Стилі поведінки в конфлікті

Четверта причина відображена у роботах Джея Хейлі та Еріка Берна. Д. Хейлі під час тривалої роботи з шизофрениками помітив, що вони найбільше боялися тісних особистісних контактів. Е. Берн вважає, що людина починає грати в ігри і уникати бути собою, щоб краще керувати своїми емоціями і уникати близькості.

П'яту причину висуває Альберт  Баліс. Він відзначає, що протягом життя  людина засвоює ряд аксіом або  ірраціональних переконань. Одна з  таких аксіом: нам необхідно одержати схвалення всіх і кожного. Людина прагне подобатися іншим, справляти на них приємне враження і для цього вживає маніпуляції.

Під маніпуляцією Е. Шостром розуміє  не одну гру, а цілу систему ігор, і ще більше — стиль життя, псевдофілософію  життя, спрямовану на те, щоб експлуатувати  і контролювати себе та інших. Людину, протилежну маніпулятору,

А. Маслоу назвав самоактуалізованою особистістю, яка живе повним життям. І це не везіння чи випадок, а уміння використовувати свій внутрішній потенціал. Е. Шостром таких людей називала актуалізаторами.

Які риси відрізняють маніпулятора від актуалізатора? Стиль життя маніпулятора грунтується на брехні, песимізмі, контролі і цинізмі. Кити, на яких стоїть актуалізатор, — чесність, оптимізм, свобода і довіра.

 

Порівняльна характеристика маніпулятивної та актуалізаторської моделі поведінки

Маніпулятор | Актуалізатор

1. Обман (фальшивість у спілкуванні,  грає своїми почуттями та емоціями  та свого співрозмовника) | 1. Чесність (проявляє справжні чесні почуття,  здатен бути самим собою, щиросердний).

2. Песимізм (невіра в життя, апатія, часто нудьгує) | 2. Оптимізм (життєрадісність, бадьорий настрій).

3. Контроль (прагне контролювати  ситуацію, намагаючись домінувати) | 3. Свобода (відкрита до спілкування  людина).

4. Цинізм (недовіра ні до себе, ні до інших) | 4. Довіра (віра в  себе та інших, вірить в добро).

5. Низька самооцінка (низька самоповага). Погано ставиться до себе та  до інших, має догматичне мислення, боляче реагує на критику | 5. Висока самооцінка (самоповага, почуття  власної гідності). Сприймає себе  таким, який він є, позитивно ставиться до себе та оточуючих. Визнає свої та чужі помилки.

Дані експериментального дослідження  стверджують, що вибір стратегії  поведінки в конфлікті обумовлений  статеворольовими настановами особистості [5].

Діагностика особливостей ставлення  до оточення та основних тенденцій поведінки особистості в реальній групі показала, що маскулінні та фемінні особистості найчастіше схильні діяти згідно зі сталими стереотипами, в той час як андрогінна статеворольова ідентичність визначає адекватне ставлення до оточуючих, а недиференційований тип не визначає для особистості певних стилів поведінки та типів ставлення до оточення.

Маскулінність визначає авторитарне, егоїстичне та агресивне ставлення  до людей, домінування над людьми, незалежну поведінку з прийняттям “боротьби”. Фемінність зумовлює підлеглий, залежний та альтруїстичний тип ставлення до оточення, залежну поведінку, стратегію ухилення від боротьби та комунікабельність.

Для андрогінних особистостей характерна стратегія незалежності та комунікабельність. Можна стверджувати, що андрогінна статеворольова ідентичність дає людині більше можливостей для особистісного прояву, для вибору стратегій поведінки в різних ситуаціях, в той час як маскулінність диктує домінування у стосунках, а фемінність – залежність.

Експериментальне дослідження  особливостей впливу соціального та індивідуально-психологічного рівнів статеворольової ідентичності особистості  на поведінку особистості в конфліктних  ситуаціях дає можливість стверджувати, що статеворольова ідентичність є  детермінантою поведінки в конфлікті.

Індивідуально-психологічний рівень статеворольової ідентичності визначає вибір певних стратегій поведінки  особистості в конфлікті.

Для маскулінних особистостей індивідуально-психологічний  рівень детермінує вибір конфронтаційної поведінки в конфлікті. Згладжування та втеча не є можливими стратегіями виходу з конфліктної ситуації.

Для фемінних особистостей індивідуально-психологічний  рівень статеворольової ідентичності зумовлює вибір згладжування та втечі  як способу вирішення конфліктної ситуації. Конфронтація фемінними особистостями не використовується.

Компроміс є типовою стратегією поведінки в конфлікті, для особистостей як з маскулінною, так і з фемінною статеворольовою ідентичністю.

Отримані дані дають підстави стверджувати, що чим більше переважає фемінна або маскулінна частина в симптомокомплексі маскулінності/фемінності особистості, тим більш типову поведінку демонструє особистість.

Можна зробити висновок, що яскраво  виражена фемінність та маскулінність  є детермінантами вибору стратегії поведінки в конфлікті.

Андрогінія зумовлює використання усіх стратегій поведінки в конфлікті  однаковою мірою. Перевага андрогінними особистостями надається компромісній поведінці в конфлікті. Результати дослідження показали, що недиференційована статеворольова ідентичність не зумовлює певного стилю поведінки в конфлікті.

Отже, маскулінні та фемінні особистості  схильні діяти згідно з гендерними стереотипами. Ригідність поведінкових проявів робить маскулінну та фемінну  статеворольову ідентичність слабшою у порівнянні з андрогінною.

Андрогінія є найбільш сильним  та гнучким типом статеворольової  ідентичності і визначає найбільш адекватну  поведінку в конфлікті та ставлення  до оточуючих.

Недиференційований тип статеворольової  ідентичності не зумовлює для особистості сталих стратегій поведінки в конфлікті та типів ставлення до оточення [4].

Маскулінність визначає авторитарне, егоїстичне та агресивне ставлення  до людей, домінування над людьми, незалежну поведінку з прийняттям “боротьби” в конфлікті. Фемінна статеворольова ідентичність детермінує залежну поведінку, стратегію ухиляння від боротьби, комунікабельність, вибір згладжування та втечі як способу вирішення конфлікту.

Для андрогінної статеворольової  ідентичності притаманне дружнє та альтруїстичне ставлення до людей, незалежність та комунікабельність. Андрогінія не визначає постійного використання стратегії прийняття або ухиляння від “боротьби”. Андрогінні особистості надають перевагу компромісній поведінці в конфлікті.

Висновки

Таким чином, численні дефініції конфлікту зводяться до розуміння конфлікту як зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, міжособистісних взаємодіях або міжособистісних стосунках індивідів або групи людей. За суттю конфлікт означає суперечність, розбіжність, неузгодженість, боротьбу між думками, інтересами, бажаннями, позиціями людей тощо.

За природою конфлікт – це соціальне  явище. Суспільство не може існувати і розвиватися без конфліктів. Так само і українське суспільство. Взаємодія особистостей завжди передбачає виникнення конфліктів як вияв суперечностей, розбіжності між соціальними групами, класами, ролями, державами тощо. У цьому значенні конфлікт є чинник соціального розвитку як позитивний (конструктивний), так і негативний (деконструктивний) і виявляє соціальні протиріччя, цінності, інтереси, потреби, рівень розвитку суспільства. З психологічної точки зору конфлікт – це загострення міжособистісних стосунків, внутрішньоособистісних суперечностей, зіткнення особистісних позицій, потреб різних індивідів, їхніх амбіцій.

Знання особливостей стилів поведінки  учасників конфліктної взаємодії  дозволяє передбачити їхні можливі  реакції на ситуацію та заздалегідь  пом’якшувати небажані наслідки конфлікту. Оцінюючи ці стилі, можна зробити такі висновки:

• деструктивний стиль небезпечний, у першу чергу, для того, хто  ним користується, тому що цю людину нерідко починають вважати незлагідною. Ділові люди намагаються уникати  таких партнерів;

• прихильник коригувального стилю сам, як правило, конфлікт не починає. Будучи втягненим у нього, він виявляється до цього не готовим і зазвичай виходить із нього зі значними втратами;

• прихильник прогностичного стилю  рідко потрапляє в конфліктні ситуації й намагається будь-що не доводити справу до конфлікту. Але якщо конфлікт усе-таки розгорівся, то він виходить із нього з мінімальними втратами.

Знання психологічних основ  спілкування, типів і особливостей осіб, які конфліктують, уміння контролювати власні емоції, сприяють раціональній поведінці людини у вирішенні складних, конфліктних проблем. Кожна конкретна ситуація вимагає використання відповідної стратегії й тактики, що відповідає поставленим цілям і задачам. Вибір оптимальної лінії поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволить їм вийти із ситуації з найменшими втратами та з користю один для одного.

Невміння розрядити конфліктну ситуацію, зрозуміти та виправити  помилки й прорахунки може стати  причиною постійної напруженості. Потрібно пам’ятати, що конфліктом слід уміти  управляти до того, як він стане настільки сильним, що набуде деструктивних властивостей.

У конфліктологічній літературі широко використовується "концепція Томаса–Кілмена", в якій подано п'ять основних стратегій  людської поведінки в конфліктній  ситуації, а саме: уникнення, суперництво, пристосування, компроміс, співробітництво.

При виникненні конфліктних ситуацій людина повинна вміти ефективно  використовувати кожен з названих стилів поведінки і свідомо робити той чи інший вибір, враховуючи конкретні  обставини. Найкращий підхід буде визначатися конкретною ситуацією, а також складом характеру. Надавати перевагу одному стилю перед іншим – природно, але жорстке дотримання одного з них може обмежити можливості. Тобто оптимальною стратегією поведінки суб'єкта діяльності вважається така, що застосовує всі п'ять стилів. З метою оптимізації стратегії поведінки в конфліктній ситуації необхідно з'ясувати якості особистості. Оптимізація поведінки передбачає здатність використовувати всі тактики залежно від конкретних умов конфліктної ситуації (стиль поведінки учасників конфлікту, природа конфлікту, можливі наслідки тощо). Важливо визначити власні пріоритети, а також можливі альтернативні варіанти, що дасть змогу бути більш вільним у виборі в конкретному конфлікті.

Успішному пошуку розв'язання суперечностей сприяє визначення суті конфлікту, вміння вбачати головне. Відкрита розмова з іншою стороною є одним з порівняно рідких, але дуже ефективних способів зняття напруження у відносинах між людьми та вирішення конфлікту.

Більшість умов та факторів успішного вирішення конфліктів мають психологічний та моральний характер, бо відображають особливості поведінки та взаємодії опонентів. Якщо немає можливості попередити конфлікт, то необхідно, насамперед, подолати народжені складною ситуацією власні негативні емоції, актуалізувати свій інтелектуальний потенціал і життєвий досвід.

 

 

Список використаної літератури

1. Александрова Е.В. Социально-трудовые конфликты: пути решения. — М., 1993. — С. 14.

2. Амелин В.Г. Социология конфликта. — М., 1992. — С. 149.

3. Білий Б.В. Стиль індивідуальної поведінки особистості в конфлікті. – К., 2000. – 214 с.

4. Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание: конфликт! — Новосибирск, 1989. — 190 с.

5. Ворожейкин И.Е. Конфликтология. – М., 2001. – 328 с.

6. Воронов Ю.П. Методы сбора информации в социологических исследованиях. — Иркутск, 1974.

7. Гришина Н.В. Псилохология конфликта. – СПб., 2001. – 227 с.

8. Дарендорф Р. Елементи теорії  соціального конфлікту // Соціологічні  дослідження. — 1994. — № 5. —  С. 144.

9. Дорошенко Н.Н. Гендерна детермінація вибору стратегії поведінки в конфлікті // Психологія: Зб. Наук. праць НПУ ім. М.П.Драгоманова. – 2000. – Вип. 1(8). – С. 39–43.

10. Дорошенко Н.Н. Гендерна детермінація вибору студентами стратегії поведінки в конфлікті: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / Н.М. Дорошенко; Ін-т психології ім. Г.С. Костюка АПН України. — К., 2003. — 19 с.

11. Забастовки: отношение населения  и взгляд изнутри // Вопросы  экономики. — 1990. — № 3. —  С. 92—98.

12. Зайцева О.А., Радугин А.А., Радугин К.А. и др. Основы менеджмента: Учеб. пособие. — М.: Центр, 1998. — 432 с.

13. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. — М.: Аспект Прогресс, 1994.

14. Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. — М.: Экономика, 1990.

15. Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. Конфліктологія: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2003. — 315 с.

16. Козырев Г.И. Введение в конфликтологию: Учеб. пособие. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. — 176 с.

17. Конфлікт зі знаком "плюс" //Бізнес. — 1994. — № 3, 4.

18. Корнелиус X., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. — М.: Стрингер, 1999.

19. Коротков Э.М. Концепция менеджмента: Учеб. пособие. — М.: Дека, 1998. — 304 с.

20. Красовский Ю.Д. Управление поведением в фирме: эффекты и парадоксы: Практ. пособие. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 368 с.