Взаємозв'язок школи і сім'ї у системі виховання учнів початкових класів

 

Сумський державний  педагогічний університет

імені  А. С. Макаренка

Інститут педагогіки і психології

Кафедра дошкільної та початкової освіти

 

 

 

Булиух Юлія Миколаївна

 

КУРСОВА РОБОТА

Взаємозв'язок школи і  сім'ї у системі виховання учнів  початкових класів

 

0033 гр. денна форма навчання

Початкове навчання. Англійська мова

 

 

 

 

Науковий керівник

кандидат педагогічних наук,

Пушкар Л. В.

Суми - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. Сім'я як осередок формування особистості………...………………….7

1. Специфіка сімейного виховання……………………………………………….7
2. Особливості й перспективи розвитку сучасної сім'ї………………………...12 

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ…………………………………………..16

РОЗДІЛ ІІ. Форми й методи роботи вчителя з батьками учнів……………….....17

2.1 Вивчення сім'ї  учня початкової школи ………………………………………17

2.2 Педагогічний всеобуч батьків……………….…………………………….......19

2.3 Організація роботи класного керівника з неблагополучними сім'ями…….. 25

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ………………………………………...…29

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ..………………………………………………….............30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..………………………….…………......33

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..…35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Формування у підростаючого покоління культури поведінки є одним із головних завдань у вихованні особистості. Відповідно до того, настільки людина оволоділа правилами поведінки, перетворила їх на звичні для неї форми взаємовідносин з іншими людьми, можна говорити про ступінь розвитку культури поведінки. Адже саме вона тісно пов'язана із загальним розвитком людини, її моральним становленням.

Великі і  складні завдання ставить перед  учителями суспільство, особливо перед  учителями початкових класів. Адже саме вони виконують відповідальну роботу, формувати важливі особисті якості. Завдання вчителів початкових  класів – дати дітям елементарні поняття моральності, людяності, любові, доброти й чуйності, прищепити трудові навички, пояснити деякі питання статі. Але як би серйозно учителі не продумували форми виховання учнів у школі, вони не зможуть діяти без постійної підтримки батьків. Найперше завдання,

яке ставить  кожен учитель перед собою  – зробити батьків співучасниками всього навчально-виховного процесу. Це потрібно для того, щоб з перших днів дитина з радістю йшла до школи, а ввечері, зустрічаючись з батьками, дарувала їм хвилини, що осявали б їхні очі душевним спокоєм, щастям.

Сім'я - це осередок  формування культури поведінки людини. У ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але й первинна соціалізація й виховання, духовне дозрівання особистості. Родина має особливий вплив на формування соціально-психологічної адаптації дитини.

Про важливість сімейного виховання  відзначається в Конституції України, державній програмі «Освіта», Концепції національного виховання, Національних програмах «Діти України» та «Українська родина», інших державних документах. Зокрема, в Державній національній програмі «Освіта» (Україна – ХХІ століття) сформульовані завдання сім'ї, батьки визначаються як перші педагоги дитини, які «покликані створити умови для повноцінного становлення особистості, забезпечити дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу.»

Аналізу сім'ї  як соціального  інституту у взаємодії з іншими соціальними інститутами виховання  присвятили свої дослідження  ряд  вчених-педагогів

(В. І. Чепелєв, Л.  І. Новикова, І. В. Гребенніков,  Н. Н. Буланова,

Д. Б. Санжиєва, О. М. Докукіна).

Неоціненний вклад у  педагогічну теорію і практику зробили  видатні педагоги К. Д. Ушинський, С. Т. Шацький, Я. О. Каменський, М. В. Шелгунов,

П. Л. Лесгафт, В. О. Сухомлинський  та інші. Їхні думки щодо виховної ролі сім'ї  актуальні й нині.

Важливим механізмом виступає батьківський приклад. В. М. Галузинський та М. Б.  Євнух стверджують, що особистий приклад батьків, як головний метод сімейного виховання, порівняно з усіма іншими методами і засобами, має найбільший вплив як у позитивному, так і негативному  плані. Наслідуючи батька й матір, дитина засвоює сімейні традиції, цінності, стосунки, культуру поведінки.

Проблема співпраці та гармонізація взаємодії сім'ї і школи у вихованні дітей молодшого шкільного віку — складна і багатоаспектна. Насамперед це стосується структури взаємодії, розподілу обов’язків, ролей, завдань і функцій між усіма учасниками навчально-виховного процесу, вироблення спільних дій.

Успішна виховна робота з дітьми неможлива без постійного співробітництва школи і сім’ї, метою якого є узгодження, координування виховних впливів. Але на сучасному етапі розвитку суспільства досить не легко встановити зв'язок між сім'єю і школою. Це пов’язано з тим, що кожна сім'я має свої  погляди на виховання. Велику проблему становлять неповні та   неблагополучні сім'ї. Саме тому проблема взаємодії сім’ї і школи є досить актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства.

 

Об’єкт дослідження – процес виховання дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження - взаємозв’язок школи та сім’ї у системі виховання учнів початкових класів.

Мета курсової роботи – полягає в теоретичному обґрунтуванні співпраці школи та сім’ї у системі виховання молодших школярів.

Завдання :

1. Встановити залежність поведінки дітей від специфіки сімейного виховання, проаналізувати  вплив родини на формування культури поведінки дитини.

2. Виявити загальну атмосферу в сім’ї та внутрішньо-сімейні відносини між батьками та дітьми.

3. Теоретично обґрунтувати форми та методи співпраці школи та сім'ї для ефективності системи виховання молодших школярів.

З метою реалізації поставлених  завдань застосовувались такі методи дослідження:

теоретичні: аналіз наукової літератури з обраної теми та програм щодо сімейного виховання, синтез теоретичних положень щодо форм та методів співпраці школи та сім'ї;

емпіричні: анкетування

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Сім'я  як осередок формування особистості

1.1 Специфіка  сімейного виховання

Сім'я - невелика соціальна  група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям [5, 377].

Під специфікою сімейного виховання розуміється комплекс відмінних, притаманних тільки йому, особливостей. На думку І.В. Гребеннікова, сім’я є тим соціальним інструментом, за допомогою якого суспільство впливає на особистість, передає новим поколінням накопичені людством досягнення культури, соціального досвіду.

Специфіка сімейного виховання, включає в себе:

• своєрідність сім’ї як соціального інституту виховання та її виховних можливостей;
• засоби і процес реалізації мети й завдань виховання;
• особливості сім’ї як об’єкта педагогічних виливів з боку школи і громадськості [17, 260].

  Кутнякова І. С. визначає певні особливості виховання у сім’ї як соціальному інституті виховання у порівнянні з вихованням у інших соціальних інститутах.

1. Сімейне виховання - тільки одна з форм виховання у суспільстві. Проте сім’я, виступаючи одним із перших інститутів виховання, виконує функцію ранньої соціалізації.
2. Особливістю є неперервне поєднування цілеспрямованих педагогічних впливів батьків та інших дорослих на дітей із повсякденним впливом на них устрою життя сім’ї.
3. Сімейному вихованню притаманні неперервність і довго тривалість, а, отже, виховний вплив сім’ї зазнають на собі не лише діти, а й дорослі.

Людина зазнає на собі вплив сім’ї з дня народження до кінця свого життя. Неперервність сімейного виховання проявляється у тому, що у час вечірнього відпочинку сім’ї, у вихідні та святкові дні, під час канікул, у період відпустки батьків дитина засвоює дуже багато, продовжує пізнавати життя, себе, дорослих. З роками забуваються деталі сімейного виховання,

але на все життя залишаються у пам’яті яскраві, емоційно забарвлені образи близьких дорослих і типова атмосфера взаємин, що панувала у сім’ї.

4. Вплив сім’ї на дітей у різні періоди їх життя неоднаковий. Особливо сильний вплив батьків на дітей раннього віку. Дитина відчуває на собі в один і той же час багато різноманітних впливів.
5. Батькам та іншим членам родини належить вирішальна роль у тому, щоб дитина розвивалась як людина, як особистість. Із народженням дитини ще не народжується особистість - вона формується у людському оточенні. А найближче оточення новонародженого - сім’я: мати, батько, бабусі, дідусі, брати і сестри [16, 31].
6. Сім’я справляє на розвиток дитини, особливо у перші роки її життя, вирішальне значення:

а)  у новонародженого закладені задатки чисельних здібностей. І якщо на початку життя дитини (особливо перші півроку життя) для їх розвитку немає сприятливих умов або не робиться спеціальних зусиль для їх розвитку, то вони настільки затухають, що багато з них відродити дуже складно, а іноді і неможливо.

б)  у зв’язку з гнучкістю і пластичністю нервової системи діти раннього віку найбільш сприйнятливі до різних видів впливу. У них ще відсутній власний досвід, тому їх сприйняття впливів середовища (у цей час сім’ї) є найбільш міцне і тривке.

7. Особливий вплив матері в перші роки життя дитини. Біологічно обумовлений зв’язок матері і дитини, наявність тісного фізичного контакту між ними сприяє задоволенню фізіологічних потреб малюка і вформуванню почуття захищеності і спокою. Природний інстинкт прив’язаності малюка до годувальниці поступово переростає у любов до матері. А це дає могутній поштовх для розвитку багатої гами морально-етичних почуттів.
8. Сімейне виховання більш емоційне за своїм характером, ніж будь-яке інше виховання, оскільки взаємостосунки у сім’ї носять неформальний характер. Афективна насиченість спілкування між членами сім’ї, перевантаження позитивних та негативних емоцій істотно відбивається на самопочутті дитини, її світосприйманні та усвідомленні образу близьких дорослих.

Можна назвати такі фактори емоційного впливу сім’ї на дитину:

а) Психологічний клімат сім’ї - включає в себе особливості, якими відзначається найбільш типова гама переживань членів родини, їх настрої, афекти, емоційні контакти, а також прояви любові та поваги один до одного;

б) Взаємини батьків - розлад у стосунках між батьками дуже негативно позначається на самопочутті дитини і обумовлює виникнення так званих конфліктних переживань. Подібні переживання є наслідком зіткнення у свідомості дитини протилежних за своїм емоційним забарвленням ставлень до близької людини.

в) Поведінка і розмови батьків - проявляється у характері ігор, в яких діти відтворюють те, що їх найбільше вражає. Якщо ж при дитині ведуться “дорослі” розмови, вона не розуміє змісту розмови у цілому, проте запам’ятовує лише окремі слова, які найчастіше вживаються батьками, і емоційно сприймає саме ставлення батьків до предмета їхньої думки.

г) Різні прояви оцінного ставлення близьких дорослих до дитини:

1. осуд - веде до зниження самоповаги і вияву негативних емоцій. Якщо осуд виражений у різкій емоційній формі, то сприймається дітьми як глибока образа;
2. похвала - підносить дитину у власних очах, викликає позитивні емоційні переживання, проте якщо перетворюється у захвалювання, може дезорієнтувати дитину у власних можливостях, знизити активність [10, 60].

Розглянуті фактори емоційного впливу сім’ї на дитину позначаються на зниженні або підвищенні рівня її емоційно-ціннісного ставлення до самої себе.

9.   Сім’я об’єднує людей різної статі, віку і, нерідко, з різними професійними інтересами. Це дозволяє дитині проявити свої емоційні та інтелектуальні можливості.

    10. Правильне відношення батьків до виховання дітей раннього і дошкільного віку позитивно відображається потім на їх навчальній, трудовій та суспільній активності. Подібна залежність виявлена при аналізі впливу сім’ї на формування таких якостей, як працелюбність, самостійність, ініціативність [6, 69].

     11. Своєрідний вплив виховного потенціалу сім’ї на дітей, який по можливості повинен мати інтегративний характер сукупності усіх компонентів.

Під виховним потенціалом сім’ї розуміється комплекс умов і засобів, які у сукупності складають педагогічні можливості сім’ї. Виховний потенціал включає в себе:

• матеріальні та побутові умови життя;
• чисельність і структуру сім’ї;
• рівень розвитку сім’ї як колективу (взаємодопомога);
• характер стосунків між її членами;
• моральна, емоційно-психологічна та трудова атмосфера сім’ї;
• життєвий досвід батьків;
• культурно-освітній рівень і професійні якості дорослих членів сім’ї;
• наявність вільного часу і характер організації сімейного відпочинку;
• особистий приклад батьків;
• можливість використання засобів масової інформації і культури;
• система і характер внутрісімейиого спілкування і спілкування сім’ї з   оточуючими;
• рівень педагогічної культури дорослих (у першу чергу батька і матері);
• розподіл між дорослими членами сім’ї виховних обов’язків;
• сімейні традиції [17, 263].