Гарантії прав на землю

Названа Методика встановлює порядок розрахунку розмірів відшкодування  шкоди, завданої державі юридичними особами та громадянами у процесі  їхньої діяльності через забруднення  земель хімічними речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, і поширюється на всі землі, незалежно від форм їх власності.

Вона застосовується при  встановленні розмірів шкоди від  невиконання вимог до використання земель цільового призначення; укладення угод з порушенням земельного законодавства; не-проведення рекультивації порушених земель; знищення межових знаків; самовільного відхилення від проектів землеустрою та інших порушень. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам у результаті приведення сільськогосподарських угідь, лісових угідь та чагарників у непридатний для використання стан здійснюється особами, діяльність яких призводить до негативного впливу на стан земель, розташованих у зоні їх впливу, особами, які самовільно зайняли земельні ділянки, а також юридичними особами, які тимчасово використовували земельні ділянки для проведення розвідувальних робіт і не привели відповідну ділянку до стану, придатного для її використання за цільовим призначенням. У цих випадках винні суб'єкти відшкодовують шкоду в розмірі вартості робіт, необхідних для приведення земель до придатного до використання стану, або ж за свій рахунок виконують такі роботи.

Неодержання доходів за час  тимчасового невикористання земельної  ділянки як підстава відшкодування заподіяних збитків має місце у разі самовільного зайняття земельної ділянки, а також у випадках тимчасового зайняття ділянок для виконання геологознімальних, пошукових, геодезичних та інших розвідувальних робіт.

Збитки відшкодовуються  у повному розмірі. їх розмір визначається з урахуванням витрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати із земельної ділянки і які він не одержав за час до приведення землі у стан, придатний до її використання за призначенням або до повернення самовільно зайнятої ділянки.

Не виключається відшкодування  заподіяних збитків винною особою і  в натурі шляхом відновлення попереднього стану (якості) земельних ділянок  або шляхом надання (передачі) земельної  ділянки рівноцінного розміру та якості. Судова практика виходить з того, що заподіяна майну шкода відшкодовується у вигляді збитків лише тоді, коли відшкодування її в натурі неможливе. Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 р. № 7, суд, приймаючи рішення про відшкодування заподіяної шкоди в натурі, повинен визначити конкретні заходи щодо відновлення земельної ділянки та строки їх здійснення.

Позови про відшкодування  збитків власникам земельних  ділянок і землекористувачам  можуть пред'являтися за вибором позивача: або за місцем проживання відповідача (місцем знаходження органів управління організацій), або за місцем заподіяння шкоди (місцем знаходження земельної ділянки). При цьому до позовної заяви про відшкодування збитків повинен бути доданий обґрунтований розрахунок суми, яка стягується на відшкодування заподіяних збитків.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України судам дано роз'яснення, що у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 ЗК України, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК України особами, що її заподіяли. При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки її відшкодовує володілець цього джерела згідно зі ст. 1187 ЦК України.

Розміри збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок у встановленому порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284).

У такому ж порядку визначаються збитки, заподіяні обмеженням прав власників землі та землекористувачів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатний для використання за цільовим призначенням стан унаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

При тимчасовому зайнятті земельних ділянок для розвідувальних робіт розмір збитків і порядок їх вирішення визначаються угодою між власниками землі або землекористувачами та підприємствами, установами, організаціями, що провадять розвідувальні роботи. При недосягненні згоди між ними розмір збитків визначається зазначеними вище комісіями, рішення яких можуть бути переглянуті судом при вирішенні відповідних позовів.

При невиконанні підприємствами, установами, організаціями, що тимчасово  використовували земельні ділянки для проведення геологознімальних, пошукових, геодезичних та інших розвідувальних робіт, передбаченого ст. 97 ЗК України обов'язку привести займану земельну ділянку в попередній стан за свій рахунок в установлений строк, вони повинні відповідно до ст. 211 ЗК України, статей 22, 623, 1166, 1192 ЦК України відшкодовувати власникові або землекористувачеві заподіяну шкоду в розмірі вартості робіт, потрібних для приведення земельної ділянки в такий стан. Для визначення розміру цієї шкоди суд у разі необхідності може призначити експертизу.

Розмір шкоди, заподіяної пошкодженням посівів і насаджень  при прокладенні шляхів, трубопроводів та проведенні розвідувальних, бурових, будівельних робіт, псуванням і забрудненням

сільськогосподарських та інших  земель, іншими порушеннями земельного законодавства, визначається з урахуванням  витрат на відновлення родючості  земель, а також доходів, які власник  землі або землекористувач міг  би одержати при використанні земельної  ділянки і які він не одержав  за час до приведення землі у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, або до повернення самовільно зайнятої ділянки.

Відповідно до статей 90, 95, 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки повертаються їх власникам або землекористувачам з переданням останнім незібраного врожаю без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

У справах про відшкодування  шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, на підставі ст. 1193 ЦК України  розмір відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, зменшується у випадку, коли груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди. Таке зменшення можливе, якщо інше не встановлено законом. Тому суди, розглядаючи такі спори, у кожному випадку мають досліджувати наявність зазначених обставин.

Суд може зменшити розмір відшкодування  шкоди, завданої фізичною особою, залежно  від встановленого ним матеріального  становища цієї особи з обов'язковим наведенням мотивів прийнятого рішення, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину.

4. Вирішення земельних спорів

У попередніх розділах стверджувалося, що до земельних правовідносин належать лише ті суспільні відносини щодо землі, які врегульовані нормами земельного права. Земельні правовідносини виникають у тому випадку, коли є правова норма, відтворена в земельному законодавстві, яка встановлює взаємну поведінку відповідних суб'єктів і визначає права та обов'язки учасника земельних відносин. Учасниками земельних правовідносин є власники земель і земельних ділянок, а також землекористувачі. Отже, суб'єктами права на землю можуть бути

громадяни, юридичні особи  приватного права, юридичні особи публічного права, держава, від імені якої виступають органи державної і виконавчої влади, а також територіальні громади, від імені яких виступають органи місцевого самоврядування. Громадяни як учасники земельних правовідносин поділяються на громадян України, громадян іноземних держав та осіб без громадянства, а юридичні особи приватного права — на юридичних осіб України та юридичних осіб іноземних держав.

Як об'єкт права власності  на землю земля розподіляється на приватну, комунальну і державу форму  власності. З огляду на форми власності  на землю держава як суб'єкт права  державної власності на землю  й органи місцевого самоврядування як суб'єкти права комунальної власності на землю здійснюють щодо земельних ділянок правомочності володіння, користування і розпорядження, що є характерним для земельних ділянок всіх форм власності.

Водночас Верховна Рада України  як орган законодавчої влади наділена повноваженнями публічного права. Зокрема, прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин, визначення засад державної політики в галузі використання та охорони земель, затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель та іншими повноваженнями, що мають публічний характер.

Відповідними повноваженнями публічного права в галузі земельних відносин наділені органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, виходячи із форм власності на землю і правового статусу суб'єктів правовідносин, у системі земельного права є відносини, які врегульовані нормами приватного права, і відносини, які врегульовані нормами публічного права. При цьому на юридичних осіб публічного права у земельних відносинах, що виникають із цивільно-правових договорів, поширюються норми ЦК України, якщо інше не встановлено законом (ст. 82 ЦК України). Зі змісту ЗК України вбачається, що у багатьох випадках до юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права у галузі земельних відносин застосовуються як норми приватного права, так і норми публічного права. Відмінність має

місце лише у формах власності  на земельні ділянки. Юридичні особи  приватного права, як і громадяни, можуть бути суб'єктами права приватної  власності на земельну ділянку, а юридичні особи публічного права — суб'єктами права постійного користування земельною ділянкою. При цьому юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права можуть бути суб'єктами права тимчасового користування земельними ділянками, зокрема на правах оренди.

Щодо змісту правомочностей права власності і права землекористування, то ст. 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, що усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 14 Конституції  України право власності на землю  гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Порівняльний аналіз статей 13 і 14 Конституції України свідчить, що держава гарантує і забезпечує захист усіх суб'єктів права на землю, тобто громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави.

На  виконання конституційних положень ЗК України містить спеціальний V розділ про гарантії прав на землю. У цьому розділі врегульовані питання:

а) захисту прав на землю, способи захисту прав на земельні ділянки; гарантії права власності на земельну ділянку; відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю; відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок;

б) відшкодування збитків  власникам землі та землекористувачам, зокрема: підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам;

в) вирішення земельних  спорів, яке є складовою механізму  захисту прав суб'єктів права  на землю, забезпечення реалізації гарантій права на землю і стабільність у земельних відносинах.

У главі 25 ЗК України визначені: органи, що вирішують земельні спори; порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування; права й обов'язки сторін при розгляді земельних спорів; виконання рішення виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів.

Земельні  спори — це спори, що виникають з приводу земельних правовідносин між громадянами та юридичними особами й іншими суб'єктами земельних правовідносин. Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Встановлено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори, щодо розмежування районів у містах.

Органи виконавчої влади  з питань земельних ресурсів (Держкомзем) вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів врегульовано ст. 159 ЗК України. Так, земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї зі сторін у місячний строк з дня подання заяви.

Вони розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї зі сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору можливе лише з поважних причин. Відсутність однієї зі сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляду і прийняття рішення.