Статистичне вивчення зайнятості населення

 

 

                                                                              

                                          Кафедра «Економіка підприємства»

 

          КУРСОВА РОБОТА                                                         

З дисципліни «Статистика»

На тему:«Статистичне вивчення зайнятості населення»

 

 

 

 

                                                                                                        Виконавець:

                                                                                                           Студентка

                                                                                                       

            Перевірив:

      Викладач  кафедри   

                                                                                    “Економіка підприємства”

                                                                                                      

 

                                                                                                                                                                                                                                                                  

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………….3

 

 

Розділ 1.Статистичне вивчення державного регулювання зайнятості населення

      1.1 Соціально-економічна сутність зайнятості та її особливості в умовах ринку………………………………………………………………………………4

 

1.2 Механізм та  інструменти регулювання зайнятості  населення……….7

 

Розділ 2. Аналіз практики державного регулювання зайнятості населення  в Україні

     2.1 Статистичний аналіз правового регулювання ринку зайнятості України……………………………………………………………………………9

 

2.2 Оцінка державного регулювання зайнятості населення……………..14

Розділ 3. Шляхи  удосконалення державного регулювання зайнятості в України

 

3.1 Напрями та шляхи реалізації державної політики зайнятості в Україні……………………………………………………………………………22

 

Висновки…………………………………………………………….............26

 

  Список використаної  літератури……………......................................28 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Розвиток економіки  будь-якої держави визначається наявними людськими ресурсами, їх здібністю  до ефективної праці, а також наявністю  умов для її здійснення. Тому можливість займатися ефективною працею, забезпечення зайнятості та її регулювання можна  розглядати як чинник забезпечення стійкого економічного зростання держави.

У свою чергу, стійке економічне зростання розширює можливості зайнятості, приводить до скорочення безробіття, збільшення продуктивності праці та підвищення доходів працівників. У випадку, коли економічне зростання  не супроводжується збільшенням  кількості робочих місць, підвищенням  продуктивності праці та доходів, користь  отримують тільки ті, хто працює, а у цілому відбувається зростання  безробіття та збільшення розриву між  зайнятими і безробітними. Необхідність усунення подібних деформацій обґрунтовує  актуальність дослідження державного регулювання зайнятості в контексті  забезпечення стійкого економічного зростання  України.

Предметом курсової роботи є статистичне вивчення державного регулювання зайнятості населення.

Об’єктом дослідження виступає державна політика стимулювання зайнятості населення в Україні.

Виходячи з  дослідженого теоретичного аспекту державного регулювання зайнятості населення дослідити сучасний стан та запропонувати перспективи розвитку державної політики зайнятості населення.

Для досягнення визначеної мети необхідно виконати наступні завдання:

- дослідити соціально-економічний зміст зайнятості;

- виявити взаємозв’язок  зайнятості населення та ринку  праці в системі ринкової економіки;

- визначити інструменти  регулювання зайнятості населення;

- дослідити динаміку чисельності та розподілу зайнятого населення в Україні;

- виявити фактори  та наслідки змін зайнятості  населення в Україні;

- з’ясувати позитивні  моменти та проблеми у практиці  регулювання зайнятості населення  України;

- визначити напрямки  вдосконалення державного регулювання зайнятості в Україні.

Інформаційною базою  послужили праці вітчизняних  і зарубіжних економістів та соціологів, що спеціалізуються на вивченні різних аспектів проблем зайнятості; використовувалися збірники наукових статей, матеріали конференцій, журнальні статті, закони й інші нормативно-правові документи, що стосуються питань забезпечення зайнятості населення, соціального партнерства і регулювання соціально-трудових відносин.

Основними методами статистичного дослідження є абстрактно-логічний підхід на базі системного аналізу процесів економічного життя й відносин зайнятості, який дає змогу простежити процеси становлення, функціонування та розвитку відносин зайнятості як історично визначених типів

Розділ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ 

 

1. Соціально-економічна сутність зайнятості та її особливості в умовах ринку

       Зайнятість – діяльність громадян для задоволення особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і приносить, як правило, заробіток, трудовий доход.

Поняття «зайнятість» має економічний, соціальний та правовий зміст і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

Зайнятість з  економічної точки зору — це діяльність працездатного населення зі створення  суспільного продукту або національного  доходу. Ця зайнятість має вирішальне значення для суспільства з точки  зору корисності, що визначає як економічний  потенціал суспільства, так і  рівень та якість життя населення в цілому, а також добробут окремих громадян.

Зайнятість із соціальних позицій — це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

Концептуально виділяють  повну, ефективну і раціональну  види зайнятості. Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Поняття повної зайнятості працездатного населення розглядається в контексті зайнятості всіх видів ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, має бути забезпечений роботою; не повинні пустувати пахотні землі, простоювати обладнання й машини і т. п.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і  пропозицією робочої сили, відповідність  наявної кількості робочих місць  професійно-кваліфікаційній робочій  силі. Дана зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці, розподіл трудових ресурсів у  територіальному та галузевому розрізах, за сферами прикладання праці  та видами діяльності, який дає змогу в кожний момент одержувати найбільший приріст матеріальних і духовних благ і передбачає ефективне використання в трудовому процесі кожного зайнятого.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює  раціональну зайнятість. Вона має  місце в суспільстві з урахуванням  доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

Дані концепції, основані на повній зайнятості, тривалий час використовувалась багатьма країнами. Зокрема, в капіталістичному світі концепція повної зайнятості панувала до середини 70-х років і базувалась на стимулюванні державою попиту на робочу силу. Суттєва структурна перебудова виробництва, безперервне оновлення матеріальної бази, зниження темпів зростання виробництва за умов панування концепції повної зайнятості зробили незворотним процес витіснення живої праці й загострили проблему безробіття. Це зумовило перехід до нового підходу до розв'язання проблем зайнятості, що відповідно до визначення МОП, дістало назву концепції глобальної зайнятості, яка враховує всі види економічної та суспільно корисної діяльності й формулюється як залучення всіх осіб працездатного віку до розширеної сфери економічно і суспільно корисної трудової діяльності.

Крім того, Петюхом  В. М. концептуально виділяються  примусовий та добровільний вид зайнятості. Примусова зайнятість населення  спостерігалася в історичному плані  в різних країнах з різними способами виробництва. Одним із прикладів її застосування були колишні соціалістичні країни, в яких конституційно було закріплено обов'язок трудитись. Кожен працездатний громадянин мусив трудитися постійно, протягом робочого дня й тижня, з ранньої юності до пенсійного віку. Добровільна зайнятість передбачає право розпоряджатись своєю здатністю до праці, здійснювати або не здійснювати будь-яку, не заборонену законом, діяльність, у тому числі не пов'язану з виконанням оплачуваної роботи, надання кожній людині підходящої для неї роботи з одночасною відміною будь-яких форм примусу до праці. В умовах добровільної зайнятості людина має право обрати навіть такі види діяльності: догляд за хворим членом сім'ї або родичем, виховання дітей у сім'ї, ремонт квартир, будівництво власного будинку, облаштування дачної ділянки, тривалу подорож, покращення здоров'я, саморозвиток особистості і т. п.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Процес переходу до ринкової економіки країн Центральної  та Східної Європи та країн колишнього Радянського Союзу призвів до драматичних змін у всіх сферах суспільного життя. Ринок праці не є виключенням. Із зміною моделі з виробництва, яке керувалось державними замовленнями, на виробництво, рушійною силою якого є бажання та смаки споживача, драматично змінилися структура й обсяг випуску продукції та, як наслідок, попит на робочу силу. Основним наслідком процесу реструктуризації економіки на ринку праці було безупинне зростання відкритого безробіття: практично з нульового рівня воно сягнуло розмірів, які зафіксовано в розвинених країнах. Це було неминучим явищем в умовах перерозподілу робочих місць та працівників між державним сектором, в якому кількість робочих місць невпинно скорочувалась, та новим приватним сектором, в якому кількість створюваних робочих місць була недостатньою для того, щоб працевлаштувати усіх незайнятих. Реагуючи на постійне зростання безробіття в умовах різкого зниження рівня життя населення, більшість урядів країн з перехідною економікою активно впроваджували реформи на ринку праці.

 

 

1.2 Механізм та інструменти регулювання зайнятості населення

Сучасний механізм регулювання досить складний, органічно  поєднує ринковий механізм саморегулювання  економічних процесів і систему  заходів державного сприяння зайнятості.

Механізм регулювання  зайнятості населення включає сукупність правових, адміністративних та економічних  важелів, що реалізуються на рівні держави, регіону та господарюючого суб'єкта для досягнення цілей, визначених державними програмами зайнятості.

Держава може проводити  активну і пасивну політику зайнятості. Активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних та економічних заходів, які проводить держава з метою зниження рівня безробіття: профорієнтація, професійна підготовка та перепідготовка населення, організація громадських робіт, сприяння у пошуках роботи, кредитування малого підприємства, фінансова підтримка підприємств у збереженні (або створенні) робочих місць, розвиток системи органів служби зайнятості тощо. Пасивна політика зайнятості — це сукупність заходів, які направлені на згладжування негативних наслідків безробіття: грошова допомога безробітним і членам їх сімей, пільги.

Рис. 1.3 Принципи державного регулювання праці

зайнятість населення  державний політика

 

 

Державне регулювання  зайнятості потребує відповідних інфраструктурних елементів, конкретного набору заходів, певної послідовності й узгодженості впровадження їх, що у своїй сукупності визначає механізм впливу держави на систему зайнятості.

Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові:

- система вивчення  і прогнозування стану загальнонаціонального  та локального ринків праці;

- розробка загальної  стратегії та конкретних науково  обґрунтованих програм регулювання  зайнятості;

- система професійної  підготовки та перепідготовки;

- розгалужена  система органів працевлаштування;

- централізовані  й місцеві банки даних попиту  на робочу силу та її пропозицію;

- спеціальні  програми стимулювання зайнятості  у праценадлишкових регіонах.

З самого початку країни з перехідною економікою, в тому числі й Україна, встановили такі норми, як мінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціального захисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правила для трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю. Ефективність державного регулювання зайнятості в значній мірі залежить від співвідношення активних та пасивних методів впливу на рівень зайнятості, рис. 1.4.