Основные понятия, используемые в пределах экстремальной психологии, их семантический и феноменологический анализ

    На  сьогодні ряд зарубіжних авторів  пропонує доповнити діагностику постстресових порушень ще однією категорією - посттравматичними особистісними розладами, що являє собою достатньо логічний крок з огляду на те, що наявність хронічних симптомів ПТСР часто відмічається протягом усього подальшого життя людини, яка пережила масовану психотравму. Безумовно, що така травма спроможна залишити незгладимий відбиток у душі людини і призвести до патологічної трансформації всієї її особистості.

    На  думку завідуючою лабораторією психології посттравматичного стресу і психотерапії ІП РАН Н.В. Тарабріної, під посттравматичним стресовим розладом слід розуміти непсихотичну відстрочену реакцію на травматичний стрес, спроможний викликати психічні порушення практично у будь-якої людини.

    Деякі з відомих дослідників стресу, такі як Р. Лазарус, більшою частиною ігнорують РТ8О, як і інші розлади, як можливі наслідки стресу, обмежують поле уваги дослідженнями особливостей емоційного стресу.

    Концепції "травматичного горя" і "синдрому стресової реакції" часто наводяться як приклад розширення концепції класичної теорії стресу. Проте ці моделі включають поняття про фази відновлення або асиміляції, суть яких зводиться до пролонгованої боротьби з наслідками екстремального або травматичного стресу.

    Автори  цих концепцій указують, що для  людей, які перенесли психічну травму, характерні переживання психічного дискомфорту, дистресу, тривоги і лиха протягом цього періоду.

    Спроби  розглядати ці концепції як різновид класичної теорії стресу, певне, виникають із позначення авторами вищеописаних реакцій як "стрес" і "хронічний стрес". Хронічний стрес не обмежений ситуацією впливу стресора. Реакції можуть мати місце як до того, як зникає вплив стресора, так і в подальшому житті.

    Таким чином, на сьогодні буде більш коректно з теоретичної точки зору використовувати термін "стрес" для позначення безпосередньої реакції на стресор, а "посттравматичні психічні порушення" - для відстрочених наслідків травматичного стресу.

    Крім  того, розбіжності  між дослідженнями  в галузі стресу і травматичного стресу носять чисто методологічний характер. Так:

1. Більшість досліджень травматичного стресу сфокусовано на оцінці взаємозв'язку між травмою і викликаними нею розладами, а також оцінці ступеня травматогенності тієї або іншої події більшою мірою, ніж на його стресогенності.
2. Дослідження в галузі стресу, в основному, носять експериментальний характер із використанням спеціальних планів експерименту в контрольованих умовах, у той час як дослідження, що присвячені проблемі травматичного стресу,   навпаки,   носять   натуралістичний,   ретроспективний характер і більшою частиною можуть бути віднесені до спостереження.

    3. Дослідники в галузі травматичного стресу схильні до вимірів перемінних, що мають концептуальний характер результату (виміри розвитку розладу), у той час як дослідники в галузі стресу віддають перевагу мати справу з континуальними перемінними.

    Сполучним елементом між концепціями стресу і травматичного стресу може стати положення теорії про тотальний стрес, відповідно до якого останній провокує якісно інший тип реакції, що полягає в консервації адаптаційних ресурсів ("прикидатися мертвим").

4.Професійний  стрес у працівників  МНС України.

    Вивчення  різноманітних способів і механізмів адаптації людини до вимог професійної діяльності, яка безпосередньо пов'язана з проблематикою стресу, спершу виглядало як цілком природне "проростання" класичних постулатів теорії стресу Г. Сельє у сферу аналізу найважливіших форм людської активності. Водночас можливості прямого переносу концептуального апарата, розробленого школою Г. Сельє, на аналіз конкретних ситуацій і феноменів явно обмежені розмаїтістю і складністю реалій професійного життя. У зв'язку з цим, у прикладних роботах поняття "стрес" і "адаптаційне регулювання" стали трактуватися дуже вільно, лише як загальні орієнтири, що дали поштовх розвитку досліджень професійного стресу, які розпочалися на Заході наприкінці 1960-х років.

    Ця  галузь прикладних досліджень, що розробляється  сьогодні дуже інтенсивно, виникла  на стику психології, фізіології, медицини і ряду соціальних наук про працю. На сьогодні вивчення розвитку стресу на робочому місці виділено як найважливішу наукову проблему у зв'язку з його впливом на працездатність, продуктивність і якість праці, стан здоров'я. Так, відповідно до даних А.Б. Леонової, тільки за 1995-1998 рр. термін "професійний стрес" зустрічається в психологічних публікаціях 2980 разів, а разом із посиланнями на близькі за змістом терміни "робочий стрес" і "трудовий стрес" це число зростає майже до 3700.

    Коло  досліджень професійного стресу надзвичайно  широке: сюди входять і масштабні  демографічні і популяційні обстеження, які проведені в рамках так званої "професійної епідеміології", і аналіз конкретних виробничих ситуацій, і лабораторні експерименти моделюючого типу. Більшість робіт має суто емпіричну спрямованість і в цілому представляє велику колекцію різноманітних фактів, описів конкретних ситуацій, діагностичних методик і оптимізаційних процедур.

    В оглядах літератури за даною проблемою  показано, що ряд робочих стресорів, таких як часткова непевність, конфлікти, недостатній контроль, робоче перевантаження й інші звичайно бувають тісно пов'язані з психічною напругою, психосоматичними розладами, а також із несприятливими поведінковими наслідками.

    На  жаль, говорити про існування загальновизнаної концепції стресу поки не доводиться. Формування концепції професійного стресу знаходить своє відображення у цілій низці його теорій і моделей, які істотно різняться між собою, хоча у той же час чимось одна одну доповнюють і розвивають.

    Упорядковуючи великий матеріал сучасних підходів щодо вивчення професійного стресу, ми в першу чергу прагнули виявити своєрідність базових установок або дослідницьких парадигм, властивих кожному з підходів.

    Це  робилося з метою зрозуміти, які  лінії аналізу є найбільш перспективними для створення загальної і психологічно більш осмисленої методології вивчення професійного стресу серед працівників МНС України.

    Представники  першого підходу стверджують, що професійний стрес виникає в результаті невідповідності (або несумісності) вимог робочого середовища й індивідуальних ресурсів працюючої людини.

    А це, у свою чергу, створює потенційну загрозу для успішності трудової поведінки, здоров'я і самопочуття.

    У рамках даного підходу об'єктом емпіричних досліджень є характеристики стресогенних ситуацій на "вході" (причини або джерела виникнення стресу) і "виході" (наслідки стресу для праці, фізичного і психічного здоров'я професіоналів). Сам факт наявності стресу встановлюється на підставі виявлення закономірностей зв'язку між чинниками напруженості праці та їх негативними наслідками .

     Незважаючи  на перевагу непрямих і відстрочених оцінок стресу, реалізація дослідницьких установок даного підходу більш ніж корисна, тому що дозволяє в кожному конкретному випадку визначити:

• чи має місце й у чому виявляється дисбаланс у системі "особистість - професійне середовище";
• якою є "ціна" існуючих невідповідностей;
• на що в першу чергу повинна бути спрямована оптимізаційна робота.

    Головною  заслугою даного підходу щодо вивчення професійного стресу став розгляд сукупності негативних наслідків стресу як багатопараметричного об'єкта, аналізованого у трьох основних площинах:

1. вплив на працю;
2. фізичне здоров'я;
3. психічне здоров'я.

    На  нашу думку, такі дослідження описують об'єктивний контекст, що визначає формування специфічних проявів стресу.

    Вирішенню даної проблеми присвячені дослідження  вчених у рамках другого підходу  вивчення професійного стресу, що сформувався  в середині 1970-х років як прямий наслідок розвитку когнітивних концепцій  стресу.

    Засновником нового погляду на природу психологічного стресу став Р. Лазарус, який вперше змістив фокус інтересів із традиційного вивчення механізмів гомеостатичного регулювання і стадій адаптаційного пристосування на аналіз індивідуально-психологічних чинників, що обумовлюють розвиток стресу. Центральне місце в цьому аналізі зайняли суб'єктивна значущість ситуації, в якій діє людина, і ті засоби (або стратегії поведінки), за допомогою яких ця людина намагається перебороти утруднення.

    Розмежовуючи  поняття фізіологічного і психологічного стресу, Р. Лазарус підкреслював, "... що в кожній конкретній ситуації індивід жадає від самого себе" та чи може він "ефективно справитися із суб'єктивно сприйманою загрозою, якщо ситуація здається йому такою". Логіка розвитку подій - від виникнення об'єктивної проблеми до її успішного або неуспішного вирішення - стала основним аналізованим питанням у ряді когнітивних моделей стресу.

     Таким чином, для моделей другого підходу  характерним є співвіднесення основних етапів розвитку стресу з блоками психологічних операцій, що забезпечують суб'єктивну репрезентацію (або побудову "уяви") наявної ситуації, її когнітивну оцінку з погляду мотиваційно-потребнісних установок суб'єкта і формування стратегії подолання або "виходу" зі сформованих обставин.

    Водночас, хоча в роботах представників  даного підходу і простежується чітка роль індивідуально-психологічних факторів у процесах формування визначених синдромів професійного стресу, проте не розкривається реальне втілення цього впливу на рівень "живого потоку" діяльності.

    Деталізований аналіз регуляторних механізмів, що забезпечують ту або іншу міру успішності поведінки людини у сформованих обставинах, становить зміст третього самостійного підходу вивчення професійного стресу.

     Основним  предметом дослідження в рамках третього підходу стали деталізація уявлень про зміну механізмів регуляції діяльності під впливом різних чинників, а також оцінка їх "ціни" із погляду внутрішніх витрат. Цей підхід дозволяє простежити "долю" розвитку негативних наслідків стресу - від виникнення актуального ("гострого") стресового стану через акумуляцію хронічних ефектів до формування стійких патологічних зрушень.

     Таким чином, якщо два перших підходи дозволяють досить грамотно вирішувати питання, пов'язані з оптимізацією праці й усуненням об'єктивних джерел стресу, то даний підхід у дослідженні професійного стресу дозволяє індивідуалізувати засоби надання психологічної допомоги, спираючись на знання про вид станів, що підлягають корекції і профілактиці.

    Саме  даний підхід дозволяє виявити дефіцит  індивідуальних способів і навиків подолання стресових ситуацій, що може бути надолужений у ході спеціального навчання і тренування.

    Підводячи підсумок розгляду сучасного  стану досліджень професійного стресу, зробимо декілька основних висновків:

     1. Дослідження стану стресу у фаховій діяльності свідчать про те, що феноменологічно й у плані особливостей механізмів регуляції професійний стрес являє собою специфічний вид стресу, що, природно, відбиває фізіологічні і 
психологічні особливості його розвитку. Професійний стрес можна визначити як багатомірний феномен, що виражається у фізіологічних і психологічних реакціях індивіда на складну трудову ситуацію.

     2. Аналіз основних підходів до вивчення професійного стресу на основі існуючих теорій і моделей дозволяє виділити основні джерела професійного стресу.

    3. Алгоритм вивчення професійного стресу повинен грунтуватися на таких позиціях:

• аналіз факторів і умов, що призводять до стресу;
• урахування інтенсивності впливів, що призводять до стресу;
• аналіз поведінки особистості у стані стресу;
• оцінка відповідних реакцій при стресі;
• аналіз ролі емоційного фактора у стані напруженості.

     4. Організаційний підхід до вирішення проблеми професійного стресу працівників МНС України повинен складатися з трьох основних етапів:

• перший етап, що передбачає вивчення організації службової діяльності підрозділу МНС України із метою ви явлення так званих "стрес-центрів";
• другий етап, що містить основні блоки розв'язання проблеми. Такими, стосовно до діяльності підрозділів МНС України, можуть бути:
• зміна організаційної структури,  системи звітності або підпорядкованості в рамках підрозділу (наприклад, не досконала система підпорядкованості, як правило, призводить до виникнення стану безпорадності);
• визначення поняття "добра робота";
• виявлення рівня напруги, що відчуває рядовий виконавець;
• проведення   дослідження   ефективності   роботи   з особовим  складом:  наскільки раціонально здійснюються відбір, розстановка і навчання кадрів;
• визначення   ефективності   системи   стимулювання службової діяльності.
• третій етап, що припускає:
• зміни в устаткуванні і плануванні службових приміщень;
• удосконалювання системи звітності і підпорядкованості між підрозділами  (природно,  що  специфіка МНС України припускає тільки обмежені зміни подібного виду);
• внесення змін у функціональні обов'язки працівників МНС України;
• уточнення і роз'яснення задач та обов'язків персоналу МНС України;
• посилення допомоги з боку керівництва і колег;
• реорганізацію системи відбору, розстановки і навчання кадрів, удосконалювання стимулювання їхньої службової діяльності.