Зайнятість населення

Контрольна  робота

З дисципліни: «Економіка праці й соціально-трудові  відносини»

На  тему: «Форми і види зайнятості»

Зміст

Вступ

1. Поняття, форми  та види зайнятості

2. Ключові проблеми  неформальної зайнятості в Україні

3. Новітні тенденції  у сфері зайнятості населення

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В рамках формування сучасної економіки України  надзвичайно актуальною є проблема зайнятості населення. Це пояснюється  тим, що іманентною властивістю  зайнятості є праця, яка з одного боку - об'єктивна потреба, а з другого боку - основна рушійна сила суспільного розвитку.

Згідно з Законом України «Про зайнятість населення», зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб працездатного населення щодо створення сукупного продукту або національного доходу.

У відповідності з  цим законом зайнятість поділяється на повну  і вільно вибрану  зайнятість.

Використання  трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.

Зайнятість населення  являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення -- найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у  задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

1. Поняття, форми  та види зайнятості

Згідно  із Законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

- працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

- громадяни,  які самостійно забезпечують  себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

- вибрані, призначені  або затверджені на оплачувану  посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

- громадяни,  які служать у збройних силах,  прикордонних, внутрішніх, залізничних  військах, органах національної  безпеки та внутрішніх справ;

- особи, які  проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

- зайняті вихованням  дітей, доглядом за хворими,  інвалідами та громадянами похилого  віку;

- працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість -- це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна  неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована  неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова  зайнятість -- це добровільна неповна зайнятість.

Первинна  зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини  трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями  тощо. Під час їх визначення враховують:

* характер діяльності;

* соціальна належність;

* територіальна  належність;

* рівень урбанізації;

* професійно-кваліфікаційний  рівень;

* статева належність;

* віковий рівень;

* форма власності.

Окрім цих видів  зайнятості, існують ще так звані  нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Сьогодні в  Україні ці види зайнятості охоплюють  велику частку населення.

Зайнятість  неповний робочий  час-- це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість -- це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість -- це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і  як вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована  зайнятість -- це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Розширення нерегламентованої  зайнятості супроводжується подальшим  знецінюванням робочої сили, зниженням  мотивації до праці, насамперед у  державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної.

Кількість зайнятості характеризується рівнем зайнятості, яке можна розрахувати двома способами:

1. Частка зайнятих  в загальній чисельності населення:

Рз = Чз : Чн

2. Частка зайнятих  в економічно активному населенні:

Рз = Чз : (Чн+Чб)

де: Чз - частка чисельності зайнятих;

Чн  - частка чисельності населення;

Чб - частка чисельності безробітних.

Але існує і  поняття незайнятості, пов'язане  з категорією осіб, які опинились  поза трудовим процесом (незайнятих працездатних). Їх можна класифікувати на добровільно  незайнятих і вимушено незайнятих.

Добровільно незайняті - це працездатні особи, які з тих чи інших причин не претендують на отримання роботи (ведуть домашнє господарство, перебувають на утриманні тощо). Добровільна незайнятість є позитивним явищем і свідчить про підвищення життєвого рівня. Проблемою для людини і держави є вимушена незайнятість, а саме вона і є основою феномену безробіття.

2. Ключові проблеми  неформальної зайнятості  в Україні 

Досвід ринкових перетворень в економіці України  переконливо свідчить, що ключові проблеми ринку праці не можуть бути адекватно оцінені і розв'язані без урахування феномену неформальної зайнятості. Протягом 15 років неформальна зайнятість перетворилася на стійкий сегмент ринку праці, який характеризується власними закономірностями руху і відтворюваністю. Якість відтворюваності система тіньової економіки набуває тоді, коли її рівень досягає 30%, що корелюється з відповідним показником в Україні. Хоча річ не тільки в кількісній оцінці. Відтворення неформальної зайнятості в Україні означає наявність стійких відносин у даній сфері, які базуються на причинно-наслідкових зв'язках, мають своїх суб'єктів і об'єкти, механізми взаємодії і розвитку та навіть певну інфраструктуру.

У розумінні  сутності неформальної зайнятості останнім часом стався значний прорив. Раніше, відповідно до визначення Міжнародної організації праці, її сфера обмежувалася неформальним сектором, включаючи сукупність дуже дрібних господарських одиниць, що виробляють і розподіляють товари й послуги і складаються, головним чином, з незалежних, самостійних підприємств, на яких працюють від одної до чотирьох осіб. Тепер, з огляду на дедалі більше проникнення неформальних трудових відносин у формальний сектор, з'явилося визначення неформальної зайнятості з урахуванням зайнятості поза підприємствами неформального сектору. З урахуванням рекомендацій МОП і специфіки прояву неформальної зайнятості в українській економіці можна виділити такі її основні сегменти:

- зайняті на  підприємствах неформального сектору;  на підприємствах самозайнятих без реєстрації; на незареєстрованих підприємствах з найманими робітниками;

- зайняті поза  підприємствами неформального сектору;  зайняті на підприємствах формального  сектору; у домашньому господарстві (крім видів діяльності, що переходять  межі виробництва); випадково зайняті (на приробітках).

Таким чином, у  структурі неформально зайнятих можна виділити само- зайнятих працівників  і підприємців, що працюють без патентів і ліцензій, а також найманих робітників, що працюють за усною домовленістю (без контракту) на роботодавця у формальному або неформальному секторі. Дискусійним питанням, неоднозначно вирішеним у матеріалах МОП, є віднесення найманих робітників, що працюють у домашніх господарствах, до неформального сектору. За основними ознаками зайнятість цих осіб є неформальною.

Від неформальної зайнятості варто відрізняти нелегальну, яка пов'язана з протизаконною  діяльністю і підлягає не економічному, а адміністративно-правовому впливу.

Сегментувати  неформальну зайнятість в Україні  можна також за такими критеріями:

- види діяльності;

- спосіб здійснення  неформальної діяльності й одержання  доходів;

- статус зайнятості.

Відповідно до даних критеріїв можна виділити такі види неформальної зайнятості:

- за видами  діяльності - кваліфікована, досить  добре оплачувана робота (приватні уроки, медичні послуги, пошиття одягу, ремонт автомобілів, побутової техніки, будівельні роботи тощо) і робота, що не потребує кваліфікації (дрібна торгівля, «човниковий» бізнес, надання різноманітних послуг). Робота такого виду може давати як дуже високий, так і низький дохід;

- за способом  здійснення неформальної діяльності  та одержання доходів - індивідуально  зайняті; працівники і власники  незареєстрованих виробничих одиниць;  офіційно не оформлені працівники  на зареєстрованих підприємствах; працівники формального сектору, що здійснюють не обліковану діяльність на своєму робочому місці (прийом «своїх» клієнтів перукарями, лікарями, виконання замовлень знайомих тощо); працівники формального сектору, що одержують доходи від не облікованої діяльності своїх підприємств, яка приховується від оподаткування;

- за статусом  зайнятості - особи, зайняті тільки  в неформальному секторі (для  яких неформальна зайнятість  є основною), і особи, які суміщають  роботу у формальному і неформальному  секторах (неформальна зайнятість є вторинною).