Закони економічної науки

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

 «КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ім. Вадима Гетьмана» 
 

Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів 
 
 
 

Курсова робота

на тему:

«Закони економічної науки» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Студента 1-ого курсу

факультету  міжнародної економіки та менеджменту

спеціальність 6503-5 група

Зионг Дик  Хунг

Науковий  керівник:Кулага Ірина Володимирівна 
 
 

*****Київ  – 2011***** 

План 

Вступ

Висновок

Список використаної літератури  

 

 Вступ

Проблема взаємозв’язку  і взаємодії економічних явищ, процесів, законів — одна з найскладніших  у політичній економії. Головне в  ній — дослідження економічних  законів з точки зору їх сутності, змісту, субординації та місця в економічній системі. Невипадково предметом політекономії є система економічних законів, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням благ на відповідному етапі розвитку суспільства.

Основне призначення і  зміст економічної  науки полягає у виявленні, врахуванні і використанні в практичній діяльності законів господарського розвитку. Адже всі економічні явища і процеси розвиваються під впливом економічних законів.

Вивчення і  пізнання загальних економічних законів має винятково велике значення для створення політекономії у широкому розумінні.

Саме тому, що різні політекономічні школи (особливо західні) займалися і продовжують  займатися вивченням переважно  специфічних економічних законів (в першу чергу законів, властивих капіталізму), досі практично не існує єдиної політекономії як науки, вона розділена на декілька розрізнених політекономій, мало пов'язаних одна з одною. А в окремих випадках, вона виродилася в Арістотелеву хремастику, тобто в певні рекомендації як, використовуючи знання специфічних законів, заробляти гроші. На жаль, більшість вітчизняних економістів теж стали на такі позиції.

У той же час, у сучасних умовах загальні економічні закони й закономірності дають все  більше про себе знати у зв'язку з небувалим процесом усуспільнення виробництва на основі інтернаціоналізації капіталу та міжнародної економічної інтеграції. За цих умов розкриття загальних економічних закономірностей стало нагальною необхідністю, тому що дозволяє розглядати суспільний розвиток як єдиний світовий процес.

Дана тема не переставала бути актуальною з моменту  зародження економічного вчення. Багато вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів  займалися досліждуванням даного питання.

Серед них можна  назвати такі відомі імена як Г.Ф. Симоненко, Г. В. Плеханов, А. Сміт, К. Маркс, Й.А. Шумпетер та ін.

На сьогоднішній момент це питання висвітлено майже  всіх підручниках економічної теорії, проводяться дискусії, вчені продовжуть займатися дослідженнями з приводу даної теми.

Об’єктом даного дослідження є теорія економічного вчення, предмет – закони економічної  науки.

Мета курсової роботи – узагальнити відомості  щодо ролі економічних законів у  суспільному житті, механізму їх дії та використання, а також виокремити всі способи їх пізнання. Метою є також акцентувати увагу на спільних та відмінних рисах економічних та природних законів, описати сутність і структуру економічних законів.

 

1. Сутність  економічних законів.

Досліджені  економічною наукою економічні закони теоретично відображають причинно-наслідкові зв'язки як у середині виробничих відносин, економічних явищ і процесів, так і між ними, основу (сутність) цих зв'язків, тенденції розвитку суспільства. Економічним законам властивий найглибший ступінь пізнання людиною єдності, зв'язку явищ і процесів. Вони охоплюють явища і процеси, що виражаються у багатьох категоріях. Тому кожний економічний закон групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій.  
Природа економічних законів органічно пов'язана з економічною сутністю, що передбачає необхідність першочергового з'ясування таких категорій діалектики, як закон і сутність. Закон і сутність — поняття однорідні (однопорядкові).  
Сутність — комплекс необхідних, глибинних зв'язків і відносин, які визначають основні риси, особливості й тенденції розвитку певної матеріальної системи. Сутність, як і закон, розкриває лише глибокі, сталі, внутрішньо необхідні форми зв'язку. Тому явище багатше, ніж закон, оскільки в ньому відображаються також випадкові, нестійкі зв'язки, форми вияву закону.  
Сутність і закон можуть бути всебічно досліджені лише через усі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форма, ціле і частина, система і структура тощо), насамперед через категорію суперечності, взаємодії її протилежних сторін. Тому кожен закон пронизаний внутрішньою суперечністю, а вона, у свою чергу, є суттєвим відношенням між протилежними сторонами, закономірним відношенням.  

У процесі боротьби протилежних сторін суперечність проходить у своєму розвитку такі фази:

• тотожність;
• відмінність;
• власне суперечність;
• конфлікт;
• розв'язання суперечності.

Такі й фази руху економічних законів, що дає  змогу говорити про їх розвиток. При цьому розвиток суспільства, його рушійні сили визначають лише суперечності, які містять суттєві відносини (а не відносини на рівні явища), відносини закону, а не зовнішніх форм його вияву.  
У фазі тотожності економічні закони є законами становлення певних явищ, процесів, матеріальних систем; у фазі суперечності — законами їх розвитку й функціонування; у фазі конфлікту — законами переходу в нове, більш розвинуте явище, форму тощо. Виходячи з цього, економічні закони більш повно можна визначити як внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки між протилежними сторонами економічного життя. Економічні закони — це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил.

Економічні закони мають певну структуру, яка містить чотири основні складові: причинно-наслідковий зв'язок, суперечність, кількісне вираження, форми вияву (рис.1.1.).

Рис.1.1. Структура  економічного закону (схема-модель)

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Закони природи є дією сил природи незалежно від людини та поза її діяльністю, хоча люди використовують їх у своїй діяльності. Економічні закони виникають, функціонують, розвиваються у сфері економічної діяльності людей: виробництві, розподілі, обміні та споживанні благ. Тобто економічні закони, існуючи незалежно від свідомості, волі та бажання людей, не є незалежними від їх виробничої діяльності. Закони природи — вічні, оскільки вічна матерія та її рух.  
Економічні закони, навпаки, історичні, минущі. Як закони діяльності людей вони не могли виникнути раніше, ніж людське суспільство. З розвитком продуктивних сил і виробничих відносин суспільства змінюються й економічні закони. Про їх «вічність» (наприклад, закон піднесення потреб тощо) може йтися лише у тому сенсі, в якому «вічним» є людство та притаманне йому виробництво.  
Об'єктивний характер економічних законів означає, що люди не можуть створювати, відміняти чи заміняти одні економічні закони іншими, як це буває із законами юридичними.  
Економічні закони діють незалежно від того, пізнані вони людьми чи ні. Ця особливість не зникає і після того, як люди починають осягати закони свого економічного життя. Вони діють не тому, що люди знають про них, а навпаки, люди знають про них тому, що вони діють.  
Об'єктивний характер економічних законів знаходить свій вияв у наслідках їх дій, які також не залежать від бажань людей. Ніхто, наприклад, не хоче настання економічних криз, проте вони періодично повторюються протягом більш ніж півтора століття. Це означає, що в суспільстві діють сили (економічні закони), які не залежать від волі й бажання людей.  
Економічні закони функціонують у царині виробничої діяльності людей. Проте дії людей можуть як відповідати, так і не відповідати економічним законам.

Це, зокрема, має  місце тоді, коли роботодавці у  гонитві за прибутком не відшкодовують  найманим працівникам через заробітну  плату вартість їх робочої сили.  
Економічні, політичні та інші форми боротьби різних верств і класів суспільства, спричиненої розбіжностями їх економічних інтересів, є формами вияву об'єктивної природи та сутності економічних законів. Тому економічні закони реалізуються не так чітко, як закони природи, а виступають як панівні тенденції економічного розвитку суспільства, як основний напрям цього розвитку. Яким він буде, залежить від механізму використання економічних законів, характеру їх дії.  
Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер. Виникає парадоксальна ситуація. З одного боку, у процесі праці кожна людина має власні інтереси, здійснює свою свідому мету, постановка якої передує будь-якому виду людської діяльності.  
З іншого боку — економічні закони, а отже й виробничі відносини, сутність яких вони виражають, не залежать від волі й свідомості людей. Ця суперечність розв'язується, по-перше, тому, що праця людини як процес свідомої і доцільної діяльності існує в межах продуктивних сил, причому продуктивних сил не всього суспільства, а окремої ланки — підприємства, цеху, дільниці.  
У виробничі відносини індивід вступає незалежно від волі й свідомості. По-друге, залучаючись до процесу трудової діяльності, людина використовує продуктивні сили, створені попередніми поколіннями. Вона не вільна у виборі системи продуктивних сил. У свою чергу, виробничі відносини залежать від рівня й характеру розвитку продуктивних сил.  
По-третє, в умовах розвинутого суспільного поділу праці здійснюється обмін діяльністю між людьми (одні колективи виробляють одяг, другі — хліб, треті добувають вугілля тощо), тому і процес праці, і задоволення потреб кожної людини залежать від діяльності інших людей.  

Так формується незалежність техніко-економічних відносин, які виникають у суспільстві, від волі й свідомості окремих людей, а отже, й незалежність виробничих відносин, оскільки їх матеріальним носієм є техніко-економічні відносини в поєднанні з продуктивними силами.  
По-четверте, у розвиненому суспільстві окремий працівник є членом соціальної групи, класу, відносини між якими, на відміну від суб'єктивності індивіда, мають об'єктивний характер.

Зазначимо, що сама по собі суперечність економічного закону автоматично не розв’язується. Вона може бути подолана через суспільні  дії людей. За сприятливих умов подолання суперечності завершує перехід до процесу-наслідку, який знаходить свій вияв у різних формах.

Форми вияву  закону – це результат дії причинно-наслідкового зв’язку економічного закону. Вони впливають на економічні процеси  та розвиток економіки. Цей вплив приводить до різних соціально-економічних результатів, що у свою чергу залежать від умов дії закону. Оптимальні умови функціонування зумовлюють раціональні форми вияву економічного закону. Проте економічний закон може реалізуватися в умовах, що відхиляються від нормальних, що є причиною виникнення таких форм вияву закону, які призводять до негативних соціально-економічних наслідків.

Зміст економічного закону містить його кількісне вираження, або, інакше кажучи, математичну модель закону[4, с.50].

Економічні закони математично виявляються у різних формулах функціональної залежності. Визначення кількісного вираження  економічного закону має дуже важливе значення. Воно дає можливість наочно побачити, як розвиваються економічні процеси, своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо усунення їх. 
 

Зміст економічного закону тісно взаємопов’язаний з  його сутністю. За своїм змістом  економічний закон має діалектичний характер. Зміст економічного закону має свої елементи (рис.1.2.).

Рис.1.2. Елементи змісту економічного закону

Проте можуть бути й інші елементи. Зміст закону за цього підходу пізнається в дії, і, отже, зміст закону розкривається мірою з’ясування елементів механізму його дії. Зустрічається концепція зіставлення дії закону та економічної діяльності людей. Не можна об’єктивний закон розглядати як пасивне відношення, яке лише за певних умов може виявлятися в дії зовнішніх сил. Об’єктивний закон – це закон дії цих сил. Одна з головних характерних рис дії об’єктивного закону полягає в тому, що він є законом дії природних, суспільних сил, дія яких детермінує дію закону, оскільки закон і являє істотні взаємозв’язки й залежності цих сил.

 

2. Система економічних  законів.

Економічні закони діють не ізольовано один від одного, а в єдиній системі, взаємодіючи між собою. Кожний з них характеризує лише той чи інший аспект зв’язків і виконує функцію управління лише в межах відповідного кола економічних процесів, явищ.

Природа економічних  законів зумовлює ту обставину, за якої вони не мають абсолютного характеру дії, а виявляються як тенденції. Це пояснюється, по-перше, тим, що дія будь-якого закону перехрещується з дією інших; по-друге, як кожний з економічних законів, так і вся система в цілому, внутрішньо суперечливі і цілеспрямованість їх різна; по-третє, економічні закони виявляються у різноманітних формах. В силу цього вони діють через відхилення та випадковість.