Економічні та бухгалтерські витрати

VС — змінні витрати;

Q — випуск  продукції.

Середні змінні витрати виробництва сягають  мінімального значення у випадку  досягання оптимального випуску  продукції (Q).

Крива середніх змінних витрат.

Сукупні витрати

Сукупні витрати  ТС (Total Cost) – це витрати, які характеризують сукупність постійних і змінних  витрат виробництва фірмою у короткостроковому  періоді.

Сукупні витрати (ТС) є функцією від випуску продукції (Q):

TC=f(Q)

Сукупні витрати  являють собою суму постійних  і змінних витрат:

ТС = FC+VC.

де ТС - сукупні  витрати;

FС - постійні витрати;

VС - змінні витрати.

Для того щоб  побудувати графік кривої сукупних витрат, необхідно побудувати лінію, яка буде сумою кривих постійних та змінних витрат

Середні сукупні витрати АТС (Average Total Cost) - це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

Середні сукупні  витрати (АТС) можна одержати, поділивши сукупні витрати на кількість випущеної продукції:

АТС = ТС/Q,

де АТС - сукупні  середні витрати;

ТС - сукупні  витрати;

Q - випуск продукції.

Сукупні середні  витрати (АТС) можна визначити шляхом додавання середніх постійних і  середніх змінних витрат:

ATC=AFC+AVC=(FC+VC)/Q.

Іноді середні  сукупні витрати (АТС) записуються  у скороченому вигляді як АС.

Сукупні середні  витрати.

Граничні витрати

Граничні витрати  МС (Marginal Cost) — це приріст сукупних витрат фірми, пов'язаний з виробництвом додаткової одиниці продукції. Як прави­ло, під граничними витратами розуміють витрати, пов'язані з випуском останньої одиниці продукції.

МС=TC/?Q,

де МС - граничні витрати;

ТС - приріст сукупних витрат;

Q - приріст випуску продукції (як правило, ?Q=1).

Граничні витрати  можна визначити таким чином:

Із цього рівняння видно, що постійні витрати не впливають на величину граничних витрат. Граничні витрати є похідною функцією на короткостроковому етапі тільки від змінних витрат:

Граничні витрати  показують: на яку величину зростуть витрати фірми у зв'язку зі збільшенням виробництва на одну одиницю продукції.

Крива граничних витрат у короткостроковому періоді має U- подібну форму і характеризує величину приросту змінних витрат, необхідних для випуску додаткової одиниці продукції

Крива граничних  витрат.

Форма кривої граничних  витрат обумовлена законом спадної  доходності.Витрати фірми у короткостроковому періоді.

Маючи незмінну ціну ресурсів і певний обсяг випуску  про­дукції, можна визначити витрати  фірми у короткостроковому періоді.

Побудуємо графіки  кривих витрат .

Криві витрат виробництва.

Аналіз кривих витрат виробництва дозволяє зробити  такі висновки:

- В точці   де крива граничних витрат (МС) має мінімальне значення, крива  сукупних витрат (ТС) має перегин,  тобто вона з випуклої стає  опуклою. Після точки а при кожному значенні Q величина ТС буде зростати.

 Крива граничних  витрат (МС) перетинає криві середніх сукупних (АТС) і середніх витрат (AVC) в точках їх найменших значень.

 Крива середніх  сукупних витрат (АТС)опукла:

a) при малих  обсягах виробництва АТС зменшуються;

b) в точці А, де АТС = МС, значення АТС мінімальне і фірма оптимізує виробництво з огляду на мінімізацію витрат.

- Поняття середніх  змінних витрат (AVC) необхідне для  оцінки ефективності господарювання  фірми, визначення рівноваги і перспектив розвитку:

O розширення  діяльності;

O скорочення  виробництва;

O вихід із  галузі.

Середні сукупні  витрати мають важливе значення для теорії фірми. Порівняння середніх сукупних витрат з рівнем цін дозволяє визначити величину прибутку. Це до­зволяє вибрати правильну стратегію фірми у короткостроковому періоді.

Правило найменших  витрат

Правило найменших  витрат (Least Cost Combination Rule of Recourses) - це умова, при якій витрати мінімізуються в тому випадку, коли кожна грошова одиниця, що витрачається на кожний ресурс, дає однакову віддачу - однаковий граничний продукт (МР).

Правило найменших  витрат забезпечує рівновагу виробника. Коли віддача всіх факторів однакова, зникає проблема "їх перерозподілу, оскільки у виробника немає ресурсів, які могли б принести більший доход. Виробник знаходиться у стані рівноваги, коли досягається оптимальна комбінація факторів виробництва, при якій забезпечується максимізація випуску.

Правило найменших  витрат має важливе значення для  раціонального ведення господарства в умовах об­межених ресурсів.

Витрати фірми  в довгостроковому періоді

Мінімізація витрат у довгостроковому періоді - основне  завдання, яке реалізується шляхом зміни всіх факторів з урахуванням кон'юнктури ринку.

Криві витрат у довгостроковому періоді показують мінімальні витрати виробництва будь-якого обсягу продукції, коли всі фактори виробництва є змінними.

У межах довгострокового періоду постійні витрати не мають місця.

Розбіжність довгострокового  і короткострокового аналізу  витрат виробництва полягає у відмінності ступеня еластичності факторів виробництва.

Протягом довгострокового  періоду виробники мають можливість (яка нездійсненна у короткостроковому  періоді) контролювати обсяг випуску  і витрати, змінюючи не тільки інтенсивність  виробничої діяльності на підприємстві, але й розміри і кількість підприємств.

Приклад

Фірма розглядає 4 варіанти розмірів своїх заводів. Розміри кожного з них дозволяють працювати з мінімальними середніми витратами (АС) при обсягах, що відрізняються один від одного на 500 одиниць.

Варіанти випуску  продукції: 500, 1000, 1500, 2000 одиниць. Накреслимо короткострокові криві витрат для  всіх заводів.

Менеджер, максимізуючи прибуток, при визначенні характеру  виробництва орієнтується на мінімальний  рівень середніх витрат для кожного можливого обсягу випуску продукції. Це допомагає йому визначити точки, які належать довгостроковій кривій середніх витрат.

Крива середніх витрат у довгостроковому періоді.

Q - випуск продукції  за певний період;

AC — середні  витрати або собівартість одиниці  продукції;

AC1,… ACN, - середні  витрати кожного з варіантів випуску у короткост­роковому періоді;

LAC (Long Average Cost)- крива середніх витрат довгострокового періоду.

Довгострокова крива середніх витрат LAC отримується  з короткострокових кривих середніх витрат (АС1, АС2, АС3, АС4).

LАС - має плавний вигляд у тому випадку, коли розміри підприємства можливо змінювати таким чином, щоб обсяг продукції (при мінімальних АС) був на одиницю більшим, ніж на попередньому підприємстві.

Якщо еластичність розширення виробництва така, що при мінімальних середніх витратах (АС) випуск збільшується на одиницю, то крива середніх витрат у до­вгостроковому періоді (LАС) є відповідною множині кри­вих середніх витрат.

Середні витрати  у довгостроковому періоді.

LMC (Long Marginal Cost) —  граничні витрати у довгостроковому  періоді - це величина зміни  витрат при зміні обсягу випуску,  коли всі фактори виробництва  є змінними; це приріст витрат виробництва в умовах можливості зміни розмірів підприємств.

LMC < LAC— підприємства зменшуються.

LMC > LAC — підприємства збільшуються.

LMC =LAC — коли  ІАС постійні або мають мінімальне  значення.

4.Термін «прибуток»  використовують для позначення  різниці між виторгом фірми та її витратами. В економічній науці та господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток.

Економічний, бухгалтерський і нормальний прибуток

Економічний прибуток — це різниця між загальним виторгом і загальними витратами фірми — явними і неявними.

ЕР = ТR - ТС,де ЕР – економічний прибуток;

ТR – загальний виторг;

ТС = ЕС + ІС,де ЕС — явні витрати;

ІС — неявні витрати.

Бухгалтерський  прибуток — це різниця між загальним виторгом і явними витра­тами фірми. Такий прибуток називають ще розрахунковим, бо під час його обчис­лення враховують лише грошові платежі, які фіксуються у бухгалтерській звітності фірми.

АсР=ТR-ЕС,де АсР – бухгалтерський прибуток;

ТR – загальний виторг;

ЕС — явні витрати.

Нормальний прибуток – це той мінімальний дохід, який має заробити підприємець, щоб залишитися у своєму бізнесі. Це плата за виконання підприємницьких функцій. Можна також сказати, що це дохід, який власник фірми міг би отримувати, вклада­ючи свої ресурси в інше діло, використовуючи власні ресурси поза своєю фірмою.

За нульового  економічного прибутку фірма покриває усі свої витрати – явні і неявні. Фірма із ЕР = 0 є такою, що отримала нормальний прибуток (NР), який покриває частину неявних витрат фірми. Коли фірма не може повністю покрити економічні витрати, її власники прагнутимуть кращого альтернативного викори­стання ресурсів поза межами фірми.

Нормальний прибуток має бути достатньо високим, щоб  наявні фірми зали­шились у цій  галузі, і достатньо низьким, щоб  нові фірми не могли увійти в цю галузь. Нормальний прибуток відображає неявну статтю витрат.

Нормальний прибуток є частиною загальних економічних  витрат фірми, плата виробнику чи менеджеру за те, щоб не допустити  відпливу ресурсів із даної галузі в іншу Будь-який надлишок над загальними економічними витратами економічним  прибутком. Економічний прибуток не входить у витрати, бо це дохід, отриманий  понад загальні витрати фірми.

Прибуток –  це основний показник ефективності роботи підприємства. Проте абсолютні розміри прибутку не є достатньою підставою для характеристики якості цієї роботи. Величина прибутку, що отримує підприємство, залежить (за інших рівних умов) від обсягу виробництва, на який впливає чимало чинників. Тому якість роботи підприємства визначають за відносним показником, який відобра­жає ступінь прибутковості стосовно того чи іншого фактора виробництва. Таким показником є рентабельність.

Рентабельність  підприємства обчислюють як відношення прибутку до вартості основних виробничих та оборотних засобів, виражене у відсотках.

Рівень рентабельності часто називають нормою прибутку. Цей відносний по­казник дає змогу порівнювати ефективність роботи різних підприємств.

Крім рентабельності підприємства, для виявлення ефективності виробництва ок­ремих речей обчислюють рентабельність продукції. Рівень рентабельності продукції визначають як відношення прибутку від реалізації продукції до витрат на її виробництво.

Приклад 1. Загальний  виторг фірми становить 50000 гривень. Грошові витрати – зарплата найманих працівників і вартість придбаної  сировини та матеріалів – дорівнюють 30000 гри­вень. Різниця між виторгом і явними витратами у сумі 20000 гривень становить бухгалтерський прибуток. Власник фірми раніше був найманим робітником і отримував за рік 10 тис. гривень. Це – неявні витрати у вигляді втраченої заробітної плати. Для організації власного діла він використав 20000 гривень своїх заощаджень. Утім він міг покласти їх у банк і от­римувати 10% річних, що становило б 2000 гривень за рік. Ці 2000 гривень є неяв­ними витратами (втрата процента). Для залучення капіталу саме сюди, а не в інший проект, власник капіталу має отримати цей утрачений дохід (нормальний прибуток). Якщо із загального виторгу вирахувати явні та неявні витрати, в тому числі нормальний прибуток, то залишиться економічний прибуток у сумі 8000 гривень.

Отож:

Загальний виторг 50 000 грн.

за вирахуванням явних витрат

Зарплата 20 000 грн.

Вартість сировини і матеріалів