Темперамент і його значення в професійній діяльності працівника

Зміст

Вступ

1. Теоретичне обґрунтування суті темпераменту особистості, дослідження основних підходів до вивчення темпераменту

1.1. Суть  поняття «темперамент»

1.2. Історія розвитку вчення про темперамент.

1. 3. Типи вищої нервової діяльності і темперамент.

1.4. Психологічна характеристика типів темпераменту.

2.Темперамент і його значення в професійній діяльності працівника. Формування індивідуального стилю трудової діяльності

2.1. Підходи до проблеми формування  індивідуального стилю трудової

2.2 Особливості, що впливають на формування індивідуального стилю трудової діяльності.

діяльності.

2.3. Психологічні особливості, а саме  тип темпераменту, як чинник формування  індивідуального стилю трудової  діяльності.

2.4. Впив темпераменту на процес  професійної діяльності    

Висновки 

Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Темперамент є однією з найбільш значущих властивостей особи. Інтерес до даної проблеми виник більше двох з половиною  тисяч років тому. Він був викликаний очевидністю існування індивідуальних відмінностей, які обумовлені особливостями біологічної і фізіологічної будови і розвитку організму, а також особливостями соціального розвитку, неповторністю соціальних зв'язків і контактів. До біологічно обумовлених структур особи відноситься, перш за все, темперамент. Темперамент визначає наявність багатьох психічних відмінностей між людьми, зокрема по інтенсивності і стійкості емоцій, емоційній вразливості, темпу і енергійності дій, а також по цілому ряду інших динамічних характеристик.

       Не дивлячись на те, що робилися неодноразові і постійні спроби досліджувати проблему темпераменту, дотепер ця проблема відноситься до розряду спірних і до кінця не розв'язаних проблем сучасної психологічної науки. Сьогодні існує багато підходів до дослідження темпераменту. Проте при всій існуючій різноманітності підходів більшість дослідників визнають, що темперамент - це біологічний фундамент, на якому формується особа як соціальна істота, а властивості особи, обумовлені темпераментом, є найбільш стійкими і довготривалими.

      Проблема індивідуального стилю діяльності в нашій країні в 50-60-х роках пережила перший період підвищеного інтересу до себе. Відродження інтересу до цієї проблеми доводиться на другу половину 80-х р., що обумовлено, перш за все, новими соціально-політичними умовами і запитами суспільства.

      Як і всяка наукова концепція, концепція індивідуального стилю діяльності має свою передісторію і свої аналоги. Перш за все, це стиль життєвого шляху особи по Адлеру, стиль як інструментальна характеристика особи по Олпорту, перцептивні стилі Р. Стагнера і когнітивні стилі X. Віткіна. Специфіка концепції індивідуального стилю діяльності, що відрізняє її від інших підходів до вивчення проблеми стилю, достатньо обгрунтована. С. Мерліним і Е. А. Клімовим [2]. Значний внесок у розвиток уявлень про індивідуальний стиль діяльності зроблений Е.П.Ільіним і, мабуть, що на відношення до проблеми індивідуального стилю діяльності сильний вплив зробили дослідження К.М.Гуревича.

      Більш ніж 30-річна історія вивчення проблеми і неминуче розширення її первинних понять, а також надзвичайно широке використання останнім часом поняття стиль є достатньою підставою для того, щоб повернутися до оцінки початкових посилок і підходів, а також обговорити деякі перспективи її подальшого розвитку.

      Метою нашого дослідження є вивчення психологічних особливостей впливу темпераменту на процес професійної діяльності.

      Об'єкт дослідження - трудова діяльність. У трудовій діяльності розкриваються, за словами Маркса, людські сутнісні сили. У праці розкриваються і формуються здатності людину, його характер, особу в цілому. Трудова діяльність ставить перед трудівником величезну кількість проблемних ситуацій, завдань, які можуть бути вирішені лише при творчому підході до справи. Таким чином, трудова діяльність стимулює пізнавальну активність особи, примушує того, що працює удосконалювати знання, уміння, навики. Вивчення умов, що впливають на продуктивність праці, показало, що в процесі трудової діяльності для людини немає байдужих чинників. Забарвлення приміщень, організація робочого місця, режим напруги і пауз в роботі, відносини з товаришами по роботі - все це має пряме відношення до продуктивності праці, створює загальний настрій на роботу і полегшує або утрудняє прояв трудових зусиль[6].

      Предметом наших досліджень є психологічні особливості формування індивідуального стилю професійної діяльності.

      Припустимо, що на формування індивідуального стилю трудової діяльності більшою мірою роблять вплив психологічні особливості, а саме тип темпераменту.

     Для досягнення мети роботи і перевірки висунутої гіпотези нами сформульований ряд конкретних завдань:

      1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з метою вивчення основних підходів до проблеми впливу темпераменту на особливості трудової діяльності

      2. Дослідити залежність формування індивідуального стилю трудової діяльності від психологічних особливостей, а саме типу темпераменту в групі майбутніх педагогів.

      3. Проаналізувати вплив темпераменту на формування індивідуального стилю професійної діяльності.

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Теоретичне обґрунтування  суті темпераменту  особистості, дослідження  основних підходів  до вивчення темпераменту

     1.1. Суть поняття «темперамент»

     Спостерігаючи за людьми, неважко помітити їх неповторну індивідуальну своєрідність у загальній  рухливості, швидкості мовлення, виявлені почуттів. Одні з них запальні, рухливі й веселі, інші-повільні, спокійні й холодні, ще інші – дуже переживають, але свої почуття, кволі й пасивні .Ці індивідуальні відмінності зумовлені їх темпераментом.

     ТЕМПЕРАМЕНТ (лат. temperamentum - устрій, узгодженість) – сукупність індивідуально-психологічних якостей, яка характеризує динамічний та емоційний аспекти поведінки людини і виявляється в її діяльності і спілкуванні.

     Динаміка  психологічної діяльності залежить не тільки від темпераменту, а й від мотивів, які спонукають людину до діяльності, та від її психічного стану. Так, належно від типу темпераменту за наявності інтересу до певної діяльності людини працює енергійніше, швидше, а за відсутності – повільніше, в’яло. У будь-якої людини горе може викликати моральне і фізичне знесилення.

     Щоб відрізнити індивідуальні особливості  поведінки, зумовлені темпераментом, від тих, які породжені мотивами і психічними станами ,треба врахувати, що :

1. на відміну від мотивів і психічних станів ті самі властивості темпераменту виявляються в однієї людини в різних видах діяльності – грі, навчанні, праці, спорті;
2. властивості темпераменту є стійкими і постійними протягом тривалого відрізка часу або навіть усього життя;
3. різні властивості темпераменту в людини поєднується між собою не випадково, а закономірно і утворюють стійку структуру, що характеризує його тип.

          Темперамент забарвлює всі психічні  прояви індивіда, впливаючи на  темп рухів і мови, перебігу  емоцій та мислення. Однак від  нього не залежать ні інтереси, ні соціальні установки, ні моральна вихованість особистості. Він обумовлює характер перебігу психічної діяльності, а саме: швидкість виникнення і стійкість психічних процесів, їх психічний темп ритм, інтенсивність психічних процесів і спрямованість психічної діяльності на певні об’єкт 

 

      1.2. Історія розвитку  вчення про темперамент.

     Існування індивідуальних відмінностей у психічній  діяльності людини було помічено давно. Першу спробу з’ясувати їх причини  зробив давньогрецький лікар Гіппократ ( V – IV ст.. до н. е.). Ґрунтуючись на тодішній матеріалістичній філософії, що визначала чотири основні начала ( землю, воду, вогонь і повітря) і пов’язувала з ними чотири властивості (твердість, рідинний стан, тепло і холод ), він за аналогією стверджував, що тіло людини теж складається з чотирьох елементів-гуморів, соків: крові(тепла), слизу(холоду), чорної жовчі(вологості) і жовтої жовчі(сухості). Поєднанням цих соків, красисом, пояснював усі особливості організму.

          Флегматичний тип, вважав Гіппократ, зумовлений переважанням у красисі слизу (phlegma). Для людей цього типу властиві сповільненість дій, важке переключення на іншу діяльність, емоційна невиразність.

           Переважання жовтої жовчі ( chole ) визначає холеричний тип, якому властиві велика енергійність і активність, поривчастість рухів, нестримність у діях.

            Домінування крові ( sanguis ) визначає сангвінічний тип, який відзначається великою активністю та емоційністю, багатою мімікою, барвистою мовою, швидкими рухами і легким пристосуванням до оточення.

           Меланхолійний тип характеризується  переважанням чорної жовчі (melas chole), і йому властиві мала активність, уповільненість у діях, швидка втомлюваність.

     Учення  Гіппократа розвивав давньоримський лікар  Галео (ІІ ст.), який для позначення поняття    << нервово конституційний тип >> використав латинський термін << темперамент >>   (temperamentum ), що означав узгодженість, устрій, правильне співвідношення частин. За його твердженнями, кожна людина належить до одного з тринадцяти темпераментів.

           Наївна гуморальна (рідинна) теорія  темпераменту існувала тривалий  час, хоч і не давала правильного  пояснення фізіологічних основ  властивостей людини.

          Аристотель вважав, що темперамент  залежить від якості крові  людини (густини і теплоти). Ця точка зору була підтримана в пізніші часи у працях німецького психіатра і психолога Ернеста Кречмера (1888 - 1964) та інших дослідників.

          Цікаві думки щодо природи  темпераменту висловлював  німецький  філософ Іммануїл Кант (1724 - 1804), стверджуючи, що сангвінічний темперамент характеризується швидкою зміною емоцій за незначної їх глибини, холеричний – гарячковістю, поривчастістю дій і вчинків, а меланхолійний – глибиною і тривалістю переживань, флегматичний – повільністю і спокійністю.

           В. Вузд трактував темперамент як індивідуальну схильність до ефектів. Холериків і меланхоліків він зарахував до групи із сильними афектами, а в сангвініків і флегматиків відзначав слабкі афекти.

          Гуморальний підхід не зміг  розкрити природу темпераменту. Тому на зміну його в XIX – XX ст. Прийшли нові теорії, автори яких намагалися знайти фізіологічні основи темпераменту в морфологічних особливостях людської голови (Ф. Галль), у товщенні нервових волокон                  ( В. Бехтерев ), у особливостях будови організму, його конституції (Е. Кречмер, Вільям Шелдон  (1899 – 1977) та ін.)

 

      1. 3. Типи вищої  нервової діяльності  і темперамент.

     Уперше  науковий підхід до з’ясування фізіологічних  основ темпераменту застосував І. Павлов у своєму вченні про типи вищої нервової діяльності у тварин і людини.

     Ці  основи він вбачав у особливостях функціонування кори великих півкуль  головного мозку, її умовнорефлекторній діяльності. Спираючись на експериментальні дані, він показав, що нервові процеси  у корі головного мозку характеризується певними властивостями, які у своєму поєднанні утворюють типи вищої нервової діяльності (типи нервової системи). Такими властивостями є сила, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Сила нервової системи виявляється в її здатності витримувати сильні тривалі або часто повторювані збудження, не переходячи в стан гальмування. Урівноваженість нервових процесів – це рівень балансу між процесами збудження і гальмування. Не завжди ці процеси відповідають один одному. Ступінь урівноваженості може бути різним. Рухливість нервових процесів визначається легкістю переходу від збудження до гальмування і навпаки.