Взаємозв'язок школи і сім'ї у системі виховання учнів початкових класів

12. Члени сімейного союзу поєднані родинними зв’язками, які крім правового регулювання передбачають ще й моральний аспект  а,  отже, взаємну турботу і відповідальність одне за одного.

13. Особливості і характер сімейного спілкування впливає на становлення морально-етичних, інтелектуальних та емоційно-психологічних якостей дитини, її поведінку та всебічний розвиток у цілому.
14. Наявність різної чисельності дітей у сім’ї і відмінності у їх статі обумовлюють різні підходи у вихованні як дівчат, так і хлопчиків, адже не всі психолого-педагогічні закономірності розвитку особистості відображаються на дітях різної статі однаково.
15. Правильний розподіл педагогічних сил у сім’ї (тобто, ступінь участі батька і матері у вихованні), знання про статеві вікові закономірності розвитку дитини забезпечують високу результативність виховних впливів батьків.
16. Система стосунків батьків між собою, їхні відносини з дітьми, внутрісімейна атмосфера в цілому - все це є для дітей незамінною практичною школою майбутнього батьківства і материнства [19, 394].

Як бачимо, сім’я має певні можливості: через власних дітей вирішувати майбутнє держави. Адже коли їхні діти виростуть, то вони вже знатимуть що потрібно для гарних взаємостосунків в сім’ї і як виховувати своїх майбутніх  дітей.

1.2 Особливості й перспективи розвитку сучасної сім'ї

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості.

 Головними умовами сімейного виховання є непорушний авторитет сім’ї, подружня вірність, любов до дітей, відданість обов’язку їх виховання, відповідальність батька за створення домашнього затишку, забезпечення на власному прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами народу, держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Успіх сімейного виховання залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім’ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — помий руки тощо). Домашній затишок облагороджує дітей [19, 395].

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, сімейних обов’язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, виявляючи до них і належну вимогливість. Такі характеристики притаманні  благополучним сім'ям.

Надто важливою є роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак батьки не повинні перекладати на них свої обов’язки. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків і збагачених життєвим досвідом дідусів і бабусь. Саме дідусі й бабусі допомагають розв’язати й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім’ї не завжди успішне (мова йде про неблагополучні сім'ї). Негативний вплив на нього мають об’єктивні (неповна сім’я, незадовільні житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб’єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об’єктивних причин є неповна сім’я, яка є наслідком того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30-34 роки — в чотири рази. Не менш відчутною причиною збільшення кількості неповних сімей є розлучення. У неповній сім’ї діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми, що ускладнює процес їх виховання [10, 62]. 

У розлучених сім’ях особливо відчувається дефіцит чоловічого виховного впливу, наслідком чого є порушення гармонійного розвитку інтелектуальної сфери дитини; ускладнення процесу ідентифікації з батьківським (чоловічим) і материнським (жіночим) образами; неможливість спостерігати позитивну модель подружніх взаємин; сильна прив’язаність дитини до матері; різні відхилення психіки й фізичні вади. Однак діти рідко втрачають любов до батька, який проживає окремо, якщо він не принижує авторитету матері. Вони ненавидять суперечки батьків, побоюючись, що це може призвести до необхідності вибрати одного з них, втративши змогу бути одночасно з іншим. Часто вони, відчуваючи свою провину й відповідальність за незлагоди в сім’ї, намагаються відвернути батьків від суперечок. Здебільшого це негативно впливає на їх поведінку, спричинює прояви агресії, нервові зриви.

Розлучена сім’я необов’язково є причиною відхилень у розвитку й поведінці дитини. Вона може справитися з певними несприятливими обставинами, якщо їй буде приділена увага і своєчасна допомога дорослих, у тому числі й педагогів. Але незадоволеність емоційними контактами, життєва невпевненість у позитивній оцінці з боку дорослих, ігнорування її матеріальних потреб часто викривлюють ціннісні орієнтації, зумовлюють неадекватну самооцінку, комплекси тощо [9, 7].

Особливою проблемою є так зване соціальне сирітство. Діти, які належать до цієї категорії, через асоціальну поведінку батьків позбавлені їх опіки.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім’ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім’ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, вона стає роздратованою, проявляє своє незадоволення всім, а згодом і небажання виконувати домашні завдання.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім’ї. Діти із сімей з низькими доходами почуваються серед однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів [7, 32].

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі групи:

а)  педагогічно неспроможні сім’ї. У таких сім’ях батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. Їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам);

б)  педагогічно пасивні сім’ї. Вони не виявляють особливої активності у вихованні дітей або з об’єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) чи суб’єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належно це робити. У таких сім’ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними;

в)  антипедагогічні сім’ї. Передусім у такій сім’ї антипедагогічні, аморальні умови виховання дітей, панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, — сім’ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, однак на її виховання  бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім’ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну, яку батьки нерідко трактують, як посягання на свободу їх дитини.

Отже, сучасні сім’ї найрізноманітніші. Це можуть бути благополучні і неблагополучні сім’ї. Але з кожною такою сім’єю педагогу потрібно налагодити зв’язки і знайти спільну мову. Звісно дуже тяжко працювати з неблагополучними сім’ями, особливо знайти спільну мову і дійти згоди, коли цієї згоди взагалі не має в сім’ї . Але педагог повинен наполегливо добиватися взаєморозуміння, тому що ми відповідаємо за майбутнє нашої держави. Як було вже зазначено, сім’я має певні можливості: через власних дітей вирішувати майбутнє держави. Від того яку участь ми будемо брати у вихованні своїх дітей залежить і те, яким чином наші діти будуть виховувати своїх.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО  РОЗДІЛУ

Сім’я як соціальний інститут виховання має широкі і різноманітні можливості виливу на дитину, майбутнього батька чи матір, формуючи у них певні шлюбно-сімейні уявлення. Виховна діяльність батьків передбачає вирішення різноманітних завдань, які умовно поділяють на стратегічні (спрямовані на віддалені цілі та розраховані на тривалі зусилля) та оперативні (спрямовані на вирішення наболілих питань сьогодення). Проте коло впливу сім’ї на дитину не обмежується тільки виховною діяльністю батьків - на формування особистості дитини значний вплив справляє весь спосіб життя сім’ї. Саме з сім'ї дитина дістає необхідні дані для побудови своїх майбутніх взаємовідносин з людьми. Взаємовідносини  в сім'ї є основою формування особистості  дитини.

Важливою умовою належного виховання дитини є загальний здоровий стиль у сім'ї, дружні взаємовідносини, взаємоповага. Саме такий стиль формує одну з важливих сторін особистості культурної людини – добре, ввічливе ставлення до оточуючих. Завдяки батькам дитина набуває досвіду культурної поведінки. Вони мають можливість продемонструвати дітям правила ввічливості у громадських місцях, на вулиці, в транспорті.

Педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання і залежить від типу сім'ї та умов в яких дитина росте. Морально-естетичні цінності сім'ї, її соціальні установки і життєві погляди, уклад життя впливають на потреби й поведінку дітей, формують їхній світогляд і систему ціннісних орієнтацій, ставлення до навколишнього світу. На жаль, не завжди сім'я є для дітей сприятливим виховним середовищем. Розуміння цього педагогами сприяє поглибленню зв'язків з сім'єю, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагополучної сім'ї.

РОЗДІЛ ІІ. Форми й  методи роботи вчителя з батьками учнів

2.1 Вивчення сім'ї учня початкової школи

Для вчителя-класовода домінуюче значення має психолого-педагогічний підхід до вивчення сім'ї, тобто виконання нею своєї виховної функції, визначення умов і чинників, які впливають на ефективну взаємодію між учасниками навчально-виховного процесу. В.О.Сухомлинський у книзі "Сто порад учителеві" переконливо доводив, що "без знання умов проживання дитини в сім'ї неможливе правильне навчання і виховання. Вчителю дуже важливо знати, як взаємостосунки в сім’ї впливають на формування дитини,

її позитивних морально-психологічних якостей...". О. Я. Савченко у "Виховному потенціалі початкової освіти" зазначає, що "педагогічний клімат залежить від взаємодії багатьох чинників: вихованості самих батьків, характеру стосунків між членами сім’ї, культури домашнього побуту, організованості сімейного колективу, його традицій тощо. Педагогічний клімат багато в чому визначається нашою любов'ю до дітей..." [12, 59].

Отже, це питання є наріжним каменем у співпраці педагога і батьків, тому важливим у професійній діяльності вчителя початкової школи є вивчення умов сімейного виховання учня, мікроклімату сім’ї, взаємин між батьками і дітьми, бо "чудові діти виростають у тих сім'ях, де батько і мати по-справжньому люблять і поважають людей. Творити людину треба любов'ю, глибокою вірою в красу і гідність людини..." .

Враховуючи зазначене, вивчення сім'ї учня має здійснюватися систематично, планомірно. До основних методів вивчення сім'ї відносять: спостереження, бесіди, тестування, анкетування, ділові ігри, аналіз дитячих малюнків і оповідань про сім'ю.

З метою виявити внутрішньо-сімейні відносини між батьками і дітьми а також встановити рівень участі батьків у вихованні дітей під час проходженя практики було проведено анкетування «Родители и дети». Анкета складає 14 питань. Завдання учнів полягало в тому, щоб діти відповіли на ці запитання. За кожну відповідь «Так»- 1 бал, за кожну відповідь  «Ні»- 0 балів. Всього в анкетуванні брало участь 15 учнів 3 класу. За підрахунками 13 учнів набрали більше 10 балів, тобто їхні відносини з батьками можна вважати благополучними, батьки достатньо уваги приділяють своїм дітям і між ними панує взаєморозуміння. Але у 2-х учнів класу результати виявилися трішки гіршими. Вони набрали від 6 до 10 балів, тобто їхні відносини з батьками можно оцінювати як достатні, але не різносторонні.

Підвівши  підсумки, можно сказати, що у всіх дітей класу гарні стосунки з  батьками, які грунтуються на повазі і взаєморозумінні. Серйозних проблем у відносинах дітей з батьками не виявлено [Додаток А].

Крім основних методів вивчення сім'ї, вчителю важливо володіти методикою поглибленого дослідження сім'ї, до якої належать методи: документалістики, опосередкованого і прямого вивчення родини, а також метод психолого-педагогічного спостереження. Перший з них передбачає вивчення документальних даних про дитину і її сім'ю (медична картка, відомості про перебування в дошкільному навчальному закладі, особова справа, характеристика, встановлення стану успішності за попередні роки на основі даних класного журналу тощо). За одержаною інформацією можна скласти уявлення про стан здоров'я, психофізіологічний та інтелектуальний розвиток дитини (відповідність віковим нормам), умови життя сім’ї тощо [3, 30].