Гарантії прав на землю

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної  власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням  вимог ст. 150 цього Кодексу.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, належать до повноважень районних, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, визначених для кожного з цих органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України  вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні — ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 1,0 гектара, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами 5-8 статті 149 ЗК України, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Більш сувора процедура встановлена  ст. 150 ЗК України для вилучення (викупу) особливо цінних земель. Так, закон визначає вичерпний перелік особливо цінних земель, до яких належать:

— чорноземи не еродовані, не солонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені не солонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах та глеюваті: бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньо-глибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра й осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття;

— землі дослідних полів  науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається за винятком випадків, визначених ч. 2 ст. 150 ЗК України.

Кодексом спеціально застережено, що вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком таких випадків: земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Гарантія прав на землю  власників земельних ділянок, землекористувачів і суспільства (в особі органів державної влади, органів місцевого самоврядування і громадських організацій) забезпечується не лише ускладненням порядку вирішення питання про вилучення (викуп) земельних ділянок, а й установленням порядку погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок.

Так, відповідно до ст. 151 ЗК України: юридичні особи, зацікавлені  у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення й охорону довкілля.

Вибір земельних ділянок  для розміщення об'єктів проводиться юридичними особами, зацікавленими у їх відведенні.

Органи виконавчої влади  або органи місцевого самоврядування зобов'язані в порядку, визначеному законодавством України, надавати інформацію юридичним особам, зацікавленим у відведенні земельних ділянок, щодо можливих варіантів розміщення об'єктів відповідно до затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою. Порядок вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Матеріали погодження місця розташування об'єкта, що провадиться Кабінетом Міністрів України, подаються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією зі своїм висновком центральному органу виконавчої влади із земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали й у місячний строк подає свої пропозиції до Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України  розглядає ці матеріали і приймає  відповідне рішення, а з питань, що погоджуються Верховною Радою України, подає їй свої пропозиції.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради подають до Верховної Ради України пропозиції щодо вилучення особливо цінних земель із земель комунальної власності.

Матеріали погодження місця  розташування об'єкта повинні включати: викопіювання з генерального плану або іншої містобудівної документації населеного пункту, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити.

Зазначаються також склад  угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відведення.

У разі відмови власника землі або землекористувача, сільської, селищної, міської ради, органів  державної влади у погодженні місця розташування об'єкта ці питання  вирішуються у судовому порядку.

У разі задоволення позову щодо оскарження відмови власника землі або землекористувача, сільської, селищної міської ради, органів державної влади у погодженні місця розташування об'єкта рішення суду є підставою для розроблення проекту відведення земельної ділянки.

3. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам

Відшкодування заподіяних збитків власникам землі та землекористувачам є одним із способів захисту прав на земельні ділянки, перелічених у ст. 152 ЗК України, викликаних вилученням земельних ділянок, обмеженням права землекористування, погіршенням якості земель сільськогосподарського призначення.

У законодавстві та в юридичній літературі вживаються терміни «збитки», «шкода», «втрати», «не отримані доходи», «упущена вигода».

У ЗК України вживається термін «відшкодування збитків», хоч  визначення цього терміна немає. Статтею 16 ЦК України встановлено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи «відшкодування шкоди». Отже, за цивільним правом відшкодування збитків є один з видів відшкодування шкоди. В енциклопедичній літературі під збитками розуміють вартісний (грошовий) вираз майнової шкоди, завданої протиправними діями одного суб'єкта права іншому. Під майновою шкодою розуміють будь-яке зменшення чи знищення майнового суб'єктивного права, охоронюваного законом інтересу чи майнового блага, що спричиняє втрати у потерпілого. До майнових збитків належать втрати, що їх особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі; витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Цивілістичні положення про майнові збитки і майнову шкоду стосуються і земельної ділянки, заподіяння збитків якій розглядається крізь призму порушення земельних прав, врегульованих нормами глави 27 ЦК України).

Земельне право розглядає  збитки, що заподіяні неправомірними діями (бездіяльністю) особи і підлягають відшкодуванню в порядку застосування одного зі способів гарантій прав на землю.

Крім цього, у земельному праві застосовується обов'язок відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь лісових земель та чагарників для потреб не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, а також втрат, завданих обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. При цьому втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам земельних ділянок та землекористувачам.

Питання про відшкодування  втрат сільськогосподарського і  лісогосподарського виробництва у цьому підручнику розглядаються у розділі правового режиму земель сільськогосподарського призначення. У цьому розділі розкриваються питання відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам як одного зі способів захисту прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки. Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам виникають у разі:

— вилучення (викупу) сільськогосподарських  угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

— тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових  земель та чагарників для інших видів  використання;

— встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

— погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових  земель та чагарників у непридатний для використання стан;

— неодержання доходів  за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Порядок відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам визначається нормами земельного права. Згідно зі ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та юридичними особами, які використовують земельні ділянки, а також органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та юридичними особами, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів, зокрема орендарів, або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, зокрема внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Порядок визначення та відшкодування  збитків власникам землі і  землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім загальних положень та умов відшкодування збитків, передбачених нормами земельного права, ЗК України (ч. 2 ст. 157) уповноважує Кабінет Міністрів України встановлювати порядок визначення та відшкодування збитків. Постановою від 19 квітня 1993 р. № 284 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам.

Постановою Кабінету Міністрів  України від 14 січня 2004 р. до цього  Порядку були внесені зміни і доповнення, які здійснюються в частині, що не суперечить новому ЗК України.

Порядком у чинній редакції передбачена необхідність створення комісій із визначення переліку збитків власникам землі і землекористувачам, їх розміру, що підлягають відшкодуванню, порядку визначення розмірів збитків та строків їх відшкодування. Такі комісії створюються органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування. Результати роботи комісій оформлюються актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Згідно з п. 4 Порядку  відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших  будівель і споруд, включаючи незавершене  будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і деревно-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посіви, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, зокрема орендарів, включаючи неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Неодержаний доход — це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, зокрема орендар, із земельної ділянки та який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, причиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Крім цього, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України 27 жовтня 1997 р. була затверджена Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення земельного законодавства.