Психологічні особливості поведінки та спілкування «складних» дітей в дитячому садку

Третя дитина, більш сильна та мужня, незважаючи на всі колосальні труднощі продовжує боротися за місце під сонцем, намагаючись хоч як-небудь пристосуватися до обставин. Але коли місце знайдено, вона зітхає з полегшенням - прояви синдрому різко спадають.

Звичайно, поведінка дитини значною мірою визначається стилями виховання в сім'ї. На жаль, через те, що поведінка такої дитини відрізняється від звичайної, батьки часто не можуть «приймати» її так, як інших дітей. Звичайна система «проступок - покарання» в даному випадку не ефективна, поведінка дитини не поліпшується, незважаючи на старання батьків. Дитина і сама стривожена станом взаємин з батьками, але свою поведінку не змінює. Батькам і педагогам необхідно зрозуміти, що гіперактивна дитина не «шкідлива» і не «погана», просто їй важче ніж іншим дітям стримувати свою рухову активність, вона у цьому не винна та що нескінченні зауваження та окрики дитини призведуть не до послуху, а до загострення поведінкових проявів гіперактивності. Тому не слід звинувачувати дитину у відсутності бажання або вольових зусиль («може, але не хоче!"), необхідно зрозуміти, що проблеми, пов'язані з її навчанням і вихованням є результатом зміненої біохімічної активності мозкових структур («хоче, старається, але не може»).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Причини виникнення гіперактивності.

 

Незважаючи на численні дослідження, присвячені вивченню причин захворювання, остаточної ясності в цьому питанні поки не досягнуто. Передбачається, що на розвиток синдрому впливає безліч чинників. Всі причини захворювання можна об'єднати в три великі групи: біологічні, психосоціальні, генетичні.

Біологічні чинники.

Біологічні фактори за часом їх впливу поділяються на перинотальну та ранню постнатальну патологію.

До факторів перинатальної патології можуть бути віднесені токсикози під час вагітності, загострення хронічних захворювань у матері, інфекційні захворювання під час вагітності, прийняття великих доз алкоголю і куріння матері під час вагітності, травми поблизу живота, імунологічна несумісність по резус - фактору, спроби перервати вагітність або загроза викидня.

Велике значення має вік батьків. Також на розвиток захворювання впливають ускладнення в пологах, передчасні, швидкоплинні або затяжні пологи, стимуляція пологової діяльності, отруєння наркозом при кесаревому розтині - все це може негативно впливати на розвиток дитини.

Родові ускладнення можуть спричинити за собою внутрішні мозкові крововиливи, різні травми, в тому числі погано діагностуються легкі зміщення шийних хребців. Будь-які захворювання в дитинстві, які супроводжуються високою температурою і прийомом сильнодіючих ліків, можуть негативно позначатися на дозріванні мозку.

Струси, сильні удари і травми голови серйозно порушують діяльність мозку в будь-якому віці. Такі захворювання, як астма, часті пневмонії, серцева недостатність, невропатія, порушення обміну речовин, часті алергії, можуть виступати як постійні фактори, що негативно впливають на нормальну роботу мозку.

Біологічні фактори відіграють вирішальну роль в перші два роки життя дитини, в подальшому вони опосередковуються психосоціальними факторами .

 

 

Психосоціальні чинники.

Розвиток дитини багато в чому визначається характером її оточення, насамперед у сім'ї .

Дослідження І.П. Брязгунова показали, що дві третини дітей з синдромом - це діти родин високого соціального ризику:

• З неблагополучним економічним становищем (один або обоє батьків безробітні, незадовільні матеріальні побутові умови, відсутність постійного місця проживання);
• З неблагополучної демографічною ситуацією (неповні та багатодітні родини, відсутність обох батьків);
• Родини з високим рівнем психологічної напруженості (постійні сварки, конфлікти між батьками, труднощі у взаєминах між батьками і дітьми, жорстоке поводження з дитиною);
• Родини, які ведуть асоціальний спосіб життя (батьки, які страждають алкоголізмом, психічними захворюваннями, ведуть аморальний спосіб життя, вчиняють правопорушення).

Генетичні чинники.

На користь спадкової природи СДУГ свідчать результати генеалогічних досліджень. Були виявлені порушення декількох генів, пов'язаних з симптомами захворювання.

Багаторічний досвід І.П. Брязгунова показує, що в більшості випадків причиною захворювання є спадковість, схильність, обтяжена несприятливим акушерським анамнезом. Треба підкреслити важливий фактор: СДУГ - це захворювання не тільки дитини, але й нерідко матері. Тому матері гіперактивних дітей повинні проходити психологічне обстеження та лікування проводити одночасно з дитиною.

Звичайно, СДУГ - це захворювання, наявність якого лікар - невропатолог ставить після проведення спеціальної діагностики, але як справедливо зауважує професор Шевченко Ю.С. «... Жодна таблетка не може навчити людину як треба себе вести». Неадекватна ж поведінка, що виникла в дитинстві, здатна зафіксуватися та звично відтворюватися, незважаючи на терапевтичну і вікову компенсацію.

 

 

3. Корекційна робота с гіперактивними дітьми.

 

Гіперактивні діти імпульсивні, надмірно збудливі, вони не вміють стримувати свої бажання, керувати своєю поведінкою. Їм властиві рухове розгальмування, метушливість, нестриманість і дратівливість.

Особливості поведінки таких дітей свідчать про недостатньо сформований регулятивний механізм психіки та, насамперед, самоконтроль довільної поведінки.

Основний напрямок корекції емоційно-афективної поведінки гіперактивних дітей полягає в зміні характеру їх рухової діяльності.

Для реалізації цього завдання використовують такі методи:

1. Спостереження за поведінкою дітей у різних видах рухової діяльності в умовах дошкільного закладу.
2. Бесіда з вихователями про особливості поведінки дітей під час фізкультурних занять і рухливих ігор.
3. Комплексна оцінка рухової активності кожної дитини в певні режимні моменти.
4. Робота з батьками.
5. Організація контрольних рухових завдань.

При розробці змісту психолого-педагогічної корекційної роботи слід спиратися на такі положення:

• Позитивно впливати на процес розвитку дитини - управляти провідною діяльністю;
• Корекційний потенціал гри полягає в практиці нових соціальних відносин, в які включається дитина в процесі спеціально організованих ігрових занять;
• Емоції відіграють первинну роль в регуляції поведінки і діяльності дитини, її орієнтації в навколишньому світі.

Корекційна робота з гіперактивними дітьми здійснюється у двох напрямках.

Перший напрямок - щоденна робота з розвитку рухів і самоконтролю поведінки дітей під час прогулянок, використовуються рухові вправи в ігровій формі індивідуально або з невеликою підгрупою.

Ігри та вправи спрямовані на розвиток уваги та координації у дітей. Детально пояснюються правила і показується кожен рух. У процесі засвоєння правил і змісту гри діти повинні діяти за інструкцією дорослого і під його наглядом.

Другий напрямок - робота з сім'єю, яка включає наступні завдання:

• Сформувати у батьків позитивну спрямованість на організацію емоційно-насиченої взаємодії з дитиною (індивідуальні консультації, бесіди тощо)
• Сприяти активному використанню матеріалів тренінгу в сімейній практиці (ігрові вправи різної спрямованості)

Звичайно неможливо домогтися зникнення СДУГ за кілька місяців і навіть років. Причому ознаки гіперактивності зникають з дорослішанням, а імпульсивність і дефіцит уваги зберігаються і в дорослому житті. В умовах дитячого садка педагог повинен спиратися на когнітивний розвиток дитини.

По-перше, слід вивчити психологічні особливості дітей з СДУГ:

• будувати роботу з гіперактивною дитиною індивідуально. Вона завжди повинна знаходитися перед очима вихователя;
• змінити режим занять з включенням фізкультхвилинок;
• надати дитині можливість звертатися за допомогою в разі будь-яких труднощів;
• спрямовувати енергію в корисне русло (вимити дошку, полити квіти тощо)

По-друге, вести знайому систему оцінювання:

• частіше хвалити;
• запровадити постійний режим дня;
• уникати завищених або занижених вимог;
• використовувати на заняттях елементи гри та змагання;
• давати завдання відповідно з можливостями дитини;
• великі завдання розбивати на послідовні частини, контролюючи кожне;
• створювати ситуації, в яких гіперактивна дитина може показати свої сильні сторони;
• ігнорувати негативні вчинки та заохочувати позитивні;
• будувати процес виховання на позитивних емоціях;
• пам'ятати, що з дитиною необхідно домовлятися, а не намагатися зламати її.

По-третє, сприяти елімінації (видалення, зникнення) агресії:

• терпляче навчати необхідним соціальним нормам і навичкам спілкування;
• професійно регулювати взаємовідносини з іншими дітьми.

По-четверте, пояснювати батькам і оточуючим, що позитивні зміни настануть не так швидко; що поліпшення стану дитини залежить не тільки від спеціального лікування і корекції, але і від спокійного і послідовного до нього відношення. Що слід пам'ятати?

Гіперактивність - це не проблема поведінки, не результат поганого виховання, а медичний та психологічний діагноз, який може бути поставлений:

1. фахівцями;
2. по досягненні дитиною 8 років;
3. за результатами спеціальної діагностики та спостереженням за дитиною протягом 6 місяців.

Проблему гіперактивності неможливо вирішити вольовими зусиллями, авторитарними вказівками та переконаннями. Гіперактивна дитина має нейрофізіологічні проблеми, впоратися з якими вона самостійно не може. Дисциплінарні заходи впливу у вигляді постійних покарань, зауважень, окриків, нотацій не приведуть до поліпшення поведінки дитини, а скоріше погіршать її.

Ефективні результати корекції досягаються при оптимальному поєднанні медикаментозних, психологічних і педагогічних методів, один з яких - вправи, ігри та інші психотерапевтичні засоби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА.

 

2.1. Констатуючий експеримент.

 

Мета: Виявити у групі старшого віку дітей із СДУГ.

Експеримент проводився із дітьми групи старшого дошкільного віку ДНЗ №54 «Світлячок». У групі 25 дітей: 10 хлопчиків та 15 дівчаток.

Для проведення цього дослідження ми використовували:

• спостереження за дітьми;
• анкети, призначені для батьків дітей (додаток 1);
• цікаві психологічні ігри та вправи;
• бесіда з дітьми, батьками дітей та вихователем.

За результатами дослідження складена таблиця.

Таблиця № 2.

 

Список дітей	Висока рухлива активність	Дефицит уваги	Імпульсивність	СДУГ
Б. Ілля	-	+	-	-
Б. Микита	+	-	+	-
В. Софія	-	-	-	-
Г. Аліна	+++++	+++	+++++	СДУГ
Г. Марія	-	-	-	-
Д. Вікторія	+++	+++	++	СДУГ
Ж. Вета	-	-	-	-
К. Вероника	-	-	-	-
К. Максим	+	+	-	-
К. Валерія	+	+	+	-
К. Максим	+	+++++	-	СДУГ
К. Дмитро	-	-	-	-
М. Мілана	-	-	-	-
О. Аліна	++	+	++	СДУГ
П. Олександр	-	-	-	-
Р. Роман	-	+	-	-
С. Марина	-	-	-	-
С. Арсеній	++	++	+++++	СДУГ
Т. Максим	+	-	+	-
Ф. Ксенія	-	-	-	-
Ф. Евеліна	-	-	-	-
Х. Аліна	-	-	+	-
Х. Лілія	-	-	-	-
Ц. Ярослав	+	-	+	-
Ш. Анастасія	-	-	-	-