Психологічні школи Рубінштейна та Леонтьева.Порівняльний аналіз

Ідеї Рубінштейна міцно ввійшли в методологічний фонд вітчизняної психології. Вони залишаються для нас джерелом пізнання, будучи продовженням особистості вченого й об'єктивуючись у його творчості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Діяльнісний та особистісний підходи в психології

В 30-і роки формуються основні принципи психологічної науки: детермінізму (важливим етапом у реалізації цього принципу було створення Л.С. Виготським культурно-історичної концепції), принцип єдності свідомості й діяльності С.Л. Рубінштейна і його принцип розвитку.

Поняття свідомості й діяльності - вузлові категорії психологічної науки. Систематична розробка цього принципу в радянській психології почалася в 30-і роки С.Л. Рубінштейном, А.Н. Леонтьєвим, Б.Г. Ананьєвим, Б.М. Тепловим.

Оцінюючи кризову ситуацію у світовій психології, Рубінштейн підкреслював, що саме методологічна криза пов'язана із прихильністю більшості психологів тієї концепції свідомості, що він назвав декарто-локковською, оскільки свідомість незмінно трактувалася як область, відкрита тільки для переживань суб'єкта, здатного до рефлексії[9].

На противагу цьому С.Л. Рубінштейн вперше висунув положення про єдність свідомості й діяльності. Він писав, що "діяльність і свідомість - це не два в різні сторони звернених аспекти, вони утворюють органічне ціле - не тотожність, але єдність".

Хоча в той час цей принцип ще не співвідносився із принципом розвитку, проте   він відразу придбав важливе методологічне значення. У ньому стверджувалося, що не може бути діяльності без свідомості й свідомості без діяльності. Тим самим захищалося положення про можливості через діяльність вивчати свідомість і відкривалася дорога для об'єктивного дослідження психіки й свідомості: від діяльності, її продуктів - до    психічних процесів, що виявляються в ній. Таким чином, принцип єдності свідомості й діяльності стає основою всіх об'єктивних методів психології.

Введення цього принципу ставило теоретичні й методологічні завдання розкриття складу й структури діяльності. Необхідно було перебороти     точку зору, що йде від психології свідомості, що психіка - це внутрішнє, а діяльність - це зовнішнє.

У дійсності психіка, свідомість не є чимось внутрішнім. Точно також як діяльність ніяким чином не зводиться тільки до зовнішнього: вона має зовнішню сторону, але ця сторона не характеризує діяльність однозначно.

Єдність свідомості й діяльності виражається в тім, що свідомість і всі психічні властивості індивіда в діяльності не тільки проявляються, але й формуються: психічні властивості особистості - і передумова й результат її поводження.

По визначенню С.Л. Рубінштейна, сама діяльність є єдністю зовнішнього й внутрішнього. Свідомість і психіка в такому випадку виявляються внутрішньою характеристикою діяльності, а властивість діяльності - протікати у формі ззовні спостережуваного поводження - може розглядатися як характеристика самої психіки.

Отже, говорячи про психіку, психолог має на увазі не окреме самостійне явище, але сторону або невід'ємну частину діяльності. Говорячи ж про психіку, він повинен мати на увазі деяку цілісну систему, що характеризується і з внутрішньої, і з зовнішньої сторони. Діяльність, навпроти, виявляється тією системою, усередині якої функціонує психіка.

В "Основах психології" Рубінштейн продовжив аналіз й остаточно сформулював принцип єдності свідомості й діяльності.

Принцип єдності свідомості й діяльності дозволяє вченим, вивчаючи поводження, діяльність, з'ясовувати ті внутрішні психологічні механізми, які забезпечують успішність досягнення цілей діяльності, тобто відкривати об'єктивні закономірності психіки[4].

Застосування принципу єдності свідомості й діяльності до вивчення психічних процесів, властивостей і станів дозволило пояснити багато явищ, що колись здавалися незрозумілими, виявити деякі важливі закономірності психічного розвитку людини.

У світлі цього принципу розробляються понятійний апарат психології й методи конкретно - наукових досліджень.

У такий спосіб ми можемо зробити кілька висновків. По-перше, психіка й діяльність людини нерозривно зв'язані між собою, тому вивчення психіки й дослідження закономірностей її розвитку доцільно будувати на принципах діяльного підходу. По-друге, діяльність, якою займається людина, у значній мірі визначає розвиток її мотивів і життєвих цінностей, що визначають загальну спрямованість суб'єкта. Отже, особливі види діяльності впливають на закономірності психічного розвитку людини.

Включивши діяльність у сферу психологічного вивчення, Рубінштейн у той же час вказував, це не означає, що поведінка, діяльність людини в цілому є предметом психології. Діяльність людини - це складне явище й різні її сторони вивчаються різними науками. С.Л. Рубінштейн відрізняв діяльність від поводження, причому для Рубінштейна поводження - це особлива форма діяльності. Діяльність стає поводженням тоді, коли мотивація людських дій із предметного плану переходить у план особистісно-суспільних відносин. С.Л. Рубінштейн описував діяльність через цілі, мотиви, дії, операції.

Категорія розвитку, будучи фундаментальною філософською категорією, є провідною й у системі понять психологічної науки. Ідея розвитку ввійшла в психологію під впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна й лягла в основу формування спочатку дитячій, а потім вікової психології.

Важливою віхою, що ознаменувала перетворення поняття "розвиток" у фундаментальну категорію психології, стало його включення Рубінштейном у систему понять загальної психології й зведення в статус найважливішого методологічного принципу психологічної науки[11].

От що пише С.Л. Рубінштейн про це: "Розвиток психіки є для нас не тільки більш-менш   цікавою областю дослідження, але й загальним принципом або методом дослідження всіх проблем психології. Закономірності всіх явищ, і психологічних у тому числі, пізнаються лише в їхньому розвитку, у процесі їхнього руху й зміни, виникнення й відмирання".

У працях С.Л. Рубінштейна, створених на рубежі 40х років, у проблематику загальної психології був включений весь життєвий шлях людини й показана залежність розвитку всіх сторін його свідомості й особистості від особливостей генеральної лінії життя індивіда. Розвиток став розумітися як основний спосіб існування особистості на всьому протязі її індивідуального шляху.

Багатоякісний зміст зміст категорії розвитку в психології було розкрито в колективній праці "Принципи розвитку в психології" (1978). У ньому була підкреслена необхідність з'єднання принципу розвитку із принципом системності, реалізація якого дозволяє розглянути й сам процес психічного розвитку як складно організовану цілісність. Таким чином, для психології принцип розвитку має особливо велике значення, оскільки досліджувані нею явища відрізняються "винятково високою динамічністю".

Положення діалектико-матеріалістичного принципу детермінізму були розвинені С. Л. Рубінштейном у зв'язку з аналізом філософських проблем психології (вивченням природи психічних явищ). Тут відбувається двосторонній процес: розвиток психологічної теорії на філософській основі діалектичного матеріалізму й розвиток самих філософських проблем на матеріалі конкретної науки - психології.

С.Л. Рубінштейну належить заслуга поширення діалектико-матеріалістичного принципу детермінізму на аналіз психічних явищ взагалі і явищ мислення зокрема.

Філософський аналіз, пророблений ученим, показав, що принцип детермінізму є вузлову, об'єднуючу марксистсько-ленінську теорію відбиття й рефлекторну теорію психічного - основні філософські положення, без яких неможливе розуміння природи психічного взагалі й мислення особливо .

Теорія відбиття дає розуміння мислення як активного процесу уявного відновлення об'єкта, дійсності у всій її конкретності, як процесу взаємодії суб'єкта й об'єкта. Теоретичний аналіз дав можливість перетворити принцип детермінізму в принцип експериментального психологічного дослідження мислення.

Аналіз проблем, перед якими зупинилася думка закордонних учених, не озброєних відповідною методологією, дав С. Л. Рубінштейну можливість висунути нову постановку цих проблем, а також намітити нові, які могли виникнути тільки в результаті застосування цієї методології до рішення проблем мислення.

Завдання наукового мислення полягає в розкритті сутності різноманітних і складних явищ мислення, у виявленні мислення у всіх його істотних зв'язках або в рішенні центральної проблеми детермінації мислення. Аналіз цих проблем теорії мислення міститься в книзі Рубінштейна "Буття й свідомість".

На основі рішення цих питань відбувається виявлення специфічного предмета психології мислення, теоретичному й експериментальному аналізу якого присвячена книга С.Л. Рубінштейна "Про мислення й шляхи його дослідження".

Стосовно до явищ мислення принцип детермінізму був використаний не тільки теоретичного аналізу, але й для побудови експериментальних досліджень.

 

Bcnjhbxtcrb df;ty

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНА ШКОЛА А.Н. ЛЕОНТЬЄВА

2.1. Основні положення некласичної психології А.Н. Леонтьева

Введення категорії діяльність у психологічну науку означало для А.Н.Леонтьєва подальшу розробку "некласичної" концепції свідомості Л.С.Виготського. Для класичної психології була характерна дихотомія "зовнішнього" (предметів і процесів зовнішнього світу) і "внутрішнього" (явищ і процесів свідомості), які не мали між собою нічого загального (про це колись ще говорив Декарт). Проте   вони були зв'язані наступним простим зв'язком: як тільки відбувається вплив на суб'єкт, так відразу  виникає "відповідь" на дане подразнення у вигляді об'єктивних і суб'єктивних явищ - це називається постулатом безпосередності в психології. Відповідно передбачалося виявити закономірний й безпосередній взаємозв'язок якихось об'єктивно констатованих параметрів зовнішніх подразників, з одного боку, і властивостей суб'єктивних елементів свідомості (в інтроспективній психології) або реакцій як настільки ж елементарних складових поводження (у біхевіоризмі), з іншого[10].  Не может быть такого чуда из котов и мышь

Треба відзначити, що ця схема у свій час зіграла велику роль у повороті психології від умоглядної "науки про душу" до емпіричної психології свідомості, тому що душа була тією самою таємничою "опосередкованою ланкою", яку неможливо було пізнати науковими засобами. Тому введення постулату безпосередності було найважливішим кроком до перемоги в психології принципу детермінізму, хоча його форма, втілена в схемі "стимул - реакція", була ще механістичною, тобто для психології примітивною. Саме примітивність такого механістичного детермінізму змусила багатьох дослідників усвідомити принципову недостатність постулату безпосередності. Интересно то что это никто

Як підкреслював А.Н. Леонтьєв, "незадовільність цієї схеми полягає в тому, що вона виключає з поля зору дослідження той змістовний процес, у якому здійснюються реальні зв'язки суб'єкта із предметним світом, його предметну діяльність. Така абстракція від діяльності суб'єкта виправдана лише у вузьких границях лабораторного експерименту, що має своєю метою вивиявити елементарні психофізіологічні механізми. Достатньо, однак, вийти за ці вузькі границі, як негайно виявляється її неспроможність" [6]. Неспроможність абстракції, що лежить в основі постулату безпосередності, виявляється в численних прикладах з життєвої психології, які неможливо пояснити, виходячи із цієї схеми. Один з відомих вітчизняних письменників - Володимир Тендряков  згадував, що, коли він учився в художнім училищі й на заняттях було потрібно написати натюрморт або портрет натурниці, у кожного із сидячих у залі майбутніх художників був "свій" натюрморт або свій портрет: кожний бачив представлений об'єкт по-своєму, вступаючи з ним у своєрідний діалог.

Усвідомлення принципової недостатності постулату безпосередності навіть викликало наприкінці  XІ - початку XXст. зворотній рух "назад до душі" (представниками цього руху були в Німеччині Лейпцігська психологічна школа, у Росії - Л.М.Лопатін, С.Л.Франк й інші). Відзначалися й інші спроби знайти  опосередковану ланку між стимулом і реакціями (як суб'єктивними, так й об'єктивними). По цій лінії, наприклад, пішов розвиток біхевіоризму в напрямку необіхевіоризму, у якому вводилося поняття проміжних змінних (когнітивні карти, потреби й т.д.). У психоаналізі такою  опосередковуючою ланкою виступали ті або інші несвідомі процеси, у Грузинській школі психології установки - установка[5].

На думку А.Н.Леонтьєва, введення поняття проміжних змінних, безсумнівно, збагачує психологічний аналіз, але воно зовсім не знімає згаданого постулату безпосередності, оскільки проміжні змінні являють собою лише стани суб'єкта й тому протипоставленість суб'єкта й об'єкта усе ще має місце (навіть із урахуванням "збагаченого" суб'екта). Головне ж було не просто в пошуку  опосередковуючих ланок а в тім, де саме потрібно шукати ці ланки: у світі замкнутої в собі суб'єктивності або ж у реальних відношеннях суб'єкта з світом. Ці відносини "розмикають" замкнуте коло суб'єктивних явищ й усувають існуючу в психології дихотомію: об'єктивний, існуючий незалежно від суб'єкта світ, досліджуваний одними методами, і суб'єктивний "внутрішній" світ психічних явищ, що відкритий суб'єктові свідомості, і тільки йому, і тому повинен вивчатися принципово іншими засобами. А для цього потрібно було замінити двучленну схему аналізу іншою, у якій протипоставленість суб'єкта й об'єкта усувалася б. Це було зроблено в "тричленній" схемі А.Н.Леонтьєва, де опосередковуючою "ланкою" виступає людська діяльність. Однак у цьому випадку слово "ланка" здається нам надзвичайно невдалим (хоча воно використовувалося і самим А.Н.Леонтьєвим), адже діяльність - це зовсім не те, що просто "уставляється" між двома іншими ланками (суб'єктом й об'єктом), а те, що поєднує їх у єдине ціле. У діяльності й відбувається перехід об'єкта в його суб'єктивну форму, в образ; разом з тим у діяльності відбувається також перехід діяльності в її об'єктивні результати, у її продукти. Діяльність, таким чином, є реальний і конкретний зв'язок суб'єкта й об'єкта, це процес, у якому здійснюються взаємопереходи між полюсами "суб'єкт - об'єкт".