АдвокатураУкраины

Адвокат як представник має право  брати участь у розгляді справи судом  касаційної інстанції і давати там  пояснення (ч. З ст. 360 КПК), підтримуючи  свою скаргу чи скаргу свого довірителя і заперечуючи при наявності  підстав проти подання прокурора  і скарг інших учасників процесу.

Адвокат як представник потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача  у необхідних випадках може бути запрошений для дачі пояснень в засідання  суду, що розглядає справу в порядку  нагляду (ст. 391 КПК).

Адвокат не може бути допитаний як свідок про обставини, які стали  йому відомі в зв'язку з виконанням ним обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача (ст. 69 КПК).

Потерпілий, цивільний позивач, цивільний  відповідач та їх представники у кримінальній справі мають право на забезпечення їх безпеки. Рішення про застосування заходів безпеки приймається  органом дізнання, слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких знаходиться  кримінальна справа, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову  діяльність щодо осіб, які брали  участь або сприяли у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті  злочинів (ст. 2 і 3 Закону про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві)

 

4.ПРЕДСТАВНИЦТВО  АДВОКАТА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ:

 

 

Згідно зі ст. 59 Конституції України  для надання правової допомоги при  вирішенні справ у судах та інших державних органах в  Україні діє адвокатура.

Особливо зросла роль адвокатів  за умов реалізації принципу змагальності: тяжкість доказування покладається на самі сторони, суд лише сприяє у витребуванні доказів за наявності про це клопотань сторін.

Виходячи з цього, самим сторонам без допомоги адвоката дуже складно  захистити свої права та законні  інтереси. Для забезпечення громадянам реальної можливості скористатись юридичною допомогою адвокатів в цивільному процесі необхідно вирішити цілий комплекс певних питань. Одним з цих питань має бути процесуальне становище тих представників сторін та третіх осіб, які можуть надати їм дійсно кваліфіковану юридичну допомогу, а саме - адвокатів.

Юридична допомога, яку надають  адвокати громадянам і організаціям, забезпечує стійкість цивільного обігу, точне та правильне виконання  громадянами і службовими особами  закону.

Участь адвоката у цивільному процесі зумовлюється бажанням особи, яка потребує захисту своїх прав, і це є проявом диспозитивності цивільного процесу. Але деякі автори вважають за необхідне ввести обов'язкову участь адвоката у цивільному процесі. Вони обґрунтовують свої погляди тим, що вже для самого звернення особи до суду вона повинна мати спеціальні знання або скористатись кваліфікованою юридичною допомогою. Серед російських практиків - адвокатів існує думка про створення інституту державної адвокатури, адвокати якої працювали б за рахунок бюджетних коштів, отримуючи чітко визначені оклади. В Україні такі погляди розділяють В.Кальний, В.Володарський. Враховуючи засади, на яких базується цивільний процес (диспозитивність цивільного процесу, збереження деякої активності суду, його обов'язку роз'яснювати права і обов'язки сторін, сприяти за необхідністю витребуванню доказів), створення обов'язкової участі адвоката у ньому на думку вчених є недоцільним.

 

4.1. Адвокат як правозахисник  і представник у цивільному  процесі:

 

Законодавство України покладає на адвоката виконання в цивільному процесі подвійних функцій. Відповідно до ст. 6 Закону про адвокатуру і глави 12 (статті 110-117) ЦПК адвокати в цивільному процесі виконують одночасно функції правозаступництва й представництва.

Участь адвоката в цивільному процесі  України полягає у здійсненні ним представництва і захисті  суб'єктивних майнових і особистих  немайнових прав та охоронюваних законом  інтересів інших осіб (громадян і  юридичних осіб) та в сприянні суду у всебічному, повному і об'єктивному  з'ясуванні обставин справи, прав і  обов'язків сторін. В процесуальному представництві адвоката поєднуються  два види правовідносин - між адвокатом  і особою, інтереси якої він представляє, між адвокатом і судом в  цивільному процесі. Правовідносини між  адвокатом і довірителем (стороною, третьою особою та ін.) мають матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правові ґрунтуються  на договорі доручення. Процесуально-правові  зв'язки виникають з приводу оформлення і визначення обсягу повноважень  представника в цивільному процесі і регулюються статтями 112-115 ЦПК.

Правові відносини між адвокатом  і судом в цивільному судочинстві  врегульовано нормами процесуального права (статті 110-117 ЦПК) і є цивільними процесуально-правовими. Процесуальне представництво є найбільш поширеним в судочинстві України.

При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх судових органах та на стадіях  цивільного судочинства.

Для ведення справи в суді адвокат  повинен мати повноваження, підтверджене ордером юридичної консультації (п. 4 ст. 113 ЦПК). Повноваження дають адвокату право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних  дій, крім передачі справи до товариського чи третейського суду, повну або  часткову відмову від позовних вимог, на погодження з позовом, зміну предмета позову, укладення мирової угоди, передачу повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення  суду, подачу виконавчого листа до стягнення, на одержання присудженого майна або грошей. Повноваження адвоката на вчинення кожної із зазначених дій  мають бути спеціально обумовлені у  виданому йому дорученні (ст. 115 ЦПК). Адвокат, що займається адвокатською діяльністю індивідуально, набуває повноважень  після подачі судові доручення, виданого довірителем, а також свідоцтва  про право на заняття адвокатською діяльністю.

 

4.2 Процесуальне представництво  адвоката в стадії судового виконання

 

Право на порушення судового виконання  відповідно до ст. 356 ЦПК мають стягувач, прокурор і суб'єкти захисту прав інших осіб (ст. 121 ЦПК), а також уповноважені ними представники, коли у їх повноваженнях передбачено право на пред'явлення виконавчого документа до стягнення (ст. 115 ЦПК). Реалізацію представником цього права поставлено у залежність від наявності певних умов: віднесення рішення судових і не судових органів до підвідомчості судового виконання; заяви до органу судового виконання з доданим до неї виконавчим документом; вчинення дій після подачі заяви у межах процесуальних строків з додержанням правил про підсудність.

Заява представника до органу судового виконання може бути зроблена в усній  або письмовій формі разом  з належно оформленими виконавчими  документами, перелік яких визначений ст. 349 ЦПК. Ними є: виконавчі листи, які  видаються на виконання судових  рішень, вироків, ухвал, постанов; накази арбітражного суду; посвідчення комісій  з трудових спорів, виконавчі написи нотаріальних органів, інші рішення  і постанови, передбачені ст. 348 ЦПК. Повноваження представника щодо початку  судового виконання реалізуються в  межах передбачених законом процесуальних  строків. Рішення у судовій справі, у якій стороною є громадянин, може бути пред'явлено до примусового виконання  протягом трьох років з часу набрання рішенням чинності, а в усіх інших  справах — протягом одного року (ст. 359 ЦПК).

Процесуальні  дії представника, що стосуються судового виконання, мають бути спрямовані до того органу судового виконання, у районі діяльності якого перебуває майно  або знаходиться постійне місце  проживання чи роботи боржника; коли ж  боржником виступає юридична особа, то за місцем знаходження його органу чи майна (ст. 353 ЦПК). Вибір альтернативної підсудності належить стягувачу і уповноваженому ним представнику.

Виконавчі документи передаються  судові, при якому функціонує судовий  виконавець. З часу їх прийняття  починається виконавче провадження. У підготовчій частині судового виконання представники осіб, що беруть участь у справі, мають право вступити у процес виконання (ч. 2 ст. 121, ст. 351 ЦПК), заявити відвід судовому виконавцю (статті 99, 360 ЦПК), подати заяву про  призначення боржнику офіційного представника (ст. 361 ЦПК), а також про вжиття заходів до забезпечення виконання (ст. 361 ЦПК).

У провадженні по застосуванню органами судового виконання примусових заходів  представник відповідача має  проконсультувати клієнта щодо переваги добровільного виконання рішення  над примусовим, яке тягне додаткові  витрати і вилучення майна  на покриття боргу (ст. 361 ЦПК) та ін.

Процесуальні представники осіб, що беруть участь у справі, мають право: одержувати інформацію про хід примусового  виконання шляхом особистого ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження  і одержання відомостей від осіб, які виконують рішення, оскаржувати  дії судового виконавця, а також  брати участь в розгляді скарг  суддею; оскаржувати його ухвалу, винесену з питань судового виконання; порушувати перед судом питання про поворот  виконання; подавати позови про виключення майна з опису і брати участь в їх розгляді, а також вчинювати  інші процесуальні дії по захисту  прав осіб в стадії судового виконання.

 

ВИСНОВОК:

Отже, адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням юристів, покликаним сприяти захисту  прав, свобод і законних інтересів  громадян України.

Її конституційне призначення полягає в забезпеченні кожному права на захист від обвинувачення і наданні правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України). Діяльність адвокатури України здійснюється у відповідності з Законом " Про адвокатуру " від 19 грудня 1992 р.

Адвокат - професійний спеціаліст-юрист, покликаний своєю діяльністю в відповідності  з Конституцією і законами України:

а) сприяти захисту прав і свобод, представляти інтереси громадян України,іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу;

б) діяти в складі адвокатури України, яка у відповідності з Законом України "Про адвокатуру" (09.12.1992 р.) є добровільним професійною спілкою, діючою на підставі верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму, конфіденційності;

в) давати, у межах своєї компетенції, консультації та роз'яснення, довідки по законодавству, складати заяви, скарги та інші документи правового характеру;

г) володіти глибокими знаннями не тільки в межах юриспруденції, бути тонким психологом, мати хорошу мову, неухильно дотримуватись адвокатської етики та професійного призначення - захищати не злочин, а людину.

На мою думку, адвокат обов'язково повинен стояти на захисті прав та свобод людини, які їй надала держава, Конституція, закони та інші нормативно-правові  акти. Адвокат повинен у нашому, досить нездоровому суспільстві, захищати людину від різного роду посягань на її честь та гідність, у тісній сполуці із законом.

 

Список використаної літератури

 

 

1. Адвокатура//Энциклопедический словарь/Под ред. И.Е Андреевского.-СПб, 1890.-Т.1-СІ67;Васьковский Е В.Организация адвокатуры. -Ч. 1. -СПб. 1893.

9. Антонович В.Коротка історія козаччини. -К: У країна, 1991. С. 12.

2. Васьковський Е.В.Организация адвокатуры.-С.5.

10. Васьковский Е.В. Организация адвокатуры - СПб, 1893.

22. Вісник Народної Ради Закарпатської України (НРЗУ). 1945. № 1. С. 7.

8. Ганкевич Л. Союз українських адвокатів. Львів. 1933.С.3.

23. Голос України. 1994. 2 березня.

24. Зинатуллин 3.3. Общин проблеми обвинения и защиты по уголовным делам. Ижевск. 1989.

20. Історія адвокатури України. С. 36-37.

14. Історія України/За ред.Т.В Варфоломеєвої, О.Д Святоцького.К.:Либідь, 1992-С.15.

21. Кульчицький B.C., Настюк M.Л, Ткач А.П. та ін. Возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною. Львів, 1985. С. 117.

28. Кони А.Ф. Вказ. праця.-С. 53-54.

27. Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе / Собр. соч. в 8-ми томах. Т. 4. М., 1967.

26. Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. «Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист» // Правовісник. — К., 1996. — № 1. — С. 36.

5. Права ,за якими судиться малоросійський народ.1743.-К.,1997.

3. Правда Русская.В 2-х т.М.Л. 1947.Ст. 18,21,22,31.

15. Революційне право. 1937. № 6. С. 32.

13. Сборник НКЮ по статистическому отделу за 1921 год.Ч.,1992. С.16.

18. Сборник приказов и инструкций НКЮ СССР. М.,1940. Вып. 1. С. 147—148.

29. Сергєвич П. Искусство речи на суде. — М., 1988. — С. 321.

17. Семянников ВВ., Сухарев И.Ю. Советская адвокатура. М., 1982. С. 8.

19. Советская адвокатура. М., 1944. С. 9.

16. Советская юстиция. 1939. № 21—22. С. 68.

25. Стецовский Ю.И. Советская адвокатура. — М., 1989. — С. 232—233.

12. СУ УССР.1920.№ 25.Ct.536.

Титов А.М Основні принципи та особливості участі захисника на судовому слідстві. Монографія.- Донецьк:ДЮІ,2005 -256с.

11. Хронологічне зібрання законів, указ Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української PCP (1917-1941 рр.).К.,1963.Т.1.

7. Чубатий М. Вказ.праця.С.33.

4. Чубатий М. До історії адвокатури на Україні.С.31.

6. Чубатий М. До історії адвокатури на Україні.С.32.