Генеза молодіжного руху в Україні

В плані ставлення  до домінуючого у сучасному світі  типу приватновласницьких суспільно-економічних  відносин (тобто на підставі ступеня  сприйняття або несприйняття цього  типу в цілому) ці партії належать до центристського напрямку. За ідеологічною орієнтацією — декларують приналежність до лібералізму. За характером організації — це кадровані партії.[18]

Розділ 2. Особливості генези молодіжного руху в Україні

2.1.Періодизація розвитку організованого молодіжного руху в Україні

Періодизація  розвитку молодіжного руху в Україні, як і періодизація розвитку будь-яких соціально-політичних структур, має базуватися на комплексному підході до даної проблематики. В сучасній політичній науці існують певні теоретико-методологічні підходи для визначення періодів та етапів розвитку досліджуваних об'єктів, які дозволяють сформувати відносно чітку картину генези об'єкта. Так,.В. Якушик виділяє чотири підходи до періодизації розвитку соціально-політичних структур:

• визначення "історичних вагомих моментів" як меж, що розділяють певні етапи на шляху прогресу (чи регресу) або різні 
  неієрархізовані етапи (при цьому самі "вагомі моменти" ви 
  ступають у вигляді результату впливу деяких реально значущих або у дійсності малозначущих, але міфологізованих 
  факторів, наприклад, проведення з'їздів чи пленумів правлячої партії, зміна керівництва держави і таке інше);
• встановлення показників прогресу (чи регресу, якщо роз 
  виток оцінюється негативно), які характеризують внутрішній розвиток системи;
• виділення набору можливих ідеальних ("чистих") станів 
  досліджуваного об'єкта;
• поєднання в тій чи іншій пропорції елементів декількох 
  із зазначених вище підходів.[15]

Дані підходи  можна застосовувати при періодизації "життєвих циклів" не лише політичних структур, але і організованого молодіжного руху. Проте слід пам'ятати, що перші три підходи не вичерпують всієї багатоманітності та багатовимірності процесу. Тому при виробленні періодизації розвитку сучасного організованого молодіжного руху в Україні потрібно виходити з необхідності застосування четвертого підходу, тобто поєднувати в тій чи іншій пропорції елементи кількох із вищеозначених підходів.[18]

Провідний український  спеціаліст із вивчення молодіжного руху в Україні В. Головенько вважає, що "здійснюючи періодизацію історії молодіжного руху, необхідно враховувати, що її критерії складаються з двох взаємопов'язаних елементів". На думку В. Головенька, перший "характеризує зовнішні, об'єктивні умови розвитку цього процесу — рівень демократизації державного будівництва, розмах і форми громадянського руху взагалі, зміни політичної ситуації, в якій розвивається молодіжний рух, ставлення суспільства до молодіжних проблем тощо". Другий елемент критеріїв періодизації прив'язується до "розкриття змісту цього процесу шляхом аналізу діалектики розвитку складових частин самого молодіжного руху, їх впливу на життя суспільства загалом, вирішення проблем молоді зокрема, визначення місця молодіжного руху в політичній системі суспільства тощо".[4]

Зрозуміло, що на основні  етапи сучасного молодіжного руху помітний вплив мали такі чинники, які відбивалися на розвитку всієї політичної системи України. Перш за все, аналізуючи головні етапи, можна простежити співвідношення розвитку партійної системи та організованого молодіжного руху. Тому деякі політологи, розглядаючи сучасний організований молодіжний рух, звертаються в першу чергу до періодизації розвитку партійної системи України, тим самим ігноруючи суто молодіжну специфіку явища.[18]

Цікаву періодизацію українського молодіжного руху запропонували фахівці УкрНДІ проблем молоді. Так, історія українського молодіжного руху умовно поділена на чотири періоди:

* "перший — з часу появи молодіжних об'єднань і до кінця

XIX віку. У цей час молодіжний рух в Україні лише зароджувався;

• другий — з кінця XIX століття до середини 20-х років

XX віку. Це період становлення молодіжного руху України, що складався тоді з десятків молодіжних об'єднань, 
різноманітних за політичними та іншими уподобаннями;

* третій — з кінця 20-х до початку 80-х рр. XX століття. 
Протягом цього періоду молодіжний рух Радянської України був представлений лише комсомольською та піонерською організаціями. Більш різноманітним він був до 1939 
року на Західній Україні. Традиції українського молодіжного руху частково розвивалися в українській діаспорі;

• четвертий — з середини 80-х і до сьогоднішнього дня. 
Це період відродження молодіжного руху України, його становлення як складного явища, різноманітного за політичними, структурними ознаками, формами роботи з молоддю".[4]

Ця періодизація охоплює увесь період розвитку молодіжного руху в Україні і подає його в розгорнутій історичній ретроспективі. Слід зазначити, що більшість науковців визначають початком сучасного організованого молодіжного руху середину 80-х рр. XX століття. Хронологічна різниця у визначенні точки відліку в різних авторів визначається "міфологізацією" певної історичної події. Так, науковці, представники української західної діаспори, визначають як початок сучасного організованого молодіжного руху в Україні — утворення Українського культурологічного клубу та Товариства Лева (1987 рік). Цієї думки дотримуються А. Камінський [10, C.415-428], О. Закидальська та ін.

Значно раніше запропонували датувати початки  сучасного організованого молодіжного руху Н. Косарєв та І. Іванишин. На їх думку, перший етап розвитку сучасного організованого молодіжного руху припадає на кінець 70-х — початок 80-х рр. XX століття, і пов'язаний він з масовим виникненням неформальних груп, угруповань та формувань різного напрямку, створених на основі спільності інтересів. Другий етап (середина 80-х рр.) характеризується виникненням та розгортанням діяльності об'єднань молоді, що ставили перед собою соціальне значимі завдання. Третій етап (кінець 1989 — початок 1990 рр.), на думку Н. Косарєва та І. Іванишина, відповідає створенню громадсько-політичних молодіжних організацій та участь їх в політичній діяльності. [15, C. 43-44]

Окрему періодизацію розвитку сучасного студентського  руху пропонують О. Єригін [8, C.12-13] та І. Коляка. Наприклад, І. Коляка повністю виокремлює студентський рух із загальномолодіжного, вважаючи їх двома різними течіями суспільного розвитку. [13, C.137]

Слід також  відмітити роботи радянських вчених, які за часи "перебудови" досліджували і намагалися періодизувати та класифікувати неформальну молодіжну ініціативу, вказуючи на тенденції організаційного оформлення молодіжних об'єднань. Значну увагу цій проблематиці приділяли О. Громов, А. Кузін  [6, C.9-11], В. Чурбанов, О. Нелюбий [32, C. 24-25] та інші.

Більш конкретизована періодизація розвитку сучасного організованого молодіжного руху подається в роботах провідних фахівців УкрНДІ проблем молоді. Проте схеми періодизації В. Головенька, М. Головатого та О. Корнієвськего дещо відрізняються. Так, В. Головенько, а слідом за ним і М. Головатий виділяють три етапи становлення сучасного організованого молодіжного руху в Україні. Вони вважають, що перший етап (середина 80-х рр. — кінець 1989 р.) розпочався з виникнення молодіжних неформальних груп та об'єднань, створених на основі спільних зацікавлень ("гіппі", "металісти", "панки" тощо), а також значної кількості політичних дискусійних клубів та громадсько-політичних об'єднань, діяльність яких була пов'язана з проблемами екології, відродження національної культури тощо. Другий етап (кінець 1989 р. — кінець 1991 р.) означений масовою політизацією молодіжного руху, активним процесом організаційного оформлення та значною опозиційністю стосовно існуючого режиму. Третій етап (кінець 1991 р. — по сьогоднішній день) бере свій початок з проголошення 24 серпня 1991 року. Акту про незалежність України та підтвердження його на всенародному референдумі 1 грудня 1991 року. Фактично третій етап у В. Головенько визначає як — "етап незалежності". На його думку, на цьому етапі більшість молодіжних організацій перейшли від опозиційності до конструктивної співпраці з владою, тоді утворився координуючий центр організованого молодіжного руху та були налагоджені ефективні механізми реалізації молодіжної політики.[20, C.37-40]

О. Корнієвський пропонує власну схему періодизації сучасного організованого молодіжного руху. Так, він виділяє чотири головних етапи сучасного розвитку молодіжного руху в Україні:

• "неформальний" (середина 80-х — осінь 1989 р.) або клубно-гуртовий період широкої громадсько-політичної дискусії, теоретичного пошуку в молодіжному середовищі нової системи Ідеологічних координат; переоцінки традиційних цінностей, політизації молодіжних громадських об'єднань, які не мали за своїм статусом прямого відношення до політики;

• "самодіяльний" (осінь 1989 р. — жовтень 1990 р.) — по 
  ширення руху соціально-політичних, громадянських ініціатив молоді. Політична платформа більшості новостворених на той час молодіжних організацій еволюціонує від загальноперебудовчих вимог до антикомуністичних гасел, 
  спрямованих на здобуття повної незалежності України. 
  Молодіжний рух набув тоді більш організованих форм на 
  ціонально-патріотичного волевиявлення молоді, почав, 
  образно кажучи, виходити з оболонки клубної самодіяльності;
• "інтегративний" (кінець 1990 р. — серпень 1991 р.) — 
  період поглиблення політичної диференціації, у тому числі 
  й за партійною ознакою, період подальшої інтеграції молодіжних об'єднань в єдиний український молодіжний рух 
  за національну державність, демократичні перетворення і 
  соціальну справедливість; період пошуку ними оптимальної організаційної моделі співпраці на всеукраїнському та 
  регіональному рівнях. Молодіжний рух дедалі більше на 
  бував На цьому етапі свого розвитку соціально-державницького спрямування;
• "посткомуністичний " (з 24 серпня 1991 р.) і до теперішнього часу) — етап його інституювання, формування інтегрованої сукупності державних і недержавних громадських 
  інституцій, організацій, установ, що ставлять за мету створення необхідних умов для самореалізації молоді, сприяння її соціальному становленню та розвитку. Пріоритетними функціями молодіжного руху стають соціально-захисна, патріотично-виховна та комунікативна.[15,C.42-43]

2.2Виникнення та розвиток сучасного молодіжного руху в Україні

Джерелом сучасного організованого молодіжного руху є молодіжна неформальна ініціатива та самодіяльна ініціатива в рамках ЛКСМУ середини 80-х рр. XX ст. Проте слід зазначити, що визначення конкретної дати початку сучасного організованого молодіжного руху в Україні досить умовне.

Перший період розвитку сучасного організованого молодіжного руху припадає на середину 80-х — осінь 1989 р. Організована молодіжна ініціатива виникла саме в середовищі "неформалітету". Ця тенденція набула значного поширення і в середовищі самодіяльності в рамках офіційних структур ЛКСМУ та піонерської організації. Неформальні групи усвідомили обмеженість даної форми існування і звернулися до більш жорсткої регламентації своїх стосунків та юридичного оформлення свого статусу. Цей період умовно можна визначити як — "період зародження" організованого молодіжного руху. В цей час виникають Український культурологічний клуб, Товариство Лева, різноманітні громадські організації, студентські об'єднання ("Громада" м. Київ). Ці вияви організаційної активності молоді мають різноманітні ідеологічні та політичні вектори. Значна частина молодіжних об'єднань утворена на основі спільних інтересів в галузі мистецтва, культури, науки, екологічних, релігійних та суспільно-політичних проблем.[18]

Другий етап розвитку організованого молодіжного руху (1989-1990 рр.) в першу чергу характеризується поширенням масових молодіжних та студентських громадсько-політичних рухів, виникненням масових молодіжних громадсько-політичних організацій. У цей час постають кількатисячні Українська студентська спілка та Спілка незалежної української молоді. Кульмінацією цього етапу стало голодування студентів у жовтні 1990 року на площі Жовтневої революції у Києві. Акція політизованого студентства була підтримана всіма однолітками. Вперше застрайкував весь студентський Київ. "Студентське голодування, — зазначав лідер студентів О. Доній, — стало символом народження нового суспільства. Саме жовтень 90-го, коли молодь виступила цілком самостійною політичною силою і досягла успіху, і став відправною точкою, а не абсолютно відірваний від реалій серпень 91-го чи збуджений грудень 91-го. Саме в жовтні 90-го прийшло усвідомлення, що "покоління 90-го" виступає окремою історично-соціальною групою". [7, C.8] Голодування студентів стало переломним моментом не лише у свідомості цілого покоління, але і в розвитку організованого молодіжного руху.

Третій етап (1991—1992 рр.) характеризується ідеологічною, політичною та організаційною кризою організованого молодіжного руху. Після проведення акції голодування 1990-го молодіжні об'єднання постали перед проблемою вироблення нових форм роботи в молодіжному середовищі. Досягнення державної незалежності викликало масовий відхід частини молоді від активної роботи в організаціях. Розпочався процес "припартизації" молодіжних структур та розпаду масових молодіжних громадсько-політичних рухів. Спробою реанімації масової молодіжної ініціативи стало ініційоване Союзом українського студентства друге голодування студентів у Києві в жовтні 1992 року. Проте ця акція не стала знаковою подією в молодіжному середовищі. Вона лише призвела до прискорення припартизації організованого молодіжного руху. На цей етап припадає входження у організовану молодіжну ініціативу цілого прошарку молоді, яка лише опосередковано була причетна до голодування студентів 1990 р., однак відчувала приналежність до "покоління 90-го". Ця "нова хвиля" активістів різноманітних молодіжних організацій склала кістяк більшості на сьогодні існуючих молодіжних громадсько-політичних об'єднань.

Четвертий етап (1993—1996 рр.) умовно можна означити як період пошуку та становлення організаційних форм роботи в молодіжному середовищі та налагодження механізмів діалогу між молоддю та державною владою. У цей час набувають значного поширення молодіжні філії при політичних партіях. Молодь шукає самореалізації через участь в партійній роботі. В той же час у студентському середовищі набуває поширення ідея створення незалежних студентських профспілок. Загалом даний період є своєрідною школою організаційної роботи сучасних молодих політиків.