Психологічні школи Рубінштейна та Леонтьева.Порівняльний аналіз

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     

 

 

 

 

 

 

 

                                                     ЗМІСТ:

 

ВСТУП

 

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНА ШКОЛА С.Л. РУБІНШТЕЙНА

1.1. Внесок С.Л. Рубінштейна в розробку теоретико-методологічних основ загальної психології

1.2. Діяльнісний та особистісний підходи в психології

 

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНА ШКОЛА А.Н. ЛЕОНТЬЄВА

2.1. Основні положення некласичної психології А.Н. Леонтьева

2.2. Основні принципи теорії діяльності А.Н. Леонтьєва

 

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ШКІЛ РУБІНШТЕЙНА ТА ЛЕОНТЬЄВА

 

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Теорія діяльності або діяльнісний підхід - школа радянської психології, заснована А.Н. Леонтьєвим і С.Л. Рубінштейном на культурно-історичному підході Л.С. Виготського.

Рубінштейн і Леонтьєв розробляли теорію паралельно й незалежно один від одного. При цьому вони опиралися на праці Л.С. Виготського й на філософську теорію К. Маркса, тому в їхніх роботах багато загального.

Базова теза теорії формулюється в такий спосіб: не свідомість визначає діяльність, а діяльність визначає свідомість[4].

На основі цього положення в 30-х роках Рубінштейн формує основний принцип: "єдність свідомості й діяльності". Психіка й свідомість формуючись у діяльності, у діяльності й проявляються. Діяльність і свідомість - це не дві різні сторони звернених аспектів, вони утворюють органічну єдність (але не тотожність). Діяльність не є сукупністю рефлекторних реакцій на зовнішній стимул, тому що регулюється свідомістю. Свідомість розглядається як реальність, що не дана суб'єктові безпосередньо для його самоспостереження. Свідомість може бути пізнана лише через систему суб'єктивних відносин, у тому числі через діяльність суб'єкта, у процесі якої суб'єкт розвивається. Леонтьєв уточнює положення Рубінштейна: "Свідомість не просто проявляється як окрема реальність, свідомість вбудована й нерозривно пов'язане з нею".

Теорія діяльності - система методологічних і теоретичних принципів вивчення психічних феноменів. Основним предметом дослідження визнається діяльність, що опосередковує всі психічні процеси. Даний підхід почав формуватися у вітчизняній психології в 20-і рр. ХХ ств. В 1930-і рр. було запропоновано два трактування діяльнісного підходу в психології - С.Л. Рубінштейна (1889-1960), що сформулював принцип єдності свідомості й діяльності, і А.Н. Леонтьєва (1903-1979), що разом з іншими представниками Харківської психологічної школи, розробив проблему спільності будови зовнішньої й внутрішньої діяльності. Діяльність - це сукупність дій, спрямованих на досягнення цілей (по Рубінштейну).

Мета дослідження: Розглянути психологічні школи Рубінштейна та Леонтьєва.

Предмет дослідження: теорія діяльності.

Об'єкт дослідження: психологічні школи Рубінштейна та Леонтьєва.

Завдання:

Розглянути психологічну школу Рубінштейна.

Розглянути психологічну школу Леонтьєва.

Зробити порівняльний аналіз.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНА ШКОЛА С.Л. РУБІНШТЕЙНА

1.1. Внесок С.Л. Рубінштейна в розробку теоретико-методологічних основ загальної психології

Виникнення й розвиток психології розглядається в рамках такого предмета як історія психології. Розглядаючи основні тенденції становлення й розвитку психологічної науки, ми не можемо не освітити найбільш значимі праці знаменитих вітчизняних учених, серед яких видне положення займає Сергій Леонідович Рубінштейн (1889 - 1960р.) і його роботи.

Видатний вітчизняний філософ і психолог, доктор психологічних наук, професор, головними напрямками дослідження якого були філософські проблеми психології. Мне это не нравиться

Вітчизняна психологічна наука розвивалася в боротьбі за діалектико-матеріалістичне розуміння свого предмета. У ході ідейно - теоретичної боротьби поступово складалося матеріалістичне розуміння предмета психології й установлювалися найважливіші методологічні принципи науки.

На зміну засновникам вітчизняної психології прийшли нові талановиті вчені: це С.Л. Рубінштейн, А.Р. Лурія, Л.С. Виготський. Завдяки наявності багатьох талановитих учених, які після революції прийшли в науку, психологію не осягла доля генетики й кібернетики.

Видатну роль у становленні психологічної науки зіграли Б.Г. Ананьєв, П.П. Блонський, С.Л. Рубінштейн, П.Я. Гальперін й інші, які не тільки продовжили дослідження своїх попередників, але й виростили не менш знамените покоління вчених. Саме завдяки їхнім роботам ми в першу чергу зобов'язані тим, що в цей час психологам у нашій країні не доводиться починати з нуля[16].

Характеризуючи завдання психології, С.Л. Рубінштейн пише: "Психологічне пізнання - це опосередковане пізнання психічного через розкриття його істотних, об'єктивних зв'язків". Таким чином, предметом психології є психіка й психічні явища конкретної людини, а також психічні явища спостережувані в групах і колективах.

За словами С.Л. Рубінштейна, вирішальну роль у становленні психології як самостійної науки зіграло впровадження експерименту, що "не тільки озброїло її новим для неї, дуже потужним методом наукового мислення, але й взагалі по - новому порушило питання про методику психологічного дослідження в цілому, висунувши нові вимоги й критерії науковості всіх видів досвідченого дослідження в психології".

Виникнення загальної психології як самостійної й фундаментальної галузі психологічної науки пов'язане з ім'ям С.Л. Рубінштейна, що систематизував психологічні знання й запропонував методологію дослідження психічних явищ. На базі основних понять загальної психології формуються поняття й інші галузі психологічної науки.

У центрі уваги С.Л. Рубінштейна були й методологічні проблеми. У роботах Рубінштейна звертає на себе увагу насамперед  нетрадиційна для радянської психології дослідницька позиція - позиція філософа, що розглядає з погляду  методології емпірику психологічної науки, що намагається частково систематизувати й пояснити цей емпіричний хаос. Цим він і відрізнявся від більшості сучасних йому психологів.

Тому в центрі його концепції виявляються насамперед  проблеми пізнання світу. У цьому позиція Рубінштейна зближається з позиціями психологів колишніх років - Лопатіна, Троїцького, Грота, Шпета, для яких також головними залишалися філософські проблеми буття й волі людської особистості.

Поряд з експериментальною психологією в Росії наприкінці  19 - початку 20 століть розвиваються й інші наукові психологічні напрямки. У цей період виникає кілька наукових шкіл і напрямків. Так у Грузії сформувалася відома психологічна школа Д.Н. Узнадзе, представники якої взяли на озброєння поняття установки й широко використали його для аналізу багатьох психологічних явищ.

Інший науковий напрямок пов'язаний з ім'ям Л.С. Виготського, творця культурно - історичної теорії розвитку психіки людини.

Третя школа, що була створена в цей період, була школа Сергія Леонідовича Рубінштейна, що керував в той час науковими дослідженнями на кафедрі психології в МГУ й в Інституті загальної й педагогічної психології. Радянський психолог і філософ, він був одним із творців діяльного підходу в психології[17].

У плані загальної психології проблема мислення розробляється в циклі експериментальних досліджень, що проводилися С.Л. Рубінштейном і співробітниками його колективу. Теоретичні установки й експериментальні результати цих досліджень, спрямованих на створення загальної теорії психології мислення, опубліковані в книзі С.Л. Рубінштейна "Про мислення й шляхи його дослідження", а також у здійсненні під його керівництвом колективній праці "Процес мислення й закономірності аналізу, синтезу й узагальнення".

Проведені експерименти ставили своєю метою виявити самий процес мислення, його хід і динаміку, головним чином творчий аспект мислення - здатність іти до нових узагальнень, - і ті закономірності, які регулюють творчий процес.

Ми вже згадували, що діяльний підхід розроблявся й засновником психологічної школи С.Л. Рубінштейном і був ним позначений уперше вже на початку 20-х років, при розгляді принципу творчої діяльності.

За словами Рубінштейна, суб'єкт в актах своєї творчої діяльності не тільки виявляється й проявляється, ще він твориться й визначається. У теорії Рубінштейна вихідним виступає дія, що проникає в об'єктивну дійсність.

Діяльність - один з рівнів практичної й завжди безперервної взаємодії людини з світом. Головним моментом для Рубінштейна, що визначає розвиток, є діяльність.

Найбільші послідовники й учні С.Л. Рубінштейна - Ксенія Олександрівна Абульханова, Андрій Володимирович Брушлинський, розвивають на базі ідей свого вчителя принцип суб'єктивності - уявлення про людину як активно перетворюючу світ і саму себе істоту. Психологія, зрозуміла з позицій С.Л. Рубінштейна, вивчає психічне як живий безперервний процес, що бере участь у регуляції всієї взаємодії людини з світом.

Школа С.Л. Рубінштейна - далеко не єдина велика школа у вітчизняній психології, хоча в теоретичному плані, імовірно, найбільш авторитетна.

С.Л. Рубінштейн був одним із творців нової психологічної школи, що керував у свій час науковими дослідженнями на кафедрі психології МГУ й в інституті загальної й педагогічної психології. Згодом він був підданий критиці, що велася із застосуванням далеко не наукових методів впливу, і відсторонений від посад.

С.Л. Рубінштейну належить заслуга написання першої і єдиної в нашій країні по фундаментальності змісту й широті охоплення психологічної проблематики праці за назвою "Основи загальної психології". У цю роботу ввійшли передові досягнення вітчизняної й світової психологічної науки.

Рубінштейн розробляв філософські проблеми психології, сформулював найважливіші методологічні принципи психології. Один з них - принцип єдності свідомості й діяльності - склав основу діяльнісного підходу в психології. У своїй роботі " Принцип творчої самодіяльності" С.Л. Рубінштейн вказує на роль діяльності, у якій суб'єкт проявляється, твориться й визначається. Саме із цих позицій С.Л. Рубінштейн приступився до узагальнення досягнень психології[11].

Етапною як у творчості самого Рубінштейна, так і для вітчизняної психології в цілому стала стаття "Проблеми психології в працях Карла Маркса" (1934р.) Цей виступ разом з його книгою "Основи психології" (1935р.) і "Основами загальної психології" (1946р.) з'явилися практичною реалізацією задуму побудови марксистської психології в СРСР. Саме ця його робота була визнана гідною Державної премії й одержала високі оцінки в рецензіях провідних вітчизняних психологів.

У своїй статті Рубінштейн піддав глибокому аналізу кризу, пережиту закордонною психологією. У його матеріалі розкривається марксистська концепція людської діяльності, свідомості й особистості, затверджується принцип єдності свідомості й діяльності.

Таким чином, у сферу психологічного вивчення була включена діяльність. Цим був зроблений реальний крок на шляху подолання постулату безпосередності, намічені основи об'єктивного пізнання психіки.

Включивши діяльність у сферу психологічного вивчення, Рубінштейн у той же час вказував, що це "не означає, що поведінка, діяльність людини є предметом психології. Діяльність людини - складне явище. Різні сторони її вивчаються різними науками, а психологія вивчає психічну сторону діяльності".

Рубінштейн намітив загальну структуру діяльності, що детально розробив А.Н. Леонтьєв. По Рубінштейну, залежно від  характеру мотивації розрізняються й діяльність і поводження: перевага в діяльності відносини людини до інших людей перетворює її в поводження. Одиницею поводження є вчинок, а одиницею діяльності - дія. Рубінштейн виділяв у якості основних наступні види діяльності: праця, гра, навчання, і він дав їхній психологічний аналіз для кожного із цих видів, розкрив їхню природу й зв'язок з розвитком особистості.

В 50-і роки Рубінштейн сформулював принцип детермінізму й розкрив його на матеріалі експериментальних досліджень мислення. У зв'язку з дослідженнями мислення було сформульоване положення про психічне як процес: " мислення виступає як процес, а цей процес членується на окремі ланки або акти."

Вчитуючись сьогодні в роботи психолога С.Л. Рубінштейна, ми виявляємо, що в роки загального відволікання уваги від проблем волі він продовжував нею займатися й досяг цілком відчутних результатів. От таку характеристику він дав у своїй роботі "Основи загальної психології": "Воля у власному змісті виникає тоді, коли людина виявляється здатною до рефлексії своїх потягів, може так чи інакше поставитися до них. Для цього індивід повинен уміти здійнятися над своїми потягами й, відволікаючись від них, усвідомити самого себе як суб'єкта, що піднімаючись над ними, у стані зробити вибір між ними".

У психологічній науці категорія особистості відноситься до числа базових категорій. У зв'язку із цим у психології виникло питання про специфіку дослідження особистості, завдяки чому був сформульований особистісний принцип С.Л. Рубінштейна як " динамічна тенденція", у якій він досліджував психічні процеси й стани особистості.

Завершальна робота Рубінштейна, з'єднуюча вивчення психології особистості із проблемою її буття у світі й моральній природі людського життя, залишилася незакінченою й була опублікована за назвою "Людина і світ" в 1973 році.