Основные понятия, используемые в пределах экстремальной психологии, их семантический и феноменологический анализ

Міністерство  з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення  від наслідків Чорнобильської катастрофи

Національний  університет цивільного захисту  України 
 

Кафедра:  загальної  психології

Дисципліна:  екстремальна та кризова психологія  
 
 

Контрольна  робота

Варіант №  2 
 
 
 
 
 

                                                          Виконав: студент  групи ЗСП  - 11

                                                  Панченко Віктор Вікторович

                                                               Перевірила: зав.каф. Перелигіна Л.А 
 

                                                            

Харків 2011 р.

Содержание 

Основные  понятия, используемые в пределах экстремальной  психологии, их семантический  и феноменологический анализ 

  

1. Семантический и феноменологический анализ понятий "стресс", "психологический  стресс", "психическая напряженность" и "эмоциональный стресс".
2. Дифференциация стресса, эмоциональных состояний и утомления.
3. Семантический дифференциал понятий "стресс", "психическое выгорание" и "посттравматический стресс".
4. Профессиональный стресс у работников МЧС Украины.

 

 Литература 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Семантичний та феноменологічний аналіз понять "стрес", "психологічний стрес", "психічна напруженість" та "емоційний стрес".

 

    У сучасній науковій літературі термін "стрес" використовується принаймні у трьох значеннях:

• по-перше, поняття стрес може визначатися як будь-які зовнішні стимули або події, що викликають у людини напругу або збудження. На сьогодні у цьому значенні частіше вживаються терміни "стресор", "стрес-фактор";
• по-друге, стрес може відноситися до суб'єктивної реакції й у цьому значенні він відбиває внутрішній психічний стан напруги і збудження. Цей стан інтерпретується як емоції, оборонні реакції і процеси подолання, що відбуваються в самій людині. Такі процеси можуть сприяти розвитку й удосконалюванню функціональних систем, а також викликати психічну напругу;
• по-третє, стрес може бути фізичною реакцією організму на запропоновану вимогу або шкідливий вплив. Функцією цих фізичних (фізіологічних) реакцій, мабуть, є підтримка поведінкових дій і психічних процесів щодо подолання цього стану.

    У зв'язку з відсутністю загальної  теорії стресу немає й узвичаєного його визначення.

    Розглядаючи різноманітні варіанти визначення стресу, відзначив, що:

    1) іноді це поняття відносять до стану занепокоєння в організмі, яке він прагне усунути або зменшити. У цьому значенні поняття стресу не на багато відрізняється від неприємних станів, таких як тривожність, або аверсивних мотивацій, слабкого болю і дисонансу;

2. стрес також розглядається як психологічні і поведінкові реакції, що відбивають стан внутрішнього занепокоєння або його придушення. Такі захисні від стресу реакції або індикатори спостерігалися в різноманітних функціональних проявах, включаючи емоційні, когнітивні, поведінкові;
3. стрес визначається як подія або умова у фізичному або соціальному оточенні, що веде до вживання заходів з уникання, агресії, ухвалення рішення про усунення й ослаблення загрозливих умов. Таке поняття як "стресори" подібне до понять небезпека, погроза, тиск, конфлікт, фрустрація й екстремальна ситуація.

    Ще  у 1965 році, виступаючи на Міжнародному симпозіумі, який був організований Шведським центром досліджень у галузі військової медицини, Р. Лазарус зауважив, що різноманітні уявлення про сутність стресу, його теорії і моделі багато в чому суперечать одне одному. У цій галузі не існує сталої термінології. Навіть визначення стресу часто дуже істотно різняться. Правда, таке положення є характерним і для цілої низки інших кардинальних проблем, таких як адаптація, стомлення, здібності, особистість і багато інших.

    Для прояснення поняття стресу Р. Лазарусом було сформульовано два основних положення:

• по-перше, термінологічну плутанину і протиріччя у визначенні поняття "стрес" можна буде усунути, якщо при аналізі психологічного стресу враховувати не тільки зовнішні стресові стимули і реакції, що спостерігаються, але і деякі, пов'язані зі стресом, психологічні процеси (наприклад, процес оцінки загрози);
• по-друге, стресова реакція може бути зрозумілою тільки з урахуванням захисних процесів, породжуваних загрозою (фізіологічні і поведінкові системи реакцій на загрозу пов'язані з внутрішньою психологічною структурою особистості, її роллю у прагненні суб'єкта справитися з цією загрозою).

    Характер  стресової реакції причинно пов'язаний з психологічною структурою особистості, яка взаємодіє із зовнішньою ситуацією за допомогою процесів оцінки і самозахисту. Автор зауважує, що "тільки пов'язуючи характер стресової реакції з... психічними процесами, що діють у людях з різноманітними психічними структурами, ми можемо сподіватися пояснити походження явища й одержати можливість пророчити його".

    Таким чином, на сьогодні у науці відсутнє точне визначення стресу, а різні спроби дослідників у цьому напряму все ще є фрагментарними і невизначеними.

    Наслідком неоднозначності трактування поняття  "стрес", обтяженості його медико-біологічними й однобічними психологічними уявленнями стало те, що деякі автори, особливо вітчизняних робіт, замість цього поняття використовують інше - "психічна напруженість". Однією з основних причин такої переваги, на думку Н.І. Наєнко, є свобода цього терміна від негативних асоціацій з іншими близькими поняттями і його націленість, зв'язок із необхідністю вивчення психологічного функціонування у складних умовах.

    Поняття напруги тісно пов'язано з поняттям стресу. Р. Кан (1970) розрізняв стрес як об'єктивно відчувану складність і напруженість, як суб'єктивне переживання. В.А. Ганзен (1984) відносив відчуття напруги до загальних суб'єктивних характеристик стресу.

    У лінгвістичному аспекті слова "стрес" і "напруга" не є синонімами, хоча і є близькими за значенням. Значеннями англійського слова "зїгеза" є: тиск, натискування, напруга, наголос. А слово "Іепзіоп" має дещо інші значення: напруга, напруженість, напружені роздуми або переживання, напружені відносини, тертя, силуваність, ніяковість.

    У російській мові "напруженість" тлумачиться  подібним чином: зосередження сил, уваги при здійсненні чого-небудь ("слухати з напругою", "душевна напруга"). Слово "напружений" означає: такий, що виникає із зусиллям, вимушений, неприродний, неспокійний, готовий вибухнути чим-небудь неприємним.

    Мабуть  у багатьох випадках вживання термінів "стрес" і "напруга" як синонімів є цілком припустимим. Проте це можливо не завжди. Наприклад, вираз "почуття стресу" є некоректним, а вирази "почуття напруги" або "відчуття напруженості" є цілком припустимими, ясно передають зміст висловлення.

    У психологічних словниках поняття  стресу і психічної напруги ототожнюються. Так, у словнику "Психологія" (1990) поняття "психічної напруженості" визначене як психічний стан, обумовлений передбаченням несприятливого для суб'єкта розвитку подій та супроводжуваний відчуттям загального дискомфорту, тривоги, іноді страху. Зазначено також, що поняття "психічна напруженість" часто збігається з поняттям "психологічний стрес". Відзначено, що поняття "стрес" використовується для позначення великого кола станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи.

    Про стрес частіше усього говорять стосовно до екстремальних ситуацій. В останньому виданні "Психологічного словника" (1996) поняття стресу і напруги об'єднані, стрес тлумачиться як "стан психічної напруги, що виникає у людини в процесі діяльності в найбільш складних, важких умовах як у повсякденному житті, так і за особливих обставин".

    У передмові до російського видання  книги "Емоційний стрес: фізіологічні і психологічні реакції" В.М. Мясищев пише: "Будь-яка діяльність організму супроводжується напругою, ступінь активності в діяльності представляє ступінь напруги".

    Наприклад, напруга при виконанні звичної  діяльності без активізації адаптивних процесів і підвищення рівня тривоги не є стресом. Стрес викликає зсув активності у бік підвищення (частіше) або зниження від рівня, що тримається при домінуючій (звичній) інтенсивності мотивації, характерної для даного індивіда. Стрес не завжди виявляється в підйомі активності. Млявість, апатія також є можливою формою стресової реакції. Наприклад, тривала інтенсивна напруга може призвести до відмови від виконуваної діяльності через зниження мотивації і до вкрай полярних емоційних реакцій: від гострих афектів до повної байдужності.

    Л.М. Аболін відзначає, що для об'єднання понять "стрес" і "напруга" немає достатніх підстав, оскільки психічні зриви на фазі шоку у стресі не завжди супроводжуються переживаннями напруженості. Він підкреслює, що під психічним стресом слід розуміти не стан, а насамперед процес, причому такий, що завжди призводить до якихось психічних відхилень.

    Напруга може забезпечувати цілі адаптації, вона необхідна для досягнення їх, але вона може виникати і за інших причин, служити іншим цілям. Терміном "стрес" слід позначати інтегральну відповідь організму з метою адаптації. Уточнимо, що незалежно від того, чи будуть через деякий час досягнуті цілі адаптації або ні, стан може бути стресовим. Г. Сельє постійно підкреслював адаптивну спрямованість стресу, відмічаючи, що "стрес - це не просто нервова напруга".

    Слід  також пам'ятати, що стрес - це інтегральна (глобальна) відповідь організму й особистості на екстремальні впливи (стресори) або на підвищене навантаження. Стрес являє собою явище, що має багато біохімічних, фізіологічних, психологічних, соціально-психологічних і соціальних проявів. Для напруги такі особливості не завжди характерні. У розвитку вчення про адаптацію у двадцятому столітті найбільшого поширення одержала теорія "загального адаптаційного   синдрому"   (ЗАС),   яку   було   розроблено Г. Сельє і його послідовниками. У даній теорії Г. Сельє широко використовував поняття стресу. Надалі це поняття стало широко використовуватися у різних наукових дисциплінах і стало більш популярним, ніж ЗАС. На сьогодні у переважній більшості досліджень з даної проблематики ключовим поняттям стало поняття стресу. Головною характеристикою стресу є напруга.  Мабуть, ця обставина сприяла об'єднанню і змішанню двох близьких, але різних феноменів - стресу і напруги. Значна кількість емпіричних і теоретичних узагальнень зроблено в рамках дослідження стресу.

    Психологічний стрес як особливий психічний  стан є своєрідною формою відображення суб'єктом складної, екстремальної ситуації, у якій він знаходиться. Специфіка психічного відображення обумовлюється процесами діяльності, особливості яких (суб'єктивна значущість, інтенсивність, тривалість протікання і т.д.) значною мірою визначаються обраними або прийнятими цілями, досягнення яких спонукається змістом мотивів діяльності.

    У процесі діяльності мотиви "наповнюються" емоційно, поєднуються з інтенсивними емоційними переживаннями, що відіграють особливу роль у виникненні і протіканні станів психічної напруженості. Не випадково остання часто ототожнюється з емоційним компонентом діяльності. Звідси рівнозначне вживання таких понять, як "емоційна напруженість", "афективна напруга", "нервово-психічна напруга", "емоційне збудження", "емоційний стрес" та інші. Загальним для всіх цих понять є те, що вони позначають стан емоційної сфери людини, у якому яскраво виявляється суб'єктивна забарвленість її переживань і діяльності.

    Проте, на думку Н.І. Наєнко, ці поняття фактично не диференційовані між собою, питома вага емоційного компонента у станах психічної напруженості є неоднаковою, отже, можна зробити висновок про неправомірність зведення останньої до емоційних форм. Ця думка розділяється й іншими дослідниками, які схильні розглядати поняття "психічна напруга" як родове стосовно поняття "емоційна напруга".

    Простого  посилання на обов'язкову участь емоцій у генезисі і протіканні психічної напруженості недостатньо для розуміння їхнього місця у структурі відповідних станів. У роботі Н.І. Наєнко розкривається їхня роль у відбитті умов, за яких відбувається діяльність, і у здійсненні регуляції цієї діяльності.

    У структурі психічної напруженості особлива роль належить мотиваційним і емоційним компонентам. Н.І. Наєнко в теоретико-експериментальних дослідженнях обгрунтувала доцільність розподілу поняття психічної напруженості на два види - операціональну й емоційну. Перший вид визначається процесуальним мотивом діяльності, що або збігається з її метою, або знаходиться у близьких із нею відносинах. Він характеризується тісним зв'язком об'єктивного і суб'єктивного змісту діяльності. Другий вид (емоційна напруженість) обумовлюється домінуючим мотивом самоствердження в діяльності, що різко розходиться з її метою і супроводжується емоційним переживанням, оцінним ставленням до діяльності.