Економічні та бухгалтерські витрати

 

Економічні та бухгалтерські витрати 

Наявність витрат зумовлена тим, що ресурси є обмеженими та можуть використовуватися за різним призначенням. Застосування певних ресурсів для виробництва одного блага означає, що їх уже не можна вживати для виробництва іншого блага – іншими словами, витрати передбачають відмову від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Економічні витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу у виробництві певного блага є вартістю його найкращого альтернативного застосування.

Економічні витрати  на навчання в університеті містять  не лише плату за нав­чання, книги, олівці тощо, а й втрату доходу, який міг заробити студент, якби він не навчався в університеті.

Економічні витрати  — це платежі, які має робити фірма  для отримання і використання всіх ресурсів. Вони складаються з двох частин: явних і неявних витрат.

Явні витрати  називають ще бухгалтерськими, або  розрахунковими. Це — платежі за ресурси, які фірма купує на ринках ресурсів, бо сам виробник не володіє  цими ресурсами. До них належать платежі  за електроенергію, паливо, сировину, працю  тощо. Вони є прямими грошовими  виплатами фірми власникам ресурсів. Тому явні витрати нерідко називають грошовими витратами.

Бухгалтерські витрати групують за економічними елементами та калькуляційними статтями.

Відповідно до економічного змісту, бухгалтерські  витрати класифікують таким чином: 1) матеріальні витрати; 2) витрати  на оплату праці; 3) амортизація основ­них  засобів; 4) відрахування на соціальні заходи; 5) інші витрати.

Групування витрат за економічними елементами використовують для складан­ня кошторису витрат на виробництво. Кошторис витрат —  це плановий розраху­нок витрат на всі потреби підприємства за певний проміжок часу (як правило, рік). Такий кошторис дає можливість визначити потреби підприємства у кожному виді ресурсів (сировині, матеріалах, паливі, фонді заробітної плати тощо). Співвідно­шення елементів витрат характеризує структуру витрат. Залежно від структури витрат галузі або виробництва поділяють на матеріаломісткі, фондомсткі та трудомісткі.

До матеріаломістких належать галузі виробництва, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат. Так, у харчовій та легкій промисловості на матеріальні витрати припадає 90% загальних витрат, у чорній металургії – понад 80%, хімічній промисловості — 75%, машинобудуванні — 70%.

Трудомісткими є галузі видобувної промисловості. В них питома вага витрат на заробітну  плату становить майже 50%.

Капіталомісткі  — це галузі, у структурі витрат яких висока питома вага амортизації (електроенергетика, нафтодобувна промисловість).

Для визначення витрат використовують їх класифікацію за калькуляційними статтями. Така класифікація відображає склад витрат залежно від місця їх виникнення і виробничого призначення. Аналіз калькуляційних статей дає змогу виявити за рахунок яких джерел можна реально скоротити витрати на одиницю продукції.

Фірма може володіти деякими ресурсами, які вона використовує у виробничо­му процесі. Це, наприклад, капітальні блага, управлінські навички  власника (власників) фірми, частина  або всі фінансові ресурси  тощо. Оскільки ці ресурси є власністю  виробника, то платежі за їх використання мають неявний характер, їх прямо  не оплачують. Такі витрати називають  неявними, або неоплачуваними. Для  визначення своїх економічних витрат фірма повинна обчислити у  грошовому ви­раженні неявні витрати  і додати їх до бухгалтерських витрат.

Приклад. Власник  невеликого фермерського господарства працює 40 годин на тиж­день, обробляючи свої 20 га землі. Упродовж року фермер наймав кількох робітників, яким він виплатив 8000 гривень зарплати. Він також узяв по­зику в банку в розмірі 30000 гривень на придбання техніки та іншого ре­маненту. Виплата процентів за позику становить 5000 гривень. Первинна вартість техніки і реманенту становить 100 000 гривень, а їх річна аморти­зація – 20 000 гривень. Нинішня ринкова вартість техніки – 80000 гри­вень. Бухгалтерські розрахунки, зроблені в кінці року, містять інформацію про явні витрати фермера, які наведено у стовпчику 2 таблиці.

Таблиця бухгалтерські  та економічні витрати фермерського господарства (дані умовні)

Стаття витрат

Бухгалтерські витрати, грн.

Економічні витрати, грн.

Заробітна плата

8000

8000

Виплата процентів за позику

5000

Амортизація

20000

20000

Різне (матеріали, паливо, енергія тощо)

12000

12000

Втрачений заробіток  підприємця

0

5000

Втрачена земельна рента

0

6000

Втрачений процент  на власний капітал

0

5000

Усього

45000

61000

Підприємець оцінює інформацію, представлену бухгалтером. Проте його також цікавлять економічні витрати. Для визначення економічних витрат на ведення підприємства потрібно оцінити неявні витрати і додати явних витрат, визначених бухгалтерським способом. Для підприємця альтернативою роботі на власній фермі є можливість працювати агрономом в агрофірмі. Він підрахував, що міг би заробити там за рік 5000 гривень працюючи 40 годин на тиждень. Фермер міг би також здати свої 20 га землі в оренду і отримувати ренту. Припустімо, що річна орендна плата з цієї землі становить 300 гривень за гектар. Працюючи фермером, він відмовляється від можливості отримати 6000 гривень орендної плати за свої 20 га землі.

І нарешті, ринкова  вартість техніки і реманенту фермерського госпо­дарства становить 80000 гривень. Пам'ятаємо, що фермер повинен повер­нути банку 30000 гривень. Якби фермер продав свою техніку і виплатив банківську позику, у нього залишилося б ще 50 000 гривень. Він міг отри­мувати 10% цієї суми, вклавши її, скажімо, в банк. Утрачений процент на власний капітал становить, отже, 5000 гривень щорічно.Підсумувавши всі неявні та явні витрати, отримаємо економічні вит­рати на ведення фермерського господарства за рік. Як видно із стовпчика З таблиці, загальні економічні витрати за рік становитимуть 61 000 гривень, що значно більше від бухгалтерських витрат (45 000 гривень). От­же, тепер можна визначити неявні витрати. Вони становлять 16 000 гри­вень (61 000 - 45 000).Економічні витрати поділяють на короткострокові та довгострокові, тобто вит­рати, що здійснюються відповідно в короткостроковий та довгостроковий періоди.

Короткостроковий  період – це проміжок часу, надто  короткий для заміни вироб­ничих  потужностей підприємства, але достатній для зміни рівня використання наявного устаткування. У цьому періоді виробничі потужності підприємства незмінні. Проте обсяг продукції, який виробляють, можна змінити, використовуючи більші або менші кількості праці, металів та інших ресурсів. Виробничі потужності у короткостроковому періоді можна також застосовувати менш або більш інтенсивно.Довгостроковий період – це проміжок часу, достатньо тривалий для того, щоб фірма могла змінити обсяг усіх використовуваних ресурсів, у тому числі виробничих потужностей.Наприклад, якби заводу «Електрон» потрібно було найняти ще 50 робітників або навіть цілу робочу зміну, то це було б короткостроковим коригуванням. Про­те якби виникла потреба добудувати ще одне крило до заводського цеху і встано­вити там додаткове устаткування, це було б уже довгостроковим коригуванням.Короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються один від одного кон­цептуально, а не за тривалістю. У галузях легкої промисловості зміна виробничих по­тужностей може відбутися і за одну добу. Малі підприємства можуть збільшити свої виробничі потужності за кілька днів. Проте у важкій промисловості для цього потрібні роки.

Ізокоста

Зробимо припущення, що в процесі виробництва беруть участь тільки два змінних фактора: праця (L) і капітал (K), і во­ни мають відповідну ціну (PL) і (PK). При цих умовах сукупні витрати виробництва (ТС) будуть мати вигляд:

TC=PL * L+PK*K

L- вимірюється  у годинах праці;

K - вимірюється  у годинах роботи машин;

PL - погодинна  оплата праці;

PK - погодинна  орендна плата за машини.

Ізокоста —  лінія, що характеризує комбінації витрат змінних факторів (у нашому випадку  праці і капіталу) при фіксованих витратах виробництва.

Скорочення витрат одного фактора приводить до можли­вості використання певної кількості (відповідно до ціни) іншого.

Ізокости.

K — втрати  на капітал (PK • К);

L — витрати  на послуги праці (РL • L).

Нахил ізокости визначається відношенням .

Можливе збільшення використання капіталу за рахунок

зменшення праці  дорівнює

Властивості Ізокости

 Кут нахилу  ізикости залежить від цін  факторів виробництва.

Всі точки ізокости відповідають однаковим сукупним ви­тратам  факторів виробництва.

Чим дальше від  початку координат розташована  ізокоста, тим більший обсяг ресурсів використовується.

Нахил ізокости дорівнює ,або (тому що )

Мінімізація витрат

Перенесемо ізокосту до тих самих координат. Що застосовували  для аналізу ізоквант.

Функція витрат показує взаємозв'язок між обсягом випуску, що описується ізоквантою, і мінімальною кількістю витрат, необхідних для виробництва даного випуску продукції, що описується ізокостою.

Мінімізація витрат виробництва заданої кількості  продукції.

Умова мінімізації  витрат виробництва заданої кількості  продукції

Нахил ізокванти  для двох видів ресурсів повинен  бути рівним нахилу ізокости для цих ресурсів, і вони повинні мати спільну точку.

Якщо нахил  ізокванти дорівнює MRTS (граничній  нормі технологічного заміщення), а  нахил ізокости дорівнює PL/PK,то

Принципом найменших  витрат є стан, коли відношення граничних  продуктів факторів вироб­ництва (K, L) на одиницю витрат (РL, PK) дорівнюють одне одному.

Постійні витрати FC (Fixed Cost) –це витрати, величина яких у короткостроковому періоді  не залежить від випуску продукції. Постійні витрати мають місце  навіть тоді, коди продукція зовсім не випускається.

Основні види постійних  витрат:

- Відсоток з  кредиту на купівлю обладнання.

- Амортизаційні  відрахування.

- Орендна плата.

- Витрати на  капітальний ремонт.

- Виплати податків.

- Страхові внески.

- Адміністративні витрати.

Постійні витрати  в графічному вигляді являють  собою пря­му, паралельну лінії абсцис.

Постійні витрати (FС).

Q — обсяг  випуску продукції;

С — витрати.

Наскільки із збільшенням  випуску продукції доход зростає, настільки середні постійні витрати зменшуються (як відносна величина на одиницю випуску).

Середні постійні витрати АFС (Average Fixed Cost ) - це кількість постійних витрат виробництва (FС) що припадає на одиницю випуску продукції (Q)

АFС = FС/Q,

Де АFС — середні постійні витрати;

FС — постійні витрати виробництва;

Q — випуск  продукції.

2. Крива середніх постійних витрат.

Змінні витрати VC (Variable Cost) — це витрати виробництва, які залежать від випуску про­дукції і змінюються залежно від збільшення або змен­шення обсягу виробництва.

Основні види змінних  витрат:

- Витрати на  сировину.

- Витрати на  паливно-мастильні матеріали.

- Витрати на  енергоресурси.

- Оплата праці.

При досягненні оптимального випуску продукції (в  точці Q1) спостерігається відносна економія змінних ви­трат. Але при  подальшому розширенні виробництв відбувається нове зростання змінних витрат, тому і збільшення випуску потребує більш  швидкого зростання витрат порівняно  із зростанням виробництва

Змінні витрати.

Середні змінні витрати AVC (Average Variable Cost) - це кількість  змінних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

AVC=VC/Q

AVC - середні змінні  витрати;