Темперамент і його значення в професійній діяльності працівника

      2. Специфічні людські здібності, що мають суспільно-історичне походження і що забезпечують життя і розвиток в соціальній сфері.

      Специфічні людські здібності в свою чергу підрозділяються  на:

       а) загальні, якими визначаються успіхи людини в самих різних видах діяльності і спілкування (розумові здібності, розвинені пам'ять і мова, точність і тонкість рухів руки і т. д.), і спеціальні, визначаючі успіхи людини в окремих видах діяльності і спілкування, де необхідні особливого роду завдатки і їх розвиток (здібності математичні, технічні, лінгвістичні для літератури, художньо-мистецькі, спортивні і т. д.);

       б) теоретичні, такі, що визначають схильність людини до абстрактно-логічного мислення, і практичні, лежачі в основі схильності до конкретно-практичних дій. Поєднання цих здібностей властиве лише різносторонньо обдарованим людям;

       в) учбові, які впливають на успішність педагогічної взаємодії, засвоєння людиною знань, умінь, навиків, формування якостей особи, і творчі, пов'язані з успішністю в створенні творів матеріальної і духовної культури, нових ідей, відкриттів, винаходів. Вищий ступінь творчих проявів особи називається геніальністю, а вищий ступінь здібностей особи в певній діяльності - талантом;

      г) здібності до спілкування, взаємодії з людьми і предметно-діяльнісні здібності, пов'язані з взаємодією людей з природою, технікою, знаковою інформацією, художніми образами і т.д.

      Таким чином, здібності - це індивідуально психологічні особливості людини, що виявляються в діяльності і є умовою успішності її виконання. Від здібностей залежить швидкість, глибина, легкість і міцність процесу оволодіння знаннями, уміннями і навиками, але самі здібності не зводяться до умінь і знань.

      Дослідженнями встановлено, що здібності - прижиттєві утворення, що їх розвиток йде в процесі життя, що середовище, виховання активно формують їх.

      У однієї і тієї ж людини можуть бути різні здібності, але одна з них може бути значнішою, ніж інші. З іншого боку, у різних людей спостерігаються одні і ті ж здібності, але що розрізняються між собою по рівню розвитку. Успішність виконання будь-якої діяльності визначається не якимись окремими здібностями самими по собі, а лише поєднанням здібностей, своєрідним у кожної людини. Успіх в оволодінні діяльністю може досягатися різними шляхами. Так недостатній розвиток тієї або іншої  окремої здатності може бути компенсований розвитком інших здібностей, від яких також залежить успішне виконання тієї ж самій діяльності.

      Характер - індивідуальне  поєднання найбільш  стійких, істотних придбаних особливостей особи, що виявляються в поведінці людини, в певному відношенні: 1) до себе (ступінь вимогливості, критичності, самооцінки); 2) до інших людей (індивідуалізм або колективізм, егоїзм або альтруїзм, жорстокість або доброта, байдужість або чуйність, грубість або ввічливість, брехливість або правдивість і т. п.); 3) до дорученої справи (лінь або працьовитість, акуратність або неохайність, ініціативність або пасивність, посидючість або нетерплячість, відповідальність або безвідповідальність, організованість, і т. п.); 4) у характері відображаються вольові якості: готовність долати перешкоди, душевний і фізичний біль, ступінь наполегливості, самостійності, рішучості, дисциплінованості.

      Який зв'язок темпераменту з характером? Існують різні  підходи до оцінки взаємовідношення  темпераменту і характеру: 1) ототожнення темпераменту і характеру (Кречмер); 2) зіставлення, встановлення антагоністичних відносин між ними, вказівка на те, що характер може входити в конфлікт з темпераментом (Віреніус, Вікторів, Льовітов); 3) визнання темпераменту елементом характеру; 4) визнання темпераменту основою формування характеру, як природжену основу характеру  (Л.С. Виготській, С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьев).

      Характер людини - це сплав природжених властивостей вищої нервової діяльності з придбаними протягом життя індивідуальними рисами. Правдивими, добрими, тактовними або, навпаки, брехливими, злими, грубими бувають люди з будь-яким типом темпераменту. Проте при певному темпераменті одні риси отримуються легше, інші важчі. Проте неприпустимо виправдовувати дефекти свого характеру природженими властивостями, темпераментом.

      Окремі властивості характеру залежать один від одного, пов'язані один з одним і утворюють цілісну організацію, яку називають структурою характеру. У структурі характеру виділяють дві групи рис. Під рисою вдачі розуміють ті або інші особливості особи людини, які систематично виявляються в різних видах його діяльності і по яких можна судити про його можливі вчинки в певних умовах. До першої групи рис відносяться риси, що виражають спрямованість осіб (стійкі потреби, установки, інтереси, схильності, ідеали, цілі), систему відносин до навколишньої дійсності і здійснення цих відносин, що є індивідуально-своєрідні способи. До другої групи відносяться інтелектуальні, вольові і емоційні риси вдачі.

      Серед властивостей  характеру прийнято розрізняти загальні (глобальні) і приватні. Глобальні властивості характеру надають свою дію на широку сферу поведінкових проявів. Прийнято виділяти п'ять глобальних рис вдачі (А.Г. Шмельов, М.В. Бодунов, У. Норман і ін.):

      1) самовпевненість - невпевненість;

      2) згода, дружелюбність - ворожість;

      3) свідомість - імпульсна;

      4) емоційна стабільність - тривожність;

      5) інтелектуальна гнучкість - ригідність.

      Серед локальних, приватних властивостей характеру, які впливають на приватні, вузькі ситуації, можна виділити наступні: товариськість - замкнутість, лідерство - підлеглість, оптимізм - смуток, сміливість - обережність, довірливість - підозрілість, делікатність - грубість, самостійність - конформізм (залежність від групи), самоконтроль - імпульсна, миролюбність - агресивність, діяльна активність - пасивність, гнучкість - ригідність, демонстративність - скромність, оригінальність - стереотипність  і ін. [8]. 

      2.3. Психологічні особливості, а саме тип темпераменту, як чинник формування індивідуального стилю трудової діяльності.

      Темпераментом називають сукупність властивостей, що характеризують динамічні особливості протікання психічних процесів і поведінки людину, їх силу, швидкість, виникнення, припинення і зміну. Властивості темпераменту до власне особових якостей людини можна віднести тільки умовно, вони швидше складають його індивідуальні особливості, оскільки в основному біологічно обумовлені і є природженими [8]. Проте, темперамент робить істотний вплив на формування характеру і поведінки людини, іноді визначає його вчинки, його індивідуальність, тому повністю відокремити темперамент від особи не можна. Він виступає як би сполучною ланкою між організмом, особою і пізнавальними процесами [2].

      Певне поєднання властивостей темпераменту, що виявляється в пізнавальних процесах, діях і спілкуванні людини, визначає його індивідуальний стиль діяльності. Він є систему залежних від темпераменту динамічних особливостей діяльності, яка містить прийоми роботи, типові для даної людини.

      І. Кант розділяв темпераменти людини на два типи: темпераменти відчуття і темпераменти діяльності. В цілому ж можна встановити тільки чотири прості види темпераменту: сангвінічний, меланхолійний, холеричний, флегматичний. З цих чотирьох типів темпераменту до темпераментів відчуття відносяться сангвінічний і його протилежність - меланхолійний. Перший характеризується тим, що при ньому відчуття виникають в нервовій системі і в свідомості людини досить швидко і зовні виявляються сильно, але внутрішньо бувають недостатньо глибокими і тривалими. При меланхолійному темпераменті зовнішні прояви відчуттів (Кант називав відчуттями те, що в сучасній психології називають відчуттями) бувають менш яскравими, та зате внутрішньо достатньо глибокими і тривалими.

      Академік І. П. Павлов вивчив фізіологічні основи темпераменту, звернувши увагу на залежність темпераменту від типу нервової системи. Він показав, що два основні нервові процеси: збудження і гальмування - відображають діяльність головного мозку. Від народження вони у всіх різні по силі, взаємній врівноваженості, рухливості. Залежно від співвідношення цих властивостей нервової системи Павлов виділив чотири основних типу вищої нервової діяльності: нестримний (сильний, рухомий, неврівноважений тип нервової системи - відповідає темпераменту холерика); живий (сильний, рухомий, урівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту сангвініка); спокійний (сильний, урівноважений, інертний тип нервової системи, відповідає темпераменту флегматика); слабкий (слабкий, неврівноважений, малоактивний тип нервової системи, обумовлює темперамент меланхоліка).

      Сангвінічний темперамент діяльності характеризує людину вельми веселої вдачі. Він представляється оптимістом, повним надій, гумористом, жартівником, балагуром. Він швидко запалав, але так же швидко остигає, втрачає інтерес до того, що зовсім ще недавно його дуже хвилювало і притягало до себе, тобто він - людина з сильною, урівноваженою, рухомою нервовою системою, володіє швидкою швидкістю реакції; рухливість його нервової системи зумовлює мінливість відчуттів, прив’язаностей, інтересів, поглядів. Сангвінік багато обіцяє, але не завжди стримує свої обіцянки. Він легко і із задоволенням вступає в контакти з незнайомими людьми, є хорошим співбесідником, всі люди йому друзі. Його відрізняє доброта, готовність прийти на допомогу. Напружена розумова або фізична робота його швидко стомлює.

      Меланхолійний темперамент діяльності, по Канту, властивий людині протилежного, в основному похмурого настрою. Така людина звичайно живе складним і напруженим внутрішнім життям, надає велике значення всьому, що його торкається, володіє підвищеною тривожністю і ранимою душею, що показує на слабку нервову систему. Він володіє підвищеною чутливістю навіть до слабких подразників, а сильний подразник вже може викликати зрив, розгубленість. Така людина нерідко буває стриманою і особливо контролює себе при видачі обіцянок. Він ніколи не обіцяє того, що не в змозі зробити, вельми страждає від того, що не може виконати дану обіцянку, навіть в тому випадку, якщо його виконання безпосередньо від нього самого мало залежить.

      Холеричний темперамент діяльності характеризує запальну людину. Про таку людину говорять, що він дуже гарячий, нестриманий. Разом з тим такий індивід швидко остигає і заспокоюється, якщо йому поступаються, йдуть назустріч. Його рухи поривчасті, але нетривалі. Нервова система визначається переважанням збудження над гальмуванням; неврівноваженість його нервової системи зумовлює циклічність в зміні його активності і бадьорості.

      Флегматичний темперамент діяльності відноситься до холоднокровної людини. Він виражає собою швидше схильність до бездіяльності, чим до напруженої, активної роботи. Така людина поволі приходить в стан збудження, та зате надовго. Це замінює йому повільність входження в роботу. У нього сильна, урівноважена, але інертна нервова система.

      3аметим, що в даній класифікації темпераментів неодноразово згадуються властивості, що відносяться не тільки до динамічних особливостей психіки і поведінки людини, але і до характеру здійснюваних їм типових вчинків. Це не випадково, оскільки в психології дорослої людини важко розділити між собою темперамент і характер. Крім того, властивості темпераменту існують і виявляються не самі по собі, а у вчинках людини в різних соціально значущих ситуаціях. У 1923г. швейцарський психолог і філософ Карл Юнг виявив два головних типу поведінки. Перший тип - екстравертований. Люди цього типа схильні до авантюр, відкриті для тих, що оточують і товариські. Другий тип - інтровертований. Для цих людей властиві соромливість, замкнутість, прагнення уникати ризику і соціальних взаємодій. На думку Юнга, переважання екстраверсії спостерігається у холериків і сангвініків, а домінування інтроверсії - у меланхоліків і флегматиків.

      Кожний з представлених типів темпераменту сам по собі не є ні хорошим, ні поганим (якщо не зв'язувати темперамент і характер). Виявляючись в динамічних особливостях психіки і поведінки людини, кожен тип темпераменту може мати достоїнства і недоліки. Люди сангвінічного темпераменту володіють швидкою реакцією, легко і скоро пристосовуються до умов життя, що змінюються, володіють підвищеною працездатністю, особливо в початковий період роботи, та зате кінцю знижують працездатність із-за швидкої стомлюваності і падіння інтересу. Навпаки, ті, кому властивий темперамент меланхолійного типа, відрізняються повільним входженням в роботу, та зате і більшою витримкою. Їх працездатність звичайно вище у середині або до кінця роботи, а не на початку. В цілому ж продуктивність і якість роботи у сангвініків і меланхоліків приблизно однакові, а відмінності торкаються в основному тільки динаміки роботи в різні її періоди.