Теоретичні основи вивчення прикметника у початкових класах

Також у 4 класі учні вивчають:

  побудову речень з однорідними членами, вираженими прикметниками, складних речень за зразком, за схемами з поданими сполучниками, введення їх у тексти;

вимову і написання найуживаніших прикметників на -ський -цький, -зький;

вживання ь перед закінченнями прикметників у родовому, давальному, орудному та місцевому відмінках однини;

вживання відмінкових форм прикметників у множині. Закінчення -/ у називному відмінку множини (вимову та правопис) [21, 163].

Наприкінці навчального року четвертокласник відносить до прикметників слова, що означають різні ознаки предметів; добирає до поданого прикметника 2—3 синоніми, антонім; пояснює і вживає в мовленні прикметники в прямому і переносному значеннях у художніх і науково-популярних текстах; змінює прикметники за числами і в однині за родами; визначає рід і число прикметника за родом зв'язаного з ним іменника та за характерним закінченням; користується таблицею відмінювання прикметників, поданою в підручнику, у процесі виконання навчальних вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень прикметників; зіставляє і розрізнює відмінкові закінчення прикметників з орієнтацією на твердий і м'який приголосний основи; визначає в процесі виконання навчальних вправ відмінки прикметників за відмінками іменників (на основі встановлення зв'язку слів у реченні); будує, поширює прості речення однорідними членами речення, вираженими прикметниками; дотримується правил вимови і написання прикметників на -ський, -цький, -зький; вживає букву ь для позначення м'якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників (синьої, давнього, братньою, літньому, могутньому), правильно вимовляє і позначає на письмі форми прикметників жіночого роду у давальному і місцевому відмінках (зимовій, холодній, хорошій), дотримується м'якої і пом'якшеної вимови кінцевих приголосних основи прикметників у називному відмінку множини (хороші, далекі).

Важливо показати дітям залежність прикметника від іменника. Це можна зробити при виконанні такого, припустімо, завдання:

— Доповніть подані словосполучення прикметником широкий:

Їхали степом (яким?)....

Були в степу (яком у?)... .

Бачили степ (який?)... .

— Що відбувається з прикметником при зміні іменника, з яким прикметник пов'язаний? [43, 138].

Подальша робота над засвоєнням загального значення прикметника здійснюється шляхом збагачення словника учнів якісними, відносними і присвійними прикметниками (без уживання термінів), спостереження за прямим і переносним значенням прикметників, добору потрібних синонімів і вибору з ряду синонімів точного слова.

Вивчаючи рід прикметників, учні мають засвоїти, що:

¾     прикметники в однині змінюються за родами;

¾     рід прикметника залежить від іменника, з яким прикметник пов'язаний;

¾     прикметники чоловічого роду відповідають на питання який? і мають закінчення –ий (-ій);

¾     прикметники жіночого роду відповідають на питання яка? і мають закінчення -а(-я); прикметники середнього роду відповідають на питання яке? і мають закінчення -е(-є);

¾     у множині прикметники за родами не змінюються [6, 9].

Вивчаючи іменник, діти усвідомили, що він за родами не змінюється, але має рід. Під час вивчення прикметника слід показати учням, що на відміну від іменника прикметник змінюється за родами і що рід прикметника зумовлюється родом іменника, разом з яким прикметник утворює словосполучення. З цією метою вчитель може організувати спостереження за словосполученнями, у яких іменники поєднуються з одним і тим же прикметником. Як один із варіантів такої роботи може бути, наприклад, демонстрація малюнків, на яких зображені червона стрічка, червоне яблуко. Учні повинні записати назви предметів та їх ознак, визначити рід іменників і відповідно прикметників, виділити закінчення в них.

Отже, при визначенні роду прикметників учні засвоюють такий порядок дій:

1) знаходжу іменник, з яким зв'язаний прикметник;

2) визначаю рід цього іменника;

3) за родом іменника встановлюю рід прикметника [33, 5-6].

Для того щоб показати, що у множині прикметники за родами не змінюються, можна запропонувати дітям дописати закінчення прикметників у таких словосполученнях: червон.... стрічки, червон... яблука. Учням неважко помітити, що у множині прикметник має одну й ту ж форму, а отже, за родами не змінюється.

Вивчаючи число прикметників, діти повинні усвідомити, що:

¾     прикметники, як і іменники, мають два числа — однину і множину;

¾     прикметники завжди стоять у тому числі, що й іменники, з якими прикметники пов'язані [29].

З терміном «число» учні вперше зустрічаються в 3 класі, однак ще в 2 класі вони вчаться практично змінювати прикметники разом з іменниками за зразком «один — багато». Така підготовча робота створює підґрунтя для розуміння того, що число прикметника не самостійна, а повністю залежна від іменника категорія. Розділити за принципом «один — багато» можна тільки предмети, а не ознаки, ознака ж приписується одному предметові (прикметник в однині) або групі предметів (прикметник у множині).

Щоб діти усвідомили цю особливість числа прикметників, учитель може провести таку, наприклад, роботу: демонструється два малюнки (на одному з них зображена одна червона троянда, на другому — кілька троянд такого ж кольору). Діти одержують завдання утворити за кожним із малюнків словосполучення, до складу яких входять іменник і прикметник — назва кольору. Вчитель веде бесіду:

— Скільки троянд зображено на першому малюнку? (Одна.) А на другому? (Кілька, багато.)

— Скільки кольорів ви бачите на малюнках? (Один.)

Так діти приходять до висновку, що однина/множина іменників зумовлена кількістю предметів, а однина/множина прикметників визначається не кількістю ознак, а числом іменника, від якого прикметник залежить [19, 15].

Знайомлячись із відмінюванням прикметників, учні повинні усвідомити, що відмінок прикметника визначається за відмінком іменника. Показати це можна на таблиці відмінкових закінчень прикметників чоловічого й середнього родів і відмінкових закінчень прикметників жіночого роду. Робота з таблицями дасть учням змогу простежити за тим, як змінюються прикметники за відмінками, і запам'ятати відмінкові питання прикметника. Учні помітять, що відмінкові закінчення іменника і зв'язаного з ним прикметника різні» визначити відмінок прикметника можна за відмінком іменника, відмінкове закінчення прикметника збігається із закінченням питання, на яке він відповідає (який? — зелений, якого? — зеленого).

Виконання різних тренувальних вправ на визначення відмінків прикметників і правильне вживання їх відмінкових форм у словосполученні й реченні слід поєднувати із систематичною роботою над розвитком усного і писемного мовлення молодших школярів.

Отже, вся система роботи з граматичними категоріями прикметника націлена на усвідомлення учнями лексичних і граматичних особливостей цієї частини мови.

Розділ 2. Експериментальне дослідження особливостей вивчення прикметника на уроках рідної мови у початкових класах

2.1 Організація і зміст експериментального дослідження

Аналіз методичної літератури, а також власні спостереження за навчально-виховним процесом у початковій школі дали змогу виявити, що загальний недолік педагогічної практики – недостатня спрямованість на послідовне, систематичне опрацювання прикметника як частини мови. Відповідно, у багатьох молодших школярів не сформовано загального поняття про прикметник, його семантичні та мовно-функціональні ознаки.

З метою перевірки стану сформованості у молодших школярів загального поняття про прикметник нами здійснено педагогічну діагностику особливостей мовних уявлень і понять з даної теми; розроблено і впроваджено у педагогічну практику початкової ланки загальної освіти, а також перевірено ефективність педагогічних умов формування у молодших школярів загального поняття про прикметник як частину мови.

У перебігу констатуючого етапу експерименту вивчався стан сформованості у молодших школярів загального поняття про прикметник.

Дослідження здійснювалося у три взаємопов’язані етапи:

На першому етапі (2006-2007 рр.) – проаналізовано наукову та методичну літературу з обраної проблеми. Визначено вихідні теоретичні положення, об’єкт, предмет мету, сформульовано гіпотезу дослідження, конкретизовано завдання.