів. Як правило, вони діють протягом календарного року

      - від дії на коло осіб:

      на  юридичних:

      а) на всіх юридичних осіб (наприклад, порядок сплати податків для всіх юридичних осіб);

      б) на окремих юридичних осіб (скажімо, порядок сплати податків страховими організаціями);

      на  фізичних:

      а) на всіх фізичних осіб (наприклад, відповідальність за адміністративні правопорушення);

      б) на окремих фізичних осіб (працівники правоохоронних органів, військовослужбовці).

      8. За повнотою викладення змісту:

      - визначені (абсолютно визначені,  відносно визначені);

      - бланкетні (відсильні), наприклад, посадові особи міліції мають право у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення або передавати матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних органів, товариських судів, громадських об'єднань або трудових колективів.  

      3. Реалізація норм адміністративного права

      Для того, щоб регулюючий вплив адміністративного  права стосовно до суспільних відносин, що становлять його предмет, дійсно мав  місце, потрібно, щоб реалізовувалися  норми адміністративного права.

      Реалізація  адміністративно-правових норм – це процес практичного втілення у життя приписів, що містяться в адміністративно-правових нормах.

      Розрізняють чотири основні способи реалізації адміністративно-правових норм:

      - дотримання – пасивна поведінка суб’єктів, що не допускає порушення адміністративно-правових норм (наприклад, коли громадянин чи посадова особа не порушують санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм);

      - виконання – активна поведінка суб’єктів, що направлена на виконання юридичних обов’язків, зафіксованих в адміністративно-правових нормах. Як приклад можна навести діяльність працівників Антимонопольного комітету і його територіальних відділень під час проведення перевірок щодо дотримання розпорядниками державних коштів вимог законодавства у сфері державних закупівель (розпорядження Антимонопольного комітету України від 20 червня 2006 р. № 214-р „Про затвердження Положення про порядок проведення перевірок щодо дотримання розпорядниками державних коштів вимог законодавства у сфері державних закупівель”). Суть виконання полягає у чіткій реалізації зобов’язуючих норм адміністративного права, коли суб’єкти вказаної галузі права (і відповідно виникаючих правовідносин) своїми активними діями втілюють у життя покладені на них обов’язки;

      - використання – активна поведінка суб’єктів адміністративного права, за якої вони самі вирішують питання про здійснення відповідних дій чи утримання від них. У цьому випадку норму права буде реалізовано і тоді, коли суб’єкт вибрав активну поведінку (у формі дій), і тоді, коли він обрав пасивну форму поведінки. Скажімо, Закон України „Про вибори народних депутатів України” надає громадянам України право взяти участь у голосуванні. Громадянин може безпосередньо проголосувати (тобто, активно реалізувати норми адміністративного права через використання) або не прийти на виборчу дільницю і не голосувати (тобто, пасивно реалізувати норми адміністративного права через використання). Можна зробити висновок, що використання норм адміністративного права є добровільною справою. Ніхто не може примушувати до їх використання, водночас ніхто не повинен нести відповідальність за невикористання норм адміністративного права;

      - застосування – прояв владної діяльності уповноважених державних органів із приводу конкретних справ і з виданням індивідуальних юридичних актів. На відміну від перших трьох способів реалізації адміністративно-правових норм, застосування є прерогативою лише органів, що мають державно-владні повноваження. Правозастосування здійснюється стосовно до суб’єктів адміністративно-правових відносин із метою реалізації абстрактних приписів норм права щодо конкретної життєвої ситуації. Результатом правозастосовної діяльності є акт застосування права, під яким необхідно розуміти рішення уповноваженого органу (посадової особи), прийняте в результаті розгляду конкретної юридичної справи у сфері публічного управління. Основними рисами акта застосування права є:

      а) державно-владний характер;

      б) спрямованість на індивідуальне  регулювання конкретних суспільних відносин;

      в) одноразове використання відносно конкретних суб’єктів у рамках конкретних суспільних відносин;

      г) обов’язковість виконання.       

      Як  приклад акта застосування права  може бути наведено Указ Президента України  від 18 січня 2007 р. № 21/2007 „Про відзначення  державними нагородами України”, де глава держави виступає суб’єктом правозастосування.

      У сучасній адміністративно-правовій літературі, на жаль, мало уваги приділяється вивченню процесу застосування правових норм. Цей процес складається з окремих  стадій, кожна з яких вміщує кілька пов'язаних дій, спрямованих на вирішення часткового завдання правозастосування. Діяльність уповноваженого органу щодо застосування норми адміністративного права починається з встановлення фактичних обставин ситуації, що потребує свого вирішення за допомогою правозастосувального акту.

      Встановлення  фактичних обставин адміністративної справи здійснюється за допомогою доказів. Докази – це фактичні дані, на підставі яких у встановленому законом порядку уповноважена особа (орган) встановлює об'єктивну істину в ситуації, котра потребує застосування адміністративно-правової норми. Ці дані містяться у різноманітних джерелах: письмових документах, поясненнях свідків, актах експертиз тощо. Службова мета доказування – забезпечення прийняття його на основі всебічного й об'єктивного знання обставин справи.

      До  основних стадій застосування адміністративно-правових норм належать стадії прийняття рішення  у справі та оформлення його в акті застосування.

      У юридичній літературі неодноразово зазначалося, що неправильне застосування норм кримінального, кримінально-процесуального, цивільного та інших галузей права завдає суспільству значної шкоди. На жаль, про наслідки неправильного застосування норм адміністративного права згадується значно рідше. Неправильне їх застосування завдає шкоди не менше, а інколи навіть і більше.

      Неправильне тлумачення норм адміністративного  права, необ'єктивна оцінка фактичних  обставин справи, до яких застосовується норма, видання незаконного, необґрунтованого, недоцільного акта реалізації норми завдає шкоди не тільки окремій особі, а й колективам людей, суспільству в цілому. Це пояснюється особливою значущістю управлінських відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами. Вони торкаються інтересів громадян, організацій, закладів, підприємств, цілих галузей і сфер управління, а різні реорганізації управлінських структур коштують платникам податків великих сум. На жаль, великі й малі реорганізації державно-управлінських структур в Україні перетворилися на безперервний процес (чого коштують тільки зміни у системі місцевих органів державної виконавчої влади). Сюди ж треба віднести прийняття слабо продуманих нормативних актів, найбільш характерним з яких став декрет Кабінету Міністрів "Про довірчі товариства" від 17 березня 1993 р (сумно-відомі "трасти").