Проблема проведення корекційно – розвивальної роботи

У системі соціальної реабілітації людей з інвалідністю найважливішою має стати саме освіта та професійна реабілітація, оскільки:

1.У постіндустріальні часи, в сучасному інформаційному суспільстві освіта та опанування інтелектуальних технологій посідають головне місце при визначенні ролі індивіда у соціумі;

  2.  Через освіту, надання певної професії інвалідові суспільство найшвидше може досягнути мети його соціальної реабілітації та інтеграції.

Система професійної реабілітації громадян з інвалідністю в Україні має певні здобутки й досягнення, але, на жаль, не повністю відповідає вимогам часу й потребам суспільства.

Тому можна зробити висновок, що наступним стратегічним напрямом розвитку корекційної педагогіки є наукове обґрунтування системи професійної реабілітації інвалідів в Україні. Тут корекційна педагогіка має буди підґрунтям для всіх без винятку елементів ланцюга реабілітації: крім освіти, професійного відбору, професійної апробації, працевлаштування та професійної адаптації на робочому місці.

В експериментальній площині корекційна педагогіка має відпрацьовувати такі новітні технології навчання та форми організації освітнього процесу, які сприяють підвищенню його ефективності і є незамінними в навчанні студентів і учнів з обмеженими фізичними можливостями.

При системному підході до навчання, безумовно, необхідно звертати увагу на особливості соціально-психологічного розвитку особистості людини з інвалідністю. Тут можна згадати модульне структурування дидактичного матеріалу та модульно-рейтингову організацію навчання.

Ця технологія була заснована в 60-х роках XX ст. у США і почала доволі активно впроваджуватися в усьому світі як у системі вищої освіти, так і в галузі професійного навчання, її основою є процес засвоєння навчальних модулів в умовах повного дидактичного циклу, що охоплюють блоки цілей і завдань, які, в свою чергу, мають стати вихідними при структуруванні змісту дисциплін у вищій школі.

Безумовно, корекційна педагогіка має свої науково-методологічні інтереси і в таких сучасних, популярних у всьому світі освітніх технологіях та формах організації освітнього процесу, як дистанційне та відкрите навчання.

У цілому освітні технології, що мають бути включені у сферу діяльності корекційної педагогіки, лежать у площині так званої особистісно орієнтованої освіти, що забезпечує розвиток і саморозвиток особистості учня з огляду на виявлені його індивідуальні особливості як суб'єкта пізнання і предметної діяльності.

Привабливість такої освітньої філософії для дітей з інвалідністю полягає в тому, що вона ґрунтується на визнанні за кожним учнем права вибору власного шляху розвитку через створення індивідуальних програм розвитку й альтернативних форм навчання. Наступним соціальним замовленням для корекційної педагогіки має бути супровід системи раннього втручання та соціальної реабілітації дітей з інвалідністю. Ця система в наш час бурхливо розвивається через створення в державі центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. У державній Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів зазначено, що серед основних принципів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів має бути «системний (не ізольований від інших форм реабілітації) підхід до ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, який забезпечить їм реалізацію можливостей, гарантованих кожному громадянину Конституцією України».

Оскільки ми нині перебуваємо у фазі постіндустріального «інформаційного суспільства», розвиток корекційної педагогіки не можна уявити без застосування сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій і як засобу спеціальної освіти, і як інструменту наукових досліджень у цій галузі.

Слід зазначити, що нині в Україні завдяки активній діяльності різних фондів, громадських організацій, розвиткові державної мережі закладів для роботи з інвалідами різних вікових категорій і нозологій практична психолого-педагогічна допомога їм надається з методичної точки зору досить хаотично, із запровадженням не завжди перевірених на ефективність і надійність методичних інновацій. Вважаю за доцільне зазначити, що в сучасній науковій і навчально-методичній літературі, особливо численних російських виданнях, трапляється неточне, обмежене трактування поняття «корекційна педагогіка», а іноді й цілковите нерозуміння його сутності, спроби відійти від вживання терміна «корекція» як такого, що нібито передбачає «насильницьке виправлення» дитини, пригнічуючи природний саморозвиток особистості.

Коли процеси розвитку і соціалізації ушкоджені, виникає потреба у їх покращенні, виправленні тих або інших вад у їх перебігу та результатах, у таких випадках виховання набуває особливого характеру, потребує специфічних умов, змісту, технологій, майстерності їх застосування тощо; оскільки воно спрямоване на покращення, виправлення розвитку і соціалізацію, логічно його назвати «корекційним вихованням» (від лат. correctio – виправлення, покращення); отже, воно і стає предметом корекційної педагогіки.

Цього терміна не варто лякатися,не слід ототожнювати його, як це іноді роблять окремі автори, некоректно посилаючись на певні зарубіжні аналоги, з роботою, спрямованою на примусове виправлення особистості й поведінки злочинців шляхом кримінального покарання. Корекційне виховання у різних варіантах пов'язане з термінами «компенсація», «абілітація», «реабілітація», «ресоціалізація» тощо, і чітке розмежування цих понять має, безумовно, не лише теоретичний, а й практичний сенс, що може бути темою окремих публікацій.

РОЗДІЛ 2

УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ КОРЕКЦІЙНО – РОЗВИВАЛЬНОЇ РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ В ІНКЛЮЗИВНОМУ КЛАСІ

2.1. Корекційно – розвивальна  робота в інклюзивному класі

Інтеграція – зусилля,спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір. Суть процесу полягає у пристосуванні учня до вимог школи.

 У статті 23 Конвенції про права дитини зазначено, що розумово чи фізично неповноцінна дитина має вести повноцінне життя в умовах, які забезпечили б її гідність, сприяли б упевненості в собі і полегшували б її активну участь у житті суспільства. Це стало передумовою для впровадження в систему освіти інклюзивного навчання.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

 Одним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх потреб у шкільному середовищі та поза його межами. В основу інклюзивної освіти покладено ідеологію, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але для дітей з особливими потребами створює спеціальні умови.

У вересні 2012 року було відкрито інклюзивний клас, у якому разом зі звичайними дітьми навчаються двоє учнів із важкими вадами мовлення. Для забезпечення успішності навчання цих дітей створені індивідуальні програми розвитку. Їх розробили група фахівців навчального закладу та батьки з метою визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до навчання дитини з особливими потребами.

За цими програмами додатковими освітніми послугами передбачені логопедичні заняття, зокрема:

• заняття з «Розвитку мовлення»;
• заняття з «Логоритміки».

Тематичне планування логопедичних занять здійснено на основі комплексного обстеження психомовленнєвого розвитку дітей та індивідуальних планів корекційної роботи учителя – логопеда з такими учнями. На початковому етапі було проведено детальне обстеження дітей та спостереження за поведінкою учнів у школі, на основі яких будувалася подальша корекційно – розвивальна робота. Спираючись на розробки вітчизняних та зарубіжних логопедів, розроблено мовленнєву карту обстеження дітей із загальним недорозвиненням мовлення.

Обстеження дитини розпочинається з ознайомлення з документацією:

• анамнестичними даними;
• висновками спеціалістів;
• висновками міської психолого – медико – педагогічної комісії.

Після цього проводиться бесіда з батьками, у ході якої відзначаються особливості раннього мовленнєвого розвитку дитини, з’ясовується, як батьки займаються її вихованням, що їх турбує, наскільки сприятливим є мовне середовище малюка. Перше враження про це складається під час невеличкої ознайомлювальної бесіди з дитиною. У ході якої звертається увага на те, як швидко дитина іде на контакт, чи є у неї фразове мовлення, або ж вона говорить лише окремими словами, що знає про себе та своїх рідних.

Оскільки до інклюзивних класів нерідко зараховують дітей із комплексними вадами, завдання логопеда полягає у правильному визначенні первинного дефекту та вторинних відхилень, що спричинили порушення мовленнєвого розвитку дитини. Також украй важливим є ретельне обстеження інтелекту учня. Необхідно встановити,чи збережений первинний інтелект і який потенціал має дитина для майбутнього розвитку в процесі корекційної роботи.

 Для обстеження стану інтелекту  дітям пропонують різні ігрові  завдання: 

• складання піраміди та розбірних іграшок, розрізних картинок;
• викладання фігур із паличок;
• побудова різних конструкцій із будівельного матеріалу;
• послідовне розкладання картинок відповідно до зображених на них подій.

При збереженому первинному інтелекті дитина користується допомогою логопеда й проявляє здібності до навчання вже у процесі самого обстеження: вона усіма доступними їй засобами намагається встановити контакт із дітьми та дорослими, із задоволенням бере участь у різних іграх. У такої дитини зазвичай хороша динаміка в подоланні мовленнєвих порушень.

Важливим є також обстеження стану моторики, від якої часто залежать можливості мовленнєвого розвитку дитини .  Діагностується:

• стан загальної моторики  та дрібної моторики пальців рук;
• мімічної та артикуляційної моторики;

Під час обстеження звертають увагу на поставу, координацію рухів, уміння тримати рівновагу,об'єм рухів, здатність переключатися з одного руху на інший, самостійність та точність виконання, наявність супроводжувальних рухів, мімічні рухи, тонус, темп рухів.

Наступним етапом є обстеження психічних пізнавальних процесів – пам’яті, уваги, уяви, мислення та рівня розуміння зверненого до дитини мовлення. Критерії обстеження мовлення учня:

1. Виявлення стану пасивного й активного словникового запасів;
2. Ступінь сформованості граматичної будови мовлення;
3. Володіння зв’язним мовленням;
4. Обстеження складової структури слів;
5. Стан звуковимови.

Аналізуючи отримані відомості, є можливість  оцінити обсяг знань та умінь кожної дитини, її можливості. На основі показників формування мовлення у нормі можна встановити, на якому етапі мовленнєвого розвитку перебуває дитина. Це дає змогу скласти індивідуальний план корекційної роботи для кожної дитини. Таке всебічне обстеження сприяє найбільш раціональній організації навчально – корекційної роботи.

Заняття із розвитку мовлення спрямовані на корекцію та розвиток у дітей лексичного та граматичного боків мовлення, розвиток зв’язного мовлення,фонетико – фонематичних процесів, формування звуковимови та розвиток не мовленнєвих процесів. Розвиток мовлення проводять за лексичними темами, що дають змогу організувати мовний матеріал та, окрім корекційно – розвивальної виконують загальноосвітню функцію, сприяють розширенню світогляду дітей,уточненню їхніх знань про природу, людину, суспільство, сприяють реалізації між предметних зв’язків.

Враховуючи нерівномірність психо – мовленнєвого розвитку та індивідуальні особливості дітей інклюзивного класу, планування роботи здійснюється диференційовано – програмовий зміст заняття та обсяг лексичного матеріалу визначається для кожного учня.

Логопедична ритміка є однією з форм кінетотерапії, яка спрямована на подолання мовленнєвих порушень шляхом розвитку, виховання та корекції рухової сфери в поєднанні зі словом та музикою. При плануванні занять визначається зміст роботи на фонетико – фонематичному рівні, уточнення та закріплення правильної артикуляції звуків, активізація словника за певними лексичними темами та розвиток не мовленнєвих процесів.

Тематика занять із логоритміки узгоджується з темами «Розвитку мовлення». Це дає змогу продовжити засвоєння активного словника з певної лексичної теми,забезпечує між предметні зв’язки. Таким чином, одну лексичну тему діти вивчають протягом одного – двох тижнів на заняттях із логоритміки та із розвитку мовлення.

В освітньому закладі,де навчатиметься дитина з особливими потребами, важливо забезпечити низку спеціальних умов, специфічних для потреб конкретної дитини. Зокрема,для навчання дітей з аутичним синдромом  пропонують враховувати такі моменти:

• Структурованість та передбачуваність навчального середовища;
• Належна організація середовища – кімнати, класу з відповідним забезпеченням наочних матеріалів,зон для навчання та гри;
• Візуалізація правил, вказівок, завдань;
• Урахування «сенсорного профілю» дитини і відповідних адаптацій;
• Мультисенсорний стиль навчання з урахуванням сенсорних преференцій;
• Дитина з аутичним синдромом потребує більше індивідуальної уваги ;
• Відповідно до розвитку дитини, її можливостей має бути  індивідуально підібрана навчальна програма;
• Особливо наголошується на позитивній комунікації вчителя і дитини.

Незважаючи  на всі специфічні заходи, важливо пам’ятати, що основним усе ж є не техніки, а позитивний зв'язок між учителем та учнем,відповідне сприйняття такого учня вчителем. Увага до усіх аспектів розвитку дитини – зокрема усвідомлення важливості її соціального розвитку, набуття дитиною необхідних соціальних навичок у контексті стосунків із ровесниками.