У лексиці відбиваються всі процеси історичного розвитку суспільства. Одні предмети, реалії побуту, поняття, якості, явища існують здавна, і слова, їхні назви, активно використовуються носіями мови; інші предмети й поняття відмирають - з ними йдуть їхні значення. Слова, рідко вживані, існують у пасивному словнику.

     До  пасивного запасу слів відносяться такі, які або є застарілими, або в силу своєї новизни ще не стали досить відомими й не завжди зрозумілі носіям мови. Слова пасивного словника, у свою чергу, утворять дві групи: застарілі й нові слова. Застарілими називаються такі слова, які вийшли з активного вживання. Так, перестали вживатися у зв'язку зі зникненням понять слів боярин, цар й ін. Слова цієї групи з історизмами.

     Процес  переходу слів із групи активного  вживання в пасивну тривалий, поступовий. Він обумовлений і позамовними причинами (наприклад, соціальними змінами) і власне мовними, з яких досить істотну роль відіграють системні зв'язки застаріваючих слів: тематичні, зв'язок різних його значень і т.д. Чим обширніші ці відносини, чим вони різноманітніші й прочніші, тим повільніше переходить слово в пасивно використовувану частину лексики. Цей процес неминуче пов’язаний зі зміною її стилістичної характеристики, точніше створює нову стилістичну характеристику слова.

     §2. Проблема лексичного запасу мови

     У високорозвинених мовах, таких, як українська, налічують сотні тисяч слів. Словниковий запас – активний і пасивний – сучасної культурної людини становить не менш ніж 70–80 тис. слів. Для того щоб вільно користуватися таким багатством, останнє має бути якимось чином упорядковане, систематизоване.

     Систематизація  лексики утруднюється тим, що слова  відбивають позамовну дійсність, яка не завжди усвідомлюється як система.

     Класифікація  лексики має такі особливості:

     а) слова на групи поділяються нерівномірно: в одних групах є десятки тисяч слів, в інших – тільки одиниці (наприклад, іменників – величезна кількість; числівників, займенників – небагато);

     б) те саме слово внаслідок своєї  багатозначності може належати одночасно  до кількох груп (наприклад, слово назустріч виступає то як прислівник: подався назустріч, то як прийменник: назустріч товаришеві, то як поєднання іменника з прийменником: на зустріч з: однокласниками; слово морда, коли йдеться про тварину, сприймається як стилістично нейтральне, коли ж мовиться про людину – потрапляє до розряду вульгаризмів);

     в) межі між групами не завжди чітко  окреслені; у групі, як правило, розрізняється  ядро (основа) і периферія (наприклад, у тематичній групі «Зима» ядро становлять слова мороз, лід, сніг, хуртовина, сани, замерзати, білий тощо; периферію – сонце, небо, похмурий, сірий, які, входячи до цієї тематичної групи, так само належать і до інших, наприклад до тематичної групи «Осінь»);

     г) групи слів можуть розпадатися на окремі підгрупи з різною ієрархічною віднесеністю (наприклад, слова, що належать до іменних частин мови, поділяються на іменники, прикметники, числівники, займенники; а іменники, у свою чергу, – на загальні й власні назви, назви істот і назви неістот тощо) [18;384].

     У лексиці є чимало перехідних явищ. Наприклад, слово зірка – це і назва предмета (небесне тіло, геометрична фігура), j назва рослини {червоніють зірки у квітнику), і назва тварини {морська зірка). Слово немає, нема – якоюсь мірою дієслово, а якоюсь – предикативний прислівник.

     Групувати слова можна по-різному, за різними  критеріями.

     За  наявністю спільних коренів слова  групуються в словотвірні гнізда. Наприклад, слова рука, рукав, рукавиця, ручка, ручний, зручний, безрукий, наручники, рушник, рушниця, ручатися, порука, доручати, приручений, поруч, заручини та ін. становлять одне словотвірне гніздо, бо мають той самий корінь -рук- (-руч-, -руш-), хоч іноді вони бувають досить різні за своїм значенням.

     За  частотою вживання слова умовно поділяють  на часто вживані, без яких практично не можна побудувати тексту, помірно вживані і рідкісні. Перша група – це переважно займенники та службові слова (прийменники, сполучники, частки). Вона охоплює порівняно невелику кількість слів (до сотні). Друга група налічує приблизно 10...15 тис. слів, які стосуються різних сторін життя людини та навколишнього світу. Частота вживання решти слів надзвичайно мала: як стверджують мовознавці, вони трапляються не частіше одного разу на мільйон слів тексту, хоч їх у мові є сотні тисяч. Зрозуміло, і в цих групах є частіше й рідше вживані слова. Крім того, частота вживання тих чи інших слів залежить і від предмета розмови.

     Можливі також інші групування слів: за походженням (питомі й запозичені), за стилістичною віднесеністю (стилістично нейтральні й стилістично забарвлені), за сферою вживання (загальновживані й вузьковживані). Найважливішою для мови є класифікація слів за їхнім лексичним значенням (семантикою).

     §3. Причини історичних змін у лексиці

    У процесі історичного розвитку словниковий  склад кожної  мови зазнає різних змін. Лексична система, як і мова в цілому, постійно змінюється, причому порівняно з фонологічною і граматичною системами – найшвидше. Одні слова зникають із мови, інші – з’являються. Змінюється й значення слів.

    Зміни в лексиці зумовлені як позамовними, так і внутрішньомовними причинами.

    Позамовні (позалінгвальні) причини – це зміни  в навколишньому світі. Будь-яке  нововведення в техніці, побуті, суспільному  житті, у сфері культури та ідеології  супроводжується появою нових слів, а зникнення тих чи інших знарядь, форм побуту, суспільних явищ спричинює зникнення відповідних слів. Таким чином, мова в своєму словнику віддзеркалює всі суспільні зміни.

    Внутрішньомовні (інтрамовні, внутрішньолінгвальні) причини  зміни словникового складу представлені тенденціями до економії, уніфікації, системності мовних засобів, варіювання номінацій із різними мотивацією, походженням, завданнями експресивно-емоційної та стилістичної виразності.

    Є чотири типи змін у лексико-семантичній  системі: 1) зникнення слів; 2) зникнення значень слів; 3) поява нових слів; 4) поява нових значень. Ці лексико-семантичні зміни відображені в таких поняттях, як архаїзми, історизми, неологізми і запозичення.

РОЗДІЛ 2. ЗАСТАРІЛІ СЛОВА ТА ЇХ СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ У ТЕКСТАХ РІЗНИХ СТИЛІВ

     §1. Застарілі слова та їх класифікація

     Отже, одні слова архаїзуються, переходять з активної лексики до пасивної у  зв'язку з тим, що зникають з побуту й життя людського суспільства  позначувані ними предмети, події, явища, поняття, тобто у зв'язку з дією екстралінгвістичних факторів. Інші слова переходять з активного словника в пасивний, перестають бути загальновживаними, зрозумілими для носіїв мови, або й зовсім зникають з суспільного вжитку, забуваються носіями мови через витіснення їх рівнозначними словами, що з тих чи інших причин виявляються більш прийнятними для називання тих самих предметів, подій, явищ, понять, для вираження тих самих думок, почуттів. Процес цей зумовлений дією внутрішніх факторів розвитку мови.

     Ступінь застарілості того чи того слова залежить від місця його в лексичній системі, від часу використання в мові протягом її існування, від семантичних та граматичних якостей. Що довше вживалося слово, що тісніші були його значеннєві та словотворчі зв'язки, то менше зачіпає його процес старіння. Відмінності між застарілими словами та межі їх використання в сучасній, мові залежать від причин виходу цієї лексики з активного вжитку. Такими причинами є, по-перше, зникнення з життя певних понять, по-друге, заміна окремих назв іншими. Отже, одні слова переходять до розряду пасивної лексики або й зовсім припиняють своє існування разом з позначуваними поняттями; інші поступаються місцем новим лексемам, котрі виявляються придатнішими для називання тих самих понять.

     У межах застарілої лексики виділяються слова, що зовсім вийшли з ужитку і семантика їх майже невідома сучасним мовцям: галити – радіти, буй – хоробрий, гудець – музикант, правотар – адвокат, синовець – син брата, сестринець – син сестри, нетій – племінник (хоч вони мають у своєму складі зрозумілі й тепер компоненти).Ще одну групу цієї лексики становлять слова з меншим ступенем застарілості. Вони можуть використовуватися мовцями в сучасній мові з певною стилістичною метою: атратмент, боярин, отверзати, рать, прах.

     Перша група застарілих слів — це матеріальні архаїзми, або історизми.Наприклад: війт «сільський староста», осавула «прикажчик у панському будинку», волосний «посадова особа, яка працювала у волосній справі», десяцький «поліцейський служитель на селі», сотник «особа, що очолювала сотню – складову частину полку», січовик «січовий стрілець», кожум’яка «майстер, що виробляв сирицю», чумак «візний і торговець, який перевозив на волах хліб, сіль, рибу та інші товари для продажу», досвітки «зібрання сільської молоді, організовані для спільної праці та розваг в осінній та зимовий час»; рос. боярин, кадет, вкрой (складноскорочене слово зі словосполучення школьный работник), колесовать і укр. колесувати «піддавати дуже жорстокій смертній карі, ламаючи кістки на спеціально обладнаному колесі, що крутиться»; англ. halberd «алебарда», musket «мушкет», visor «забрало», whipping-boy «хлопчик, який виховувався разом із принципом і якого карали биттям за провину принца», manbote «штраф, який виплачувався сеньйору за вбивство селянина», фр. bailli «балії – королівський чиновник».

     Історизми не мають синонімів у сучасній мові, однак вони можуть повертатися  в мову, якщо відновлюються відповідні чи подібні реалії. Так, зокрема, в  останні роки отримали друге життя  колишні історизми: гривня, віче, пластуни; рос. дума, губерния, губернатор, тощо. Водночас нерідко до історизмів переходять слова, які виникли зовсім недавно, як, наприклад, лікнеп, раднаргосп, перебудова. 

       Слова, що належать до другої  групи, звуться стилістичними архаїзмами, або просто архаїзмами (гр. archaios «стародавній»), 3-поміж них виділяються

       лексичні архаїзми (застарілі, синоніми до слів сучасної мови) : атрамент – чорнило, десниця — права рука, правиця, перст — палець, ланіти – щоки, рать – військо, дзиґар – годинник, вікторія – перемога, узріти – побачити, ректи – сказати, одесную – праворуч, оний – той, сиріч – тобто, вия – шия, ликувати- радіти, тріумфувати, зріти – бачити, відати – знати, марець – березень, паздерник – жовтень, пря – спір;

       с л о в о т в о р  ч і архаїзми (мають спільні корені, але відрізняються суфіксами чи префіксами): письмовець — письменник, возсіяти — засяяти, словеса- слова, рибар – рибалка, сіятель – свяч, творитель – творець, возвеличувати – звеличувати, фортеція – фортеця, урозуміти – зрозуміти, возсіяти – засяяти, женський- жіночий;

     лексико-фонетичні  (від сучасних слів відрізняються звуковим оформленням): злато:— золото, серебро — срібло, враг – ворог, глас – голос, зерцало – дзеркало, сподар – господар, піїт – поет, прах – порох, храм – хороми, вольний – вільний;

     фонетичні архаїзми (характеризуються застарілою вимовою окремих звуків, наприклад о замість і в закритих складах, із/іс як варіант префікса з): зіма — зима, ріжниця – різниця, сей – цей, братік – братик, збірати – збирати, крівавий, кровавий – кривавий, ізгаснути, ісходити;

     семантичні  архаїзми (застарілі в одному із своїх значень): держати в розумінні «мати за дружину»: «Сам Мотуз докопався, що Грицаїв дядько держав його рідну тітку» (І. Нечуй-Левицький), лікоть – міра довжини, живіт – життя, колода – вулик, поїзд -  валка підвід, братися – одружуватися, староста – голова сільської громади, язик – народ, етнос;

     фразеологічні архаїзми: во врем’я оно, ситник берднику не товариш;

     морфологічні  архаїзми: збереження давніх особливостей формотворення, словозміни, наприклад нестягнені форми слів прикметникового відмінювання (молодая – ж.р., молодеє  - с.р., молодії – мн.), короткі форми прикметників у функції означення (фольклорне «дрібен дощик іде»), форми наказового способу другої особи множини з закінченням –іте  («Кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте» - у Т. Шевченка; «торгував єси» - у П. Куліша), форми дієприслівників теперішнього часу без суфікса –чи (ходя, сидя, лежа: «Полюбила козаченька при місяці стоя» - з народної пісні);

     синтаксичні архаїзми, наприклад форма називного – знахідного відмінків при назвах осіб (з народних пісень: «Через рідну неньку, через рідні сестри...», «Перечула через люди, що батенько в гості буде»).

     Деякі архаїзми зберігаються тільки в стійких  словосполученнях, наприклад «святая святих», «многая літа» (старі форми середнього роду множини зі старослов’янської мови).

     Архаїзми мають синоніми: чоло-лоб, перст – палець, отчий – батьківський, бран – полон, уповати – надіятися, отверзати – відкривати, вельми – дуже, всує – даремно.