Гарантії прав на землю

На практиці це застосовується до гарантування права власності на землю всіх суб'єктів земельних відносин, а також ділянок і захисту прав на землю всіх суб'єктів права. Наприклад, до земельних ділянок із особливо цінних земель, перелічених у ст. 150 ЗК України, які належать конкретним громадянам чи юридичній особі України на праві власності у конкретних розмірах: 0,10 гектара, набутих громадянином для будівництва й обслуговування жилого будинку, 0,12 гектара — для садівництва чи 2 гектари для ведення особистого селянського господарства. Така земельна ділянка може бути викуплена у власника для будівництва об'єктів загального державного значення лише за погодженням матеріалів викупу земельних ділянок особливо цінних земель Верховною Радою України, за погодженням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських Рад.

Лише перелік правочинів у земельних правовідносинах, їхніх  суб'єктів та об'єктів свідчить про багатоаспектний їх зміст і характер, порядок правового регулювання й обсяг повноважень відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування у здійсненні правового регулювання земельних відносин та гарантованих прав на землю.

ЗК України, ЦК України, Закони України «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації» та інші закони регулюють порядок та умови здійснення прав на землю, визначає права та обов'язки учасників цих правовідносин, створюють умови для забезпечення земельного правопорядку і захисту земельних прав суб'єктів права власності на земельні ділянки і землекористувачів, інших учасників відносин, територіальних громад і держави.

Багатоманітність здійснення прав на землю і на земельні ділянки  різними суб'єктами правовідносин вимагає застосування різних, специфічних чи особливих способів гарантування і захисту прав на землю, форм і порядку їх застосування у разі порушення земельних прав та інтересів, невиконання обов'язків зобов'язаними особами, уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Так, у разі порушення  прав на земельні ділянки у разі придбання їх підприємствами при укладені цивільно-правових угод та здійсненні інших правочинів щодо земельних ділянок відповідно до цивільного законодавства захист прав на земельну ділянку і способи забезпечення виконання зобов'язань застосовуються за нормами цивільного права, передбаченими главами 8, 9 і 35 ЦК України.

Не повторюючи зміст питання  захисту цивільних прав, оскільки він досить повно висвітлений  у літературі цивільного права, доцільно зауважити, що у цивільному законодавстві  і в теорії цивільного права визначені і розглянуті такі правові категорії, як «право на захист цивільних прав та інтересів» (ст. 15 ЦК України); «способи захисту цивільних прав та інтересів» (ст. 16 ЦК України); «забезпечення виконання зобов'язань» (глава 49 ЦК України); «відповідальність за зобов'язаннями держави Автономної Республіки Крим, територіальних громад» (глава 11 ЦК України).

Якщо  розглядати ці питання з позиції  земельного права, то ЗК України передбачає такі форми гарантії прав на землю:

а) захист прав на землю;

б) відшкодування збитків  власниками землі;

в) вирішення земельних  спорів;

г) виконання рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів.

Захист прав на землю означає діяльність держави та її повноважних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і посадових осіб зі здійснення організаційно-правових заходів щодо захисту прав на землю громадян і юридичних осіб як власників земельних ділянок чи землекористувачів. Водночас відповідно до земельного законодавства держава забезпечує громадянам і юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Згідно зі ст. 152 ЗК України  власник земельної ділянки або користувач має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

ЗК  України визначає такі способи захисту  прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки:

1) визнання прав;

2) відновлення стану земельної  ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують право або створюють небезпеку порушення прав;

3) визнання угоди недійсною;

4) визнання недійсними  рішень органів виконавчої влади  або органів місцевого самоврядування;

5) відшкодування заподіяних  збитків;

6) застосування інших,  передбачених законом, способів.

У переліку способів захисту прав на земельну ділянку відсутні окремі способи захисту цивільних прав та інтересів, які доцільно було б визначити і в ст. 16 ЦК України, зокрема:

1) припинення дії, яка  порушує право;

2) примусове виконання  обов'язку в натурі;

3) зміну правовідношення;

4) припинення правовідношення;

5) відшкодування моральної  (немайнової) шкоди;

6) визнання незаконними  рішень органу державної влади  або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових  осіб.

ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав передбачає право на самозахист (ст. 19). Самозахист визнається і нормами земельного права. Так, згідно зі ст. 105 ЗК України у випадку проникнення гілок і коренів дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням. Цілком обґрунтованою є пропозиція щодо доповнення цієї статті ЗК України нормою, що власник чи землекористувач має право відрізати не лише корені дерев, кущів, що проникають із сусідської земельної ділянки, а й гілок цих дерев чи кущів, що ростуть поблизу межі. У разі наявності дерев, які стоять на межі земельних ділянок, у порядку самозахисту своїх прав кожен зі співвласників дерев чи кущів має право користуватися плодами з гілок дерев, що вирощуються на спільному дереві і звисають над обома ділянками, або з тих гілок, що звисають над його територією безпосередньо, без згоди на те сусіда, на межі з яким росте дерево. Таке право він повинен мати і на використання плодів з гілок, які звисають над його земельною ділянкою, тих дерев, що ростуть поблизу меж на земельній ділянці сусіда.

Цивільному праву відомі норми права, спрямовані на забезпечення виконання зобов'язань (глава 49 ЦК України). Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися такими видами: неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені й інші види забезпечення виконання зобов'язання. З цього приводу Кодексом застережено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

ЗК України також допускає можливість застосування інших передбачених законом способів захисту прав на землю.

 

 

2. Земельно-процесуальне забезпечення гарантій права на землю

 

Важливо не лише проголосити право приватної власності громадян і юридичних осіб України та інших держав на землю, право комунальної власності на землю територіальних громад, право користування землею громадян і юридичних осіб України та інших держав, встановити обов'язки землевласників і землекористувачів, визначити завдання щодо охорони землі і захисту прав на землю, але й забезпечити гарантію цих прав.

У попередньому підрозділі подано визначення гарантій прав на землю, розглянуто їх структуру та сферу  застосування. Одне з перших місць  у системі гарантій права на землю посідає земельно-процесуальна форма їх організаційно-правового забезпечення. Вона розглядається як встановлений законом порядок діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування у питаннях:

— віднесення земель до відповідної категорії, переведення з однієї категорії до іншої;

— передання земель у власність і надання у користування, зокрема на умовах оренди;

— припинення і переходу прав на землю;

— виконання обов'язків власниками землі і землекористувачами та забезпечення раціонального використання землі;

— відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;

— контролю за використанням і охороною земель, ведення земельного кадастру і здійснення землеустрою;

— вирішення земельних спорів і відповідальність за порушення земельного законодавства.

Земельний процес як один із видів процесуальної  діяльності (поряд із цивільно-процесуальною, адміністративно-процесуальною, кримінально-процесуальною) спрямований на забезпечення гарантій прав на землю і характеризується такими основними ознаками:

а) суб'єктом земельно-процесуальної  діяльності є органи державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, які здійснюють процесуальну діяльність в порядку, встановленому ЗК України. Державні органи відповідно до Конституції  України (ст. 13) та органи місцевого самоврядування від імені Українського народу здійснюють права власника землі. Так, до повноважень Верховної Ради України в галузі земельних відносин належить: прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин, визначення засад державної політики в галузі використання та охорони земель; затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель; встановлення і зміна меж районів і міст (пункти 6,29 ст. 85 Конституції України); погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) особливо цінних земель;

б) Кабінет Міністрів України  і місцева державна адміністрація наділені повноваженнями розпоряджатися землями державної власності в межах, визначених ЗК України (статті 13, 17 ЗК України), реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель; викуплення земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному ЗК України.

Функції, компетенція і  порядок діяльності органів місцевого  самоврядування як суб'єктів земельного процесуального права визначені  Конституцією України (статті 140, 143, 144), Законом України «Про місцеве  самоврядування» (статті 4,9,10,11,12,17, 17¹, 18, 19, 31, 51), статтями 8, 10, 12 ЗК України.

До повноважень сільських, селищних, міських рад належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до ЗК України; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до ЗК України; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад; організація землеустрою, вирішення земельних спорів тощо.

До повноважень Верховної  Ради Автономної Республіки Крим, обласних і районних рад належить: розпорядження землями на праві спільної власності підпорядкованих громад; забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони та використання земель; організація землеустрою та затвердження землевпорядних робіт; вирішення земельних спорів тощо.

До повноважень Фонду  державного майна належить розпорядження в процесі приватизації земельними ділянками державної власності, які підлягають приватизації.

Органи державної влади  і місцевого самоврядування є основними, але не єдиними учасниками земельно-процесуальної

діяльності, оскільки земельний  процес стосується всіх осіб (громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб України та інших держав, що мають право на землю), на яких покладені зобов'язання дотримання земельного законодавства і які несуть відповідальність за його порушення.

Земельний процес як один із важелів механізму забезпечення гарантій прав на землю покликаний у встановленому для нього  порядку забезпечувати гарантію прав на землю, виконання обов'язків  щодо землі власниками землі і  землекористувачами та іншими особами, а також захист прав та інтересів  власників земельних ділянок, держави, фізичних і юридичних осіб від  будь-яких посягань.

Діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, а також інших осіб — учасників земельних відносин здійснюється не довільно, а в особливій земельно-процесуальній формі, визначеній ЗК України та іншими законодавчими актами на землю.

Кожній матеріальній земельно-правовій нормі відповідає процесуальна земельно-правова  чи інша норма, яка разом з іншими важелями правового механізму забезпечує реалізацію матеріальних земельно-правових норм відповідно до способів гарантування права на землю.

Отже, земельно-процесуальні норми є необхідною умовою забезпечення дії матеріальних земельно-правових норм. З цих позицій земельно-процесуальні норми поділяються на регулятивні й охоронні, що відповідає класифікації земельно-правових норм. До регулятивних земельно-процесуальних норм належать ті, що регулюють реалізацію земельно-правових норм, які не мають охоронних заходів. Наприклад, переведення земель із однієї категорії в іншу, паювання земель, що належать до колективної власності, надання земельних ділянок в оренду тощо. До охоронних земельно-процесуальних норм належать ті, реалізація яких поєднується із застосуванням передбачених законом способів захисту прав на землю, використання або ж ужиття заходів, спрямованих на запобігання порушенням чи відновлення порушених земельних прав. Наприклад, примусове припинення права на земельну ділянку в разі не усунення допущених порушень

законодавства (забруднення  земель радіоактивними і хімічними  речовинами, відходами, стічними водами та інше) у строки, встановлені спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, і здійснюються у судовому порядку відповідно до статей 143, 144 ЗК України.

Одним із основних завдань  земельного процесуального права є  забезпечення гарантій права на землю. На вирішення цих завдань спрямовані як регулятивні, так і охоронні земельно-процесуальні норми.

Порядок та умови забезпечення гарантій права  на землю здійснюється за допомогою:

1) земельно-процесуальних норм, якими регулюються відносини щодо передання землі у власність та надання її у користування.

Ці  норми викладені у ст. 116 ЗК України: