АдвокатураУкраины

суб'єктами кримінального процесу є суд, прокурор, слідчий, начальник слідчого підрозділу, органи дізнання. Саме їх діяльність має першочергове, визначне значення для всього кримінального процесу, з нею пов'язана безпосередньо реалізація завдань кримінального процесу.

Учасники процесу - це громадяни, установи, організації, підприємства, що мають  права для активної участі у справі з метою захисту своїх прав та законних інтересів чи прав та законних інтересів осіб, яких вони представляють. До них відносяться підозрюваний, обвинувачений, захисник, постраждалий, цивільний позивач, цивільний відповідач, представники постраждалого, позивача, відповідача. У юридичній літературі існує думка, щодо самостійної групи  суб'єктів кримінального процесу  слід віднести представників громадських  організацій та трудових колективів.

З метою забезпечення реалізації закріплених  прав і свобод людини і громадянина  Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статі 59 Конституції  України закріплено право кожного  на правову допомогу. Право на правову  допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи  одержати юридичні (правові) послуги. Держава  в особі відповідних органів  визначає певне коло суб'єктів надання  правової допомоги та їх повноваження.

Захисником є особа, на яку покладено  обов'язок використовувати усі зазначені  у законі засоби для встановлення обставин, що виправдовують обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного чи пом'якшуючих чи виключаючи їх відповідальність, а  також надавати їм необхідну юридичну допомогу

(ст.48 КПК).

Участь захисника у кримінальному  процесі є одним з найважливіших  проявів реального забезпечення права обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного на захист, гарантованого  Конституцією України.

3.1 . Адвокат-захисник  підозрюваного, обвинуваченого, підсудного

Конституція України проголошує, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний  має право на захист (ч. 2 ст. 63). Забезпечення обвинуваченому цього права є  однією з основних засад судочинства (п. 6 ч. 3 ст. 129). Для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура (ч. 2ст. 59). В Конституції України також закріплено принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Підозрюваний - це особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину або до якої застосовано запобіжний захід (наприклад, підписка про невиїзд з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу органу дізнання чи слідчого) до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43-1 КПК).

Обвинувачений — це особа, щодо якої є досить доказів, які вказують на вчинення нею злочину, і на цій  підставі слідчим винесено постанову  про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43 КПК). Після віддання до суду обвинувачений називається підсудним, а після винесення вироку —  засудженим або виправданим.

Право вказаних осіб на захист включає  як право захищатися від підозри  чи обвинувачення, так і право  на захист своїх особистих і майнових інтересів. Функція захисту виникає  одночасно з функцією обвинувачення  і здійснюється паралельно з нею  на всіх етапах руху кримінальної справи, поки існує обвинувачення.

Функцію обвинувачення в кримінальному  процесі здійснюють слідчі органи, прокурор, а також потерпілий, цивільний позивач та їх представники. Це — сторони обвинувачення.

Функцію захисту від підозри  й обвинувачення здійснюють підозрюваний, обвинувачений, підсудний і засуджений (надалі для стислості ми будемо говорити переважно про обвинуваченого), їх захисник, а також цивільний відповідач та його представник. Це - сторони захисту.

Оскільки сторони обвинувачення  і захисту відстоюють кожна свою позицію, свій процесуальний інтерес, кримінальний процес набуває змагального  характеру, що забезпечує повне, всебічне і об'єктивне дослідження всіх обставин справи та її правильне, з  врахуванням законних інтересів  сторін, вирішення.

Обвинувачений зацікавлений в тому, щоб не бути притягнутим до кримінальної відповідальності і засудженим, якщо він є невинним, або за більш тяжкий злочин, ніж той, який дійсно вчинив без встановлених законом підстав підданим арешту та іншим заходам процесуального примусу підданим несправедливому покаранню, тобто такому, яке призначено без врахування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного й обставин справи, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність обмеженим у правах, наданих законом щоб була надана можливість реалізувати ці права і були забезпечені його особисті і майнові права. Це — законні інтереси обвинуваченого, вони включаються в його право на захист у кримінальному процесі.

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист полягає в тому, що закон наділяє їх як учасників процесу такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє їм особисто захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати свої законні інтереси; надає згаданим особам право скористатися юридичною допомогою захисника; покладає на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд обов'язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення, забезпечити охорону їхніх особистих і майнових прав (ст. 21 КПК), а також забезпечити безпеку підозрюваному, обвинуваченому, захиснику, законному представнику, членам сімей та близьким родичам цих осіб (ст. 2 Закону про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві [23, с. 96]).

Найбільш ефективним засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є участь захисника  в кримінальному процесі, оскільки через юридичну необізнаність, а  також психологічний шок, стан пригніченості, викликані фактом затримання, пред'явлення  обвинувачення і засудження, вони неспроможні самі повністю реалізувати  свої процесуальні права, особливо тоді, коли перебувають під вартою, тобто  в ізоляції. Для надання юридичної  допомоги, психологічної підтримки  їм необхідно звернутися до сторонньої особи, незалежної від слідчих органів, прокурора і суду, якій би вони повністю довіряли і могли з нею радитись і спілкуватися на засадах довіри, конфіденційності.

Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники (ч. 1 ст. 44 КПК).

Підозрюваний, обвинувачений, підсудний  вправі в будь-який момент провадження  відмовитися від захисника. Така відмова допускається лише з їх ініціативи, має бути добровільною, за наявністю  реальної можливості участі адвоката в справі і не може бути перешкодою для продовження участі в справі прокурора, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених чи підсудних.

Якщо з'ясується, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний відмовляється  від захисника через відсутність  коштів на оплату його допомоги, слідчі органи, суддя і суд повинні  роз'яснити, що вони вправі звільнити  їх повністю або частково від оплати юридичної допомоги, а оплата праці адвоката провадитиметься за рахунок держави.

Відмова від захисника не може бути прийнята особою, яка провадить дізнання, слідчим, судом чи суддею: 1) у справах  осіб, які підозрюються або обвинувачуються  у вчиненні злочину у віці до 18 років; 2) у справах про злочини  осіб, які через свої фізичні або  психічні вади (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на захист; 3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; 4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне позбавлення волі; 5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 3 у ст. 45 КПК).

Адвокат не вправі відмовитися від  захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (ч. 1 ст.7 Закону про адвокатуру, ч. 8 ст. 43 КПК). Є різні думки з приводу того, з якого моменту захист вважається прийнятим адвокатом. «Моментом прийняття адвокатом на себе захисту слід вважати пред'явлення ним ордера юридичної консультації органам попереднього слідства чи суду», — пише З.З.Зінатулін [24, с. 99]. Іншої думки додержує Ю.І.Стецовський: захист може вважатися прийнятим не з моменту одержання ордера і пред'явлення його слідчому чи судді, а лише після виявлення згоди обвинуваченого з позицією, яка намічена адвокатом [25, с. 100]. Мабуть, перша думка є більш правильною, бо вироблення адвокатом своєї позиції в справі і ознайомлення з нею обвинуваченого означає по суті, що адвокат вже включився до захисту.

Але закон містить й перелік  обставин, що виключають участь у справі особи як захисника.

Незнання захисником мови, якою ведеться розслідування чи судовий розгляд  справи, не є підставою для усунення адвоката від участі в справі. В  таких випадках треба забезпечити  участь перекладача в процесі. Повноваження адвоката на участь у справі повинно  бути підтверджено відповідним свідоцтвом, а також ордером про наявність  угоди чи доручення на участь у  справі [26,с. 101].

Адвокат зобов'язаний використати  всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що знімають підозру з підозрюваного, виправдують обвинуваченого, підсудного або пом'якшують чи виключають його кримінальну відповідальність, надаючи  їм необхідну юридичну допомогу (ч. 1 ст. 7 Закону про адвокатуру, ч. 1 ст. 48 КПК). Засоби захисту - це передбачені  законом процесуальні дії адвоката, спрямовані на виконання професійних  обов'язків. Вказаний обов'язок адвокат  несе перед своїм підзахисним, а  не перед слідчими органами, прокурором і судом, бо вони не мають права  перекладати обов'язок доказування  на обвинуваченого (ч. 2 ст. 22 КПК), а отже, і на його захисника. При несумлінному або некваліфікованому здійсненні адвокатом своїх обов'язків перед  підзахисним останній вправі відмовитися  від нього і вимагати повернення внесеної плати повністю або частково (залежно від обсягу і якості роботи, виконаної адвокатом), в тому числі  і через суд в разі виникнення спору (ч. 3 ст. 12 Закону про адвокатуру).

Беручи участь у справі, адвокат  може сприяти слідчим органам  і судові у встановленні лише тих  обставин, що виправдують підзахисного, пом'якшують або виключають його кримінальну відповідальність, і  в цих межах він сприяє виконанню  завдань кримінального судочинства, а здійснюваний ним кримінальний захист є, за висловом А.Ф.Коні, «суспільним  служінням»

[27, с. 102].

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську  таємницю, її предметом є питання, з якими громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших  відомостей, одержаних адвокатом  при здійсненні своїх професійних  обов'язків. Відомості, що становлять предмет  адвокатської таємниці, забороняється  розголошувати і використовувати  в інтересах своїх або третіх осіб не тільки адвокату, але й помічнику  адвоката

(ч. 1 і 3 ст. 9 Закону про адвокатуру)

Збереження, охорона адвокатської таємниці забезпечує довіру, конфіденційність у стосунках адвоката з клієнтом. «Між захисником і тим, хто в тривозі і тузі від обвинувачення, яке грізно насунулося, звертається до нього з надією на допомогу, встановлюється тісний зв'язок довіри і щирості, - зазначав А.Ф.Коні- захиснику відкриваються тайники душі, йому намагаються роз'яснити свою винність чи пояснити своє падіння і свою ганьбу, яка приховується від інших, такими подробицями особистого життя і сімейного побуту, щодо яких сліпа Феміда повинна бути і глуха» [28, с. 104].

З моменту допущення до участі в  справі адвокат наділений такою  сукупністю прав, яка дозволяє йому успішно здійснювати функцію  захисту в справі. Зокрема, він вправі до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним побачення віч-на-віч, а після першого допиту — без обмеження їх кількості і тривалості мати побачення із засудженим і особою, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру; бути присутнім при допитах підозрюваного і обвинуваченого, а також при провадженні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого чи його захисника з дозволу особи, яка провадить дізнання, або слідчого брати участь і в інших слідчих діях; застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи — з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а в суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, — з дозволу судді чи (ч. 2 ст. 48 КПК).

В ході ознайомлення з матеріалами  справи зіставляються й аналізуються докази, формуються окремі елементи правової позиції адвоката, намічаються питання, які необхідно з'ясувати у підзахисного і при провадженні слідчих  і судових дій, з яких й необхідно  заявити клопотання.

Адвокат не вправі здійснювати слідчих  і судових дій по збиранню і  перевірці доказів, бо це за чинним законодавством є виключною компетенцією слідчих органів, прокурора, судді  і суду. Але він має право  збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в кримінальних та інших справах, зокрема: запитувати і одержувати документи  або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від  громадян — за їх згодою; ознайомлюватися  на підприємствах, в установах і  організаціях з необхідними документами  і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань (ст. 6 Закону про адвокатуру, ч. З ст. 48 КПК).

Одним з найбільш дійових засобів, який дозволяє адвокату виконувати свої професійні обов'язки в кримінальному процесі є заява клопотань. З їх допомогою він доводить до відома слідчого, прокурора і суду свою думку про доведеність обвинувачення, обґрунтованість кваліфікації, доцільність прийняття конкретних процесуальних рішень, сприяє збиранню, перевірці й оцінці доказів. Клопотання адвоката - це письмове або усне офіційне його звернення до осіб, які уповноважені здійснювати кримінально-процесуальну діяльність по доведенню і приймати рішення в справі, про вчинення цими особами дій, що входять до їх компетенції, спрямоване на захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Заява клопотань адвокатом є однією з форм його участі в доказуванні і впливу на вирішення справи. Перед тим, як заявити клопотання, у адвоката має сформуватися тверда переконаність в тому, що воно не потягне за собою погіршення становища підзахисного.