Основные понятия, используемые в пределах экстремальной психологии, их семантический и феноменологический анализ

    Аналіз  робіт дослідників, які вивчали  стан психічної напруженості, дозволяє визначити його як неспецифічну реакцію активації організму й особистості у відповідь на вплив складної (екстремальної) ситуації, що залежить не тільки від характеру екстремальних чинників, але й від ступеня адекватності і сприйнятливості до них організму конкретної людини, а також від індивідуальних особливостей особистісного відображення ситуації і регуляції поведінки в ній.

    Потрібно  звернути увагу на той факт, що чіткого  семантичного і феноменологічного розмежування понять "психологічний стрес" і "психічна напруженість" дослідники не роблять. Більше того, більшість вчених ці поняття уживають як синоніми, які характеризують особливості психічних станів у складних умовах діяльності.

    На  нашу думку, "розвести" значення зазначених термінів можливо на основі характеристики ступеня виразності цих станів: стрес прийнято розглядати як крайній ступінь психічної напруженості, що, у свою чергу, використовується для позначення станів, які сильно і негативно впливають на діяльність, на відміну від стану напруги, котрий характеризує підвищене й адекватне умовам функціонування організму й особистості.

    Можна припустити, що характер співвідношення категорій "мотив - мета" діяльності буде істотно відбиватися і в особливостях розвитку і прояву психологічного стресу. У цьому зв'язку дане поняття можливо є більш ємним, ніж поняття емоційного стресу.

    Проте, дотепер обидва цих поняття використовуються, як правило, як синоніми і не мають досить чіткого і тим більше однозначного тлумачення.

    Терміном "емоційний стрес" різні дослідники позначають різноманітні стани організму й особистості: від станів, що знаходяться в межах психологічних і фізіологічних меж психоемоційної напруги, до станів на грані патології, психічної дезадаптації, які розвиваються як наслідок тривалої або повторної емоційної напруги.

    Виділення категорії "емоційний стрес" і  протиставлення її якоюсь мірою тому поняттю "стресу", яке, за концепцією Г. Сельє, визначається як загальний адаптаційний синдром, було, безумовно, прогресивним явищем. Введення цього поняття визначило той об'єктивний критерій, що дозволяє узагальнювати величезну розмаїтість зовнішніх впливів, орієнтованих на людину з однієї позиції, як-от із позиції їхньої психологічної сутності для даного індивіда. Тим самим виділяється первинний пусковий (причинний) фактор, що визначає наступний розвиток емоційних реакцій. Ним є психологічний стан, який виникає у даного індивіда у відповідь на вплив. Тому поряд із терміном "емоційний стрес" використовується і термін "психологічний стрес".

    Ф.П. Ведяєв, Т.М. Воробйова, Л.О. Китаєв-Смик і деякі інші дослідники під емоційним стресом розуміють широке коло змін психічних і поведінкових проявів, що супроводжуються вираженими неспецифічними змінами біохімічних, електрофізіологічних показників та інших реакцій.

    Ю.Л. Олександровський з емоційним стресом пов'язує напруження бар'єра психічної адаптації, а патологічні наслідки емоційного стресу - із його проривом.

    Л.І. Аруїн, О.Г. Бабаєва, В.Б. Гельфанд, В.Л. Марищук, з огляду на провідну роль центральної нервової системи у формуванні загального адаптаційного синдрому, визначають стрес як стан напруги або перенапруги процесів метаболічної адаптації головного мозку, що ведуть до захисту або ушкодження організму на різних рівнях його організації за допомогою єдиних нейрогуморальних і внутрішньоклітинних механізмів регуляції. Такий підхід фіксує увагу тільки на енергетичних процесах у самій мозковій тканині.

    При аналізі поняття "емоційний стрес" цілком природним стає питання про його співвідношення з поняттями "емоції". Хоча в основі емоційного стресу лежить емоційна напруга, ототожнення зазначених понять не є правомірним. Так, Р. Лазарус характеризує психологічний стрес як обумовлене "загрозою" емоційне переживання, що впливає на спроможність людини достатньо ефективно здійснювати свою діяльність. У такому контексті між емоцією (негативною за своєю модальністю) і емоційним стресом немає істотного розходження, тому що як визначальний чинник розглядається вплив емоційної напруги на діяльність індивіда. У психології це становить традиційну і досить докладно вивчену проблему про вплив емоцій на мотиваційно-поведінкові реакції.

    У медицині основний акцент в оцінці сутності емоційного стресу робиться не на початкових станах, а на кінцевих фазах емоційно-стресового процесу, що є патогенетичною основою багатьох захворювань.

    Як  вважає В.Л. Вальдман, у явищі емоційного стресу треба розрізняти:

    а) комплекс безпосередніх психологічних реакцій, що у загальній формі можна визначити як процес сприйняття і переробки особистісно значущої для даного індивіда інформації, яка утримується в сигналі (впливі, ситуації) і суб'єктивно сприймається як емоційно-негативна (сигнал "загрози", стан дискомфорту, усвідомлення конфлікту і т.д.);

    б) процес   психологічної   адаптації   до   емоційно-негативного суб'єктивного стану;

    в) стан  психічної  дезадаптації,   який  обумовлений емоційними для даної особистості сигналами унаслідок порушення функціональних можливостей системи психічної дезадаптації, що веде до порушення регуляції поведінкової активності суб'єкта.

    Кожен з цих трьох станів (вони принципово зближаються із загальними фазами розвитку стресу, але оцінюються за психологічними, а не соматичними проявами) супроводжується, на думку авторів, широким комплексом фізіологічних зсувів в організмі. Вегетативні, симптоматико-адреналові й ендокринні кореляти виявляються при будь-якій емоції або емоційній напрузі (як позитивній, так і негативній) у періоді психологічної адаптації до стрес-впливу й у фазі психічної дезадаптації. Тому за перерахованим комплексом реакцій диференціювати емоцію від емоційного (психологічного) стресу, а останній -- від фізіологічного стресу поки не представляється можливим.

    Таким чином, підводячи  підсумок, зробимо  деякі основні висновки:

1. Психічним проявам загального адаптаційного синдрому присвоєно найменування "емоційний стрес".
2. Фактично, під "емоційним стресом" в загальносвітовій психологічній науці розуміють афективні переживання, що супроводжують стрес і ведуть до несприятливих змін в організмі людини.

    Саме  емоційний апарат першим включається  у стресову реакцію при впливі екстремальних факторів і чинників, що ушкоджують. Це пов'язано із залученням емоцій у структуру будь-якого цілеспрямованого поведінкового акту. Внаслідок цього активуються вегетативні функціональні системи та їх специфічне ендокринне забезпечення, що регулює поведінкові реакції. У випадку неможливості досягнення життєво важливих результатів для подолання стресової ситуації виникає напружений стан, що вкупі з первинними гормональними змінами у внутрішньому середовищі організму викликає порушення його гомеостазу.

2. Диференціація стресу, емоційних станів та стомлення.

    Диференціація стресу й емоційних станів є надзвичайно складною і в деяких випадках може бути тільки умовною.

    У зарубіжній літературі, де з цих  двох станів основна увага приділяється стресу, порівняльний аналіз і розмежування емоцій і стресу практично відсутні.

    У вітчизняній психологічній науці  спробу диференціації стресу й емоційних станів уперше було зроблено В.В.Суворовою.

    За  даними сучасної психології, нейрофізіології, нейропсихології й інших наук про людину емоції відіграють винятково важливу біологічну і соціальну роль. Органічно інтегруючись у загальну структуру психологічних проявів і будучи їхньою складовою частиною, вони в силу своєї анатомо-фізіологічної організації сильно впливають на інші психологічні процеси і різноманітні соматичні функції і в той же час виявляються у своїх проявах залежними від них.

    У результаті численних  досліджень доведено, що:

• емоційні реакції і стани завжди супроводжуються визначеними, часом яскраво вираженими змінами у серце во-судинній й інших функціональних системах організму й в обміні речовин;
• анатомо-фізіологічною   основою   емоцій   служать підкірково-стовбурні і коркові утворення головного мозку спільно з усією системою вегетативно-ендокринної регуляції психосоматичних функцій організму й адаптації людини в цілому до навколишнього природного і соціального середовища;
• у життєдіяльності людини емоційні стани справляють  як  мобілізуючий,  так  і  дезорганізуючий  вплив  на фізіологічну і психічну діяльність, що підтверджено численними спостереженнями.

    Традиційна  психологія під емоціями розуміє  переживання людиною свого ставлення до того, що вона пізнає або робить. Основними характеристиками емоцій є:

• полярність (позитивна або негативна забарвленість емоцій);
• збудженість і депресія (звичайно пов'язуються з поняттями стенічності й астенічності емоцій);
• напруженість і розрядка (є показниками динаміки емоцій).

    На  відміну від емоцій стрес - це надзвичайний стан, який необхідно перебороти, із котрого необхідно вийти.

    Обидва  стани (стрес і емоції) об'єднує  участь у їх реалізації вегетативного відділу нервової системи, що іннервує внутрішні органи і залози внутрішньої і зовнішньої секреції й справляє вплив на вищу нервову діяльність.

    З погляду психофізіологічної науки, центральною мозковою структурою, відповідальною за емоційні стани, є гіпоталамус, що має найтісніші анатомічні, функціональні і гуморальні зв'язки з корою головного мозку і гіпофізом і який складається із симпатичного і парасимпатичного відділів. Симпатична і парасимпатична іннервація (збудження) діють синергічно, справляючи на організм і вищу нервову діяльність у багатьох відношеннях протилежну дію.

    При симпатичній іннервації діяльність організму інтегрується, мобілізуються усі його ресурси, забезпечуючи тим самим організацію раціональної поведінки і діяльності людини.

    При парасимпатичній іннервації відбувається гальмування, що знижує рівень працездатності всіх органів і вищої нервової діяльності, забезпечуючи тим самим надолуження внутрішніх ресурсів організму. Проте, вона не тільки обумовлює відновлення життєвих сил і енергії організму, але й покликана охороняти живу матерію від несприятливих змін при різноманітних руйнівних впливах. Це останнє, тобто крайній ступінь внутрішнього опору усіх функцій живої матерії у відповідь на руйнівний вплив і є, на наш погляд, станом стресу.

    Парасимпатичне  гальмування, що має головним чином  охоронне значення, тісно пов'язано з негативними емоціями, основою яких є різні види депресій (горе, страх, приниження). Ці емоції, за їхньої достатньої інтенсивності і залученні у процес кори наднирковиків, можуть переходити у стрес. Даний вид стресу одержав у психологічній науці назву "емоційний стрес".

    Негативні емоції супроводжуються інтенсивним  симпатичним і парасимпатичним збудженням.

    Інтенсивне  симпатичне збудження (найбільш часто  використовується таке поняття як "перезбудження") швидше за все супроводжує такі емоції, як розлюченість і агресія.

    Інтенсивне  парасимпатичне збудження (найбільш часто використовується таке поняття як "глибокий депресивний стан") швидше за все супроводжує такі емоції, як горе, сум, незадоволеність, приниження й інші.

    Стрес виникає при зриві синергічних відношень між симпатичними і парасимпатичними впливами. Для стресових станів буде характерним максимальне збудження симпатичного і парасимпатичного відділів, яке є неадекватним ситуації. У випадку гострого негативного впливу організм повинен знехтувати задачами зовнішньої діяльності і переключитися на задачі самозбереження. І тоді, усупереч симпатичній іннервації (яка забезпечує організацію раціональної поведінки і діяльності людини), почне домінувати парасимпатичний відділ гіпоталамуса, захищаючи життя від смерті. У цьому, на нашу думку, і буде полягати значення адаптаційного синдрому, що зовнішньо може виражатися в дезорганізації і ригідності діяльності і поведінки.

    В останні роки в літературі велика увага приділяється проблемі тривоги, що або ототожнюється зі стресом, або визнається одним із його видів, але часом виділяється й у самостійний стан.