Шпаргалка по "Основам социальной психологии"

2. Основні соціально-психологічні характеристики малої соціальної групи. Соціальна психологія досліджує насамперед закономірності поведінки та діяльності людей, зумовлені їх належністю до реальних соціальних груп. Група – це конкретна спільність людей, що включені до типових для них різновидів і форм діяльності та об’єднані системою відносин, поведінка і діяльність в яких характеризується спільними цілями, нормами і цінностями. Слово “група” походить від італійського, що означає “зв’язка”. Група - обмежена розміром спільність людей, яка виділяється або яка виділена із соціального цілого по певним ознакам: характеру діяльності, соціальної або класової належності, структурі, композиції, рівню розвитку і т.д. Проте необхідно відмітити, що далеко не всяка сукупність індивідів називається групою. Для того, щоб певна сукупність індивідів рахувалася групою в соціально-психологічному плані, необхідна наявність трьох єдностей – місця, часу і дії. При цьому дія повинна бути обов’язково спільною. Важливо також, щоб люди вважали себе членами даної групи. Отже, група – це сукупність індивідів, які взаємодіють один з одним, визнають себе як члени однієї групи, поділяють загальні норми з приводу того, що їх цікавить, беруть участь в єдиній системі розподілу ролей, ідентифікують себе з одними і тими ж ідеалами і об’єктами, сприймають групу – як джерело задоволення, знаходяться в кооперативній залежності, відчувають себе як єдність, координують дії по відношенню до себе. Очевидно, що цей список може бути значно розширений (наприклад, положеннями про спільне переживання емоційних настроїв, існування внутрішньогрупової культури) і, в принципі, кількість цих параметрів є нескінченною. Відомо немало визначень малої соціальної групи: 1) мала соціальна група – багаточисленна за складом група, члени якої поєднані загальною соціальною діяльністю і спілкуються між собою, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і процесів; 2) мала соціальна група – відносно невелика кількість індивідів, які контактують між собою і поєднані метою і завданнями; 3) мала соціальна група – двоє або декілька людей, що взаємодіють один з одним таким чином, що кожен із них одночасно впливає на іншого і відчуває його вплив на собі; 4) мала соціальна група – це група, в якій суспільні відносини виступають в формі безпосередніх особистісних контактів. Найбільш загальними соціально-психологічними характеристиками малої соціальної групи можна вважати наступні:

1) направленість  групи (соціальна цінність прийнятої мети, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм); 2) організованість групи (як здатність до самоуправління) та інтегративність її (як міра єдності членів групи); 3) мікроклімат, чи психологічний клімат групи (який визначає самопочуття кожної особистості, її задоволеність групою, комфортність перебування в ній. Кожен намагається бути серед інших людей, бути членом хорошої групи, мати бажання відчувати і отримувати у відповідь дружні почуття; 4) референтність (як ступінь прийняття членами групи певних еталонів на групу в цілому для вирішення поставлених завдань). [Референтна група – це спільність, з якою людина порівнює себе, до якої відносить себе і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Ця група виконує дві функції – нормативну і порівняльну. Нормативна функція виявляється в мотивації: референтна група є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини. Порівняльна функція полягає в тому, що референтна група стає еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших.]; 5) інтелектуальна активність і комунікативність (характер міжособистісного сприйняття і встановлення взаєморозуміння, знаходження спільної мови); 6) емоційна комунікативність (міжособистісні зв’язки емоційного характеру, задоволення потреби в емоційно насичених контактах);7) вольова комунікативність ( здатність групи протистояти впливам інших груп, обставинам, стресовим ситуаціям, надійність групи в екстремальних ситуаціях, наполегливість в конкурентних умовах).

3. Бар’єри взаєморозуміння.  Взаєморозуміння – це таке розшифрування партнерами повідомлень і дій одне одного, яке відповідає їх значенню з погляду їхніх авторів. Взаєморозуміння залежить від бажання співрозмовника зрозуміти інформацію, що передається, повноти інформації, логіки викладу, вміння стимулювати іншого до думки. Якщо цього немає, то на шляху до взаєморозуміння виникають бар’єри. Бар’єри на шляху до взаєморозуміння бувають комунікативні та психологічні. Комунікативні бар'єри: 1) інформаційно-дефіцитний, 2) бар'єр віддзеркалення (заміщення, або викривлення інформації), 3) бар'єр мовленнєвого нерозуміння (фонетичного, граматичного, тощо), 4) бар'єр семантичного нерозуміння (жаргон, сленг, суржик), 5) стилістичний бар'єр (стиль розповіді не відповідає комунікативній ситуації), 6) логічний бар'єр (надто складна логіка, або така, що здається реципієнтові невірною=жіноча, чоловіча логіка, дитяча логіка, тощо). Психологічні бар'єри: 1) бар'єр першого враження; 2) бар'єр упередженості і безпричинної негативної установки; 3) бар'єр негативної установки, введеної в досвід людини іншою людиною; 4) страх безпосереднього контакту з людиною; 5) бар'єр «очікування нерозуміння»; 6) «віковий» бар'єр. Факт існування психологічних бар'єрів в процесі спілкування не є абсолютно незборимою перешкодою на шляху до досягнення взаєморозуміння взаємодіючих індивідів. Також в СП виділяють естетичний, інтелектуальний, моральнмий, емоційний та соціальний бар’єри. Подолання психологічних бар'єрів є істотною умовою підвищення рівня ефективності спілкування і лежить на шляху розгортання і реалізації величезного потенціалу можливостей, які надають людині її мовлення, її міміка і пантоміміка. 1. Одним з надійних шляхів мобілізації внутрішніх ресурсів особи є створення оптимального соціально-психологічного клімату спілкування в групах і колективах. 2. Оскільки мовний стереотип є продуктом і носієм шаблонного мислення, остільки і боротьба з такими бар'єрами лежить на шляхах заохочення творчого нешаблонного мислення і мовлення. У повсякденній практиці вербального спілкування це виявляється у почутті гумору, в здатності по-новому з неочікуваного боку підійти до тієї або іншої життєвої ситуації, або предмету обговорення. Тут же і одне з істотних джерел оздоровлення соціально-психологічного клімату спілкування. 3. Поряд з відчуттям гумору ефективним засобом подолання психологічного бар'єру несприйнятливості або недостатньої сприйнятливості суб'єкта до мовного звернення є смислова інтонація останнього. Багатство і різноманітність інтонації мови здатні здолати найвищі бар'єри несприйнятливості до мовної дії в процесі спілкування. 4. Культура психічної саморегуляції особистості є також передумовою подолання бар'єрів спілкування. 5. Ще вищі вимоги пред'являє до людини необхідність подолання психологічних бар'єрів в ситуації міжособистісного або функціонального спілкування. Цим цілям служать активні методи навчання. Концепція і практика соціально-психологічного тренінгу, що отримала широкий розвиток як у нас в країні так і за кордоном, націлена на вдосконалення психологічної культури корекції і самокоррекції як особистості, так і групи, А це дозволяє успішно долати ті психологічні бар'єри як особи, так і спільності, які заважають їх ефективній діяльності, Цим цілям відповідають такі, наприклад види СП тренінгу, як тренінг комунікативної компетенції, індивідуального стилю, самореалізації особи, ділового і партнерського спілкування, когнітивний, постдіагностичний тренінг — корекція, тренінг конкурентоспроможності і ін. Двояка роль соц.–психологічного бар'єру: 1) як захисту особистості, з одного боку, 2) і якоїсь перешкоди, перешкоди на шляху її діяльності, з іншого. Питання: чи потрібно усувати бар'єр як перешкоду на шляху до ефективної діяльності? Але тоді чи не опиниться людина психологічно беззахисною перед лицем тих чинників, які й породили цей бар'єр? Усування зайвих  бар’єрів передбачає високий рівень СП культури. Це стосується не лише випадків заміщення психологічних бар'єрів іншими, тоншими засобами контролю тієї або іншої ситуації. Сама стратегія націленості на подолання зайвих психол.бар'єрів можлива лише на основі високої СП культури.

Білет 5.

1.Розвиток сучасної вітчизняної соціальної психології. В Україні, як і в колишньому Радянському Союзі, соціальна психологія пройшла складний шлях становлення: від бурхливого розвитку в 20-х роках ХХ століття до стагнації, застою і фактичної заборони у 30 — 50-х роках. Це зумовлювалося багатьма причинами, серед яких: виконання цілком конкретних замовлень у сфері політики, управління, виробництва, а звідси й односторонність соціально-психологічного аналізу дійсності; „шкідливість” і, отже, непотрібність СП досліджень з точки зору тих ідеологічних і соціально-політичних засад, що існували  в країні, тощо. Відродження соціальної психології припадає на 60-ті  роки ХХ століття. Вона стає навчальною дисципліною і починає викладатися в ряді навчальних закладів України, створюються відділи та лабораторії у науково-дослідних інститутах, установах. Однак тривала ізольованість радянської психології від світової науки, її ідеологізація призвели до деформацій у її розвитку, що позначилося, перш за все, на відриві соціально-психологічної теорії від практики, на розумінні соціальної психології тільки з позицій марксистського підходу. Виникла ситуація, коли досить високий рівень психологічної теорії поєднувався з низьким рівнем СП практики впровадження соціальних технологій. І це в той час, як на Заході СП рекомендації, спрямовані на психологічну регуляцію поведінки людини і соціальних спільнот, доволі інтенсивно впроваджувалися у практичну діяльність політиків, управлінців, бізнесменів. Гальмувало загальний розвиток вітчизняної соціальної психології і тривале домінування в цій галузі знання американських підходів. Йдеться, передусім, про американський досвід, методики та техніки досліджень, застосування новітніх засобів реєстрації та обробки результатів, високу лабораторну культуру експерименту, які забезпечували їм пріоритет та визнання в соціальній психології. Все це призвело до того, що теоретичні тези, підходи та методи американських дослідників стали переноситися на наш ґрунт, часто без критичного осмислення (уявлення про західну “першосортність” у порівнянні з вітчизняною “другосортністю”). В процесі так званого запозичення не враховувався етнопсихологічний аспект проблеми, соціокультурний контекст підготовки як спеціалістів із соціальної психології, так і, власне, тих, кому на практиці потрібні СП знання для ефективної діяльності. Дедалі очевидним ставало й те, що методи підготовки фахівців мали принциповий недолік: вони були зорієнтовані на передавання знань і формування часткових умінь, а не спиралися на рефлексію як внутрішній механізм розвитку професійного мислення. Саме тому видані в Радянському Союзі в 60 — 80-ті роки підручники здебільшого виконують свою освітню функцію, тобто дають загальне уявлення про соціальну психологію як науку, але не вільні від ідеологічних штампів і не враховують останніх змін, які відбулися у розвитку цієї науки. Більше того, поза увагою деяких учених залишився факт виникнення в Європі у 70-ті роки етапу аналізу американської соціальної психології, критики її прагматичної позитивістської спрямованості, обмеженості теоретичних концепцій та напрямів. Актуальні та перспективні напрямки в СП теорії та практиці (за Л.Е. Орбан-Лембрик): 1. Погляд на предмет, категорії та структуру соціальної психології з позицій минулого і сучасності. 2. Особливості спілкування на сучасному етапі розвитку суспільства. 3. Духовний, комунікативний потенціал індивіда, соціально-психологічні прояви особистості в умовах утвердження нової системи цінностей. 4. Соціально-психологічні дослідження системи відносин “індивід – група – суспільство”. 5. Резервні можливості міждисциплінарних зв’язків соціальної психології.

2. Деструктивні форми взаємодії. Агресія і культура. Взаємодія — взаємозалежний обмін діями, організація людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності.. Деструктивні форми взаємодії: Такі контакти ускладнюють або руйнують взаємини, згубно позначаються на партнерах. Ними є маніпулятивне спілкування, агресивна взаємодія, авторитарний стиль спілкування. Навіть мовчання може бути деструктивним, особливо якщо воно приховує важливу інформацію чи використовується як засіб покарання партнера. Деструктивну взаємодію можуть спричинити особистісні риси людини (хитрість, схильність до наклепів, упередженість, стереотип мислення, мстивість, цинізм та ін.). Така людина не обов'язково переслідує якісь особисті вигоди, а діє, піддаючись неусвідомлюваним мотивам самоствердження, суперництва тощо. До феноменів, які підсилюють деструктивну взаємодію, належать агресія, упередження, обман, егоїзм.   Упередження — установка, що перешкоджає адекватному сприйманню повідомлення чи дії. Обман — свідоме намагання людини створити у партнера хибне, неправдиве, удаване уявлення про предмет обговорення.   Егоїзм (франц. egoisme, від лат. ego — я) — ціннісна орієнтація суб'єкта, яка зумовлює домінування в його взаємодії з іншими особистих інтересів і потреб безвідносно до інтересів партнера по спілкуванню. Агресія завдає фізичної, матеріальної чи моральної шкоди іншому, що супроводжується сильними емоційними переживаннями (гнів, досада, злорадство), експресивним оформленням (жести погрози, ворожість, нехтування, зневага). Агресія (лат. aggredi — нападати) — індивідуальна чи групова форма деструктивних дій чи поведінки особистості, яка спрямована на використання сили, нанесення фізичної або психологічної шкоди людям і суперечить нормам існування у соціумі. Готовність суб'єкта до агресивної поведінки розглядається як відносно стійка риса особистості — агресивність, неконтрольований вияв якої деструктивно впливає на взаємодію. Агресивність може реалізовуватись у різноманітних формах — мстивість, ворожість, хамство, заздрощі, образи, сварки, погрози, нищівна критика. Все це збентежує, посилює напруженість співрозмовника, активізує у нього різні способи психологічного захисту. Навмисна агресія спричинює шкоду партнеру. Як правило, суб'єкт її заздалегідь усвідомлює наслідки свого вчинку, отримуючи потім задоволення від досягнення мети. Агресивна поведінка має ефект зараження. Теорія інстинктів і потягів (У. Мак-Дугалл, 3. Фрейд) тлумачить її як природну внутрішню властивість людини, форму поведінки, що визначається вродженими інстинктами і потягами. Згідно з цією теорією агресивна енергія періодично накопичується в індивіда, потребуючи вивільнення або трансформації. 3. Фрейд у межах психоаналітичного підходу доводив, що поряд з інстинктом життя (Ерос) існує інстинкт смерті та агресії (Танатос). Фрустраційні теорії агресії (Д. Доллард, Л. Берковіц та ін.) розглядають агресію як наслідок фрустрації (лат. frustratio — обман) — перешкоди цілеспрямованій дії людини. Згідно з теорією соціального научіння (А. Бандура та ін.) агресії, як й інших форм поведінки, набувають у результаті індивідуального досвіду взаємодії, людина переймає її як модель поведінки, спостерігаючи за іншими людьми. Серед інших чинників, які провокують агресивну поведінку, виокремлюють такі:— норма відплати (вендети, кровні війни та ін.- у деяких культурах агресія, ворожість щодо іншого є нормою);— ефект зброї (якщо у людини є зброя, вона шукатиме можливостей її використати, тобто наявність зброї підвищує схильність до агресивної дії);— страх покарання (небезпека бути покараним знижує агресивність, проте на рецидивістів загроза покарання менше впливає);— самоствердження (вдаючись до агресивних вчинків, приниження іншого, людина стверджується сама). Дослідники вважають, що мовчки стримувати агресію так само неефективно, як і зривати гнів на інших. Потрібно заохочувати і розвивати в собі кооперативність і неагресивну поведінку. Особистість стає менш агресивною, частіше вдається до неагресивних дій, якщо її агресивну поведінку ігнорувати.

3. Механізми міжособистісних впливів та проблема захисту від негативних впливів. Міжособистісний вплив -  процес і результат зміни одним індивідом поведінки іншої людини, її установок, намірів, уявлень, оцінок та ін. Розрізняють спрямований (переконання, навіювання) і неспрямований (зараження та наслідування) вплив. У практиці спілкування виокремлюють прямий (суб'єкт відкрито пред'являє об'єктові впливу свої претензії і вимоги) і опосередкований (безпосередньо спрямований не на об'єкт, а на середовище, яке його оточує) впливи. Також розрізняють навмисний (мети) і ненавмисний (визначається наявністю причини) впливи. Вплив формують стратегія, тактика, засоби, форми, аргументація і критерії ефективності впливу. Виокремлюють три основні стратегії — імперативну (відповідає «об'єктній» парадигмі в психології, згідно з якою психіка й людина в цілому розглядаються як пасивний об'єкт впливу зовнішніх умов і продукт цих умов), маніпулятивну (відповідає «суб'єктній» парадигмі, котра базується на твердженні про активність і індивідуальну вибірковість психічного віддзеркалення зовнішніх впливів, де суб'єкт сам здійснює перетворювальний вплив на психологічну інформацію, що надходить ззовні) і розвивальну (заснована на «суб'єкт-суб'єктній», «діалогічній» парадигмі, де психіка виступає як відкрита система із зовнішнім і внутрішнім контурами регулювання). Тактики впливу вивчаються в контексті проблеми передбачення й управління поведінкою людей, що перебувають у ситуації міжособистісної взаємодії. Відносно засобів впливу, то в соціальній психології виокремлюють вербальні і невербальні особливості дії одного суб'єкта на інший. Соціальна психологія вивчає такі психічні свідомі чи несвідомі механізми взаємного впливу людей, як то:

1) зараження — позасвідому, мимовільну податливість певним психічним станам (екстази, психози, паніка) шляхом співпереживання; 2) сугестія (навіювання) — персоніфікований емоційно-вольовий вплив однієї людини на іншу, яка сприймає інформацію не шляхом логічних міркувань, а довірою до джерела інформації, котрим можуть виступати авторитети, панівні ідеї, звичаї, забобони тощо; 3) переконання — психічний стан, який виникає як результат інтелектуального впливу, самостійного висновку сприймаючого інформацію; 4) наслідування — несвідоме, мимовільне, чи свідоме, довільне, відтворення індивідом рис і зразків певної поведінки, механізм формування групових норм і цінностей; 5) конформізм — свідоме прийняття індивідом поглядів, цінностей та норм поведінки певної соціальної групи під тиском зовнішніх умов і обставин, всупереч власним переконанням, проявляється у схильності уникати самостійних рішень та в пасивній, пристосовницькій орієнтації на сприйняття готових стандартів оцінок, поведінки. Під поняттям психологічно конструктивного впливу розуміється такий вплив, який має відповідати як мінімум трьом критеріям: 1)вплив не повинен руйнувати особистості індивідів, що беруть у ньому участь, і їхніх стосунків; 2)він має бути психологічно коректним; 3)йому слід задовольняти потреби обох сторін. Найбільш конструктивним методом впливу є переконання. Таким трьом критеріям (чи будь-якому з них) не відповідає негативний вплив. Негативні інформаційно психологічні впливи – це сукупність (узгоджених за метою, завданням, часом та об’єктами) форм, методів і засобів інформаційно-психологічних впливів на структуру і процес прийняття рішень. Їх завданням є видозміна чи зрив інформаційного забезпечення супротивника, де особливе місце посідають розвідувальні операції, збирання, опрацювання і подача інформації особам, причетним до прийняття рішень щодо оперативних, тактичних чи стратегічних завдань, а також заходи щодо захисту власних інформаційних, інформаційно-технічних та інформаційно-психологічних ресурсів.