Особливості почуття дорослості у розумово відсталих підлітків

Наукова робота під девізом  «Жити – означає змінюватися, змінюватися – означає дорослішати»

 

 

 

 

 

 

 

«Особливості  почуття дорослості у розумово відсталих  підлітків»

 

План

Вступ

І. Теоретичні основи формування почуття дорослості у підлітковому віці в загальній та спеціальній психології

1.1.Проблеми  новоутворень у підлітковому  віці

1.2.Формування почуття дорослості в онтогенезі

1.3.Особливості  формування почуття дорослості у розумово відсталих дітей

ІІ. Методика експериментального дослідження особливостей почуття дорослості  розумово відсталих підлітків

2.1.Етапи та  методи дослідження

2.2.Психолого-педагогічні  рекомендації для спеціальних психологів та корекційних педагогів щодо умов формування почуття дорослості у розумово відсталих дітей

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  проблеми. У вітчизняній науці  проблема становлення і розвитку особистості розумово відсталої  дитини  в підлітковому віці є  найбільш складною і дискусійною, не дивлячись на величезний фактичний  матеріал, накопичений в системі психологічних знань про людину. Для аналізу такого складного процесу як віковий розвиток дитячої психіки найбільш показовими виявилися погляди Л.Виготського і його послідовників (А.Леонтьев, Л.Божовіч, Д.Ельконін, Н.Бєлопольська та ін.) відносно того, що кожен вік характеризується своєрідною, специфічною для нього, єдиною і неповторною «соціальною ситуацією розвитку», яка відображає відношення між  розумово відсталою дитиною і його середовищем. Соціальне середовище, будучи реальною дійсністю, служить основним джерелом індивідуального розвитку, завдяки якому, розумово відстала дитина, в ході спілкування і співпраці з іншими людьми, освоює життя в його різноманітних проявах. Особливе місце в життєдіяльності розумово відсталої дитини займають форми спілкування з оточуючими, норми і правила поведінки в суспільстві людей. Ця лінія культурного розвитку представляє особливий інтерес для фахівців, що займаються вивченням дітей з розумовою недостатністю. В експериментальних дослідженнях в області психології та педагогіки (Л.Виготський, Т.Власова, М.Певзнер, Г.Дульнєв, В.Лубовський, Н.Морозова, В.Петрова, Ж.Шиф та ін.) було виявлено, що при психічному недорозвиненні самостійне освоєння дитиною етичних понять і категорій ускладнене, в результаті значною мірою звужується коло її соціальних контактів, а за несприятливих умов розвитку, може стати однією з причин дезадаптивної поведінки (Д.Бойков, А.Гамаюнова, В.Печерський, і ін.). Невміння розібратися в ситуаціях, усвідомити причинно-наслідкові зв'язки між вчинком і результатом, встановити суть дії іншої особи часто є дійсною причиною агресії, тривожності, порушення поведінки розумово відсталих дітей. Відомо, що розумово відсталі діти характеризуються значним зниженням критичності і самокритичності, підвищеною навіюваністю. Тому діти можуть потрапити під негативний вплив асоціальних груп (Н.Коновалова, І. Мамайчук, В. Махова,  Л. Шипіцина). У зв'язку з цим, спеціально організоване формування у розумово відсталих дітей правил і норм суспільної поведінки, розвиток їх уявлень про ціннісні явища, що відображають основу культурного досвіду людини, є спеціальним завданням корекційного виховання і навчання. Постановка вказаної проблеми в спеціальній психології і педагогіці є надзвичайно актуальною, оскільки вона не була предметом спеціального дослідження. Вивчення основних етапів формування «почуття дорослості» у розумово відсталих дітей дає можливість, не лише визначити особливості їх поведінки в період дорослішання, а й виявити основні аспекти, що впливають на емоційну сферу дитини, і в результаті розробити основні шляхи для оптимального розвитку підлітків.

   Методологічною основою дослідження є концепція становлення дорослішання, сформульована Л.Виготським. Згідно з цією концепцією, в онтогенезі психічного розвитку, поведінка людини змінюється під впливом соціокультурних умов, найближчого оточення, особливостей родинного виховання. Засвоєння суспільних зразків поведінки приводить до виникнення «внутрішніх етичних інстанцій»[1,12].

Об’єкт  дослідження  - почуття дорослості розумово відсталого підлітка.

Предмет дослідження – особливості формування почуття дорослості у розумово відсталих підлітків.

Мета  дослідження – виявити особливості ціннісних орієнтацій та установок поведінки розумово відсталих підлітків у період дорослішання, розробити систему позакласних заходів, що сприятимуть формуванню почуття дорослості у розумово відсталих підлітків.

Гіпотеза: відхилення у формуванні почуття дорослості й освоєнні морально-етичних норм можуть порушити соціальну адаптацію. Порушення розумового розвитку створюють перешкоди формуванню почуття дорослості. Розумово відсталі підлітки відчувають труднощі у засвоєнні норм та правил поведінки у суспільстві, тому необхідна розробка тренінгових вправ, спрямованих на оптимізацію засвоєння морально-етичних правил, що сприятимуть розвитку почуття дорослості.

Завдання  дослідження

• З’ясувати розробленість проблеми підліткового віку та почуття дорослості в загальній та спеціальній літературі;
• Вивчити та порівняти особистісні якості розумово відсталих підлітків та підлітків з нормальним розвитком;
• Проаналізувати особливості становлення почуття дорослості у розумово відсталих підлітків;
• Спираючись на результати дослідження, розробити систему практично спрямованих психолого-педагогічних тренінгів щодо формування у підлітків почуття дорослості.

Методи  дослідження: аналіз та узагальнення наукових підходів щодо проблеми дослідження особливостей формування почуття дорослості в учнів старших класів допоміжної школи;  анкетування, бесіди, опитування, якісний та кількісний аналіз отриманих результатів.

Практична значущість: отримані результати дослідження можуть бути використано в практиці виховної роботи у допоміжній школі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Теоретичні основи формування почуття дорослості у підлітковому віці в загальній та спеціальній психології

1.1 Проблеми новоутворень у підлітковому віці

Проблема розвитку особистості  розумово відсталих дітей в підлітковому віці займає центральне місце в сучасній психології. Процес становлення особистості  здійснюється в різноманітних соціальних стосунках, в які індивід включається своєю діяльністю, відпрацьовує здатність бути особистістю, «роблячись» особистістю, розвиваючись як особистість»[2, с. 123-124].

Особистість дитини формується з народження в спеціально організованій дорослими діяльності. В процесі її спільного виконання здійснюється взаємодія дитини з суспільством, відбувається "вростання" дитини в культуру, що і є, на думку Л.Виготського, «розвитком у власному сенсі цього слова»[3,с.204 ]. Дитина вступає в особливі відносини з  середовищем, яке виконує роль не лише зовнішнього оточення, а служить основним джерелом розвитку, є своєрідним пусковим механізмом, що підсилює або гальмує внутрішні процеси. Дитина не пасивно пристосовується до навколишнього світу предметів і явищ, створеного попередніми поколіннями людей, а активно опановує їх досягнення в процесі багатопланової діяльності, завжди опосередкованої стосунками дитини і дорослого. Розвиток починається з ситуації, яку Л.Виготський називав «прама», - первинна свідомість психологічної єдності матері і дитини, яка передує появі самосвідомості, - свідомості диференційованого і виділеного Я. «Шлях формування особистості дитини, полягає в її поступовому звільненні від безпосереднього впливу середовища, а також у зміні дитини на активного перетворювача цього середовища, і своєї власної особистості»[4,с. 120-121].

Розвиток особистості не є самостійним процесом. Він, як відзначає В.Давидов, включений в загальний психічний розвиток дитини та утворює новий психологічний вимір - «інший, це вимір, в якому ведуться дослідження тих або інших психічних процесів, окремих властивостей і станів людини; це дослідження його місця, позиції в системі суспільних зв'язків, спілкувань, які відкриваються дитині»[5,с. 104].

Формування особистості дитини, процес його психічного розвитку є послідовною зміною певних вікових етапів. На кожному віковому етапі дитина займає певне місце в доступних їй суспільних стосунках, що характеризуються відомою системою прав і обов'язків дитини, певними вимогами до її поведінки і діяльності, які визначаються соціальним оточенням. Світ людських відносин відкривається перед дитиною з реальної позиції, ця позиція «обумовлена об'єктивним місцем, яке дитина займає в цих стосунках».  У результаті на кожному етапі вікового розвитку, дитина знаходиться у визначених, незалежно від неї існуючих умовах, і піддається відповідній системі дій. При цьому важлива і власна «внутрішня позиція дитини, яка визначає в першу чергу те, як дитина відноситься до того об'єктивного положення, яке вона фактично займає або хотіла б займати». Усвідомлення дитиною своїх соціальних можливостей, у результаті власної творчої активності, веде до прояву, зміцнення і якісної зміни соціальної позиції в суспільстві [5, с.100].

Початок і закінчення підліткового віку психологи визначають по-різному. Вчені, що дотримуються біологічного підходу, вважають, що початок підліткового періоду збігається з досягненням статевої зрілості. Це пов'язано з репродуктивною функцією. Статеве дозрівання проходить п'ять етапів. Одна з класифікацій, заснована на біологічних чинниках, належить З.Фрейду. Вік 12–15 років – це період пубертата (лат. pubertas  – статева зрілість), тобто саме той період, коли відбувається статеве дозрівання. Для цього рівня розвитку характерні закоханість, здібність до гетеросексуальних, інтимних стосунків. Вступ до генітальної стадії супроводжується біохімічними і фізіологічними змінами в організмі. В результаті цих змін посилюється збудливість і підвищується сексуальна активність. Інакше кажучи, на цій стадії потрібне якнайповніше задоволення сексуального інстинкту, так вважають психоаналітики, формується генітальний характер – зрілість і відповідальність в соціально–сексуальних стосунках.  Вік 6–14 років             Е. Еріксон відносить до пізнього дитинства, а 14–20 – до юності. Продовжує ці ідеї інший представник сучасного психоаналізу (неофрейдізма) – В.Блос. Він розрізняє п'ять фаз, характерних для переходу від дитинства до дорослості. Нас цікавлять в першу чергу два етапи – предпубертат (приблизно 10–12 років) і ранній пубертат (13–14 років). На першому відбувається посилення потягів з появою агресій, подібних тим, що приводили до задоволення потреб в перші роки життя. Інакше кажучи, у 10–12 років ще мають місце капризи і упертість, невмотивовані дії, за допомогою яких дитина добивається того, чого хоче. На другому етапі дівчата і хлопці віддаляються від близьких людей з родинного кола, і починають орієнтуватися на зовнішні об'єкти, що приносять їм задоволення. Не дивлячись на явну недооцінку спілкування у родинних стосунках, у всіх підходах помічений загальний важливий момент – вплив біологічних чинників, що мають значення для розвитку фізіологічних і нервових процесів [ 6, с.5-7]. Фізіологічні зміни впливають на психологічну і соціальну зрілість, які можуть не збігатися.

Таким чином, соціальні обставини  визначають тривалість підліткового періоду, наявність або відсутність кризи, конфліктів, труднощів дорослішання і особливості переходу від дитинства  до дорослості. Тобто в особистості  підлітка чисто природне наповнюється соціальним і психологічним змістом, а чим стає та, або інша природна особливість, залежить від виконуваної діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.Почуття дорослості як психологічне новоутворення підліткового віку

Дисгармонійність  будови особистості, згортання сталої системи інтересів, протестуючий спосіб поведінки поєднуються із зростаючою самостійністю, з більш різноманітними і змістовними стосунками з іншими людьми, із значним розширенням сфери діяльності, що якісно змінює свій характер внаслідок спрямованості на нові форми стосунків. Важливою ознакою, що характеризує самосвідомість підлітка, вважається так зване почуття дорослості, почуття себе дорослою людиною - центральне новоутворення даного періоду в онтогенезі. Підліток претендує на те, щоб всі - і дорослі, і однолітки - відносилися до нього не як до маленького, а як до дорослого, тим самим, відстоюючи свої нові права, він прагне до визнання самостійності, рівності в стосунках із старшими, і часто йде на конфлікти, захищаючи власну «дорослу» позицію.  На відміну від дитини молодшого шкільного віку, для підлітка вже не є головною діяльністю навчання. Воно залишається, але міняється відношення до нього, до школи, до дорослих. Дорослістю називається почуття підлітком себе як дорослого, його прагнення чинити так, як чинять дорослі, і досягати того, щоб з ним рахувалися так само, як із дорослим. Дорослість виявляється за ставленням до самого себе, до навколишніх дорослих і однолітків. Підвищений інтерес до себе як особистості, потреба в самоспостереженні, самооцінці, самоствердженні, - з'являється з моральної потреби аналізувати свої достоїнства та недоліки, з прагнення зрозуміти, що у власних вчинках є правильним і що неправильним, чого прагнути і від чого утримуватися. Після «пошуків себе» у підлітка формується «я-концепція» - система внутрішніх уявлень про себе, образів «Я» [7, с. 230-231.].

Формування  у підлітка якісно нових психічних  утворень – елементів дорослості – можливо в результаті «перебудови організму, самосвідомості, типу стосунків з дорослими, товаришами, способів соціальної взаємодії з ними, інтересів і навчальної діяльності, а також морально-етичних інстанцій, які опосередковують діяльність, поведінку, стосунки».  Виникнення у підлітка уявлення про себе, як про людину що  вже переступила кордони дитинства, визначає його переорієнтацію з одних норм на інші — з «дитячих» на «дорослі», а також поява специфічної соціальної активності, яка полягає у чутливості до засвоєння різних норм, цінностей, способів поведінки, що існують в суспільстві саме для дорослих. Засвоєння різних зразків дорослості відбувається в практиці стосунків з дорослими і товаришами, через пряме  наслідування, або шляхом самовиховання і самоосвіти. Порівнюючи себе з дорослими, підліток прагне бути схожим на них зовні, залучатися до різних сторін їхнього життя і діяльності, придбати їх особливості, якості, уміння і привілеї, причому перш за все ті, в яких найвиразніше виступають відмінні риси і переваги дорослих.[8,с.25-38 ].

Виділяють декілька етапів формування «почуття дорослості». Перший етап – коли ще задовго до фізичних трансформацій підліток виконує «дорослі» обов'язки, і тоді в соціальну дорослість починає «входити» дорослість психологічна. Другим етапом є входження дитини в неформальні різновікові групи, де ініціатива спілкування належить старшим за віком, таке спілкування швидко приводить до дорослішання, оскільки змінюється тема і зміст контактів.  Третій етап – самостійне встановлення ідентифікації між собою і навколишнім світом. Бачачи схожість і відмінність, підліток інколи адекватно, інколи ні, визначає напрям своєї дорослості. Схожість може встановлюватися на різній основі – в способах поведінки, соціальній активності, в засвоєнні норм і цінностей.  Четвертий етап – активна гендерна установка. Хлопчик виховує в собі мужність, сміливість, витривалість, вірність принципам, а дівчинка прагне бути схожою на дорослу жінку, використовуючи прикраси і багато косметики. Перше відкриття, що знаменує собою почуття дорослості, виражається в розчаруванні недосконалим дорослим світом: "Світ недосконалий, в ньому багато пороку і зла", "Як жити в цьому недосконалому світі?" і "Я в цьому світі самотній!". Порівнюючи себе з дорослими, недосконалість яких все більше і більше починає відкриватися для підлітка, він сам в своїх очах надзвичайно зростає, оскільки бачить, що вже багато в чому він схожий на дорослих, а в деяких питаннях навіть перевершує їх. Перший етап дорослішання характеризується розчаруванням підлітка у дорослому світі і завищеною самооцінкою. Тут він відчуває свої можливості, які виросли, і власну позитивність, але вже розуміє, що надалі він стане гірше: "менш добрим, менш сміливим, чуйним, але грубішим і т. п." (що і відмічене в дослідженні Д. Поліванової). Проте незабаром підліток починає сприймати себе у цьому недосконалому світі реальніше, і до нього приходить почуття тривоги і страху: "Як жити у недосконалому світі?".  Розпад довірливих стосунків і усвідомлення власного світу народжують потребу в дистанції і незалежності від оточуючих, яка вступає в протиріччя з  потребою в залежності і опіці. Другий етап становлення дорослості характеризується розвитком емоційно-лабільного стану, що часто приводить до депресивних станів, про що свідчать дослідження, проведені А. Подольським та О. Ідобаєвою. Перебудова або навіть втрата емоційного контакту з батьками і вчителями визначає соціальну ситуацію розвитку підлітка на цьому етапі. Підлітки вже не можуть орієнтуватися на дорослих, і подальший їх розвиток найчастіше здійснюється в інтимно-особовому спілкуванні з однолітками. Таким чином, в онтогенезі «почуття дорослості» можна виділити наступні переживання, що відчувають підлітки: 1) розвиток критичного відношення до дорослих; 2) розчарування у дорослому світі; 3) почуття тривоги і страху перед недосконалістю, невизначеністю навколишнього світу; 4) почуття самотності, в результаті усвідомлення свого внутрішнього світу і втрати емоційного контакту з батьками; 5) очікування та прагнення до рівності в спілкуванні з дорослими [9, с.299].