Генеза молодіжного руху в Україні

Таким чином, можна виділити кілька етапів розвитку молодіжних субкультур, виходячи з критерію знакових та якісних подій в цьому середовищі. Зокрема, поштовх молодіжним субкультурам на території СРСР надало молодше покоління шістдесятників, які мали можливість, в силу різних причин, знайомитися з сучасною західною літературою та спілкуватися з ровесниками за "залізною завісою".

Першими з молодіжних субкультур в СРСР з'явилися  гіппі — приблизно на зламі 1960-х — 1970-х рр.

Перший  період (кінець 1960-х— 1982-й) характеризувався засвоєнням "просунутим" молодіжним середовищем естетики західних гіппі та привнесенням власних інновацій. Днем народження руху гіппі в СРСР вважається 1 червня 1972 р. (День захисту дітей), коли виникла перша тусовка гіппі на Пушкінській площі в Москві. Проте дослідники вважають, що перші гіппі (західного зразка) з'явилися ще в 1967-1969 рр. в Прибалтиці і були послідовниками західного гіппізму, тобто вважали себе частиною загальносвітового руху. На початку свого існування гіппі дотримувалися "чистих" західних ідеологічних засад, орієнтувалися на англомовний рок, а термін "гіппі" був визначальним. Спонтанно почала практикуватися "вписка" та автостоп.

Поряд з Системою виникли також і  інші молодіжні субкультури. Приблизно в 1976-1977 рр. в СРСР з'явилися перші панки, а в 1977 році набули поширення самосудні угруповання з числа "фанатів". Проте гіппі, панки та інші молодіжні субкультури на межі 70-х — 80-х рр. потребували звільнення своєї творчої енергії. Потрібен був каталізатор.

Другий етап розвитку молодіжних субкультур (1983-1987). До гіппізму прийшли "піонери" (учні ПТУ, середніх класів школи).Вони прийшли в Систему, орієнтуючись на її зовнішні прояви: зовнішній вигляд гіппі, романтику автостопу, можливість втекти від реалій життя в сім'ї, школі, ПТУ тощо.

Панки переживали кризу через відсутність  нових форм діяльності. Тусовки були автономні одна від одної, слабо була налагоджена система обміну, інформацією. Епатажно-протестна сутність субкультури межувала з деструктивізмом.

Більш розвиненою була індіаністська молодіжна субкультура, яка з'явилася на початку 80-х рр. Екзотичність її полягала в тому, що індіаністи не обмежувалися вивчення історії та побуту північноамериканських індіанців, а реконструювали саме середовище живого людського спілкування. Не меншого поширення набули і уніформістські субкультури та клуби історичної реконструкції, які практикували рольові ігри.

В той же час  у період загального спаду активності в неформальному середовищі 1983-1985 рр. з'явилися та поширилися молодіжні угруповання, які сповідували нацистські ідеї.

В другій половині 80-х рр. (починаючи з 1985 року) значної популярності серед молоді набули стійкі молодіжні самодіяльні угруповання, які виникали на основі певних музичних пристрастей. Так, у цей період виникли різноманітні групи прихильників "металевого" року, панк-року, рок-н-ролу тощо.

Молодіжні угруповання, створені на базі музичних пристрастей, деякий час мали регіональну, соціальну та структурну специфіку. Зовнішні ознаки приналежності до угруповань різнилися відповідно до місця проживання. [18]

Якісні  зміни в неформальному молодіжному  середовищі відбулися в процесі зіткнення субкультур андеґраунду та т. зв. молодіжних розправно-самосудних угруповань. Це був третій період розвитку молодіжних субкультур (1987-1992).

Епатажний молодіжний протест панків, гіппі  та ін. викликав спротив у частини молоді. Молодіжне середовище далеко не було однорідним як у соціальному плані, так і в плані інтелектуального розвитку. Крім того, відчутну роль у становленні розправно-самосудних угруповань відіграли ціннісні "ножиці", які існували в суспільстві.

В Україні  розправно-самосудні угруповання  існували в індустріальних центрах, передовсім в Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Одесі, Запоріжжі, Миколаєві та Києві.

В процесі  зіткнення субкультур андеґраунду з розправно-самосудними угрупованнями відбулося об'єднання андеґраунду. Це сталося приблизно в 1987 році. Під натиском "гопоти" (інша загальна назва розправно-самосудних угруповань та агресивних груп неандеґраундної молоді) гіппі, панки, металісти, бітломани та представники інших молодіжних субкультур усвідомили свою приналежність до певного спільного середовища, відмінного від молодіжного загалу, — андеґраунду. В цей період відбулася інтеграція молодіжних субкультур в один полісубкультурний простір, перемішалися ідеологічні позиції, зовнішня атрибутика, риси регіональної специфіки, поступово зникли протиріччя між тусовками.

Характерною рисою цього періоду є також  політизація молодіжних субкультур. Але головною рисою даного періоду стала участь українського андеґраунду в подіях жовтня 90-го. Молодіжні субкультури швидко прореагували на студентські виступи. В більшості міст України андеґраундні тусовки виступили на підтримку студентів. Таким чином, українські молодіжні субкультури відчували свою приналежність до покоління "оксамитової революції" 90-го.

Представники  молодіжних субкультур не оминули увагою і "друге" студентське голодування  в жовтні 1992 р., в якому взяли активну участь трешери та панки (особливо в зіткненнях з міліцією). [18]

Фактично з 1992 року в середовищі андеґраунду спостерігається значний спад активності. Він був пов'язаний з початком четвертого періоду розвитку молодіжних субкультур України (1992-1995). Даний період характеризується значним песимізмом серед вже політизованих молодіжних субкультур та їх помолодшанням.

Також у цей  період бурхливо поширилися т. зв. романтико-ескейпістські молодіжні субкультури. В першу чергу слід назвати рух прихильників творчості відомого англійського автора "фентезі" Д. Толкієна — "толкієністів". Вони "жили" у вигаданому їми світі та наслідували своїх казкових героїв, тим самим "виходячи" за межі суспільства.

Особливого  поширення набули в цей час  трешери, які тяжіли до сатанізму. Взагалі, слід відзначити, що рух сатаністів в даний період був в апогеї свого розвитку. По всій кращі серед панків та трешерів виникали сатаністські групи, особливо серед підлітків. З часом ця тенденція переросла в стійке явище. Сатаністи перейшли до активного протистояння з гіппі, іншими молодіжними субкультурами, а також до відверто асоціальної поведінки і навіть до вандалізму та людських жертвоприношень.

В середовищі трешерів діяли не лише сатаністи, а  й представники різноманітних неоязичницьких культів ("Відродження віри"), прихильники "психоделічного визволення" та стихійні анархісти.

У 1996 році почався п'ятий період розвитку молодіжних субкультур (1996 — до нашого часу). Даний період передовсім характеризується двома взаємопротилежними тенденціями. З одного боку, спостерігається піднесення інтелектуалізму в андеґраундному середовищі (точніше, в середовищі колишніх "піонерів" кінця 80-х — початку 90-х рр.); з другого — прогресуюче омолодження навколоандеґраундного середовища та повна відмова від інтелектуального зростання. Це було пов'язано з різними факторами. Особливої популярності в цей період серед андеграундних тусовок набули погляди "нових лівих", ситуаціоністів, прихильників К. Кастанеди та інших ідеологів "нового опору".

Водночас  цей період відзначається поширенням гедоністично-розважальних (музичних) молодіжних субкультур, які складаються переважно з підлітків. Серед особливо популярних в молодіжному середовищі міст України є рейвери, репери, ролери тощо.

Окремо, але в контексті даного періоду, виступає субкультура хакерів. З поширенням персональних комп'ютерів та мережі Інтернету ця субкультура виходить на нові рубежі та охоплює все нові прошарки молоді. Чіткої субкультури, як такої, хакери ще не витворили, та й самі вони не є однорідним середовищем, проте вже зараз можна говорити про початок в Україні широкомасштабного руху "дітей інформаційної доби". [18]

Висновки

Молодіжний рух - це не лише громадські молодіжні та дитячі об'єднання, а набагато складніше явище. Він, як мінімум, складається з організованої молоді, яка юридично оформлена у свої громадські об'єднання, та неформальної самоорганізованої молодіжної ініціативи, "молодіжної субкультури", які взаємно доповнюються.

До організованої  частини молодіжного руху ми відносимо: молодіжні партії, молодіжні секції, філії, "крила" при "дорослих" громадських об'єднаннях, партіях; громадські молодіжні організації (союзи, спілки, асоціації, рухи тощо), які можуть бути різними за назвою, за масштабами діяльності, але повинні обов'язково мати чотири головні ознаки: офіційно оформлене членство (причому, воно може бути у різних формах: видачі членських квитків, нагрудних значків тощо); участь членів об'єднання у створенні його матеріальної бази, у т.ч. шляхом сплати вступних і членських внесків; участь у самоуправлінні об'єднання; наявність статуту об'єднання, інколи програми чи іншого програмного документа; різноманітних громадських молодіжних та дитячих фондів; любительські клуби за інтересами, що різняться як за напрямами(культурологічні, спортивні тощо), так і за формами діяльності; релігійні молодіжні об'єднання, тощо.

До неформальної самоорганізованої молодіжної ініціативи ми відносимо ті молодіжні об'єднання, які не мають чітко вираженої  організаційної структури, програмних документів або, як їх іще називають, "неформальні групи", "молодіжні субкультури". При цьому ці формування необхідно оцінювати не так, як це робилося у другій половині 80-х років, коли "неформальними" називали майже всі молодіжні об'єднання окрім комсомольської та піонерської організацій, а виходити із соціологічного визначення цього поняття: "неформальна група" - це група людей, яких пов'язують особисті, не закріплені організаційно і не оформлені юридично зв'язки". Сюди можна віднести, зокрема в Україні, такі типи молодіжних субкультур: романтико-ескапістські субкультури; релігійно-містичні субкультури; гедоністично-розважальні субкультури; епатажно-протестні субкультури; радикально-деструктивні субкультури; свавільно-самосудні молодіжні формування; хакери.

Всі структури молодіжного руху на різних історичних етапах розвивалися неоднаково: певний час більш розвиненою формою молодіжного руху були його структури при "дорослих" формуваннях, на іншому відтинку часу на перше місце виходили молодіжні організації, інколи небувалого масштабу набував так званий "неформальний рух" тощо.

Молодіжний рух України  пройшов тривалий, непростий шлях розвитку. Сьогодні, коли Україна утверджується  як суверенна демократична держава, молодіжний рух відзначається особливим  розмаїттям. На його розвиток глибокий відбиток наклала багатопартійність, врахування різноманітних прагнень, нахилів та інтересів молоді. Більшість молодіжних організацій активно взаємодіють з державними органами, готові підтримувати діалог і працювати з різними партіями та громадськими об'єднаннями, які забезпечують відродження країни, духовності народу і реально допомагають молоді. Метою багатьох молодіжних об'єднань є створення умов для всебічного розвитку молодої людини, розкриття і реалізація її потенціалу, захисту її інтересів і прав. Вони беруть участь у реалізації десятків державних і регіональних програм і проектів у багатьох сферах життя молодої людини. Це освітянські і міжнародні програми, програми, спрямовані на патріотичне виховання, проекти, що торкаються питань профорієнтації і зайнятості, туризму, культури, відпочинку, спорту, діяльності студентських будівельних загонів і т. д.

Таким чином, сучасний організований молодіжний рух, пройшовши ряд певних періодів свого розвитку, сьогодні перебуває на новому етапі свого існування, який передовсім характеризується активною участю молоді як окремої соціально-демографічної групи з власними економічними, соціальними та політичними інтересами.

Список  використаних джерел

1. Волков Ю. Г., Добреньков В.И., Кадария Ф.Д., Савченко И.П., Шаповалов В.А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю.Г. Волкова. – Ростов-н /Д.: Феникс, 2001. – 576 с.
2. Голобуцький О., Криворучко Т., Кулик В., Якушик В. 
   Політичні партії України. — К., 1996. – 142 с.
3. Головатий М. Молодіжна політика в Україні: 
   проблема оновлення. — К., 1993. – 236 с.
4. Головенько В.А., Корнієвський О.А. Український молодіжний рух: історія і сьогодення. - К.,1997. – 112 с.
5. Грибанов В., Грибанова Г. Инициативные самодеятельные молодежные движения. - Л.,1991. – 310 с.
6. Громов А., Кузин О. Неформалы: кто есть кто? — М., 1990. – 271 с.
7.      Доній О. Покоління "оксамитової" революції. — К., 1999. – 24 с.
8. Єригін О. Особливості формування і діяльності студентських 
   громадсько-політичних об'єднань в умовах становлення багатопартійності в Україні /Автореф. дис.... к. ф. н. —Харків, 1993. – С. 12-13.
9. Закон України "Про молодіжні і дитячі громадські об'єднання" 
   від 1 грудня 1998 р. / Поточ. арх. Верховної Ради України. - К.,1998.
10. Камінський А. На перехідному етапі.-—Мюнхен, 1990. – 624 с.
11. Каргалова М. Молодежь Европы в поисках выхода. — 
    М., 1990. – 215 с.
12. Ковалева А.И., Луков В.А. Социология молодежи: Теоретические вопросы. - М.,1999. – 351 с.
13. Коляка І. Молодіжний рух як об’єкт наукового дослідження// Вивчення молоді на сучасному етапі: питання методології і методики. Матеріали наук.-практ. Конференції (Київ, 11-13 жовтня 1996 р.). – К.,1996. – С.137
14. Корнієвський О. Є така партія? // Віче.—1996.—№12.—С. 65
15. Корнієвський О.А., Якушик В.М. Корнієвський, В. М. Якушик. – К. : Київ. братство, 1997. – 130 с.
16. Корнієвський Олександр. Сучасний стан молодіжного руху та його 
    оцінка молоддю // Політологічні читання. — 1993. — № 2. — С. 19
17. Кравченко А.И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. – М. Издательский центр «Академия», 2002. – 416 с.
18. Кулік В., Голубоцька Т., Голубоцький О. Молода Україна: сучасний організований молодіжний рух та неформальна ініціатива: Дослідження. - К.: Центр дослідження проблем громадянського суспільства, 2000. - 460с.
19. Майбутнє України - в руках молоді / 36. матер. IV Світового конгресу укр. молодіжних організацій. Київ 21-23 серпня 1998 р. - К.,1998. – 116 с.
20. Молодіжний і дитячий рух в Україні:історія та генезис.-К., 2003.– 200с.
21. Молодіжний рух в Україні: Довідник. - К.,1998. – 252 с.
22. Молодь України за соціальний прогрес і злагоду у суспільстві. /36. матеріалів Конгресу укр. молоді. Київ, 26-28 травня 1997 р.- К.,1997.– 204 с.
23. Молодь України: для неї і про неї. - К.,1993. – 106 с.
24. Павловский В.В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. – М.: Академический Проект, 2001. – 304 с.
25. Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України.
26. Сергеев С. Молодежные субкультуры Республики Татарстан // 
    Социс. — 1998. — № 21. – С. 96 - 99
27. Социология молодежи: Учебник. / Под ред. проф. В.Т. Лисовского. - СПб: Изд-во ... молодежи / Под ред. В.Т. Лисовского. - СПб.: ИТ «Инсайд», 1996. – 352 с.
28. Тарабукін Ю.О. Соціологія молоді. Курс лекцій. – К.: Фітосоціоцентр, 2001. – 376 с.
29. Черниш Н. Соціологія політики / Соціологія. Курс лекцій. - 
    Львів, 1996.
30. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003. – 540 с.
31. Чупров В.И., Зубок Ю.А. Молодежь в общєственном воспроизводстве: проблеми й перспективы. - М.,2000. – 421 с.
32. Чурбанов В., Нелюбин А. Неформальнне обьединения й перестройка: надежды й тревоги. — В сб.: Неформали: кто они? Куда зовут? — М., 1990.
33. Шпакова Р. Кризис трудовой этики? // Социологические исследо- 
    вания. — 1990. -  216 с.
34. Щепанская Т. Символика молодежной субкультуры. Опыт этнографического исследования Системы— СПб.,1993. – 340 с.
35. Якушик В. Современное государство переходного типа (теоретические и методологические аспекты) / Автореф. дис.... д-ра полит. 
    наук. — К., 1992. – с. 31-32
36. http:// molod.lviv.ua
37. http://www.politik.org.ua