Застарілі слова та їх стилістичні функції у текстах різних стилів

     «Ти хто єси ? Смерд а чи челядник ?

• Смерд! — гордовито відповідав хлопець.
• А я — м ... челядниця. Роба». [1:86].

     У інших контекстах, навпаки, служать  для підкреслення зневажливого ставлення  до простого люду (в мовних партіях  персонажів — представників панства): «Не знаються з хлопством! — набундючніше відмовила пані Раіна, вже й не знаючи кому посилаючи те хлопство». [6:30].

     Частіше суспільно-політична лексика введена  в канву історичних романів без  особливого емоційного забарвлення:

     «Восьмеро дужих смердів несли маленьку княжну». [5:371].

     «Все  дамо тобі, не журися, — і землі, й  села, і челядь» [8:45].

     Застаріла лексика не створює відчуття архаїчності мови художнього твору, а лише є мовними натяками на зображуваний час. Її вживання дає змогу наблизитися та зрозуміти загальний характер цілої епохи, її мову.

     Використання  застарілої лексики української  мови зумовлене необхідністю вибрати  найбільш виграшний у художньому розумінні варіант серед можливих номінацій. Можливість вибору полягає  у самій природі застарілих слів: вони належать до стилістично забарвлених одиниць, що мають певну стилістичну значущість. Віднесеність застарілої лексики до категорії стилістично відзначених слів зумовлена тим, що вони несуть на собі особливий стилістичний відтінок — відбиток застарілості.

     Висока  архаїчна забарвленість, експресивність, властива їм часова приуроченість виділяють архаїзми та історизми серед інших стилістичних категорій, роблять їх цінним засобом художнього зображення дійсності. Через те, що застарілі слова рідко вживані у мові, вони яскраві, своєрідні, контрастні іншим загальновживаним лексемам, і тому вносять у текст певне емоційне напруження.

     Архаїзми  в художньому тексті перебувають  у актуальнішій стилістичній позиції, ніж історизми, тому що на фоні своїх  нейтральних синонімів їх незвичайність, експресивність здаються більш випуклими, і стилістичний вибір падає переважно на архаїзми.

     Можливість  використання цієї архаїчної групи  лексики у переносному значенні і в системі тропів підсилює їх стилістичний потенціал. Архаїзми, введені  письменниками в історичні романи, стилістично різнорідні і виконують різні стилістичні функції, які тісно пов’язані зі стилістичною забарвленістю цих слів. Часто архаїчна лексика набуває в сучасній українській мові новацій, що дає їй змогу виразити нові поняття сучасної дійсності й ожити заново, одержавши нову сполучуваність і нові зв’язки у мові.

     З появою нових значень застарілі  слова можуть набувати нової емоційної  або нової функціонально-стильової  забарвленості, і тоді їх вживання у  мові зумовлене не тільки семантичною, а й стилістичною парадигматикою. Можливість використання застарілих слів залежить від їх експресивності, внаслідок рідшої вживаності вони вносять у мову деяку незвичайність, виразність. Головною причиною звернення письменників до застарілих слів є здатність цих слів набувати у контексті мовленнєвої стилістичної забарвленості, а також здатність сполучатися у деяких випадках з нейтральними лексемами різних функціональних стилів. Це викликає певний стилістичний ефект, внаслідок того що їх стилістична забарвленість у синтагматичному плані не збігається зі стилістичним забарвленням у плані парадигматики, тобто в мовленні вони мають зовсім інше стилістичне значення. У випадках використання архаїзмів з метафоричним переосмисленням вони служать для реалізації таких рис художнього стилю як образність, емоційність. Головне завдання таких слів — емоційно впливати на читача.

     Мова  історичних художніх творів двопланова за своєю природою.

     У них успішно співіснують сучасна  письменникові мова та мова зображуваної епохи. Характер сполучення цих двох мовних стихій, їх обсяг, способи, прийоми введення елементів мови зображуваної епохи у тканину художнього твору можуть виявитись  специфічними для різних авторів, спрямувань, жанрів.

      Публіцистичне й художнє мовлення вживають історизми як опорні слова перифраз: нащадки славних запорожців, нащадки Хмельницького, Богуна, Кривоноса, нащадки великого Шевченка (тобто українці). Особливо значний ефект дає така перифраза-прикладка в поетичному жанрі:

             Ще гори куряться від снігу, гір 

             Сім стріл неначе сім пісень,

             І юнака вітає  день

             Окриленим найменням: Ігор.

              Горять скрипки  в весільній брамі, 

                   На ній стобарвний прапор дня.

               Іду в  захопленні й нестямі,

               Весни  розспіваної князь.

                                                (Б.-І. Антонич)

     Слова історичної лексики нерідко вживаються сучасними українськими письменниками як важливі мовні компоненти не лише перифраз, описово-метафоричних зворотів, а й порівнянь та метафор, наприклад: «Другий [вершник], з горбатим носом, з вусами, як ятагани, глянув їй просто у вічі» (II. Панч); «Сіявся дрібний, холодний дощ, і обрій танув у брудно-сірій намітці» (3. Тулуб).

     Українські  письменники нерідко вводять  історичну лексику і в твори  з сучасного життя. В одних  випадках вони вставляють її у звичайній  номінативній функції в ті тексти, що являють собою відступи від основної розповіді або спогади, історичні ремінісценції тощо. В таких текстах, як правило, використовуються слова, що вказують на історичний характер описуваних предметів, явищ, фактів, подій або на те, що згадувані персонажі жили в далекому минулому. Наприклад: «Так було і під час навали Наполеона» (О. Корнійчук); «Вони вийшли в сіни, до самої стелі захаращені книгами, старовинними речами, виготовленими з дерева й заліза, що вже давно вийшло з ужитку. Захар помітив серед того рейваху ступу, рало, різьбленого кужеля, личаки і ще багато інших предметів, про які вже й забули» (В. Кучер); «У Семена Непийводи за цісаря Франца-Иосифа, а потім за маршалка Иосифа Пілсудського було аж два з половиною морги землі» (О. Вишня); «Мирно в долині розташувалися подвір'я нащадків славних колись кожум'як, гончарів, дігтярів» (Ю. Яновський); «Жила Таня Турбай на Подолі, недалеко Жовтневого заводу. Тут колись оселялися подільські зброярі і кожум’яки, сніцарі й стельмахи, пекарі і ковалі» (В. Собко).

     В інших випадках деякі групи історичної лексики (зокрема імена і прізвища історичних діячів українського та інших народів, назви історичних міст і місць бити, старовинної зброї, амуніції, військових регалій) використовуються письменниками як засіб створення урочистості, пафосу, піднесеності в зображенні сучасних авторові подій, у змалюванні подвигів героїв-сучасників, небуденних подій у житті народу. Цим ніби перекидається місток між минулим і сьогоденням, підкреслюється нерозривний зв'язок між предками та нащадками:

Я був сліпий — і кінь помстив  мені,

Коли  на нього позирнув я вдруге:

Мені  він кинув душу в пломені,

  І трісли неіснуючі попруги. 

Зробив  він з мене дикий сизий степ,

  Байдужого жбурнувши літ на  триста.

  І мчала по мені крізь марево  густе 

Орда іржача, буйна і розхристана. 

Я подивився вдруге. Він мене

  Зробив Дніпром, чи то пак Бористеном.

Я ждав — він зараз орди прожене 

Нутром  блакитним в розпалі шаленім...

          А скіфський кінь із мазаної хати

          Чумацьким Шляхом зорі прогортає...

          Ну, що ти скажеш, бісе плутуватий,

          Про хуторянську  долю мого краю?!

                                                           (І. Драч)

Особливо  активізувалися ці групи історичної лексики в українській художній літературі в часи громадянської  і Великої Вітчизняної воєн, наприклад: «Затремтів радістю лівий берег, завмер у сподіванні правий: зачерпнув уже воїн шоломом Дніпра. Зачерпнув, ледве змочив спраглі вуста, набрався нової сили і не спинився, — п'ять радянських фронтів рвуться до берегів Славути» (О.Ільченко).

      Для досягнення ефекту урочистості й  небуденності архаїзми потребують відповідного лексичного оточення:

      Прекрасний  Києве на предковічних горах!

      Многострадальному хвала тобі, хвала!

      Хай на просторищах, де смерть, як ніч пройшла,

            Воскресне день життя і весен неозорих!

                                                      (М. Рильський)

        Поставлені в невідповідний контекст, архаїзми набувають іронічного, сатиричного, гумористичного звучання. Для цього вони мають бути оточені лексикою розмовною, просторічною, вузькопобутовою, вульгарною: «Ваше горде вивищування над хмарами в афганському небі обходилося народові, проти волі якого Ви виконували «інтернаціональний обов'язок», тисячами жертв, а також і тисячами життів Ваших співвітчизників. І ось Ви знову у «воздусях». І знову брязкаєте зброєю»; «То було правилом доброго тону—брикнути Михайла Грушевського; своєрідним актом благонадійності. Здається, свого часу і аз, грішний, дозволив собі нечемний виголос проти великого історика, даруй мені, Боже, сей мимовільний прогріх нерозумної молодості» (І.Білик).

      Як  засіб гумору виступають також анахронізми — слова і словосполучення, перенесені з однієї епохи в іншу: «Мені снилося, що я в рясі, бородатий, довгогривий... Опиняюся на лаві в сквері біля університету, витягаю з кишені номер «Футболу», намагаюсь читати. Отже, після останнього туру наше «Динамо»... Літери скачуть перед очима... На лаву сідають якісь хлопці з книжками. Студенти. Вони з йвістю приглядаються до мене. Пересміхуються, Один питає: «Батюшко, а Ви за яку команду вболіваєте?» — Другий додає: «Певно, за єпархіальну збірну «Алілуя»?» (Ю. Івакін). 

      У публіцистиці, зокрема в полемічних творах, історизми можуть бути використані  для зіставлення фактів сучасності з подіями, що відбувалися в минулому: «Чи не припускаєте Ви, що «историческое самосознание» водночас раптово заграє в серцях таких же щирих патріотів десь у Римі, Улан- Баторі, Стамбулі, Відні? І візьмуться вони відроджувати велич і могутність своїх держав у межах історичних, відповідно — великої Римської імперії, Золотої Орди, Візантії, Османської Порти, Австро-Угорської монархії?». 

      Значний стилістичний ефект досягається поєднанням у текстовому фрагменті архаїчних та сучасних слів. Приміром, у романі Б. Лепкого «Мазепа» героїня твору спочатку звертається до Івана Мазепи як ігуменя монастиря: «Благословення господнє да будет з тобою однині й до скончанія днів твоїх, мій сину,— відповіла, підносячи голову на склепіння, котре висіло над ними і придавлювало їх, як людей, що були зависокі для нього», а далі як мати: «Спасибі тобі, Іване, що зайшов провідати мене. Скучилося мені за тобою, синку, давно ми не бачилися;.. А може ти не рад, що я так до тебе говорю, на тобі ж орден почеплений, як бачу, і царя ти вчора в себе гостив, великою ложкою з ним їв, високу ти, значиться, пісню співаєш».

     Імена і прізвища людей, уславлених у минулому подвигами в боротьбі за свободу і незалежність своєї батьківщини часто виступають опорними словами перифраз воїни, українці, батьківщина, місця битв (нащадки великого Шевченка, Тарасові діти, земля Хмельницького, перначі Кривоноса), а також описово-метафоричних зворотів (тут бив панів Кармалюк, де бився з ворогом Котовський, тут водив полки Щорс та ін.). Наприклад: «Німецькі загарбники давно мріяли про багаті українські землі. У 1918 році вони прийшли з вогнем і мечем на українські землі. Але нащадки славних запорожців, нащадки Хмельницького, Богуна, Кривоноса, нащадки великого Шевченка взяли зброю — і Україна запалала в огмі повстань» (О. Корнійчук); «Громам» прокотився по селах і містах України грізний заклик.., усміхнулась нескорена земля українська, розкрились могили на славному Запорожжі, на Дніпрових кручах, у степах чорноморських, і запалав над ними священний невгасимий вогонь, і знову побачили в ту ніч Шевченкові діти грізну бойову булаву славного Богдана, перначі Кривоноса, Богуна і славних рицарів України, а над Дніпром залунав орлиний клекіт Тараса: «І вражою злою кров'ю волю окропіте» (О. Корнійчук).

     Імена і прізвища історичних діячів також  часто використовуються письменниками  як певні символи. Так, у поезіях  Т. Шевченка імена і прізвища Архімед. Галілей і Дайте, Танка, Коллар і Шафарик, Гус, Жижка і Вашіигтои. Сковорода і Котляревський, Іван Гонта і Максим Залізняк, Семен Палій і Тарас Трясило, Іван Богун набувають значе?Іня символів світла і прогресу, боротьби за свободу і незалежність народу, батьківщини. Наприклад: