Застарілі слова та їх стилістичні функції у текстах різних стилів

       Однак на означення назв зниклих  предметів, явищ, понять, тобто усього  того, що належить до старовини,  історії суспільства, минулого  науки, культури і т. д., набагато  ширше вживають термін історизми,  а для всіх інших застарілих  слів — архаїзми.

     Отже, історизми — слова або сталі  словосполучення, які означують  реалії, що вийшли з ужитку й належать до старовини. Як стилістичний засіб  історизми відтворюють історичний колорит певної доби.

     Матеріальні архаїзми відрізняються від стилістичних також характером і можливістю їх використання в сучасній українській літературній мові. Вони використовуються «сучасними письменниками в мові історичних романів, повістей, оповідань та інших творів. Відтворюючи факти і події минулих історичних епох, письменник, природно, активізує, відживлює і слова-позначення, що належать до тих епох».

     §2. Семантичні групи історизмів

     Серед матеріальних архаїзмів, або історизмів, можна виділити такі головніші семантичні групи слів:

     1. Слова, що характеризують класову  структуру суспільства, соціальний стан, місце людини в суспільстві та суспільні взаємовідносини представників різних верств населення минулих часів, наприклад: бай, боярин, бояриня, вельможа, вінценосний, владика, вотчинник, дворянин, дука, імператор, князь, король, купець, купчиха, лях, магнат, опричник, пап, панич, пані, панок, поміщик, поміщиця, цар, цариця, чиновник, шляхта, шляхтич, яничар та інші, з одного боку, і бидло, біднота, голота, закуп, ізгой, кріпак, міщанин, мужик, наймит, невільник, нетяга, сірома, смерд, хлоп, хлопство, челядь, чернь; гімназист, гімназистка, інститутка, курсистка, реаліст, семінарист і інші, — з другого. До цієї групи належить також лексика на позначення колишнього державного і політико-економічного устрою деяких країн: кріпацтво, кріпаччина, панщина, половинщина, скіпщина, імперія, самодержавство, бусурман, вождь, воєвода, гайдук, дозорець, каштелян, підкоморій, посполитий, сейм, шляхта, ясновельможний, аманат, аскер, візир, мурза, султан, хан та інші; назви податків, наприклад, віконне, волове, дань, десятина, жолудне, звірове, крамарне, ловче, мито, осип, очкове, перевози, подимне, подушне, покопитне, посесія, рибне, спасне, ставщина, сухомельщина, чинш тощо. Наприклад: “І на цей раз мене стерегли вже самі яничари”[9,] , „Султан Мехмет?”[9,], „Принижені вожді принижених народів”[9,] , „Оце тобі супряга з бусурманом...”[9,].

     2. Назви колишніх урядових і  військових чинів, адміністративних  посад: бурмістр, війт, волосний старшина, гончар, городовий, градоначальник, губернатор, гусар, десятник, десяцький, дяк, жандарм, збирач податків, зброяр, земський начальник, капрал, криміналітер, лава, лавник, обозний, окольничий, осавула, підданці, піддячий, підстароста, поліцай, полковник, посланець, предводитель, пристав, райці, сотник, соцький, становий, столоначальник, стольник, стражник, таможиик, унтер, урядник, фельдфебель, хорунжий та інші. До цієї ж групи слід віднести й слова, що відбивають структуру козацької військово-адміністративної організації на Україні, наприклад: бунчужний, виписчик, гайдамака, гайдамацтво, генеральна рада, генеральний писар, генеральний підскарбій, гетьман, джура, запорожець, Запорозька Січ, козак (реєстровий, нобілітований, низовий), кошовий, курінний, отаман, рада старшин, січовик, товариство (козацьке, січове) і подібні. Наприклад: “А запорожці – люди без круть-верть...” [10,21], „Гусар крилатий...”[10,7], „Хіба я гетьман?”[10,5], „Зброяр і джура стережуть вали”[10,50], „Пане Пушкарю, полковнику полтавський, а добродію наш!” [10,18];

     3. Назви не існуючих у наш час установ і організацій, як-от: віче, волость, гетьманство, жандармерія, зборня, земство, козацтво, лицарство, магістрат, ратуша, сенат, собор (земський), суд (гайдуцький, громадський, коронний), тартак, управа та ін. Наприклад: „І довго ще літав над руїнами магістрату легенький попіл...”[10,5], „Ліси шуміли, моє зелене віче...”[10,21], „Богдан козацтво стягує під Білу!”[10,20], „То все народи західні, лицарство”[9,69], „Бо що ж гетьманство з тим його величчям?” [9,62].

     4. Назви колишніх професій: бондар, бочарник, вугляр, гутник, дігтяр, кожум'яка, козачок, коногон, лакей, лучник, мечник, писар, прикажчик, сажотрус, саночник, списник, чумак; бонна, гувернантка, гувернер, лакей, камердинер, покоївка тощо. Наприклад: „...і сажотрус з дробинкою”[9,33], „Он сидить писар...”[9,18].

     5. Назви зниклих побутових звичаїв,  старих обрядів, релігійних свят: великдень, маслосвяття, піст, спас, сповідання, досвітки, хрестини та ін.

     6. Назви старовинної зброї, амуніції, військових реалій: башта, булава, бунчук, ватага, гаківниця, гармата, гульдена, доспіх (булатний, золочений), карабеля, картеч, келеп, клейноди, ковчег, колчан, корогви, кубок, куверта, лати, лук, меч, мортира, мушкет, нагрудник, орда, панцир, пернач, печатка, пістоль, ратище, рейвах, рогатини, сагайдак, самопал, свита, скаба, скипетр, стріла, спис, таран, трон, універсал, фальконет, фортеця, фузія, щабля, шолом, щит, ясир тощо. Наприклад: „Шолом, нагрудник, все на нім як влито... ”[9,72], „Уже рука не вдержить булави.”[9,52], „Зірвав полковник повагом печатку...”[10,20], „Володислав, що створений для трону...”[9,76].

     7. Назви колишніх знарядь праці,  якими тепер не користуються  в господарстві і на виробництві,  як-от: драч, жорна, кайло, мотика, обушок, прядка, рало, соха, ступа і подібні.

     8. Назви старовинного чоловічого та жіночого одягу, взуття, головних уборів, які вийшли з ужитку: архалук, бебешка, бекеша, бурнус, джерга, жупан, запаска, карас, кацавейка, каптур, кирея, кобеняк, крайка, кунтуш, ліврея, намітка, очіпок, плахти, сап'янці, свита, сіряк, сукняк, талійка, черкеса, чумарка, чушка, ферязь, шушон (адамашковий) та ін. Наприклад: „....ледь видно архалук...”[9,5].

     9. Назви старовинних монет, грошових  одиниць: алтип, гривеник, гріш, гульден, динарій, дукат, злот, злотий, злотківець, золотник, ефімки, катеринки, крейцер, крижак, московка, орлянка, осьмак, півдипарій, півкопи, полтипа, полтинник, полушка, рубель, семишник, серебреник, сороківець, срібняк, таляр, флорин, червінець, шаг, шеляг і подібні.

     10. Назви старовинних одиниць виміру  і ваги: аршин, безмін, берковець, верства, вершок, гарнець, гони, десятина, камінь, капа, ківш, копа, корець, лашт, лікоть, миля, морг, око, пасмо, пуд, п'ядь, сажень, фунт, чисниця та ін.

     11. Назви старовинного посуду: баняк, бордюг, ведмедик, коновки, куманці, куфа, обертас, таріль, шмига, штофи тощо. Наприклад: „Сідло, бордюг, баняк, кобеняк...”[9,43], „... а ще кручу оцього обертаса...”[9,104].

     12. Імена і прізвища відомих історичних  діячів, наприклад: Олександр Невський, Дмитрій Донської!, Козьма Мінін, Дмитро Пожарський, Олександр Суворов, Михайло Кутузов, Богдан Хмельницький, Устим Кармалюк, Максим Кривоніс, Іван Богун, а також похідні від деяких зазначених імен і прізвищ, що виступають як синоніми до слова воїни. До історизмів належать також реальні й міфічні імена та прізвища царів, імператорів: Ірод, Нерои, Сардаиапал, Торквемада, Наполеон, Микола, Катерина та ін.

     13. Назви зниклих народів та племен, які відіграли певну роль в історії людства: ассірійці, вавілопці, варяги, гуни, кривичі, печеніги, половці, поляни, радимичі, тиверці, торки,угличі, ятвяги та ін.

     14. Назви релігійних організацій  та їх представників:

     орден (єзуїтський, тевтонський), єзуїт, крилошаи, патер, пробощ, бернардини, домініканці, тевтонці і багато інших.

     §3. Стилістичні функції застарілих слів в текстах художнього стилю

     Застарілі слова як компонент мови володіють  значними стилістичними можливостями. Стилістичні функції застарілих слів виявляються в максимальній реалізації цих можливостей у  контексті.

     Наявність застарілих слів у тканині художнього твору, взаємодія та співвіднесеність їх з іншими словами на різних рівнях є виявом стилістичного функціонування застарілої лексики в контексті творів сучасних прозаїків.

     Слова застарілої лексики досить часто  використовуються саме в художніх творах, переважно на історичні теми. Є вони, наприклад, у поемах Т. Шевченка «Гайдамаки», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», у п'єсах І. Карпенка-Карого «Сава Чалий», І. Кочерги «Ярослав Мудрий», «Свіччине весілля», О. Корнійчука «Богдан Хмельницький», в романах 3. Тулуб «Людолови», П. Памча «Гомоніла Україна», Н. Рибака «Переяславська Рада», І. Лє Северин Наливайко», в історичних повістях І. Франка Захар Беркут», Ю. Мушкетика «Семен Палій», Я. Качури Іван Богун», П. Кочури «Світлий ранок», Б. Кучера «устим Кармалюк», у поемі М. Бажана «Данило Галицький», у багатьох поезіях М. Рильського, П. Тичини тощо.

     Серед тих специфічних проблем, які  постають перед письменниками —  представниками художньо-історичного  жанру, особливої майстерності вимагає  відтворення культурно-побутового колориту епохи. Письменникам доводиться відшукувати такі засоби художнього розкриття історичного минулого, які б допомагали їм, з одного боку, найбільш адекватно і рельєфно відтворити особливості зображуваної епохи, досягти того, щоб читачі почували себе якщо не співучасниками епохи, громадянами країни, в якій відбуваються події роману, то хоча б споглядальниками, а з другого боку, не захоплюватись надмірно історичною екзотикою, побутовізмом, що завжди загрожує перетворитись на самоціль. Відчуття епохи в художньо-історичному творі досягається широким введенням архаїчної лексики, яка характеризує різні сторони соціально-економічного та культурного життя народу, особливості побуту та звичаїв.

     Історизми найбільш чітко закріплені за певною історичною епохою. Вони виступають у тексті в ролі темпорального показника, що відносить зміст твору до певного реального часу, тобто в ролі тих особливих мовних засобів, що співвідносять зміст тексту з певним реальним часом.

     Письменники, зображуючи в художніх творах факти, події минулого, змальовуючи образи історичних осіб, використовують лексичні історизми здебільшого в нейтральному плані як необхідні мовні засоби, без яких неможливо дати правдиву соціальну характеристику суспільства певного історичного періоду, відтворити культурно-побутовий колорит зображуваної епохи, намалювати портрет історичного персонажа. Наприклад:

     Ґуля  Максим, ґуля батько,

       А за ним хлоп'ята.

     Запорожці ті хлоп'ята.

     Йде Залізняк

     Чорним  шляхом,

       За ним гайдамаки.

(Т.  Шевченко)

     «Сагайдачний  гартував козацьке військо в боях та походах, але про око залишався вірний підданець Зигмунда. Спирався він на старшину, але не рвав із сіромою, бо розумів, що голота - велика сила» (З. Тулуб); «— Аж моторошно, аж страшно стає, як згадаєш! Одні монопольки чого варті були, а волость, урядники і стражники. А також поміщицькі гайдуки, економи., та бароні» (Є. Кротевич); «Збиратимуть віче? — Зберуть» (А. Хижняк); «[Свічка:] До зброї, кожум'яки» (І. Кочерга); «Коронний хорунжий, бажаючи доскочити гетьманської булави, не скупився па банкети, і дозорці не встигали стягати з маєтків чиншів і оренди, щоб задоволити свого пана грішми» (II. Панч); «Вдягнені, хто в чому міг. Бо були на них і ношені польські кунтуші і подільські свити, козачі чумарки і навіть татарські легкі для літа чапани» (І. Ле); «[Богун:] Коли батьківщину звільнимо,., береги Дніпра новими селами вкриються, а тут, у Дикому степу, де тур і вовк господарює, ми ралом пройдемо» (О. Корнійчук); «Петро Ярош платив подать нарівні з чиншовою шляхтою і ще давав осипу від вола по корцеві жита» (М. Стельмах).

     Як  і історизми, архаїзми можуть бути засобом створення колориту минулих епох, відтворення тогочасних мовних особливостей:

А люта мати!

Спустила  друге бісновате

Своє скаженеє звіря.

Та вже  такого сподаря,

                 Що гради й весі пожирало.

                                          (Т. Шевченко)

     Власне  архаїчна лексика більш нейтральна в цьому плані. Так історизми  боярин, воєвода є основними характеризаційними засобами в описі подій Київської Русі, тоді як архаїзми типу чадо, десниця можуть бути в однаковій мірі співвіднесені з іншими періодами в розвитку держави.

     Відтворюючи мовний колорит епохи, особливості  слововживання, типового для зображуваного  історичного періоду, письменники  вводять у тексти творів для позначення певних груп чи окремих представників  «простого народу» слова типу смерд, чернь, голота, хлоп, хлопство, чага та інші, мовна оболонка яких свідчить про те, що у свій час вони виникли в середовищі панівних верст, які не приховували свого презирливого ставлення до «неімущих». У історичних романах другої половини ХХ століття ці слова виступають лише як історично типові терміни, які в контекстах (у мові автора і в мові персонажів — вихідців з народу) втрачають відтінок презирливості: