Зайнятість населення

Дати точні  кількісні характеристики по кожному  виду неформальної зайнятості неможливо. Разом із тим є окремі дуже показові оцінки. Наприклад, за даними обстеження Ukrainian Longitudinal Monitoring Survey, проведеного  Світовим банком, до неформально зайнятих віднесені тільки незареєстровані працівники підприємств формального сектору і самозайняті працівники або підприємці, діяльність яких не зареєстрована.

Зазначене обстеження свідчить про зростання неформальної зайнятості в українській економіці. Найвищі темпи його відмічені в сільському господарстві, будівництві, торгівлі, на ремонтних роботах, у готельному і ресторанному бізнесі.

Серед актуальних шляхів мінімізації неформальної зайнятості варто виділити такі:

- підвищення стабільності й привабливості формальної зайнятості (розширення можливостей працевлаштування у сфері формальної зайнятості; підвищення попиту на працю в економіці; зростання оплати праці і доходів; сприяння навчанню, підвищенню кваліфікації і перекваліфікації зайнятих відповідно до потреб роботодавців; розвиток контрактних відносин; дотримання норм трудового законодавства, захист прав трудящих на підприємствах формального сектору);

- стимулювання  переходу зайнятих з неформального  сектору у формальний, важливим напрямом якого є розвиток систем соціального страхування, у тому числі медичного;

- сприяння малому  підприємництву (спрощення процедури  реєстрації і ліцензування; створення  ефективної приватизаційної моделі; зниження податків, головним чином  на фонд заробітної плати; надання податкових пільг для підприємців, що вводять додаткові робочі місця; надання фінансової підтримки підприємствам малого бізнесу).

В основу мінімізації  неформальної зайнятості має бути поліпшення загальноекономічної ситуації в  країні, чому сприяють економічне пожвавлення і стійкий розвиток підприємств, зростання доходів населення, реальне забезпечення мінімальних стандартів, підтримка соціально вразливих верств населення, контроль за одержуваними і декларованими доходами.

Є широкий спектр стратегій легалізації ринку праці: від жорстко репресивних до ринкових виховних. Основним напрямом мінімізації неформальної зайнятості може бути подальша інституціоналізація зайнятості та ринку праці, що передбачає реформування трудового законодавства і посилення контролю за його дотриманням, розширення зв'язків державної служби зайнятості з місцевими органами влади в питаннях створення робочих місць і підвищення освітнього та професійного рівня населення, розвиток розгалуженої інфраструктури ринку праці.

3. Новітні тенденції  у сфері зайнятості  населення 

У постіндустріальному  суспільстві сфера класичної (тобто  повної) зайнятості постійно звужується. На світовому ринку праці відбувається флексибілізація і дестандартизація зайнятості, тобто все більшого поширення набувають гнучкі й мінливі форми зайнятості, які можуть бути названі нестандартними чи нетрадиційними щодо попередніх етапів суспільного розвитку.

Однією з таких  нестандартних форм зайнятості населення  є тимчасова робота. У цьому  випадку трудові відносини обмежені певним терміном чи прив'язані до виконання певного обсягу конкретних видів робіт. Традиційно тимчасова робота в основному була зумовлена сезонним характером діяльності людей у деяких галузях економіки, наприклад, у сільському господарстві, сфері послуг тощо. Сьогодні набувають поширення контракти на обмежений термін робіт, тому що вони дають змогу роботодавцю гнучко регулювати масштаби виробничої діяльності.

Значного поширення  набула й така форма нетрадиційної  зайнятості населення, як неповний робочий  час. Це може бути неповний робочий  день або тиждень. Наприкінці минулого століття в розвинених західних країнах  майже 20% усього зайнятого населення  працювало в такому режимі. Слід зазначити, що за такої форми зайнятості на одне робоче місце наймаються два чи декілька працівників, що працюють по черзі. Часто вони є членами однієї родини. Робота за сумісництвом припускає, що індивід працює одночасно у декількох роботодавців. При цьому загальний робочий час може або не досягти середньої тривалості робочого тижня, або, навпаки, значно перевищувати її.

На сучасному  етапі суспільного розвитку простежується  тенденція до зростання самозайнятості, за якої особи не входять до жодних формальних організацій, а самі створюють для себе робочі місця. До початку ХХI століття питома вага самозайнятих у розвинених західних країнах становила майже 12%. Самозайняті громадяни поєднують у собі риси підприємця і найманого працівника. З підприємцями їх об'єднує те, що вони працюють не за фіксовану винагороду, а їхні доходи пов'язані із здатністю реалізувати власну справу з підприємницьким ризиком. Крім того, на відміну від найманих працівників, самозайняті громадяни є незалежними, а також самостійно відповідають за прийняті ними рішення. Самозайнятість, таким чином, є виключно приватною діяльністю людини.

У зв'язку з тим, що контроль з боку держави над  нестандартними формами зайнятості населення значно утруднений, вони найчастіше існують на неформальній основі. Тому часто неформальна, чи тіньова, зайнятість населення не відбивається (або відбивається лише частково) в офіційних документах і не реєструється державною статистикою. Наприклад, якщо працівник виконує тимчасову роботу без офіційного оформлення, роботодавець заощаджує на соціальних виплатах, а працівник - на прибутковому податку. Самозайнятий може також офіційно не декларувати свою діяльність і не сплачувати податки.

Дослідження показують, що подібний «трудовий плюралізм» раніше вважався на Заході насамперед прерогативою працюючих жінок або ж розглядався як певний історичний релікт. Сьогодні це вважається перспективною цариною зайнятості, що швидко розвивається.

Виникає питання: «Як же оцінювати подібні явища - як форми зайнятості чи як форми безробіття?». В офіційній статистиці вони часто видаються за звичайну зайнятість, що відбиває реально існуючу ситуацію. Адже постійно розширюється коло людей, яких не можна вважати безробітними, але одночасно вони не мають гарантій щодо стабільного доходу. Ці форми можна скоріше назвати комбінованими формами зайнятості, тому що вони об'єднують як елементи зайнятості, так і елементи безробіття. Чорно-біла схема зайнятість - безробіття на сьогодні стає все менш застосовною. Загальна нестача робочих місць виявляється не тільки і навіть не стільки у вигляді традиційного безробіття, скільки у вигляді гнучких і неповних, тобто багатих ризиками форм зайнятості.

Характеристики  елементів зайнятості населення

Результати проведеного  аналізу також засвідчують, що істотних змін зазнає і сучасне підприємство (фірма) як основна форма організації  трудової діяльності, тобто як реальне  місце, де безпосередньо здійснюється увесь обсяг робіт. При цьому значення великих підприємств як основних роботодавців постійно звужується. Межі сучасного підприємства постійно розмиваються. Усе частіше значна частина роботи здійснюється поза стінами підприємства: ділові контакти з партнерами, вивчення попиту споживачів товарів і послуг та організація реклами, знайомство з новими технологіями і зразками продукції на виставках, одержання різного роду інформації.

Сучасні телекомунікаційні  технології дають змогу координувати діяльність працівників на значній відстані. На місці видимого підприємства - офісів і фабричних цехів з'являється віртуальне підприємство - сукупність просторово розосереджених електронних робочих місць, пов'язаних між собою глобальною комп'ютерною мережею.

Де стандартизації піддається також і практика використання робочого часу. Усе більше використовується гнучкий графік робочого часу. Якщо раніше працівник повинен був  протягом певної кількості годин  на день (наприклад, з 9.00 до 18.00) перебувати на роботі, то тепер на багатьох підприємствах запроваджується нова система, за якої працівник може варіювати своє навантаження протягом робочого дня чи тижня, але при цьому він, як правило, має все-таки обов'язково бути на робочому місці у встановлені дні чи години, загальна тривалість яких значно менша, ніж повний робочий день. Наприклад, працівник повинен обов'язково бути присутнім на робочому місці з 10.00 до 16.00, а рештою робочого часу він може варіювати за його межами (приходити на роботу або йти з роботи раніше чи пізніше звичайного графіка).

Однією з форм гнучкого використання робочого часу є так званий фонд річного робочого часу - розрахунок робочого часу в масштабах  року. Ця система дає змогу ліквідувати  практику так званих наднормативних робочих годин. У Франції був прийнятий закон, згідно з яким наднормативний робочий час прирівнюється до звичайного. У підприємців і найманих робітників з'явилося ширше поле для маневру: скорочувати робочий час у період невисокої економічної активності і збільшувати його в періоди її піка. При цьому головна вимога - не виходити за загальнорічний обсяг робочого часу.

Одним із нових  напрямків робочого часу є також  практика накопичування робочого часу, або створення банку часу. Ця система  відбиває прагнення знайти певну  рівновагу між рівнем життя і засобами, необхідними для його задоволення. Суть даного банку часу зводиться до того, що узаконена оплачувана відпустка (4-5 тижнів) збільшується завдяки додатковому часу на відпочинок за рахунок конвертації премій, частини заробітної плати, різних видів допомоги і навіть умов закінчення трудового контракту, тобто йдеться про те, що підприємство розплачується за працю робітника не грошима, а збільшенням вільного робочого часу. Ця практика набула поширення в Бельгії, Іспанії, Франції та ряді інших європейських країн. Цей досвід може бути використаний і в Україні, яка при ринковій трансформації своєї економічної системи намагається запровадити гнучкі й дієві механізми легалізації тіньової зайнятості, а також збільшити питому вагу легальних робочих місць на вітчизняному ринку праці.

Проведені дослідження  показують також, що різноманітні форми  нестандартної або гнучкої зайнятості по-різному впливають на ступінь  захищеності працівників. У цьому  зв'язку виокремлюються такі основні  форми захищеності робітника:

- захищеність  зайнятості - це той ступінь, на  якому робітнику

гарантована зайнятість на певному підприємстві;

- захищеність  заняття - це ступінь фіксованості  завдань, котрі повинен виконувати  робітник на певному підприємстві;

- захищеність на ринку праці - це здатність робітника залишатися затребуваним на ринку праці за можливої зміни робочого місця.

Гнучкі методи організації виробництва також  суттєво впливають на форми захищеності  працівників. Наприклад, високий рівень захищеності зайнятості робітника зумовлюється наявністю в нього специфічного (для даного підприємства) людського капіталу і пов'язаний з функціональною (внутрішньою) його гнучкістю. У цьому випадку роботодавець запроваджує різноманітні системи заохочення і просування працівників (участь у прибутках, бонуси, підвищення заробітної плати за вислугу років тощо), щоб стимулювати їхнє подальше професійне навчання, підвищення кваліфікації, відданість справ тощо.

Захищеність заняття, у свою чергу, йде врозріз із суттю  функціональної (внутрішньої) гнучкості працівника, принаймі в тейлорівсько-фордівському сенсі, за яким закріплюється право строго виконувати тільки певне завдання, що зафіксоване в контракті або в правилах виконання робіт.

Захищеність на ринку праці може бути як посилена, так і послаблена функціональною (внутрішньою) гнучкістю працівника залежно від того, наскільки трудові навички, що набуваються робітником у трудовому процесі, є специфічними для підприємства або навіть для всієї галузі. У той же час чисельна (зовнішня) гнучкість часто негативно впливає на всі форми захищеності працівника, хоча в багатьох випадках вона залежить від конкретної ситуації на ринку праці.

Гнучкість робочого часу, як показують результати дослідження, теж неоднозначно впливає на захищеність  робітників. У багатьох випадках вони не вільні обирати гнучкий графік роботи, оскільки здебільшого він нав'язується їм роботодавцем, тому тижні або місяці інтенсивної праці можуть змінюватися періодами вимушеного простою. Часто взагалі не існує графіка роботи: робітник повинен бути готовим вийти на роботу в будь-яку хвилину. Усе це не тільки суттєво порушує звичайний ритм життя, але й дає змоги планувати час.