§5. Стилістичні функції застарілих слів в науковому, офіційно- діловому, конфесійному стилях та в усному розмовному мовленні

     У науковому стилі та його різновидах історизми є єдиним засобом називання реалій минулих епох. Часто вони виступають як терміни в історичних працях: «У другій половині XV і особливо в першій половині XVI ст. феодали, не відмовляючись від збільшення натуральної і грошової ренти, посилено розширювали свої орні землі за рахунок селянських земель, створювали власні господарства — фільварки і збільшували панщину. Внаслідок цього площа селянського землекористування зменшувалась, зростало число малоземельних і безземельних селян (загородники, або городники, підсусідки, халупники, комірники)» (УРЕ). Їх застосовують при написанні праць з історії, словників.

     Матеріальні архаїзми також використовуються з  пізнавальною метою у науково-навчальних і науково-популярних працях, коли йдеться про події, факти, явища, які мали місце в минулому, про життя й діяльність історичних осіб, про дослідження історії, культури, літератури минулих епох тощо, наприклад: «Міста, які одержували магдебурзьке право, звільнялись у ряді випадків від управління і суду великокнязівських або королівських намісників — воєвод і старост, компетенції яких переходили до магістрату — ради на чолі з війтом. Рада складалася з радців (обраних міщанами) і бурмістрів (обраних з-поміж радців), які по черзі головували в раді. Рада відала цивільним, а інколи і кримінальним судом, поліцією, наглядала за торгівлею і т. д. В ряді міст, крім ради, була і друга колегія — лава, що складалася з обраних довічно міщан - лавників і відала судом у кримінальних справах, крім справ про вбивство, підпали і т. п.» («Історія УРСР»).

     Тут історизми, як бачимо, не мають жодного стилістичного навантаження, виконують суто номінативну функцію, допомагаючи розкривати картини минулих епох, розповідати про життя історичних осіб і пйд. У номінативній функції історизми використовуються й у художньо-белетристичних творах. Описуючи колишнє, автор активізує в своєму творі лексику, що перейшла до розряду історизмів, бо тільки за її сприяння можна змалювати взаємини представників тогочасного суспільства, державний та політико-господарський лад, особливості світосприймання людей минулого. Широко вживаються історизми в творах Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, І. Карпенка-Карого, І. Кочерги, С. Скляренка, М. Бажана, 3. Тулуб, Р. Іваничука та інших митців українського слова. Історизми використовуються для правдивої характеристики суспільства певного історичного періоду, для відтворення колориту доби: «Минуло кїлька годин. Мрячів невеликий дощик, а вітрець, що дедалі дужчав, погнав, над містом важкі чорні хмари. На ґанку міської ратуші стояли губернатор Младанович, капітан Ленарт і ще кілька шляхтичів, а перед ними, чітко карбуючи крок, проходили лизні. Попереду сотні йшов хорунжий із шляхтичів і ніс блакитний прапор із зображенням золотого патріаршого хреста, який був гербом володаря краю графа Шотоцького» (М. Глухенький); «Саме було свято «брикси», тобто жіночий день, яйий завжди бучно відзначався в Україні у червні. Дівчата і жінки мали право «брикатися», тобто змушувати чоловіків робити всю жіночу роботу і виконувати їхні найдивовижніші побажання й витребеньки» (Ю. Колісниченко, С. Плачинда). Архаїзми в науковому стилі майже не використовуються.

     В усному розмовному мовленню застаріла лексика властива мало. Здебільшого архаїчні слова використовуються тут для створення жартівливих, гумористичних, рідше — іронічних ситуацій. Також для мовної характеристики персонажів: «— Рци одно слово: «люблю Вас, пане Возний», і аз, вищеупом'янутий, виконаю присягу о вірнім і вічнім союзі з тобою» (І. Котляревський). Без стилістичної настанови застарілі слова можуть уживатися в мовленні людей старшого покоління.

     Іноді висловлюється думка, що застарілі  слова вживаються й в офіційно-діловій  мові. Дійсно, у юридичних документах іноді зустрічаються слова, що в  інших умовах ми вправі віднести до архаїзмів: діяння, кара, відплата, учинена. У ділових паперах пишуть: до сему додається, цього року, підписаний нижче, вищепойменований. Такі слова варто розглядати як спеціальні. Вони закріплені в офіційно-діловому стилі і ніякого експресивно-стилістичного навантаження в контексті не несуть. Однак використання застарілих слів, що не мають строгого термінологічного значення, може стати причиною невиправданої архаізації ділової мови.

      У діловому стилі архаїзми вживаються дуже рідко. Вийшли з ужитку архаїчні форми займенників: сей, оний, при сьому, вище означений; канцеляризми типу вищепойменований, при сьому додано, на предмет, при цьому представляємо, вище означений. Проте, у певних типах ділових паперів деякі архаїзми збереглися. Так, у мові законодавчого характеру можна  зустріти слова, які в загальнонародній мові вважаються застарілими, але в ділових документах цього типу мають чітко визначений юридичний зміст. Їх використовують не для того, щоб надати текстові більшої виразності, урочистості, а на позначення конкретних понять. Наприклад: екзекуція – у загальнонародній мові застаріле слово на позначення тілесного покарання (вживається лише іронічно, жартівливо); у міжнародному праві – застосування каральних заходів однією країною проти іншої; добровільне чи примусове виконання рішень судових і адміністративних органів. В офіційно – діловому стилі історизми використовуються для означення конкретних предметів.

     Зі  сталим значенням і чіткими межами вживаються у ділових паперах  ідеякі – застарілі або рідковживані у загальнонародній мові –словосполучення: дійти згоди, покладати відповідальність, спричинятися до чогось. Зрідка застарілі слова використовуються в офіційних документах зстилістичною настановою, надаючи особливо важливим серед них відтінку монументальності, високої урочистості. Це слова типу священний, грядущий, Вітчизна, благотворний, воістину, воєдино, прах, глава уряду. При перекладі текстів з української мови на російську і навпаки, слід пам’ятати, що процес перетворення слів у застарілі проходить своєрідно у кожній мові. Так, у російській мові архаїзмами є слова чути, полон, які замінені словами слышать, плен, в українській мові ці слова сприймаються як елементи активної лексики. І навпаки, для сучасної української мови застарілими є слова враг, злато, влага, а в сучасній російській мові вони вільно вживаються.

     Не тільки історизми в українській мові можуть реактивізуватися, але і слова вузької сфери вживання. У першу чергу, це конфесійна лексика (патріарх, владика, митрополит, монастир, храм і ін.). Відзначимо, що в сфері церковнорелігійної лексики існує досить вузьке коло термінів, що вийшли з повсякденного уживання віруючих: белец, вериги, вретище, волосяниця й ін. Подібні слова залишаються застарілими. Основна ж частина слів даного семантичного значення (що залишалася дуже частовживаною у середовищі віруючих і священнослужителів) повернулася зі сфери лексики соціально обмеженого вживання в сферу загальнонародного вживання. Тому сьогодні ці поняття широко застосовуються у конфесійній сфері.

     До релігійних термінів тісно примикає старослов'янська лексика, зв'язана з православ'ям: добродійність, духовність, чеснота, милосердя, лагідність, смиренність, каяття і т.зв. На відміну від церковно-релігійной лексики, актуалізація даних слів нерідко супроводжується визначеними семантичними трансформаціями, зміною сполучуваності (соборність, милосердя й ін.). Як бачимо, архаїзми широко використовуються й у конфесійному стилі.

     У різні періоди боротьби з українським  «буржуазним» націоналізмом, надто  в 30-ті й 70-ті роки XX століття, розвиток української мови гальмувався діями, спрямованими на штучне зближення з російською. Оригінальні українські слова, граматичні форми, синтаксичні конструкції оголошувалися «вигаданими», «неприродними», діалектними або застарілими. На цій підставі не рекомендувалися до вжитку, наприклад, слова попри (незважаючи на), допіру (щойно), завваги (зауваження), либонь (мабуть), позаяк (оскільки), доки, заки (поки), аби (в значенні щоб), синтаксичні конструкції красне письменство (художня література), мені болить голова (поряд з «у мене болить голова») та багато інших. У рамках кампанії за суцільну атеїзацію суспільства архаїчними словами або «соціальними діалектизмами» вважалися назви релігійних свят: Великдень, Спас, Покрова, Різдво тощо. Тепер є всі підстави повернути ці компоненти лексики в актив. 
 
 
 

 ВИСНОВКИ

    На  основі аналізу даного дослідження  можна зробити наступні висновки.

     Лексикою  називають словниковий склад  мови, причому, коли говорять про словниковий  склад мови, мають на увазі слова в їх індивідуальних (лексичних - на противагу граматичним) значеннях. Кожне слово є позначенням певної реалії, - саме ця здатність слів позначати ті або інші предмети, ознаки, явища дійсності й характеризує слова як одиниці лексики.

     Розділ науки про мову, у якому вивчається лексика, називається лексикологією. Історична лексикологія вивчає історію слів, словникового складу мови в цілому.

    Деякі слова (або значення слів) сприймаються як застарілі (стилистичні архаїзми й історизми – матеріальні архрїзми), інші - як нові, ще не цілком "звичні", що не повністю закріпилися в літературній мові. Стилістична значимість слів не залишається незмінною (окремі застарілі слова повертаються в активний фонд словника з новими значеннями; спеціальні терміни в ряді випадків, іноді видозміна значення, стають загальновживаним і т.д.).

    Матеріальні архаїзми відрізняються від стилістичних характером і можливістю їх використання в сучасній українській літературній мові. Вони використовуються «сучасними письменниками в мові історичних романів, повістей, оповідань та інших творів. Відтворюючи факти і події минулих історичних епох, письменник, природно, активізує, відживлює і слова-позначення, що належать до тих епох.

    Не  можна ставитися до так званої застарілої лексики, як до зношеного одягу.

    Весь  словниковий запас мови є дорогоцінним набутком нації. Це скарбниця, з якої будь-коли можна дістати потрібну коштовність.

    Застаріле слово знадобиться для відтворення  певного історичного періоду, для  характеристики персонажів, а може повнити і сучасний лексичний фонд.

    Все ж той самий Рильський писав, що автор, який без усякої потреби архаїзує мову в своєму творі, вартий осуду.

    Тож проблема не в тому, звертатися чи не звертатися до історизмів. Головне: чи є в них потреба.

    Історизми не мають синонімів у сучасній мові, однак вони можуть повертатися в мову, якщо відновлюються відповідні чи подібні реалії. Так, зокрема, в останні роки отримали друге життя колишні історизми гривня, віче, пластун; губернатор тощо. Водночас нерідко до історизмів переходять слова, які виникли зовсім недавно, як, наприклад, лікнеп, раднаргосп, перебудова.

    Застарілі слова використовуються у художній літературі для відтворення історичного колориту, а архаїзми – для створення піднесеного і зниженого стилів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білик І.. Меч Арея: Роман. – К., 1990.
2. Бондар М. Образ України в поезiї Т.Г.Шевченка//Вiсник АН України.—№6.—1993.—С.56-60.
3. Дзюба І.М. У всякого своя доля: Літ-критичний нарис.- К., 1989.—261с.
4. Єрмоленко С. Нариси з української словесності: Стилістика і культура мови. – К.: Довіра, 1999. - С. 270-284
5. П.Загребельний. Євпраксія: Роман. – К., 1987.
6. П.Загребельний. Я, Богдан: Роман. – К., 1983.
7. Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання.- К., 1984.— 236 с.
8. Іванченко Р. Отрута для княгині: Роман. – К., 1995.
9. Костенко Л. Берестечко
10. Костенко Л. Маруся Чурай
11. Коцюбинська М.Х. Етюди про поетику Шевченка.- К., 1990, 270 с.
12. Лепкий Богдан. Про життя і твори Тараса Шевченка.- К.— 1994.—125 с.
13. Маланюк Євген. Три літа// Дивослово.- №3,— 1993.— С.8-11.
14. Мацько Л.І. та ін. Стилістика української мови: Підручник/ Л.І.Мацько, О.М.Сидоренко, О.М.Мацько; За ред. Л.І. Мацько.- К.: Вища шк., 2003.-462
15. Неділько Г.Я. Тарас Шевченко: життя і творчість.-К.—1988.— 245 с.
16. Павлів І. Поема – містерія ²Великий льох² Тараса Шевченка.// Слово і час.— №1.—1991.—С.25-35.
17. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник.- К.: Либідь, 1993.- 248 с.
18. Сучасна українська літературна мова: Стилістика. – К.: Наукова думка, 1973. – С. 561-582
19. Сучасна українська мова: Підручник/ О.Д.Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шнвченко та ін.; За ред. О.Д. Пономарева. – 2-ге вид., перероб.- К.: Либідь, 2001.- 400 с.
20. Українська мова. Енциклопедія. Видання третє. Київ. Видавництво «Українська енциклопедія» імені М.П.Бажана. 2007.
21. Фомин М.И. Современный русский язык. Лексикология. – М.: Высшая школа, 1978. – 366 с.
22. Ющук І.П. Українська мова. – К.: Либідь, 2004.- 640 с.