Участь держави в організаційному та фінансовому управлінні системами соціального страхування: зарубіжний та вітчизняний досвід

 

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОГО  НАВЧАННЯ

 

 

 

 

 

контрольна  робота

з дисципліни

«Соціальне  страхування»

Варіант 9

Участь держави  в організаційному та фінансовому  управлінні системами соціального страхування: зарубіжний та вітчизняний досвід.

 

 

 

 

 

 

 

слухача спеціальності 

7.050104 «фінанси та кредит»

№ зал.кн. 16.11.569

Аншутіної Аліни  Сергіївни

Перевірив: доц.. Селіверстова І.О.

 

 

 

 

Київ – 2013

Зміст

1 . Державне регулювання соціального страхування……………………………3

2. Фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування……………………………………………………………….8

3. Проблеми загальнообов’язкового державного соціального страхування…15

4. Досвід державного соціального страхування……………………………..16

         Висновок 

         Список літератури

 

 

1. Державне регулювання соціального страхування.

Державне регулювання  — це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням  та використанням коштів державних соціальних фондів.

Метою державного регулювання у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування є:

• проведення єдиної політики держави в цій сфері;
• забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
• створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;
• забезпечення дотримання суб'єктами соціального страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів;
• адаптація системи соціального страхування до міжнародних 
  стандартів.

Державне регулювання  соціального страхування полягає  у такому:

• розробленні та прийнятті системи законодавчих, нормативно-правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;
• щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної економічної та соціальної ситуації;
• перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою покращання матеріального забезпечення громадян;
• встановленні обов'язкової вимоги щодо створення страхових резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;
• державному фінансовому контролі за дотриманням законодавства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання їх коштів;
• контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіальних органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами.

Державне  регулювання передбачає створення  та функціонування відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ресурсів та формування фінансових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів.

Фінансовий  механізм регулювання соціального  страхування — це сукупність фінансових методів, форм та важелів управління фінансовими ресурсами, що призначені для матеріального забезпечення громадян у разі виникнення страхових випадків.

Фінансові методи відображають вплив фінансів на процеси, які відбуваються у сфері соціального страхування. Їх дія виявляється у ході формування та використання бюджетів страхових фондів. Фінансові методи діють за допомогою фінансових важелів. Усі елементи фінансового механізму повинні бути націлені на виконання основних функцій управління, а саме: планування, прогнозування, оперативного управління, регулювання, контролю, нагляду.

Правове забезпечення виявляється у встановленні правових засад відносин, що мають  місце у сфері соціального  страхування.

Закони  України, Укази Президента встановлюють обов'язки, права та відповідальність сторін, які беруть участь у страхуванні. Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи державної виконавчої влади покладаються завдання з розроблення конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечення виконання законів.

Постанови Кабінету Міністрів України, правління Пенсійного фонду та інших державних цільових фондів деталізують статті законів та розробляють механізм їх реалізації в практичній діяльності. Крім того, Кабінет Міністрів України має право видавати в межах своєї компетенції та повноважень нормативні акти, що безпосередньо стосуються соціального захисту населення.

 

 

 

 

Фінансові методи

Планування, прогнозування, формування бюджету фонду, оперативне управління, перерозподіл, регулювання, використання коштів, контроль, нагляд

Фінансові важелі

Страхові внески, доходи, пільги, фінансові санкції, страхові тарифи, бюджет фонду, матеріальне забезпечення

Правове забезпечення

Укази Президента України, закони України, постанови  Кабінету Міністрів України та правлінь фондів, накази міністерств

Нормативне забезпечення

Інструкції, методичні розробки, норми

Інформаційне  забезпечення

Інформація про  платників внесків, отримувачів  допомог, рух грошей тощо

Рис. 1. Склад фінансового механізму регулювання соціального страхування

 

Із  розвитком України як незалежної держави відбувалися зміни в законодавстві, що регулює соціальне страхування.

Прийнятий 5 листопада 1991 р. Закон України «Про пенсійне забезпечення» хоч і закладав страхову основу, але значною мірою зберіг положення союзного законодавства щодо державного забезпечення пенсіонерів. Відбулося руйнування старої системи соціального захисту та дещо стихійний розвиток соціального страхування. Уряд реагував на поточні проблеми, приймаючи постанови щодо забезпечення певних соціальних виплат за рахунок бюджетних коштів. Не всі види соціального захисту забезпечувалися через систему соціального страхування.

У грудні 1993 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію соціального забезпечення населення України, згідно з якою «система конкретних форм соціального забезпечення населення включає: матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття, тимчасової або повної непрацездатності та соціальну допомогу непрацездатним і малозабезпеченим громадянам».

У наступні роки відбулися значні зміни у  системі соціального страхування.

Значно  вплинути на це мала прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України, яка визначала  основні засади соціальної політики держави.

Стаття 3 Конституції  закріплює соціальну спрямованість політики України. У статтях 46, 48 і 49 визнається право громадян на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, а також право громадян на соціальний захист за віком, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Конституція покладає на державу обов'язок створювати необхідні умови для реалізації цього права.

Частина 1 ст. 46 Конституції  перелічує умови, настання яких є основою для забезпечення громадян, а саме: певні періоди життя, пов'язані з її віком (дитинство, старість), станом здоров'я, втратою працездатності чи втратою годувальника. Частина 2 ст. 46 закріплює положення про те, що державні пенсії й соціальні допомоги встановлюються законом.

З метою реалізації державної політики щодо забезпечення соціального захисту населення Верховна Рада України у січні 1998 р. прийняла закон про запровадження в Україні загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР, які визначають принципи, загальні правові, фінансові й організаційні засади державного соціального страхування громадян в Україні. Згідно з цим законом були розроблені відповідними органами і прийняті Верховною Радою такі закони:

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХIІ;
• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 2213-III;
• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001р. №2240-III;
• «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV;
• «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-IV;
• «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування» (проект).

Зазначені закони знайшли подальшу деталізацію  у відповідних інструкціях, постановах та положеннях.

Крім  того, прийняті законодавчі акти, що регулюють порядок нарахування та сплати окремих страхових зборів, розміри страхових виплат, пенсійне забезпечення певних категорій громадян тощо.

Щодо  пенсійного страхування існує близько 17 нормативних документів. Так, Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 1 січня 1998 р. № 284-ХІV містить положення про пенсійне страхування наукових працівників (перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України). Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 18 червня 1998 р. № 2601-XIV встановлює, що право на особливу пенсію мають працівники державних та комунальних засобів масової інформації, які досягли загального пенсійного віку і мають певний стаж роботи за спеціальністю. Закон України «Про внесення змін до ст. 32 Закону України «Про статус народного депутата України» від 5 жовтня 2000 р. № 20 і 5-І ІІ встановлює, що при досягненні пенсійного віку народному депутату призначається державна пенсія у розмірі 80% з урахуванням усіх надбавок і доплат. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. № 2001-12 закладає пільги, компенсації, додаткові пенсії цій категорії громадян. Ці та інші законодавчі акти регламентують умови і порядок забезпечення соціальними виплатами певних категорій громадян.

Аналіз законодавчих та нормативних актів свідчить, що правова база соціального страхування в Україні в основному сформована, однак у зв'язку із впливом певних чинників (фінансові можливості держави, вплив політичних партій тощо) ухвалюються поточні рішення, що не дають можливості досягти необхідного рівня матеріального забезпечення громадян.

 

2 .Фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування

В Україні найбільшого  розвитку і відповідного правового оформлення набуло обов'язкове державне соціальне страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Право на забезпечення державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни  України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні.

Державне  соціальне страхування залежно  від страхового випадку поділяється на такі види:

- пенсійне страхування;

- страхування  у зв'язку з тимчасовою втратою  працездатності та витратами,

  зумовленими народженням і похованням;

- медичне страхування;

- страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного

  захворювання, що спричинили втрату  працездатності;

- страхування  на випадок безробіття. 
              Загальнообов'язкове державне соціальне страхування

                         здійснюється за такими принципами:

• законодавчого визначення умов і порядку здійснення державного соціального страхування;
• обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, громадян — суб'єктів підприємницької діяльності;
• надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;
• обов'язковості фінансування страховими фондами витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг у обсягах, передбачених законами з окремих видів страхування;
• солідарності та субсидування;
• державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
• забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий 
  мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;
• цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
• паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні ним.