Участь держави в організаційному та фінансовому управлінні системами соціального страхування: зарубіжний та вітчизняний досвід

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню  підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі  працівники, які не є членами творчих спілок);

3) фізичні особи —суб'єкти підприємницької діяльності.

Громадяни України, які працюють за межами території  України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на загальнообов'язкове соціальне страхування в Україні за умови сплати ними страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Основні категорії соціального страхування:

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни ( в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи), страхувальники і страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Страхувальниками за загальнообов'язковим соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи.

Страховиками є цільові страхові фонди з окремих видів страхування. Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг у разі настання страхових випадків.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із виникненням якого застрахована особа (члени її сім'ї, інші особи) має право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Страховий стаж — це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування. Особливості та розмір сплати страхових внесків роботодавцем і застрахованою особою визначаються законодавством. Страховий стаж у перспективі замінить трудовий стаж. Він буде основним критерієм оцінки практичної діяльності громадянина.

Страховий ризик — обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово чи назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Страховий випадок — подія, з настанням якої застрахована особа має право на отримання матеріального забезпечення чи соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів страхування.

До  страхових випадків з соціального  страхування належать:

• тимчасова непрацездатність;
• вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;
• інвалідність;
• хвороба;
• досягнення пенсійного віку;
• смерть годувальника;
• безробіття;
• соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами;
• нещасний випадок на виробництві;
• професійне захворювання.

Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців та застрахованих осіб.

Розміри внесків з кожного виду страхування визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

• надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг;
• фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;
• створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;
• покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб водночас із затвердженням державного бюджету, якщо інше не передбачено законодавством.

Страхові  внески залежно від виду встановлюються на календарний рік у відсотках:

• для роботодавців – до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам;
• для фізичних осіб – до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

За  загальнообов'язковим соціальним страхуванням надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:

1) пенсійне страхування:

• пенсії за віком, за інвалідністю внаслідок загального захворювання;
• пенсії у зв'язку із втратою годувальника;
• медичні профілактико-реабілітаційні заходи;
• допомога на поховання пенсіонерів;

2) медичне страхування:

• діагностика та амбулаторне лікування;
• стаціонарне лікування;
• надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення;

—профілактичні  та освітні заходи;

—забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо тяжкі операції або мають хронічні захворювання;

3) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

• допомога з тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);
• допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;
• допомога при народженні дитини та на догляд за нею;
• допомога на поховання;
• забезпечення оздоровчих заходів;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання:

• профілактичні заходи щодо запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;
• відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;
• допомога із тимчасової непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;
• відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаних з виконанням ним своїх трудових обов'язків;
• пенсія за інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
• пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
• допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

5) страхування від безробіття:

• допомога у зв’язку з безробіттям;
• відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;
• матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї;
• дотація роботодавцю для створення робочих місць;
• допомога на поховання безробітного.

Управління  соціальним страхуванням містить такі види діяльності: планування, акумуляцію та облік коштів, нарахування та виплату матеріального забезпечення, звітність, контроль, розгляд спірних питань.

Управлінню  соціальним страхуванням властиві загальні риси та принципи, які характерні для управління в цілому.

Управління  окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють страхові фонди.

Ці органи проводять  збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування соціальних виплат та здійснюють інші функції згідно із затвердженими статутами. Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями. Вони не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої вони створені.

Управління  страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою та представниками суб'єктів соціального страхування.

Це  означає, що застраховані особи і роботодавці як учасники системи несуть відповідальність за управління страховим фондом. Сутність самоврядування в системі соціального страхування полягає у виділенні органів управління цієї системи із органів безпосереднього державного управління. Органи соціального страхування мають юридичну самостійність, але держава несе відповідальність за цю сферу суспільної діяльності. Вона створює правову основу шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів, здійснює нагляд і контроль, беручи участь на засадах партнерства в управлінні фондами соціального страхування.

Управління  фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють правління та виконавчі дирекції страхових фондів.

Правління страхового фонду:

• затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність фонду, у тому числі виконавчої дирекції;
• подає у встановленому порядку пропозиції щодо встановлення розмірів внесків для забезпечення відповідного виду соціального страхування;
• затверджує проекти річних бюджетів фонду та звіти про їх виконання, порядок використання коштів бюджету фонду;
• створює резерви коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;
• спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції фонду та її робочих органів тощо.

Виконавча дирекція страхового фонду є виконавчим органом правління фонду. Робочими органами виконавчої дирекції є її відділення, страхові каси.

Нагляд  за діяльністю фондів здійснює Наглядова  рада, до складу якої входять у рівній кількості представники від застрахованих громадян, роботодавців та держави. Рада здійснює контроль за виконанням статутних завдань та цільовим використанням коштів відповідним фондом із загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Державний нагляд здійснює уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади. Держава здійснює контроль за дотриманням страхувальниками та страховиками законів України, інших нормативно-правових актів.

 

 

3. Проблеми загальнообов’язкового державного соціального страхування

Вирішення проблем  соціального страхування в Україні  відбувається значно складніше й  повільніше порівняно із розвиненими  країнами.

Ринкові трансформації, які розпочалися у 1991 р., на сьогодні ще не завершені, тому соціальна сфера відчуває значний вплив економічної ситуації.

Темпи економічного зростання протягом багатьох років були від'ємними, і хоча на сьогодні відзначається певна стабільність виробничих показників, не можна вважати зростання ВВП надійною основою для збільшення розміру соціальних виплат.

Великі  розміри внесків до державних  соціальних фондів не збільшують надходження коштів від підприємств, організацій, що пов'язано з таким негативним явищем, як «тінізація» економіки. Саме через це розміри обов'язкових внесків до Пенсійного фонду були зменшені для роботодавців з 55,88% на початку 1992 р. до 31,82%, а починаючи з 1997 р. вони становлять 32%.

В Україні погіршується демографічна ситуація, хоча вона і  відповідає загальній тенденції  старіння населення, характерній для розвинених країн.

Протягом 1996-2000 рр. частка осіб, що досягли пенсійного віку, зросла з 22,7% до 23,4%. Ця проблема ускладнюється  найнижчим рівнем пенсійного віку (для  жінок – 55 років і для чоловіків  – 60 років).

Старіння населення  і необхідність збільшення обсягу коштів для їх забезпечення призводить до зростання пенсійного навантаження на тих, хто працює. Кількість працюючих громадян скорочується внаслідок масового виїзду на роботу за кордон, прихованого безробіття, заняття індивідуальною трудовою діяльністю без офіційної реєстрації.

Система соціального страхування в нашій  державі деякою мірою зберігає ще адміністративно-розподільний характер.