Застосування лекцiй у процесi навчання у вищих навчальних закладах

Лекція не повинна мати характеру дослівного, текстового, письмового стилю. Жива, імпровізована усна мова набагато легше сприймається і засвоюється студентами ніж письмова, книжна. Вона має бути літературно правильною, виразною, ясною, простою, образною, доступною. Стиль — лаконічний, конкретизований, предметний. Не треба "лити воду" і тратити дорогоцінний час на елементарні речі. Доцільно дотримуватися принципу: "Немає часу, щоб витрачати час даремно".

При читанні лекції не повинно бути другорядних елементів, дрібниць. Найважливіший компонент лекції — її зміст. Але досить важливими є манера викладу, інтонація, жести, міміка, то нальність, гучність голосу. Говорити слід достатньо гучно, щоб чули, і достатньо тихо, щоб слухали; ясно, просто, виразно, дохідливо, не монотонно, але й не "хвилеподібно".

Не рекомендується заучувати зміст лекції напам´ять, а також читати всуціль, не відриваючись від тексту. Найкраще сприймається студентами імпровізаційний виклад матеріалу з періодичним умілим користуванням планом-конспектом лекції.

Ні в якому разі не можна в ході лекції зверхньо, зарозуміло повчати, "читати мораль" студентам, демонструвати свої переваги в знаннях, ерудиції. Водночас не варто й підлаштовуватися під аудиторію, штучно домагатися її визнання, лестити.

Необхідно пам´ятати, що студенти не тільки слухають зміст лекції, а й уважно спостерігають і оцінюють самого лектора. Треба бути належно і охайно одягненим, дотримуватися природних, невимушених поз, поводити себе щиро, доброзичливо, впевнено.

 

1.3 Принципи професійного навчання  що першочергово реалізуються  при застосуванні лекції

 

Принципи навчання — це керівні ідеї, нормативні вимоги до організації і здійснення освітнього процесу.

Процес навчання здійснюється на основі обґрунтованих і перевірених практикою дидактичних принципів, обумовлених закономірностями і завданнями освіти.

В учбовому процесі професійно – технічного навчання дотримуються  загально дидактичних  принципів навчання, а також специфічних, характерних для процесу навчання в професійно – технічному закладі.

До  принципів які першочергово  реалізуються при лекції

Принцип науковості. Його суть полягає в тому, що всі факти, знання, положення і закони, які вивчаються за допомогою лекції повинні бути науково правильними.

1. Принцип системності і послідовності навчання. Викладач в ході лекції веде студентів від простого відтворення до самостійних творчих дій з вивченим матеріалом. Учбовий матеріал повинен бути побудований на системі взаємозв'язків елементів світу, який оточує учня.
2. Принцип доступності навчання. Реалізація цього принципу передбачає дотримання правив: від простого — до складного, від відомого — до невідомого, від близького — до далекого, а також урахування рівня розвитку студентів, їх індивідуальних особливостей.
3. Принцип зв'язку навчання з життям. Реалізацію цього принципу в ході лекції забезпечують: використання на заняттях життєвого досвіду учнів, розкриття практичної значущості знань і т.д.
4. Принцип свідомості і активності в навчанні. При використанні  лекції свідомому засвоєнню знань сприяють: роз'яснення мети і завдань учбового предмету, значення  його для подолання життєвих проблем і для перспектив студента; використання в процесі навчання розумових операцій: аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції; позитивні емоції і мотиви навчання. А при активізації пізнавальної діяльності -  позитивне відношення до навчання, інтерес до учбового матеріалу, тісний зв'язок навчання з життям.
5. Принцип наочності в навчанні («золоте правило» дидактики). Цей принцип реалізується в  лекції , оскільки вона проводиться за допомогою наочної посібників.
6. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навиків. Оскільки головною ознакою міцності є свідоме засвоєння фактів, понять, ідей, правив, глибоке розуміння істотних ознак і сторін предметів і явищ, зв'язків між ними, пояснення реалізує цей принцип.

 

 

 

 

1.4 Вимоги щодо реалізації у  лекції

 

Підготовка лекцій — багатоаспектний, тривалий і складний процес. Відповідь досвідчених викладачів вищої школи на запитання молодих колег "Як довго ви готувалися до лекції? — "Усе життя". Це зумовлено, по-перше, дією поширеної істини: "Чим  більше вчишся, тим глибше усвідомлюєш, що знаєш мало". По-друге, високою науково-педагогічною відповідальністю за ефективність навчального процесу і авторитет викладача вищої школи. Тому не випадково у системі вищої освіти традиційно визначено посадові рівні науково-педагогічних працівників: асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор. Такі ступеневі рівні просування за професійною ієрархією передбачають неперервне загальнокультурне, кваліфікаційне і професійне зростання працівника. У ВНЗ третього і четвертого рівнів акредитації лекції доручають вести, як правило, професорам, доцентам, старшим викладачам.

В освітніх закладах вищого рівня традиційно дотримуються принципу професійної спеціалізації: один викладач веде 2—З споріднені дисципліни, а найкраще — коли одну. Це дає змогу глибоко знати свій предмет, постійно стежити за новою науковою інформацією, систематизувати її.

Молодий викладач, готуючись до викладацької роботи, має цілеспрямовано і системно накопичувати матеріал для підготовки лекцій. З цією метою необхідно опрацьовувати наукові джерела, фіксувати результати, дотримуючись карткової системи за тематичним принципом відповідно до тем навчального курсу, з якого необхідно готувати тексти лекцій. Для цього можна рекомендувати картки з паперу розміром 210 х 150 мм (А8). У правому верхньому куті записують тему, проблему, якої стосується виписка. Назви тем, проблем мають відповідати, проблематиці лекційного курсу. В кінці виписки вказуються бібліографічні джерела. Наприклад:

Мета виховання

"Кожна  людина вже в роки дитинства  й особливо в отроцтві й  ранній юності повинна осягнути  щастя повноти свого духовного  життя, радості праці й творчості".

Сухомлинсъкий В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: В 5 т. —К.: Рад. шк., 1976. —ТА.— С 73.

У сучасних умовах з цією метою доцільно також використовувати комп´ютерну техніку. Таким чином, упродовж кількох років можна накопичити досить об´ємний банк інформації з конкретної дисципліни, який стане надійним підґрунтям у лекційній роботі.

У процесі підготовки до академічної лекції слід дотримуватися такої послідовності.

1.  Ознайомлення  з навчальним планом спеціальності  з метою визначення місця навчальної  дисципліни у системі всіх  дисциплін, спрямованих на підготовку  фахівців певного профілю. Наприклад, приступаючи до опрацювання базового  курсу педагогіки, необхідно з´ясувати, в якому семестрі студенти  вивчають навчальні дисципліни, з якими пов´язана педагогіка (вікова фізіологія, валеологія, філософія, логіка, психологія, фахові методики).

2.Вивчення  програми з конкретної дисципліни  для ознайомлення з логікою  побудови навчального курсу, змістом  лекційних, практичних, лабораторних  занять.

3.Ознайомлення  з підручниками і навчальними  посібниками з предмета, з´ясування, в якому обсязі у них розкрито  зміст навчального матеріалу  стосовно вимог програми. Добір  додаткової наукової літератури, в якій міститься найновіша  інформація з проблем навчальної  дисципліни.

4.Виокремлення  дидактичного матеріалу стосовно  вимог конкретної теми з урахуванням  інтелектуальних можливостей студентів.

5.Ознайомлення  з новими (не відомими студентам) науковими поняттями, термінами, їхньою  етимологією.

6.Добір  і систематизація методів, засобів, прийомів, прикладів, які будуть  використані у лекції.

7.Підготовка  текстового варіанта лекції. Вона  потребує особливої уваги і  ретельності. Ні в якому разі  у тексті лекції не слід  дублювати базовий підручник  чи навчальний посібник. Такий  підхід лише дискредитує викладача, психологічно знижує у студентів  інтерес до дисципліни. За обсягом  текст лекції, яка розрахована  на дві академічні години, має  бути 20—24 сторінки. Структура лекції  містить такі аспекти: означення  теми і питань, які будуть розглядатися  в лекції; список рекомендованої  літератури, перелік нових наукових  понять (дефініцій), які вводяться  у цій темі; виклад змісту навчального  матеріалу; загальні висновки.

8.Опрацювання  відредагованого дидактичного матеріалу  лекції. Для початківця корисним  є аудіо-, а ще краще відеозапис, який дає змогу внести корективи щодо змісту, темпу, ритму.

9. Перенесення  змісту лекції на каталожні  картки у формі коротких тез, опорних сигналів і под. Це  дає змогу в аудиторії звільнити  себе від залежності від тексту, відійти від прямого читання, а реалізувати лекцію шляхом  розмірковувань, творчих пошуків  істини спільно зі слухачами.

10. Створення  допоміжного, резервного дидактичного  матеріалу до лекції (приклади, опорні  сигнали, факти для підтримання  позитивного емоційного настрою  студентів та ін.).

Текст лекції не повинен бути стабільним і використовуватися впродовж багатьох років. Кожного разу, повертаючись до опрацювання академічного курсу, необхідно переглядати її зміст, приклади, аргументацію окремих наукових положень, враховувати нові досягнення науки, появу додаткових джерел інформації, професійну спрямованість студентів та ін. Викладач вищої школи весь час має перебувати у творчому науково-методичному пошуку. Адже студенти цінують його не лише (і не скільки) як інформатора, їх захоплює передусім творче дійство педагога на лекції.

 

 

Висновок до теоретичного розділу

 

Отже, для досягнення високого наукового рівня лекцій необхідно забезпечити раціональне співвідношення теоретичного і фактичного матеріалу, повноту і глибину використання теорії, наукові узагальнення, доказовість і аргументованість, відображення останніх досягнень науки і техніки, зв’язок матеріалу лекції з суміжними дисциплінами.

Всебічна дидактична обробка матеріалу лекцій забезпечує:

зрозумілість і досяжність викладення з урахуванням підготовленості курсантів (слухачів);

ефективну систему прийомів пояснення важкого для засвоєння матеріалу, акцентування уваги аудиторії на вузлових питаннях;

чітке і зрозуміле розкриття явищ, процесів, закономірностей, точність наукових понять і термінологій;

активізацію індивідуальної пізнавальної діяльності; орієнтацію на творчу самостійність шляхом використання перспективних методик, наочних посібників, ТЗН.

Зусилля і час, які затрачаються на методичну обробку лекції, залежать від кваліфікації і педагогічного досвіду викладача. Викладач-початківець може багато перейняти у старших товаришів по роботі.

На кафедрі складаються тексти лекцій на весь лекційний курс, а викладач відображає порядок викладення матеріалу лекції в плані або конспекті лекцій, який затверджується начальником кафедри або іншою посадовою особою.

 

РОЗДІЛ 2.Реалізація лекції у ВНЗ

2.1. Виявлення ролі  лекції у практичній  діяльності вищих навчальних  закладів

   На  наш погляд найбільш ефективним  методом перевірки застосування лекції є анкетування. Для цього була розроблена анкета (додаток А).

   Анкета  зазвичай включає багато питань, які розкривають різні сторони  проблеми. Порівняно з іншими  методами отримання інформації (наприклад  інтерв'ю), анкетування має багато  переваг. По-перше, під час анкетування  відбувається опосередкований контакт  з анкетуючим, але не виключається  вплив на характер його відповіді. Людина залишається наодинці  з анкетою, що дає можливість  самостійно і правдиво дати  відповіді на запитання.

Анкета має багато переваг при і в випадку використання її при масовому опитуванні.

   Але  переваги анкетування є його  недоліками. Тобто, коли людина залишається  сама з анкетою, ніщо не примусить  відповісти щиро, ніхто не пояснить  не зрозуміле питання. «Ефект  самотності» наодинці з анкетою  інколи заважає правильним відповідям  на питання.

 

2.2. Дослідження умов ефективного  застосування лекції у ВНЗ

 

 

   Проаналізувавши відповіді  студентів, можна зробити такі  висновки:

• на перше питання погляди студентів розділилися, тобто за те, щоб повторювати пройдений матеріал дали відповідь 50%, а щоб не повторювати, теж 50%. На нашу думку, останні вважають, що на практичне заняття студенти повинні прийти підготовленими і викладач не повинен витрачати час на повторення, а опитувати студентів по цьому матеріалу.
• на друге питання відповіді розподілилися так, 45% вважають, що потрібно працювати кожному окремо , 25% - тільки в парі, а ще 30% - працювати  індивідуально чи в парі, все це залежить від складності завдання.
• на третє питання, безумовно, більшість студентів відповіли, що потрібно користуватися засобами наочності - 90%, і лише 10% - відкидають таку потребу.
• на четверте питання, 50% студентів вважають, що вивчення інженерних завдань залежить від того, чи потребує цього навчальна програма,  45% вважають, що їх вивчати потрібно і лише 5% - вважають, що вивчати їх не потрібно.
• на п’яте питання, 50% вважають, що логічно побудоване завдання має все-таки ефективність, 45% - вважають, що засвоєння матеріалу залежить не тільки від якості заняття , а від стремління студента знати матеріал і 5% - вважають, що це не залежить від якості заняття    На основі отриманих результатів будуємо графік (додаток Б).

   На підставі проведеного анкетування, можна сформулювати такі рекомендації інженеру-педагогу:

• лекцію, практичне або лабораторне заняття потрібно підкріплювати засобами наочності,
• навчальний матеріал, який читається студентам повинен бути зрозумілим, розкривати сутність вивчаючих понять і підкріплюватися прикладами з життя,
• вміти правильно організувати роботу студентів .
• розробляючи домашне завдання, потрібно опиратися на пройдений матеріал,
• вміти працювати з кожним студентом індивідуально.

 

 

 

2.3 Розробка професійно  спрямованих завдань які передбачають  ефекти

 

Викладання інформатики

Тема уроку: "Операційна система (призначення, склад і завантаження)"

Цілі уроку:

освітня: сформувати поняття про призначення ос; її структурі: способи завантаження.

Розвиваюча: розвиток гнучкості мислення, вміння виділити головну думку з вислову.