Гарантії прав на землю

Відокремлений підрозділ

Національного університету біоресурсів і природокористування України

«Боярський коледж екології і природних ресурсів»

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Земельне право»

на тему: «Гарантії прав на землю»

 

 

 

 

                                                                       Виконав: ст. гр. ЗВ-41

                                                                                       В.В. Бордюг

                                                                                                            «  »________2010р.

                                                                        Перевірив: викл.

                                                                                      Л.Ю. Кочеригін

                                                                    «  »________2010р.

 

 

2010р.

ЗМІСТ:

Вступ

1. Способи захисту прав на землю та їх реалізація
2. Земельно-процесуальне забезпечення гарантій права на землю
3. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам
4. Вирішення земельних спорів

Перелік використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Гарантії  права на землю в широкому розумінні — це умови, способи і засоби, якими забезпечується реалізація прав громадянина, юридичної особи, територіальної громади і держави на землю. Поняття «гарантії» охоплює всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію земельних прав, на усунення перешкод їх повного і належного здійснення. Розрізняють чотири види гарантій: економічні, політичні, ідеологічні та юридичні (правові)

Правові гарантії визначаються як сукупність норм земельного та інших галузей права (їх створення і застосування), спрямованих на забезпечення права на землю, зокрема на його виконання і дотримання з метою раціонального використання та охорону земель. Правові гарантії поділяються на нормативно-правові (регулятивні) та організаційно-правові. Перші, у свою чергу, складаються з матеріально-правових і процесуально-правових гарантій.

Основною гарантією реального  здійснення земельного законодавства і реалізації права на землю є Конституція України, норми якої є нормами прямої дії і спрямовані на захист прав людини і громадянина. Безпосередніми конституційними гарантіями права на землю є норми ст. З Конституції України, якими проголошено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а також, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Важливі конституційні гарантії закріплені у ст. 13 Конституції України, згідно з якою земля як один з найважливіших природних ресурсів належить до об'єктів права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Передбачено, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та що усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Спеціальні конституційні  гарантії щодо прав на землю встановлені ст. 14 Конституції України, за якою земля визнається основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Гарантується право власності на землю, яке набувається і забезпечується громадянами, юридичними особами, територіальними громадами та державою виключно відповідно до закону. Більш повні гарантії права на землю встановлені земельним правом. Вони забезпечують стабільність земельних відносин.

До  матеріальних земельних норм права, якими гарантується право на землю, можна віднести норми:

а) щодо класифікації земель і поділу їх за цільовим призначенням на землі сільськогосподарського призначення; житлової та громадської забудови; природоохоронного, природно-заповідного та іншого призначення; оздоровчого призначення; рекреаційного призначення; історико-культурного призначення; лісогосподарського призначення і водного фонду; промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; а також щодо встановлення правового режиму кожної із категорій земель;

б) встановлення права державної, комунальної і приватної форм власності на землю;

в) встановлення права постійного і тимчасового користування землею, зокрема на умовах оренди.

До  земельно-правових норм, якими регулюються  земельно-правові відносини зобов'язального  характеру (право вимоги і обов'язок задовольнити такі вимоги), належать норми:

а) щодо встановлення прав та обов'язків учасників земельних  відносин (власників землі і землекористувачів) — статті 39—41 ЗК України;

б) щодо права громадян України  на отримання права власності на землю безоплатно в процесі земельної реформи;

в) щодо права громадян і  юридичних осіб на отримання землі  у постійне чи тимчасове користування, зокрема на умовах оренди;

г) щодо переходу права на землю в процесі придбання  будівель і споруд;

ґ) щодо захисту прав власників земельних ділянок і землекористувачів;

д) щодо права на використання землі за цільовим призначенням тощо;

е) щодо обов'язків власників земельних ділянок і землекористувачів, а також органів державної влади та органів місцевого самоврядування у питаннях забезпечення прав громадян, юридичних осіб і територіальних громад на землю.

Організаційно-процесуальними нормами, за допомогою яких забезпечується гарантія реалізації прав на землю, є  норми:

а) якими визначається компетенція  органів державної влади (Верховної  Ради України, Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України, Державної адміністрації України, Держкомзему України та інших  міністерств і відомств, органів  місцевого самоврядування) у питаннях проведення земельної реформи, регулювання  земельних відносин, організації і застосування земельного законодавства в процесі реалізації прав громадян і юридичних осіб України, іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб;

б) якими забезпечується земельний процес, реалізація прав громадян і юридичних осіб на землю, порядок і умови діяльності органів  державної влади і місцевого  самоврядування щодо реалізації прав на землю;

в) якими забезпечується правовий режим земель, порядок їх використання;.

г) якими встановлюються способи захисту прав на землю;

ґ) якими забезпечується відшкодування збитків власникам  землі та землекористувачам і  втрат сільськогосподарського виробництва, а також вирішення земельних спорів.

Важливе місце в системі земельно-правових гарантій посідають норми, якими забезпечується правова охорона землі і захист права на землю. До таких належать земельно-правові норми:

а) якими встановлюється перелік органів, що здійснюють державне управління у галузі використання й охорони земель;

б) якими забезпечується участь громадян та їх об'єднань, органів територіального самоврядування та громадськості у здійсненні заходів щодо використання й охорони земель;

в) якими підтверджується  виникнення права власності і  права користування земельною ділянкою і посвідчується право на земельну ділянку;

г) якими гарантується охорона  землі від використання не за цільовим призначенням, її нераціонального використання, від використання земельної ділянки  способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

ґ) якими охороняються права власників землі і землекористувачів у разі вилучення (викупу) земель;

д) якими забороняється  втручання у діяльність власників земельних ділянок і землекористувачів, пов'язану з використанням землі, з боку державних, господарських та інших органів і організацій, за винятком випадків порушення власниками землі і землекористувачами земельного законодавства;

е) якими забезпечуються поновлення в судовому порядку прав власників земельних ділянок  і землекористувачів та інших  гарантій. Так, з метою гарантій прав власників земельних ділянок і землекористувачів вилучення (викуп) для державних або громадських потреб земельних ділянок у громадян може провадитися після виділення, за їх бажанням, радою рівноцінної земельної ділянки, будівництва на новому місці підприємствами, установами й організаціями, для яких відводиться земельна ділянка, жилих, виробничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і відшкодовуються в повному обсязі інші збитки.

За такими ж правилами  може провадитися вилучення (викуп) земель колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, фермерських та особистих селянських господарств, сільськогосподарських науково-дослідних установ і учбових господарств, інших державних сільськогосподарських та лісогосподарських підприємств і організацій;

є) якими забезпечується відшкодування збитків власникам  землі та землекористувачам і  втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, зумовлених вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, які підлягають зарахуванню на рахунки відповідних місцевих рад і використанню на освоєння для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь та охорону земель.

На гарантію земельних  прав спрямовані також контроль за використанням і охороною земель, їх моніторинг та законодавче встановлення порядку вирішення земельних спорів і встановлення відповідальності за порушення земельного законодавства.

У наступному підрозділі розглядатимуться способи захисту прав на землю  та порядку їх реалізації, які є основними елементами забезпечення гарантій прав на землю.

 

 

1. Способи захисту прав на землю та їх реалізація

 

Земельні відносини в  Україні регулюються нормами земельного права, яке є комплексною галуззю права. За своїм змістом і способом регулювання воно має ознаки публічного і приватного права. Це обумовлено тим, що земельні правовідносини є складними за об'єктом, суб'єктами і змістом правовідносин, правами і обов'язками. У земельному праві застосовують імперативні і диспозитивні норми права. Так, об'єктом правовідносин є земля України як єдина просторова територія, що стосується всієї країни. їх об'єктом є землі територіальних громад, як території сіл, селищ і міст, їх спільної території, як регіону. Об'єктом правовідносин є землі держави, як політичного утворення, а також

земельні ділянки громадян і юридичних осіб України та громадян і юридичних осіб іноземних держав та осіб без громадянства.

У земельних правовідносинах щодо певного об'єкта землі беруть участь відповідні суб'єкти: Український народ, держава, територіальні громади та органи місцевого самоврядування, юридичні особи, громадяни. Громадяни та юридичні особи як суб'єкти права поділяються: на громадян і юридичних осіб України, громадян та юридичних осіб іноземних держав, осіб без громадянства. У свою чергу, юридичні особи України поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права, а останні можуть бути юридичними особами, заснованими на власності держави, від імені яких виступають органи виконавчої влади, та юридичними особами, заснованими на комунальній власності, від імені яких виступають територіальні громади та органи місцевого самоврядування сіл, селищ і міст, а також Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і регіональні ради, які наділені відповідними повноваженнями у галузі земельних відносин на території певного регіону, зокрема з питань розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад певного регіону.

Особливими повноваженнями в галузі земельних відносин, закріпленими у ЗК України, наділена Верховна Рада України. До її повноважень належить: прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин, визначення засад державної політики у галузі використання та охорони земель, затвердження загальнодержавних програм щодо використання земель. Характерним є те, що стосовно земель як об'єкта права закон наділяє Верховну Раду України повноваженнями для вирішення конкретних питань щодо окремих конкретних земельних ділянок як об'єктів права. Такими є повноваження Верховної Ради України щодо встановлення зміни меж районів і міст, а отже й щодо зміни правового статусу окремих конкретно визначених суб'єктів права на землю в системі місцевого самоврядування. Такими є повноваження щодо погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) особливо цінних земель. Ці повноваження обумовлені тим, що Конституцією України (ст. 14) земля проголошена основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, та що право власності на землю гарантується. Оскільки ст. 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, Верховна Рада України є гарантом забезпечення особливої охорони землі як основного національного багатства і права власності на землю всіх форм власності, яке вона здійснює шляхом прийняття відповідних законів, наприклад, Закон України «Про охорону земель».